Роздуми про віру і невір’я, довіру і недовіру…

Ми всі у щось віримо і комусь віримо. І всі ми у щось невіримо і комусь не віримо.

Я роздумував про те, чому багатьом різним людям важко довіряти вакцинам. На це є різні причини. Інколи це спадок з СРСР – все, що йде від уряду і влади – погано і небезпечно. Інколи це маячня про те, що через рідину можна зашити “чіп”. Та може і можна (взагалі кажучи), але в цьому контексті про це не йде мова. Ніхто не може таємно “зашити” людям 1 млрд чіпів. Інколи це переоцінка власних інтелектуальних і освітніх можливостей – “десятки тисяч експертів у США, Європі, Ізраїлі та Австралії це нічого не значить, а от я (мій кум, брат, сват і т.д.) знаю краще”.

Звісно, це питання здоров’я і особистих прав. Але вакцинація (в цілому) – це великий крок вперед всього людства. Звісно, є ризики, побічні ефекти і все таке. Але тут просто треба зважити ризики. Або ти помреш від вакцини (дуже малий шанс насправді), або ти помреш від вірусу (тут вже шанс суттєво більший).

Їздити на автомобілі чи літати літаком це теж ризик. Акули у всьому світі з’їдають 10 людей на рік. 3000 людей гинуть у ДТП лише в Україні щороку.

Ризики треба вміти оцінювати. Будь-що є ризикованим. Грабіжник може увірватися в дім. Стеля може впасти. Авто – вибухнути.

Щоб стверджувати щось за чи проти вакцин треба принамні щось подосліджувати, почитати. І щоб казати “я не довіряю МОЗ” треба мати об’єктивні підстави. Не домисли, не вигадки, а саме об’єктивні підстави.

Те саме стосується віри релігійної. Якщо я вірую у авторитет Біблії чи її точність – у мене є причини чому. Звісно, багато людей не вважають ці причини достатніми, а я вважаю. Але є і такі, які не намагаються хоча б трішечки копнути в глибину. Просто безпідставне невір’я.

Вакцинуватися – це вибір. Не вакцинуватися – це теж вибір. Це не найтральне рішення, воно має певні наслідки. Інколи дуже сумні.

Думайте гарно.