(і як кепсько, коли її немає)

Одразу наперед скажу, що не сприймаю катехизацію як якусь універсальну панацею, лік від всіх хворіб. Панацеї нема.

Але останні роки роздумував про те, коли катехизації нема це таки проблема.

Що таке катехизація? Це викладання основ християнської віри, як правило перед хрещенням \ приєднанням до помісної церкви. В тій чи іншій формі це існує в католицизмі та більшості видів протестантизму. Доволі сильна традиція катехизації в баптизмі, хоча там воно як правило називається “підготовка до хрещення” чи якось інакше.

Навіщо це? І чи потрібне таке навчання тим, хто приєднується до церкви, хоча вже віруючий N років?

З юдейської традиції, звідки пішло християнство, храм і храмове поклоніння займали центральне місце серед її вірян. Єрусалимський храм і його руїни – це сакральна споруда, яка відігравала і відіграє донині ключове місце серед юдеїв. Коли виникло християнство, воно не могло не перейматися цим храмовим поклонінням одночасно борючись з язичництвом і традиційним юдаїзмом. Історики стверджують, що протиборствуючи з язичництвом, християнство сприйняло багато «поганських» елементів. І як зазначає протопресвітер Олександр Шмеман з часом ця захопленість церквою поганською культурою збільшувалась: “Храмове благочестя, розвиток і ускладнення культу, шанування святих і їх мощей, починаючи з VI століття все більший інтерес з’являється до «матеріального» в релігії: до святих місць, предметів, реліквій – все це безпосередньо зводиться до язичницького впливу в Церкві». З‘являється релігійна масовість.

Cпілкуючись з самарянкою, яка була переконана як і більшість самарян, що Богу можна вклонятись лише в храмі на горі Гарізім, Христос відповідає жінці: “Але наступає година, і тепер вона є, коли богомільці правдиві вклонятися будуть Отцеві в дусі та в правді, бо Отець Собі прагне таких богомільців”.

Недавно група жінок, яка збирається вивчати Біблію, запросила мене ділитися з ними пару думок про виховання дітей. Через те, що це було мій перший раз виступати українською, я писала англійською, Натан переклав, і подружки вичитували. Дякую всім які допомагали!

~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~

Привіт, усім! Якщо ми ще не познайомилися, мене звати Кейтлін. Я звичайна мама чотирьох дітей які мають 10, 8, 5, і 2 роки. Те, чим я хочу з вами ділитися сьогодні, це те, що я навчилася з власного досвіду. Звісно, я не маю відповідей на всі питання. Але я поставила собі таке запитання, “Якби я могла передати вам лише одну річ про виховання дітей, що би я хотіла передати?”

Я думаю, що ми всі хочемо знати той чарівний секрет для успішного виховання дітей. Чи це виховувати дітей бути працьовитими? Або вчити їх слухатися, і поважати і шанувати авторитет? Можливо треба вчити їх любити Бога? Або допомагати їм бути успішними у школі, музиці, та мистецтві?

Думка якою я хочу з вами сьогодні ділитися — це всеохоплююча думка, думка яка стосується всіх галузей батьківства і також шлюбу. Ось вона: час від часу, зупинитися і оцінити як все виходить. Проаналізувати що працює, і що ні. Якщо щось не працює, придумати як можна покращити ситуацію.

Досить просто, правда? Я насправді вірю, що якщо ми готові оцінювати та аналізувати як справи виходять, якщо ми готові поправити свій підхід чи напрямок, оці маленькі поправки можуть мати величезний вплив на кінцевий результат.

Я колись таке бачила, що хороші батьки виховують свою дитину. Як вона стає підлітком, настає час пожинати те, що раніше було посіяно, а той плід не дуже вражаючий. І я собі думала, “Як вони до цього дійшли? Як може у хороших батьків з’явитися така дитина?” У деяких випадках, дитина з батьками не має хороші відносини, або дитина приймає немудрі рішення, або навіть пішла далеко не тою дорогою. Так чи інакше, батьки опинилися в сумній ситуації. І хоча напевно було багато факторів, один з найбільших, це напевно те, що батьки мабуть не дуже часто аналізували як вони виховували свою дитину.

Багато батьків просто заходять на “ескалатор батьківства” і просто їдуть собі навіть не задумуючись, “Куди він нас везе? Чи він нас везе туди, куди хочемо? Чи моя дитина стає такою, якою я би хотіла її бачати?” І замість того, щоб поправити свій підхід, чи щось змінити, вони просто дозволяють життю вести їх куди завгодно, виправдовуючи, “Що буде, то буде”.

Отже, на практичному рівні, як це працює? Одна з речей як можна оцінити, як все у нас виходить, це звернути увагу на моменти які нас дратують. Їх треба сприймати як сигнал, що щось не те, як симптом глибшої проблеми. Хтось каже, “Моя дитина перебірлива у їжі. Моя дитина вчиняє великий скандал коли треба піти додому з майданчика. Неможливо змусити дитину перестати грати ігри на телефоні. Аааа!” Добре, якщо щось нас дратує, що робити? Ось коли треба аналізувати. Що мені з цим робити? Можна нічого не робити, просто ігнорувати проблему, і сподіватися, що проблема сама зникне. Або можна сказати, “Мені це не подобається. Треба придумати, як вирішити цю проблему”. Припустимо, що наша дитина перебірлива. Можна було би сказати, що дитині треба їсти одну ложку їжі, яка їм не подобається, а тоді можна однy ложку їжі, яка їм подобається. “Ось тобі броколі, а тепер можна кусок хліба. Ще броколі, ще хліба.” Або можна вимагати, щоб дитина з’їла всю їжу, яка їй не подобається, щоб отримати їжу, яка їй подобається. У мене є одна дитина, якій не подобається суп. У нас таке правило, що вона має з’їсти половину супу, тоді можна їсти половину свого хліба. Тоді друга половина супу, і тоді решта хліба.

(Короткі ранкові роздуми)

У християнстві приблизно 2 млрд людей. Тут є багато всякого – церкви, конфесії, інституції, місії, і т.ін. Тут можна себе знайти.

Але важливіше знайти істину.
Бо можна бути протестантом заради протестантизму (католиком – заради католицизму, православним, заради православ’я).
А можна бути християнином заради Христа.
А це передбачає дві речі:
Сам Христос є Сином Божим і Месією. Він центр і серце християнства.
Сам Христос невіддільно пов’язаний з своїм вченням.

Понад 16 років тому я свідомо повірив у Христа. Це відбулося через протестантизм, він став для мене рідним домом. Той львівський протестантизм початку XXI століття. Бо десь у Бразилії, Китаї чи Новій Зеландії він може бути геть іншим. Я почав читати Біблію, вона стала для мене великою і важливою книгою.

Постійно виникало запитання – як ставитися до тих, хто носить ім’я Христа, але на деякі (або багато) питання дивиться інакше.

Як ставитися до католиків і православних?
Зрештою, до інших протестантів?

Питання дуже складне.
Але ось що я помітив.

Я не веду переговоры со слишком маленькими детьми. Разговоры веду, а переговоры нет.

Я слушаю их, утешаю их, внушаю им, убеждаю их, иногда даже уступаю им, но никогда не веду с ними переговоры. Я терпеливо и с пониманием отношусь к их чувствам и даже упорному сопротивлению не уходить, например, из парка. Я увлекаю их, отвлекаю, “перепрограммирую”, но никогда не веду с ними переговоры. Нет, я не настаиваю на уходе лишь потому, что “я так сказал”. Я даже могу немного подождать (если ситуация и время мне позволяют). Но если нам действительно пора уходить, то мое твердое и уверенное решение – уходить или не уходить – может быть изменено или отсрочено только мной. Я могу озвучить для совсем маленького ребенка – мои веские причины для ухода. Но я не буду взывать к его совести.

Незрелый и перевозбужденный во время игры ребенок – часто не справляется самостоятельно с тем, что у него накопилось внутри. И я помогу ему преодолеть состояние фрустрации. Но я не буду упрашивать бунтующего и игнорирующего меня трехлетнего малыша до бесконечности. Если нам пора уходить из парка – то мы уйдем с ним вдвоем, и если нужно – я понесу его на руках. И даже если мой малыш устроит для меня показательную истерику в игрушечном магазине (“Я хочу, не уйду пока не купишь!”) – я не смущусь и не сокрушусь от его крика и плача. Возможно, что потом я куплю ребенку именно эту игрушку. Но это будет не из-за его истерики. Я не поддамся на провокации и манипуляции трехлетнего “бунтаря”.

Я не веду переговоры со слишком маленькими детьми. И я не заключаю со слишком маленькими детьми никаких договоров. Они могут пообещать что угодно, но они еще слишком незрелы, чтобы следовать нашим договоренностям. Они еще не способны к интеграции и не могут учесть два импульса одновременно. “Гулять так гулять”, я хочу гулять! А все обеты маме? Забыты. Договора со слишком маленькими детьми? Не смешите. А вот со старшими детьми и особенно подростками – я договариваюсь постоянно. И я заключаю с ними особые договора. И даже иду им на допустимые уступки и компромиссы. Особенно, когда нашим отношениям грозит “война”. “Горячая” или “холодная война” – это неважно. В “войне” между подросткaми и родителями – победителей не бывает. Проигрывают – все. Иногда – фатально. А потому, я сознательно веду переговоры с подростками. И я заключаю с ними серьезные договора. Но я не веду переговоры со слишком маленькими детьми.

Иван Лещук, из цикла “Записки на полях души”

Кілька днів тому моя донечка Францішка (4 р) їхала зі мною в машині. На вулиці вона помітила банери з соціальною рекламою, там була зображена жінка з синцем. Текст говорив, що жінка не має мовчати чи терпіти домашнє насильство, а “б’є це не любить, а сяде”. Я пояснив дитині, що є сім’ї, де чоловік (на жаль) б’є дружину, і що так не має бути.
Коли чоловіки б’ють жінок – це дуже погано, неправильно і неприпустимо.

Але треба розуміти, що за суспільними чи соціальними явищами часто стоять духовні причини. Чоловіки часто вдаються до фізичного насильства як “спосіб” вирішити ту чи іншу проблему (інколи вони самі це частина проблеми). Звісно, це і неправильно і нічого не вирішує.

Але є і такі випадки – дружина веде себе неправильно (ставиться до чоловіка зневажливо, критикує його, висміює, не живе з ним інтимним життям, бере управління сім’єю у свої руки, ставиться до нього майже як до прислуги), а чоловік реагує по різному. Є чоловіки, які чинять смогубство.

Я бачив сім’ї (в карпатських селах), де функція чоловіка одна єдина – догладяти коней. Тобто чоловік фірман. Відповідальність за таку модель лежить на обох. Хтось таку просунув, хтось її прийняв, погодився.

1. Привітання. Бажання Павла відвідати римлян. Євангеліє — сила Божа. Погани пізнали Бога, але відкинули Його. Ідолопоклонство, гомосексуалізм, інші гріхи.
2. Погани та іудеї однаково винні перед Богом.
3. Перевага іудеїв і Божа справедливість. Всі люди грішать. Оправдання через віру у Христа.
4. Бог оправдав Авраама через віру – до обрізання і незалежно від діл. Наше оправдання через віру у Христа.
5. Результати оправдання через віру. Наслідки гріха Адама і наслідки послуху Христа.
6. Ми мертві для гріха, але живі для Бога. Ми раби праведності.
7. Ми звільнені від Закону. Гріх пізнається через Закон. Внутрішня боротьба.
8. Життя по Духу. Ми сини Божі. Майбутня слава. Бог за нас.
9. Суверенний Божий вибір та Ізраїль.
10. Віра у Христа для всіх.
11. Ізраїль і погани.
12. Служіння дарами і принципи християнського життя.
13. Покора владі.
14. Приймайте немічного у вірі.
15. Служіння Павла між язичниками. Наміри Павла Рим та Іспанію.
16. Привіти окремим християнам в Римі. Застереження щодо розбрату. Привіти від співпрацівників Павла. Слава Богу через Ісуса Христа.

И снова о тату. Думал, что этот вопрос уже давно решен, однако вновь и вновь вижу посты в фейсбучной ленте, осуждающие современную практику тату на основании Лев. 19:28, “Ради умершего не делайте нарезов на теле вашем и не накалывайте на себе письмен. Я Господь”.

Сразу отмечу, что 1) лично у меня нет ни одного тату, 2) я не собираюсь делать тату, 3) я никому не рекомендую и не призываю делать тату, 4) лично не вижу никаких причин делать тату с декоративным рисунком, орнаментом, и даже с христианской символикой, хотя и не считаю это, само по себе, неким грехом, 5) я осознаю, что далеко не всем, по состоянию здоровья и кошелька, и по культурно-церковному контексту, можно и нужно делать тату, 6) я естественно осознаю, что тату с языческой символикой, или политической, никакого отношения к Христианству не имеет, и как христианин и пастор, я понимаю обеспокоенность братьев и сестер по данному вопросу.

Итак, вкратце сказав все это, я постараюсь теперь кратко ответить на один вопрос, «Можно ли использовать текст Лев. 19:28 в качестве основания для осуждения современной практики тату?».
Еще раз подчеркиваю, что мой обзор касается исключительно рассмотрения этого текста в его непосредственном историко-культурном контексте.

Практика показывает, что ссылаясь на Лев. 19:28, мы зачастую не знаем даже непосредственный контекст этого стиха, а именно, предшествующий текст Лев. 19:27, “Не стригите головы вашей кругом, и не порти края бороды твоей”.

Гортаючи фб-стрічку, я дізнався, що Стародавній Схід був кричущо сексистський, а Ісус Христос був борцем за права жінок.

Напевно, головними сексистами були Авраам, Ісаак і Яків, тобто патріархи і родоначальники Ізраїля. Ну і взагалі всі чоловіки від Адама до Йосипа, вітчима Ісуса.

А якщо серйозно, то церква (як живі віруючі люди) потрапляє під вплив світу. Ми часто хочемо бути модерними, прогресивними і не помічаємо, як намагання культурно контекстуалізувати христянство плавно переходять у загравання з світською філософією і духом часу. Ми не хочемо бути відсталими, немодними, несучасними, і тому починаємо підтакувати світу.

Частина перша (добробут)

Пам’ятаю як років 30 тому моя мама прала в тазику, виварювала, крохмалила те прання, а пральна машина виглядала як на фото. Тепер же в кожній хаті автоматична пралька робить це все невидимо. А ще тоді не було памперсів, і це зараз взагалі важко уявити. І тепер коли я відкриваю кран і звідти тече тепла вода, то рідко задумуюсь про те що ще 20 років тому то треба було принести криниці воду, закип’ятити в баняку. А балія (ванни ж то не було), яка ставилась посеред кухні, і в ній милася вся сім’я по черзі. А зараз – душ звичайний, душ гігієнічний 5 – 7 хв справи.

А туалет на дворі? Нічник в хаті пам’ятаєш? Ну гаразд, якщо ти з міста, то, мабуть, таке пам’ятають твої батьки.

Ну і не від поганого життя по селах пропали корови. Народ зрозумів що не мусить гарувати зранку до ночі, щоб вижити, можна просто працювати на роботі й купити все необхідне. І продукти можна придбати цілорічно і цілодобово, без черг! Я ж пам’ятаю порожні полиці магазинів ще 30 років тому.

Знайомий фірман розказував як вони возили продукти з колгоспу до Львова, ще якихось 50 років тому 4 години в одну сторону “поїздом” з 4-6 фір. Зараз ця дорога займає в мене пів годинки…