Парадокс громади – Себастьян Тегза

Християнин не може жити повноцінним християнським життям без громади, але не всяка громада сприяє розвиткові повноцінного християнського життя. На жаль, є такі громади, від яких більше шкоди, ніж користі. Не все так просто, не все так однозначно. Громада може стати місцем, де ви розцвітете, а може стати й таким, де вас тихенько згноять. В громаді ваша особистість може розкритись як ніколи раніше, але громада може також і цілковито знеособити вас. Громада може бути закваскою Царства Божого в цьому світі, а може також бути формальним і самозакоханим церковним царством. Громада може бути для людини великим благословінням, а може, на жаль, стати пасткою і прокляттям. В громаді вас можуть навчити літати, а можуть і обрізати крила. Я бачив громади, які калічили живих людей, але бачив також і такі, в яких люди зі скаліченим життям отримували новий старт.

Громади бувають різні. Як і різні бувають люди. Тому неправильним і маніпулятивним є принцип, який говорить, що людина повинна залишатись у тій чи іншій громаді за будь-яку ціну. Зовсім ні. Тому що як і формальна приналежність до церкви нічого не варта в Божому Царстві, так і подвигу якогось особливо духовного немає, щоб мучитись у прикрій і токсичній громаді. Важливо тільки в цій справі не шукати свого, а того, щоб краще виконувати волю Божу. Ну і окрім фактору вчення та етосу тут можуть допомогти два практичні запитання, чесно задані самому собі:

  1. Де я буду більше корисним?
  2. І де буде більше користі для моєї душі?

Коментарі

Віталій Біляк:
Ярославе, в цілому згідний і по людськи дуже толково звучить. Ми власне так і поступаємо – відпускаємо і приймаємо. По факту, як висловився один відомий служитель – “люди голосують ногами”. Не впевнений, що це вірно. Чи не здається тобі, що це людино-центрична позиція, яка штовхає церкву в сторону маркетингу? Я визначаю яка громада мені потрібна. Де я буду розвиватись? Де я буду корисним?.. Не приходить на память жодного підтвердження такої позиції в Новому Заповіті, щоб член громади був вільний в пошуку іншої спільноти. Однак є заклики “коритись”, “думати однаково” громада мала владу для дисципліни… Пробую застосувати твій пост до церкви в Коринфі. Вона відповідає твоїй категорії “токсична”. Вони сваряться і діляться, вони козиряють духовними дарами без любові, вони судяться між собою за майно, а Вечерю Господню перетворили в місце наїстись і напитись. Чим не токсична громада? Уяви, що твоїм читачем є той браток з 1Кор 5 розділу, до якого Павло рекомендує застосувати дисципліну… Розумію, що з позиції пастора так виглядає, ніби я зацікавлений. Колись в молодості я бунтував проти церкви і керівництва. Мені здавалось, що вони були “токсичні”. То були 90-ті – тоді ніхто мені на сказав, що можна просто піти… і слава Богу – бо проблема була в мені. Ця тема зрезонувала в мені – бо я думаю, що в церквах дуже примітивні знання з еклезіології, але будь-хто може вважати себе експертом по церкві і сказати “ви не такі”. Розумію, що цей пост не вся твоя еклізіологія, але такі однозначні твердження в публічному просторі можуть комусь і нашкодити… Як на мене вже більш збалансованою буде позиція, що той, кому потрібна інша церква – повинен робити перехід під керівництвом наставника і душеопікуна, щоб почути Бога і пізнати Його волю в питанні вибору громади.

Себастьян Тегза:

Почнемо з того, що в Новому Завіті немає формального членства в окремих громадах. А в кожному місті було багато домашніх церков, між якими була допустима вільна міграція християн. Це реалії апостольського часу. Формальним маркером приналежності до церкви було хрещення. І це було вузлом єдності всіх християн міста. Сьогодні ж багато громад жорстко утримують своїх членів, ізолюючись від інших громад та не підтримуючи реального сопричастя на рівні міста та регіону. Як такі громади можуть вчити своїх членів, що таке єдність (“коритись”, “думати однаково”), якщо вони самі живуть по-сектантськи і нікому не коряться і ні з ким не будують єдності?щодо людино-центричності та маркетингу, абсолютно зайві побоювання. особиста відповідальність – це не людино-центризм, а зрілість. ну а вибір громади не означає, що все вирішує смак. я чітко зазначив, що йдеться про пошук волі Божої та справжнього добра душі.Щодо ролі пасторів у процесі переходу, то безумовно, що так. Говорити треба чесно, відкрито, прозоро. І радитись і прислухатись. Це мудро і корисно. За спиною у пастирів таке не робиться. Водночас, потрібно зважати і на те, що пастирі також можуть бути заангажованими і транслювати не волю Божу, а свої бажання. Згадаємо Діотрефа з Нового Завіту. пастирі є авторитетом у церкві, але вони не є непомильними.втім, я вітаю уточнення, адже сам цим керуюсь: рішення треба приймати з молитвою, роздумами та радою мудрих.

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out /  Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out /  Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out /  Change )

Connecting to %s