Автор: Олена Бондарчук

Це коли ти вже визначився з тим, який телефон ти таки хочеш – марка, модель, колір, ціна. І тут ти приїжджаєш в КИЇВ, а навколо – сонми яскравих реклам, які звідусюди кричать: купи мене! Купи мене! Навіщо тобі той шо ти вибрала по своїх характеристиках?! Я дешевший! Я кращий! А тобі вже і не потрібен той, ти ж не будеш там половину функцій використовувати! Зачем платить больше?

Добавляються ще поради консультантів з магазинів, відгуки на сайтах, відеоогляди продуктів. Плюс поради друзів, рідних (дякую вам!) Continue reading →

Ще одна хороша книга в україномовному християнському світі! Служіння “EtLibros” видало книгу Лукаса Кітчена “Хома – герой віри”.

Хома – герой віри

Автор розглядає історію Хоми невірного і намагається текстуально довести, що слова та дії цього послідовника Ісуса є цілком обґрунтованими, а часом навіть героїчними. Він показує, що попри репутацію того, хто не вірив, Хома насправді повірив у Христове Воскресіння швидше за інших учнів. У книзі підіймається питання сумнівів християн, приводиться кілька прикладів та пропонується підхід до таких ситуацій. Continue reading →

Ігор Тунік

Игорь Туник

Уверовав в пятнадцать лет, я пытался рассказать своим родителям о Христе. Но, к сожалению, пока я все еще молюсь о них. Пока они закрыты для Евангелия. У моего отца был друг, который так же уверовал, но в другой, протестантской церкви. Я очень надеялся, что он расскажет им Евангелие. Однажды, придя домой, я узнал что этот друг молился за исцеление моей мамы (на тот момент у нее нога болела) и посоветовал на ночь прикладывать Библию к больному месту! Его этому учили в его церкви. Я ничего не имел против молитвы за исцеление (правда моя мама была под впечатлением от непонятных слов, который тот произносил), но идея прикладывания Библии к больному месту меня смутила. Continue reading →

Сергій ЧЕПАРА

Нещодавно одна сестра написала мені доволі емоційний лист, в якому поставили низку запитань щодо Бога, Його характеру, суверенності, виборів людини, гріхопадіння Сатани і перших людей. Такі питання рано чи пізно турбують кожного, хто живе християнським життям.

Як Бог впливає на вибори людини? І чи впливає? Бог же дав людині право вибирати. І Бог Сам же і постраждав внаслідок того, що люди вибрали грішити – жертва Христа. Можна сказати, що Він на свому прикладі показав, що невинні будуть страждати через винних. Купа таких прикладів у Біблії : Бог не змінив рішення Юди видати Христа, не змінив рішення юдейських старшин і т.д. Знову ж питання – не змінив, бо Він задумав людину з правом вибору, чи не змінив, бо дії цих грішників були пазлами в історії про Викупителя. Чи те й інше.. Намагаюся зрозуміти, як правильно молитися за інших людей. Молитися, щоб тато покаявся? Але це вибір тата. Молитися, щоби Бог працював з Його серцем, щоб збільшив кількість стукання до його серця?) Якщо уявити Адама, Єву і Бога в Едемському саду, Бог же міг безмежно з ними працювати, пояснювати, нагадувати, так би мовити, непрямо впливати на їхній вибір. Напевно так і було… Виходить, скільки би Бог не працював з людиною, як би близько не був, вона може вибрати зло, навіть будучи абсолютно досі не зіпсутою. Така опція у людини з’явилася після того, як у серці Люцифера зародилося зло (якщо в нього є серце)) Часто питають християн : Бог святий, а виходить, що створив добро і зло. Наскільки я зрозуміла, стоврити дві опції для вибору не те саме, що створити зло. Зло було створене в мить непослуху Люцифера. Так? … Але ще момент: Ісус не помирав за ангелів, бо вони бачать Бога в лице, їм не треба вірити. Але! і Адам з Євою бачили Бога в лице, спілкувалися з Ним, гуляли! Чи треба їм було вірити? Чи йдеться про довіру? Але тут ангели й Адам з Євою на рівних – довіряти Богу треба було одним і другим. Чи все ж ангелам більше відкрито про Бога, що їх вибір фатальний, а людський – має шанс. Господь розмякшив! серце фараона , а когось іншого затвердив. Теж цікаво. Втручається досить прямо… Цікаво, чи всі люди мають однакові шанси спастись? І якщо про якогось Василя не молилися ніколи ніхто, Бог із ним менше працював? Я раніше думала так: Бог справедливий, значить всі на рівних. Але спасіння – це не про справедливість, а про милість. І милість через певний механізм. Виходить на нас велика відповідальність? .. Continue reading →

Игорь Туник

В наших украинских евангельских церквях преобладают представительницы прекрасной половины человечества. К сожалению братьев не так много. Те же братья что есть, жалуются, что придя в церковь они ожидали какую то душевную открытость, где можно вот так посидеть и просто поболтать по душам… Но все оказалось слишком формально, наигранно и по религиозному. Хотя где -то есть такие общения, а где-то все остается на уровне мечты. И там где только мечтают, мужчины говорят, что будучи неверующими, они имели ту близость, которую не находят в церкви. Сидя за столиков во дворе и играя с товарищами в домино или собираясь на гараже за бутылочкой пива, они получали определенное душевное удовольствие. Ведь все было так просто, по теплому, по мужски, без лишних слов и осуждений…. Continue reading →

У нас у культурі закріпилася така фраза “давати, скільки не шкода”. Чи мова йде про пожертвування на благодійність, чи на церкву, чи ще кудись. І от недавно я зрозумів, що давати треба стільки, скільки шкода.

Що я маю на увазі? Коли ми даємо стільки, скільки не шкода, ми не відриваємо нічого від серця. Це формальність, яка створює нам ілюзію пожертви. Якщо я, до прикладу, заробляю 5 000 грн, я “жертвую” 5 грн – це пуста формальність, яка не впливає на мій бюджет. Це створює мені ілюзію, що я жертвую, натомість ніякої жервти не відбувається. Continue reading →

Фальшива дилема, також відома як хиба виключеного третього, фальшива дихотомія, або/або дилема або біфуркація — логічна хиба, що полягає у розгляді двох альтернативних точок зору так, наче вони вичерпують всі можливості, хоча це не так.

Таким чином, фальшива дихотомія будує штучну (несправжню) парадигму, при якій третій варіант не розглядається в принципі. Наприклад, засідання кабінету міністрів бувають чергові та позачергові; відомо, що це засідання не чергове; отже, це засідання позачергове. Але насправді засідання ще бувають невідкладними.

Україні треба або стати сателітом/партнером Росії, або ввійти в Євросоюз. Насправді, Україна може (принаймні, теоретично) зберігати нейтралітет та/або балансувати між Сходом і Заходом. ну, або стати частиною Папуа-Нової Гвінеї :) Continue reading →

Основна мета мого приїзду в Галич – побачити стародруки XVII-XIX століть. Про цю виставку я прочитав в газеті “День” і вирушив у дорогу.

Галич на перший погляд має дуже провінційний вигляд. Зрештою, на жаль, таким він зараз і є. Continue reading →

Если посмотреть на жизнь современной церкви, различая, что в ней относится к Писанию, а что – к традиции, мы будем немало удивлены! Многие аспекты, кажущиеся нам неотъемлемой частью христианской практики, на поверку выявятся порождением культуры, причем – как нашей собственной, так и наносных влияний.

К примеру, во многих протестантских и евангельских направлениях современного христианства существует традиция «молитвы кающегося грешника», когда новообращенный должен, повторяя за служителем, произнести некий типовой текст. Иногда требуется проделать это перед всей общиной. С этого момента покаявшийся официально считается примирившимся с Богом, даже если он еще некоторое время (иногда – продолжительное) не вступает в завет с Господом единственным заповеданным Им образом, т.е. через крещение. Однако, подобного ритуала мы не обнаруживаем ни в Библии, ни в церковной истории вплоть до XVIII века. Его происхождение восходит к эпохе зарождения английского ривайвелизма, когда передняя скамья в церкви была предназначена для кающихся грешников. Это были члены церкви, получившие обличение от Святого Духа во время богослужения и желающие облегчить сердце покаянием. Со временем традиция трансформировалась в ее нынешнюю форму. Повсеместный же статус данная практика приобрела лишь в ХХ веке в результате евангелизационного служения Билли Грэма и миссий типа Кэмпус Крусэйд. Соблюдая этот ритуал, следует понимать, что это – всего лишь традиция, а вовсе не божественное установление. Continue reading →

Протестантська молодь Львова читає Біблію в центрі міста. 2017 рік.

До цього питання можна підходити по-різному.

1. Дехто вважає, що християнською може бути лише країна, де більшість складають “справжні” християни (в православній термінології, “воцерковлені” люди, в протестантській – “відроджені”). Мені здається, такий підхід є неправильним і позбавляє змісту саме питання. Бо за таким критерієм, ймовірно, жодна країна в історії людства не була “християнською”. Не був тоді “юдейським” і старозавітній Ізраїль, бо, як випливає із Біблії, часто лише невелика частина народу залишалася вірною Яхве.

2. Можна підходити до цього питання з юридичної точки зору. Тоді “християнською” є країна, в законах якої прописаний привілейований статус християнства. Однак юридичний статус далеко не завжди відповідає суспільним реаліям.

Скажімо, у Англії церква Англії (англіканська) досі є державною церквою. У Палаті лордів 26 місць зарезервовано для єпископів цієї церкви. Continue reading →