Крихітна замітка

У християнстві існує думка, що учень – це не просто віруюча, спасенна людина, а це вірний послідовний християнин, який робить те і се.

Я розумію, звідки це взялося. Християнству дійсно бракує посвячених людей. Але це не привід змінювати сотеріологію.

Кожен християнин є учнем. Кожен.

Наведу приклад. Коли я вчився у школі, зі мною вчилися кілька дуже слабких учнів. Навіть називати їхні імена потреби нема. Але все, що вони робили, це лузгали насіння, жартували, прогулювали уроки, дуріли та билися з іншиим хлопцями і т.д. Можна сказати, майже не вчилися.

Але. Таки трохи вчилися. Вони не прогуляли всіх уроків. Вони навчилися читати і писати. Вони трохи знали географію, історію. Мали якесь поняття з біології, хімії і фізики. Вони були бешкетниками і прогульниками, але все таки учнями. Поганими, нестаранними – але учнями.

Кожен християнин є учнем. З моменту увірування у Христа ми всі учні. Ну який ти учень, якщо не йдеш за Христом? Я cкажу тобі який – ти прогульник, ледар, неслух, двієчник. Але ти все ж таки учень. Навіть дуже погані учні це учні.

Стутус учня не треба підтверджувати ділами. Він дається один раз і назавжди. Учень Христа – це не погони чи знак на грудях. Це не медаль за вірне відвідування церкви. Це не наслідок читання Біблії, молитви чи ще щогось.

Учень в Біблії це християнин. А християнин – це учень. Нема жодної градації на “учні” і “ще не учні, але вже християни”. Це нісенітниця. Зрозуміло, що багато учнів покинуло навчання давним давно. Вони перестали вчитися. Вони не йдуть за Богом, не живуть свято.

А знаю одного хлопця. Він припинив ходити в церкву вже дуже давно. Але він досі називає себе віруючим. Він читає Біблію. Я дуже багато думв над тим, віруючий він чи ні. Був час, коли я вважав, що він віруючий. Потім я почав думати, що він таки невіруючий. Потом пройшов час і я знову змінив свою думку. Християни є різні. Є люди, які йдуть за Богом 17 років і кидають. Є люди, які кидають, добре не почавши. Хто я такий, щоб давати оцінку їхньому християнському ходженню?

Інший приклад. Одна сестра, назвемо її Оксана, нібито увірувала у Христа, але приховувала це від батьків. Зрештою, вона походила певний час в церкву і перестала. Вона вийшла заміж за невіруючого, народила дітей. Мені б хотілося сказати, що Оксана просто ніколи не була віруюча. Просто вона гралася в християнство. Але я не маю права так сказати.

Є інша сестра, назвемо її Галя. Галя увірувала у 16 – батьки виставили її з дому. Виставили буквально. Свою неповнолітню дитину. Сказали – йди до своїх баптистів. І вона пішла. Зараз Галя заміжня, у неї чоловік християнин та кілька діточок. Все своє християнське життя вона служить Богу. Вона не відступала, а йде за ним. Вона хороший учень.

По людськи нам хочеться сказати: Оксана просто невіруюча, а Галя віруюча. Але так ми стаємо на стежку діл. Ми самовпевнено вирішуємо – ось ці діла ознака віри, а ось ці – ознака невір’я.

Мій текст це не спосіб захистити лінивих чи непосвячених християн. Але не ми вирішуємо хто кому нележить. В Біблії написано “Господь знає своїх”. Господь знає, розумієте? Бог має право спасти найслабшого віруючого на планеті. А “найсильніший” нехай думає, щоб не впасти.

Є інший приклад. Людина роками служила Богу і служила щиро і посвячно. А потім все кинула, оголосивши, що Бога нема. Один мій знайомий навіть сказав “та цей хлопець просто ніколи не був віруючий”. Ага. От так півтора десятки років робив купу класних речей. Проповідував, місіонерив, виховував по-християнськи дітей, навіть богословські праці і пісні прославлення писав. Я знав (і знаю) його особисто. Говорити, що він не знав Бога – назвати квадратне круглим. Так не буває. Ми не можемо переписати сотеріологію. Будь-яка людина може розчарувати, демотивуватися, відпасти. Людина це лише людина. Віруюча людина має силу Святого Духа, але це все ж таки просто людина. Вона може обирати. Вона може відходити. Небезпека відходу є завжди. Навіть якщо ти супер-пупер християнин. Власне, особливо, якщо ти супер-пупер.

Отже, повернімося до учнівства. Зрозуміло, що учні є посвячені і непосвячені. Працьовиті і ліниві. Старанні і не дуже. Дбайливі і ні. Ревні і так собі. А між ними – сотні градацій, тобто середнії позицій.

Якщо ми назвемо учнями лише деяких християн – це чудовий шлях до гордощів. Я роблю те і те, я учень. Учень – звучить гордо! Я учень, ти не учень. Ти не робиш. Ти не стараєшся. Ти слабак. Тобі треба робити те і те, тоді станеш учнем. Може, зарахуємо тебе до цього списку.

Ні, все не так. Кожен християнин це учень. Статус учня дається одразу і негайно. Його не треба заслуговувати і заробляти. А от за чим навіть дуже треба гнатися – то це бути успішним, ревним учнем. Тут напрягатися треба навіть аж дуже. Працювати в поті чола – але не для статусу. Святе життя заради святого життя, а не заради позиції в тому чи іншому списку.

Хочеш бути служителем? Служи :) Хочеш бути успішним учнем? Вчися від Христа.

Будь-який поділ серед християн на категорії це дорога в нікуди. Саме так робили гностики. Вони ділили всіх християн на “душевних” і “духовних”, а невіруючих називали “тілесні”. Зрозуміло, було почесно бути саме духовним христяинином. Але Біблія каже, що духовність – це стан в даний момент. Духовність – це йти за Святим Духом, а не за бажаннями тіла. Кожна людина час від часу йде за бажаннями тіла, тому всі ми не духовні, так би мовити.

Своїм текстом я не хочу сказати, що нема градації взагалі ніякої. Так було би неправильно. Бог оцінює нас і пише про це. Він оцінює нашу любов до Нього і до ближніх, нашу вірність і т.д. Але оцінює Він. Ми не можемо вішати ярлик “духовний” ані собі, ані іншим. Бо ми завжди повісимо його так, як довподоби нам. Отож облишмо складати списки духовних християн, учнів, чи ще якісь інші.