Філософсько-педагогічні роздуми з краплинками ностальгії про 90-і і тепер

Я народився у далекому 1986 році. Далекому пишу і з гумором і без. Насправді роки йдуть, все навколо змінюється. Нема вже України часів Кучми-Ющенка, змінилася техніка, змінилися люди і взагалі все.

Коли я навчався у школі (1992-2003), ми черпали інформацію переважно з книг, газет, телебачення, інколи – радіо. Книги і газети не всі діти читали, телевізор дивилися всі або майже всі, ходили у школу теж всі. Інтернет був у зародковому стані, Вікіпедії і вордпресу не було в принципі. Ми вивчали інформатику – і нам пощастило – у нас був нормальний комп’ютерний клас на 8 комп’ютерів. Коли я закінчив школу – було вже 2 комп’ютерні класи – новий і старий. В багатьох селах району, щоб ви розуміли, інформатику вивчали без комп’ютерів.

Коли ми вивчали історію, вчитель Тарасов Володимир Гаврилович сказав нам, що різні епохи мали різні назви. Ну як-от кам’яний вік, бронзовий, залізний і т.д. А в яку епоху ми живемо? – запитали ми. Володимир Гаврилович відповів, що це епоха атомної енергії – принаймні, так їм казали в інституті, коли він вчився.

Звісно, можна дати 10-20 назв нашій епосі. Епоха атома, комп’ютера та інтернету. Епоха Вікіпедії. Блогерів, тік-токерів і ютуберів. Насправді ми живемо у шаленомі світі, де кожен або майже кожен має швидкий доступ до знань. І тому часто вважає себе експертом.

500 років тому люди в Львові зокрема і Європі загалом вивчали давні мови – латину, греку. Все це вивчалося дуже повільно, зате ретельно. У Львові навіть вірші грецькою писали – так добре православні семінаристи її знали. Іван Франко деякі перші вірші написав німецькою, а взагалі він володів приблизно 18-ма мовами – а польською і німецькою вільно. Все це вивчалося без інтернету, відео- чи аудіокасет. З книгами та/або живими вчителями. Ну, поляків і австрійців тут було багато, то ж була Австрія, і махнути у Відень було не проблема – залізниця вже існувала. Але більшість людей, народжені тоді десь у Самборі чи Дрогобичі, у Відні таки ніколи не побували, не кажучи вже про Париж, Лондон, Нью-Йорк чи Сідней. Тобто навіть фото тих міст не бачили, щоб Ви розуміли.

Спочатку в наші життя увірвалися настільні комп’ютери і ноутбуки, інтернет, потім (кажуть, десь 2007 року) – смартфони. По суті комп’ютер, але телефон. Є процесор, пам’ять, великий екран, можна фільми дивитися. Мій двоюрідний брат десь так у 2009, здається, сказав, що в потязі буде дивитися фільм на телефоні, і я подумав – хто ж дивиться фільми по телефону? Це ж незручно, екран такий маленький! Тепер я сам часто дивлюся.

Смартфон дає купу можливостей. Не тільки месенджери, імейл, калькулятор, а десятки і сотні зручних програм, як от – перекладачі, конвертери, мобільний банкінг, карти, запис аудіо і відео, і ще купа купа всього. Зі смартфоном Ви миттєво знайдете потрібну інформацію українською, російською, англійською чи іншою мовою – у Вікіпедії чи ще десь.

А тепер – “зворотній бік Місяця”. У старі часи люди вірили, що на зворотньому боці Місяця живуть якісь лихі дивні чудовиська. Звісно, там їх нема, але ще до середини XX століття ніхто той бік не бачив, от і придумували всяке-всяке.

Справжнім зворотнім боком смартфорнів є те, що незрілі дорослі, підлітки і діти використовуватимуть його немудро. Особливо підлітки і діти. У мене є знайомі, подружжя, яке дуже довго не купувало смартфони своїм дітям-підлітками, при чому всі (!) їхі однокласники вже мали смартфони і тягали їх до школи. Вони вважали, що їхнім дітям смартфони не дуже треба.

Про це і хочу трішки поговорити. А що робить підліток зі смартфоном? Читає Вікіпедію? Зрідка читає. Але 95-99% часу грається або пише меседжі іншим підліткам. Грається і на перервах, і на уроках.

Зараз я працюю у школі вчителем фізики. У мене три восьмі класи – діти віком 13-14 років. Майже всі мають смартфони. Дивляться відео, пишуть один одному і часто роблять це на уроках. Тобто прямо в той момент, коли вчитель намагається щось пояснити.

А фізика наука не проста. Це не гуманітарний предмет, а природничо-точний. Тут дуже потрібен вчитель. Найдорожчий смартфон не замінить вчителя. Звісно, якщо вчитель поганий, то інтернет трохи допоможе. На ютубі багато каналів про фізику чи інші речі. Але якщо вчитель нормальний, а дитина “сидить” у смартфоні на уроках – це біда. Більшість дітей не розберуться з фізикою і з інтернетом. Але багато дітей зрозуміють фізику з хорошим вчителем без інтернету.

Словом, я не бачу причин мати дитині смартфон у школі. Для зв’язку? Для цього підійде старий кнопковий телефон за 100-200 грн. Смартфони коштують кілька тисяч гривень. Крім того, для чого постійний зв’язок дитини з батьками? Зрозуміло, є випадки, коли дійсно потрібнен. Але переважно ні. У великому місті може потреба і більша, бо батьки забирають часто дітей транспортом і т.д. Є різні небезпеки. А для чого у містечку на 10-20 тисяч населення? Дитина сама приходить у школу, сама повертається. Містечко безпечне.

Я не кажу, що дитина має жити без телефону. Але я кажу, що смартфон часто не потрібен – а точніше у школі він явно не потрібен, а взагалі у житті підлітку не аж дуже потрібен.

Можливо, Вам здається мій погляд консервативно-середньовічним. “Ми жили без смартфонів і вони хай живуть!” Ну, не в тому річ. Моя сім’я не мала авто, це не значить, що мої діти не матимуть. Словом, я не про те взагалі. Смартфони це не лише доступ до зв’язку – це ще і шкода підлітку, і шкода чималенька.

У західних країнах років 15-20 тому робили дослідження – інтернет допомагає чи заважає молодим науковцям. І що б Ви думали – заважає дуже. Більшість науковців не починають досліджень, поки не загуглять чи раніше хтось щось таке робив. Тоді вони бачать – ага, вже робив, успіху не досяг, то і я не буду – і не роблять. Але вся річ у тому, що такий підхід заважає робити успіхи – бо лише вперто йшовши вперед, швидше можна щось досягнути. Якщо математик, фізик, хімік чи біолог не знає, що робиться навколо – може йти вперед і щось цікаве з’ясувати чи відкрити. Зрозумійте, я не кажу, що науковець не має мати інтернету чи орієнтуватися в ситуації. Ясно, що має. Я кажу про “побічки” гіперінформатизованого суспільства.

З підлітками все точно так само, але у разів 100 гірше. Підлітки не хочуть думати, а хочуть гуглити. І то – в найкращому разі. А зазвичай навіть не гуглити. Чудовий доступ до знань зіграє з ними злий жарт -вони зможуть все знайти, але не розв’яжуть квадратного рівняння, не порахують шлях і час при вільному падінні тіла і т.д. Вони стануть механічними роботами, які можуть знайти інформацію, але поняття не мають, що з нею робити. Бо нема основ.

Школа має дати основу. Щоб говорити про чорні діри, квантову фізику, рідкий азот і шатли, гіперлупи і освоєння Марсу, треба розуміти класичну механіку Ньютона.

Айнштайн мав IQ 160 – сказали мені кілька учнів у різних класах. Що ж, можливо. А чим саме він відомий вже не сказав ніхто. Що таке теорія відносності навіть у найзагальніших рисах з 90 учнів у 3-ох класах не знав жоден. Звісно, це вчать аж у 11-у, я чудово розумію. Але діти з пеленок цикають на смартфонах , мають доступ до всього, ну хоч три учні могли б знати, чи не так?

Словом, все це мені нагадує слова одного чи то юриста, чи то художнього керівника 95-го кварталу, чи то навіть президента (на разі): “Суд має бути у смартфоні”. Йому невтямки, що правосуддя має бути у головах суддей, адвокатів і прокурорів – а вже потім питання 20-е смартфон чи папір, авторучка чи гусяче перо. Бо чесний американський суддя, якому 80 років, може користуватися старим дисковим телефоном, але від того гіршим суддею він не стане, бо не в тому суть правоссуддя і справедливості взагалі.

Цифровізація суспільства річ корисна. Але не у ній справа. Якщо суддя проходить перевірку на доброчесніть, а сама “на величезну віллу заробила збираючи полуниці на городі у східного німця” то річ не у смартфонах.

Те саме з освітою. Доступ до великих знань річ добра і корисна. Але якщо є основа. Щось подібне з церквою – ніякі програмки-додатки не зроблять її живою чи справжньою. Чесно кажучи, церквою, а не клубом, церкву робить віра в Євангеліє, а не маркетинг, менеджмент чи ще щось. Є головне, а є другорядне.

Не можна будувати на піску. Цей принцип працює всюди.

Отож, дорогі батьки підлітків, якщо Ви мене читаєте. Дуже гарно подумайте чи дійсно вашій 13-річній дитині потрібен смартфон у школі.