Ліберальний Захід наступає на святу Русь і тільки ми врятуємо її. Приблизно така риторика у двох дядьків, які при владі відповідно 20 і 26 років. Неважко здогадатися, про кого саме мова – Путін і Лукашенко.

Але ця проблема хвилює багатьох християн. Всі бачать, що з лібералізацією приходить і певне відступлення від Божих стандартів. Серце християнина не знає як йому бути – можливо, Янукович/Путін/Лукашенко і не дуже хороші, але вони стримували “зло з заходу”.

Тут треба сказати кілька речей. Янукович, Путін і Лукашенко такі захисники сімейних цінностей, як я іспанський льотчик. Усі троє не є порядними сім’янинами – усі троє не живуть зі своїми дружинами у шлюбі. Тому їхні поривання захищати Русь від навали гомосексуалістів – чистої води фейк і ширма. Continue reading →

Білорусь сьогодні – державний терор

Можна любити Росію, ЄС чи Америку, Китай чи Парагвай, одну мову чи іншу, планову економіку чи вільний ринок… Можна казати про асфальтовані дороги чи державні заводи-гіганти.

Але.

9 серпня у Білорусі відбулися чергові вибори Президента. Виборам передували такі події:
– Вся влада остаточно сконцентрована у однієї людини – Олександра Григоровича Лукашенка; він керує всією країною, всі гілки влади йому підпорядковуються; в країні нема опозиції, справжнього парламенту, незалежної преси;
– Опозиціонери, які становили реальну загрозу для режиму або зникли безвісти (ймовірно, убиті), або у в’язницях, або втекли на Захід;
– Лукашенко утримує свою владу, спираючись на МВД, КДБ і армію (а ще – слухняних суддей, слухняних мерів, слухняні ЦВК, ТВК і ДВК);
– За всіма ознаками зараз в країні державний терор, Білорусь – поліційна держава, де владу мають ті, хто мають автомати;

За всіма ознаками Лукашенко програв вибори, його підтримували в основному лише частина людей старшого віку, деякі бюджетнинки і деякі селяни; в цілому у Лукашенка нема базового електорату чи сильної підтримки в жодному регіоні; його не підтримує ані більшість робітників, ані більшість селян, ані більшість пенсіонерів; єдина група, яка його підтримує – це армія, міліція і КДБ. Continue reading →

Євангельське християнство (у Львові, Україні, у світі чи ще десь) це не лише спільнота відроджених людей. Це і окремі невідроджені люди, які тут, поруч з нами, але не пережили особистого навернення до Христа.

Ми часто критикуємо католицизм і православ’я – мовляв, там дуже мало віруючих людей. В Галичині, до прикладу, більшість відвідує греко-католицькі храми не тому, що глибоко і осмислено зробила свій вибір на користь греко-католицизму, а з історичних, культурних, соціальних та психологічних причин.

Але подібні речі трапляються і у євангельському християнстві. У нашій країні протестантом бути не модно. Це не карається, не переслідується, але це точно не модно. Це одна з причин, чому нас аж 1%. Ти або народився у протестантській сім’ї, або навернувся до Христа у свідомому віці. Continue reading →

(до Дня Незалежності України)

1. Ім’я (назва) речі (об’єкта, суб’єкта, події) в просторі мови відображає, несе в собі її (речі) суть. Ми кажемо: річ відповідає своїй назві. Для буття людського соціуму у Всесвіті це – основа. Панування у суспільстві ладу потребує, щоб речі в дійсності відповідали тому смислу, який надають їм імена. Це аксіома. Конфуцій, коли його спитали, що він зробив би у першу чергу, якби став правителем, відповів: «Перше, що потрібно зробити – виправити імена». Що це означає? «Це коли правитель буде правителем, слуга – слугою, батько – батьком і син – сином», – відповідав він.

Коли ім’я не відповідає сутності речі, наприклад, правитель не є правителем за суттю, а лише за назвою, то світ речей двоїться. Є світ, у якому речі відповідають своїм назвам, а є його викривлена копія, у якої такої відповідності немає. У цьому другому, облудному світі, назви справжніх речей використовуються для підробок. Речі в ньому являється нам по суті як неназвані, хоч названі, бо мають прикладки (назвиська, лейби), які мітять підробки, як річ справжню. Така ситуація, при якій імена не відповідають суті речей означає для нас, що ми живемо серед об’єктів, суб’єктів, подій, суть яких прихована за туманом псевдоназв. Ми начебто знаємо, що то підробки, оманливі копії природних, суспільних, духовних речей, що їхні назви не відповідають суті правдивих речей. Проте, знаючи це, часто-густо знаками ми демонструємо на ззовні своє їх визнання, тобто вступаємо у взаємодію з ними, як зі справжніми. І немає ніякого значення, що робиться при тому у нашій свідомості щодо цього подвоєння світу речей на реальний і облудний, головне для нашого несправжнього правителя, бізнесмена, чиновника щоб ми потрібні знаки подавали – голосували, писали петиції, платили за підробки товарів, платили хабарі замість податків. Адже цими зовнішніми діями ми вже включилися в механізм цього облудного світу як його складові гвинтики чи деталі. Continue reading →

Розмірковую на тему Віра і розум/знання.
Про це вже писали і говорили давним давно, тема не нова, а стара-престара.

Але все ж таки.
Людині властиво покладатися на щось або на когось. На владу, на гроші, на себе, на розум, на зв’язки, на зброю, на знання, на досвід, на друзів, на родичів, на сусідів, на … Список довгий.

Бог закликає нас користуватися розумом, але покладатися саме на Нього.
Віра і розум. Часто чуємо, що вони доповнюють одне одного. Безперечно, тут є доля істини. Але є і аспект, коли розум воює проти віри.
Наведу приклад.

Людині розумній властиво покладатися на розум. Вона прагне пояснити все саме розумом.
Якщо віруюча людина розумна – вона прагне пізнавати Творця і світ навколо, осмислювати дійсність.

Але намагання осмислити дійсніть інколи тяжіє до “запхати Бога в коробочку”. Але Бог за визначенням позакоробкова сутність, Його ніхто і ніщо не може кудись помістити. Навіть категоризувати Бога дуже важко, бо він унікальний у своєму роді, Він Дух, який існує поза часом і простором. Збагнути розумом Його неможливо. Continue reading →

Речі, які відрізняються, не є однаковими.
(Американська приказка)

Одним з моїх обов’язків є  перевіряти відповіді на запитання до кожного уроку курсу “Біблія понад усе”. Нашими студентами часто є християни з євангельських церков. І саме їхні відповіді мене деколи насторожують.

Запитання: Як може звільнитися той, хто є рабом гріха?

Відповідь студента: Схилитись на коліна, помолитись визнавши свої гріхи – попросити прощення в Ісуса Христа. І більше не грішити – просити допомоги в Ісуса – слідувати Його заповідям. Continue reading →

Останнім часом я рідко користуюся громадським транспортом. Зазвичай – автівкою.

Але сьогодні випала така нагода. Одягнув маску, заплатив за проїзд з допомогою Приват24 і хотів зануритися у фейсбук. Увагу привернула одна розмова.

У тролейбусі їхало людей 15. Абсолютна більшість – жіночки віком за 50. Їхав і чоловік такого ж віку. Сидів він у тролейбусі у масці, а навпроти нього сиділа жіночка і молилася на вервичці. Без маски. Я не чув початок розмови, але перша фраза, яку я почув, була така:

– А Ви знаєте, про вервичку у Новому Завіті нема ні слова, а от про молитву багато сказано.
– То я молюся Матінці Божій, щоб захищала. Молюся, а вона помагає, захищає.
– У Новому Завіті про таку молитву нема ні слова. Про молитву до Ісуса чимало, тому що Він Син Божий і Бог, Він буде всіх людей судити, ну а Марія то просто жінка.
– А, то Ви напевно сектант, у Матінку Божу не вірите. Continue reading →

Новий Завіт. Новий переклад Юрія Попченка

Коли в молодості я перейшов у проповіді на українську мову, переді мною постало питання, яким перекладом Біблії користуватися. Я хотів переклад сучасною українською мовою, зрозумілий, легкий для читання, а головне – точний. На жаль, жоден з існуючих українських перекладів не відповідав цим критеріям. Я почав молитися про те, щоб такий переклад з’явився, і через деякий час відчув, що Господь кличе мене для цієї праці.

Для здійснення перекладу мені необхідно було опанувати давньогрецьку, давньоєврейську та арамейську мови. Тому я вступив у Київський національний університет імені Тараса Шевченка і закінчив його із ступенем магістра філології з української і давньогрецької мов. Давньоєврейську й арамейську мови я вивчав у Російському державному гуманітарному університеті.

Близько десяти років тривала кропітка праця над Новим Завітом. Разом зі мною працювали: Анна Ананченко, кандидат філологічних наук, Олександр Савченко та філологи-україністи Ірина Назарук і Олеся Рудник. При підготовці пробного й остаточного видань Нового Завіту були враховані зауваження десятків пасторів, проповідників, керівників об’єднань церков, викладачів семінарій, філологів тощо. Continue reading →

Мені впадає у вічі одна тенденція: все більше служителів в Україні вірять, що найкраща модель стосунків Церква\держава це трансформація. Мовляв, не конформізм (пристосування, підтримка, злиття), не нонконформізм (протиставлення, опозиційність, втеча), а саме поступовий вплив і перетворення.
Звучить гарно.

Я не супер-пупер великий знавець історії Церкви, але десь таке вже чув. У XIX ст майже всі християни у Європі думали, що прийшло Тисячолітнє Царство на землю. Нема великих воєн, християни мають значний вплив на державу та устрій, все класно.

Але прийшла Перша Світова війна, через 20 років – Друга. Післявоєнна Європа крок за кроком почала відмовлятися від християнських засад. Сьогодні більшість держав акцептує те, що ще 100 років тому не акцептувало ніяк. Хоча це та сама “християнська” стара Європа. “Реформовано-трансформована”. Continue reading →

Буття 15. Бог показує Авраму зорі і каже, що його потомство буде численне. Бог зараховує віру Аврама йому в праведність.

Буття 16. Аґар народила Ізмаїла від Аврама. Авраму 86 років.

Буття 17. Через 13 років Аврам стає Авраамом, а Сара – Саррою. Обрізання Аврама, його сина Ізмаїла і всіх чоловіків у дому. Аврааму 99 років, Сарі 90 років.

Буття 18. Небесні гості у Авраама. Сарра сміється у невірі.

Буття 19. Знищення Содому і Гомори та врятування Лота.

Буття 20. Авраам називає свою дружину своєю сестрою.

Буття 21. Народження Ісака. Аврааму 100 років, Саррі 91 рік.

Буття 22. Авраам зі слухами та сином Ісаком йдуть принести жертви. Ісак несе дрова. Між Буття 15 і Буття 22 пройшло приблизно 20-25 років.