Роздуми про “хард-скіли” і “софт-скіли” у християнстві

В різних видах бізнесу навики (skills) поділяють на “хард” (тверді) та “софт” (м’які). До перших, твердих, відносять традиційно професійні навики, тобто для дизайнера – дизайн, для програміста – як пише код, для юриста – знання закону, для військовослужбовця – як воює і т.д. М’якими навичками вважаються навички соціально-психолічного напрямку – як людина товаришує з іншими, чи відповідальна, пунктуальна і т.д.

Психологічно ми схильні тягнутися до людей з сильними соціально-психологічними навичками. Нам приємно бути поруч з м’якими, добрими, ввічливими і дружніми людьми. Кому подобаються буркутуни?

Чи можна застосувати подібний поділ у християнстві?

Умовно можна назвати “твердими” навичками щось, що прямо пов’язано з Богом чи духовним життям. Це може бути молитва, читання Біблії, євангелизм, відвідування служінь і т.д. До м’яких – взаємодію з іншими людьми.

І от мені напрошуються думки. Зрозуміло, що те, що ти робиш, не мірило любові до Бога. Можна робити багато всякого, але любити виключно себе (свою сім’ю, свою церкву, своє служіння – це теж види себе). Але тим не менше, у християнстві ми бачимо людей, які ладні багато років рік за роком жити християнським життям, займатися служінням, але бути не дуже м’якими з тими ж самим людьми. Ми бачимо і інших – м’яких, добрих, ввічливих, але часто таких, яких перше (християнське життя і служіння) не аж дуже цікавить. Ну і ясно, що є багато “гібридних моделей” :)

В ідеалі нам хотілося, щоб всього доброго було побільше, а не “або-або”. Але реальність така, що ми люди зіпсовані гріхом і нема ніяких ідеалів. Є реальність – нас всіх кудись несе.

Так от. Мені здається, що “софт” має природно йти за “хард”, а не навпаки. Увірувавши, людина має певні навики. Якщо з дитинства людину навчили казати “дякую” і “будь ласка” (примітивізую, бо мова ж не лише про це, ясна річ), то чи це мірило духовної зрілості? Тобто соціально комфортна людина стає віруючою – чи вона стала одразу ж зрілою? Певно, що ні.

З іншого боку, якщо людина увірувала в Христа, але вже багато років залишається соціально дуже непростою – справа недобра. Але. Все таки це краще, ніж бути соціально комфортним, але Бог на місці 25-у в кращому разі.

Християнство це не просто соціум. Це питання поклоніння Богу в істині та Дусі. Християнство це не всі християни разом. Християнство крутиться навколо Христа, а не навколо християн. Бути хорошим християнином це не завжди мати хорошу репутацію. З іншого боку – чи може бути хороший християнин без хорошої репутації? Мабуть, все дуже залежить від контексту.

В житті мені траплялися люди, які ніколи ні з ким не конфліктували. Вони з усіма знаходили спільну мову і нікому не створювали проблем. Потусувавшись у християнстві певну кількість років, вони акуратно і тихенько йшли з нього.

Тому, як на мене, краще полюбити Бога, а потім, крок за кроком, вчистися любити людей, аніж не полюбити Бога, але добре ладнати з людьми.

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out /  Change )

Google photo

You are commenting using your Google account. Log Out /  Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out /  Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out /  Change )

Connecting to %s