В різних видах бізнесу навики (skills) поділяють на “хард” (тверді) та “софт” (м’які). До перших, твердих, відносять традиційно професійні навики, тобто для дизайнера – дизайн, для програміста – як пише код, для юриста – знання закону, для військовослужбовця – як воює і т.д. М’якими навичками вважаються навички соціально-психолічного напрямку – як людина товаришує з іншими, чи відповідальна, пунктуальна і т.д.

Психологічно ми схильні тягнутися до людей з сильними соціально-психологічними навичками. Нам приємно бути поруч з м’якими, добрими, ввічливими і дружніми людьми. Кому подобаються буркутуни?

Чи можна застосувати подібний поділ у християнстві?

Роздуми про віру і невір’я, довіру і недовіру…

Ми всі у щось віримо і комусь віримо. І всі ми у щось невіримо і комусь не віримо.

Я роздумував про те, чому багатьом різним людям важко довіряти вакцинам. На це є різні причини. Інколи це спадок з СРСР – все, що йде від уряду і влади – погано і небезпечно. Інколи це маячня про те, що через рідину можна зашити “чіп”. Та може і можна (взагалі кажучи), але в цьому контексті про це не йде мова. Ніхто не може таємно “зашити” людям 1 млрд чіпів. Інколи це переоцінка власних інтелектуальних і освітніх можливостей – “десятки тисяч експертів у США, Європі, Ізраїлі та Австралії це нічого не значить, а от я (мій кум, брат, сват і т.д.) знаю краще”.

То був червень 2010 року, моя дружина і я чекали нашу першу дитину. Ми вечеряли з моїм батьком, тож я вирішив набратися від нього мудрості. Я попросив свого тата дати мені найкращу пораду щодо батьківства, яку він мав, виходячи зі своїх десятиліть досвіду виховання.

З хвилину він думав, а потім зобразив мені аналогію, яку я ніколи не забуду. Мій батько сказав, що виховання – це як ваги. Не ті ваги, на які ми стаємо у ванній, а терези, які бачимо як символ правосуддя. На одній шальці терезів – любов, а на іншій – дисципліна. Застосування тільки якоїсь однієї сторони надто часто – шкідливо для дитини.

Мій батько продовжував пояснювати, що чим більше любові ти виявляєш своїй дитині, тим більше вона прийматиме твоє дисциплінування. І в моменти, коли ти частіше її дисциплінуєш, то мусиш також показати, наскільки сильно ти її любиш. Занадто багато любові без дисципліни може зіпсувати дитину, а надто багато дисципліни без любові може їй нашкодити та спровокувати її відчуження.

З того вечора я часто думав про співвідношення між покаранням і любов’ю. Думаю, батькам часто неприємно дисциплінувати своїх дітей. Це явно не щось веселе. Це важко, але правильно. Отже, моє підбадьорення для вас – застосовувати достатньо дисципліни до своєї дитини, але так, аби вона знала, що ви любите її та дбаєте про неї. Так само, як ми любимо своїх дітей і мусимо їх дисциплінувати, наш Небесний Батько любить Своїх дітей і буде дисциплінувати їх. Якщо ти прийняв Христа як свого Господа і Спасителя, тоді Бог – твій Батько. Тебе всиновили у Його сім’ю.

“Бо Господь, кого любить, того Він карає, і б’є кожного сина, якого приймає!” (Євр. 12:6)

(з інтернету)

Преподавая библейское душепопечение, мы иногда указываем на ошибочность психологических теорий и ярлыков. И часто слышим такой, например, вопрос: А что плохого в теории темпераментов? Разве не правда, что люди отличаются друг от друга по характеру? Коротко объясню, в чем ошибочность и даже опасность «темпераментов».

Темпераменты придумал древний лекарь, который считал, что нрав человека зависит от баланса жидкостей в организме. Отсюда цифра четыре: слюна, кровь, желчь и черная желчь. По-гречески – флегма, сангвис, холес и меланхолес. Вы думаете, это дремучее невежество – в прошлом? Увы, современный человек, если невежественен в Слове Божьем, тоже пытается объяснить движения души телесными причинами. Сегодня это называется “химический дисбаланс”. Вместо слюны и желчи – нейромедиаторы, но их причинность по отношению к поведению так же ненаучна и противоречит Писанию.

Но главное – необходимо понять разницу между произвольными описательными ярлыками и тем, что предлагается в качестве ПРИЧИН поведения. Существуют ли различные характеры? Конечно! Только их не четыре, а бесчисленное множество. И независимо от психологии люди всегда пользовались разнообразными ярлыками для описания человеческих характеров: трудолюбивый как муравей, упрямый как осел… Сороки – болтливые, заяц – трусливый и т.д. Не было бы никаких проблем, если бы темпераменты относились к этому бесчисленному множеству характеристик и сравнений, просто ОПИСЫВАЮЩИХ поведение человека.

Хочу поділитися з Вам думками про запізнення. І не в стилі “Запізнення це погано, ай-ай-ай, не запізнютеся” :)

Раніше, років 5-10-15 тому я був дуже пунктуальним. Уявіть собі, я запізнювався у школу вкрай рідко, майже ніколи, і завжди з поважної причини. Наприклад, у дитинстві я погано спав, кричав уві сні, тому ми з мамою пішли до священника, щоб той промовив наді мною молитву. Тоді я запізнився до школи – був у храмі.

Потім я був студентом і не запізнювався на пари. Не запізнювався на зустрічі чи на потяг. Один раз запізнився на потяг, бо той приїхав і поїхав на 1 хв раніше :)

Потім я одружився. Через деякий час наша сім’я купила автівку. І я став запізнюватися! З одного боку, стало більше обов’язків (сімейне життя), з іншого, я думав, що доїхати кудись можна так швидко, як їде машина, але пробки-пробки-пробки… :(

А тепер ближче до суті. Я викладаю онлайн мови – українську і російську. Переважно це українська мова для іноземців або дітей діаспори. Так от, перші 2-3 роки я починав урок хвилина в хвилину. Але потім я взяв за звичку починати на 2-3 а то й 5-10 хвилин пізніше. Я просто писав студенту: “Can we start in 5 min, pls”?

Ставте сердечко в коментарях, якщо ви підтримуєте ці ідеї на рівні державної політики та суспільної думки, подивимось, скільки “нас”:

1. Зробити Україну виключно християнською країною, поставивши перед вибором представників всіх інших релігй: або ти живеш тільки по Біблії, як християнин, або їдеш з України;
   
2. Зробити Україну виключно україномовною країною, поставивши перед вибором всіх тих, хто говорить іншими мовами, не тільки російською: або ти говориш виключно українською, або їдеш з України (це не про Закон про мову);
   
3. Заставити всіх людей нетрадиційної орієнтації прийняти одне з двох рішень: або ти стаєш гетеросексуалом і приймаєш християнство, або ти їдеш з України;
   
4. Оштрафувати або відправити на 3 місяці суспільно-корисних робіт всіх тих, хто після Революції Гідності хоч один раз навіть на один день їздив в Росію, неважливо, з якою метою;
   
5. Поставити на облік підозрілості з графою “можливий ворог українського народу” всіх, хто хоч 1 місяць з 1991 року проживав на Донбасі чи в Криму, що ще гірше (переселенці й так всі під прискіпливим наглядом);
   
6. Ніколи не забувати, що єдиним ворогом України є зовнішній ворог, який говорить Російською і живе в Росії, і тому люба російськомовна людина чи любий громадянин Росії автоматично є ворогом України. Тому всіх, хто має родичів в Росії, необхідно поставити на спецоблік в СБУ, з легкою формою допиту один раз в місяць щодо мислєпрєступлєнія родичів.

Дуже дивна, справді таємнича історія з далеких 50-их.

9 туристів зібралися пройти маршрутом в Уральських горах, живим не повернувся жоден. Всі загинули за нез’ясованих обставин.

В інтернеті є дуже багато відео та статтей, а дехто не полінувався навіть написати книгу про це. Тому деталі тут не писатиму, хоча вони вельми цікаві.

Тіла були знайдені в дивних місцях, в дивному стані, деколи без одягу та/або взуття. Намет був розрізаний зсередини. Ймовірно, люди в поспіху покидали його. Так в поспіху, що взуття залишили. Тіла були не всі разом, а групами. Біля одного дерева були сліди вогню, але не біля намету.

Офіційна версія – снігова лавина.

Але у справі так багато дивного і незрозумілого, що існує аж 75 версій, що трапилося насправді.

Недавно я переглянув відео зустрічі, де три англійці поважного віку мило спілкувалися про існування/неіснування Бога. Взагалі сама зустріч була давненько, років 10 тому (а саме 23.02.2012) у Шелденському театрі у Оксфорді, але лише зараз її озвучили українською мовою.

Один з чоловіків – Річард Докінз, всесвітньовідомий атеїст. Інший – Роуен Вільямс, ієрарх Римо-католицької церкви. Третій – ведучий.

Всі ці чоловіки мило собі так балакали про те і про се. Про Бога – є Він, чи нема. Як виник Всесвіт, звідки взялася людина, мова, зло у т.д.

Це була цікава розмова. Але я задумався – наскільки вона була продуктивна? Троє джентельменів весело провели час. Було чимало жартів. Сотні леді і длжентельменів послухали їх наживо, ще кілька мільйонів подивилися відео.

Багато хто писав “Як добре, що віруючі і невіруючі можуть невимушено спілкуватися без агресії”. Так, дуже добре. Але.

Під час однієї розмови з дітьми розказував про те, що у їхньому віці ми з братами вже мали свої зароблені гроші. І могли їх витрачати на власний розсуд. І це класно, коли ти не клянчиш у батьків кілька гривень, а береш зі свого гаманця. І що ти знаєш ціну кожної гривні. Діти поцікавилися, а як же ми заробляли в дитинстві? І я відповів, що рвали, сушили і здавали в аптеки липу і горобину. Ми збирали, мили і здавали в пункти прийому скляну тару, макулатуру тощо.О, в мене є ідея, – відповів один із синів. Навколо нас є багато скла. Я теж буду його збирати і здавати.

А щоб тобі було цікавіше, – сказав я, – я буду доплачувати тобі рівно стільки, скільки ти заробиш від здачі склотари. Таким чином, твій заробіток зросте.
На тому і погодились. Я сам був здивований, але вже за короткий час мої діти здалеку бачили, скільки буде коштувати яка пляшка. Розуміли, яку брати вигідно, а яку не дуже, яка має бути з кришкою, а яка без. Бізнес пішов. Округа навколо була повністю вичищена від скла, включаючи склобій. Навіть коли вони поїхали на канікули до дідуся з бабусею, забирати їх потрібно було звідти з великою кількістю назбираного скла.

І все було дуже добре. На дворі, правда, інтер‘єр трохи псували ящики з порожніми пляшками. Але це компенсувалося тим, що тепер дітей менше цікавив телефон з інтернетом. І ми з дружиною були задоволені.
Вона час від часу вантажила наповнені ящики в машину і вони разом відвозили їх в пункт здачі. А вже вечором показували мені зароблені гроші і отримували ще таку ж кількість як бонус за свою працю. І все було прекрасно.

До одного моменту.
Приїжджаю якось надвечір після роботи додому, а мене на порозі уже чекає синок.