Словник галицької говірки

  • бабрати – робити щось неохайно, неакуратно
  • бальон – м’яч
  • банти – драбина для курей
  • баня – купол
  • баня́к – каструля
  • баюра – калюжа, болото
  • боронити – обороняти
  • брама – ворота
  • бритва́нка – форма (деко) для випічки
  • бузько – лелека
  • бу́зя – рот, обличчя
  • бульба – картопля
  • бусьок – лелека
  • варуватися – стерегтися, бути пильним
  • ва́р’ят – божевільний
  • васерва́га – рівень (прилад для будівництва)
  • вважай! – обережно!
  • вуйко – дядько, мамин брат
  • га́дра – сварлива, зла жінка
  • гарувати – важко працювати
  • грати вар‘ята – клеїти дурня, прикидатися нерозумним
  • гризота – горе, нещастя, лихо
  • горнятко – чашка
  • ґазда – господар; чоловік
  • денервуватися – дратуватися
  • дефіля́да – святкування, вечірка, парад, урочистості
  • дупа – сідниця
  • елєґанцко – гарно, чарівно, мило, симпатично, елегантно
  • желі́зко – праска
  • жльо́пати – пити великими ковтками
  • забава – вечірка
  • залізко – праска
  • змучитися – втомитися
  • зу́па – суп
  • ї́джинє – їжа, пожива, страва
  • йо́лоп – дурень
  • кавалєр – наречений, залицяльник, молодий неодружений чоловік
  • кавалєрка – зустрічання, побачення
  • калаба́ня – калюжа
  • камізелька – безрукавка
  • канапка – бутерброд
  • кант – ребро, кут
  • капа́рити – робити щось погано, марнувати матеріал
  • кльозет – туалет
  • клю́ски, кльоцки – варене тісто, галушки
  • кобі́та – молода жінка, дівчина
  • когу́т – півень
  • колєжа́нка – подруга
  • копати – вдаряти ногою
  • коплак – 1) мала дитина; 2) незаконно народжений син (образливе)
  • креденс – сервант, буфет
  • кри́жі – поперек
  • ксьондз – священник (римо-католицький)
  • куфайка – 1) тепла куртка; 2) ватяник
  • лаба – лапа
  • лахи – одяг
  • люстерко – дзеркальце
  • ма́йтки – (жіночі) труси
  • макі́тра – голова
  • мати до чинення – мати справу
  • мло́сно – нудно, важко
  • нана́шка – хрещена мати
  • незда́лий – нікчемний, недобрий, непідходящий
  • обістя – маєток, подвір’я
  • обробити – пограбувати, обікрасти
  • обрус – скатертина
  • па-па́ – бувайте, прощавайте
  • пате́льня – сковорода
  • патик – палиця
  • пацюк, пацє – порося
  • паща – рот
  • пащекувати – говорити неґречно, без поваги
  • п’єц – піч
  • пивниця – підвал
  • пироги – вареники
  • пи́сок – рот, морда, обличчя
  • пляцок – 1) солодкий пиріг; 2) корж;
  • полярис – гаманець
  • помаранча – апельсин
  • помарніти – схуднути, збліднути
  • постерунок – дільниця поліції
  • прикрий – неприємний
  • пузьомки – суниці (ягоди)
  • пуцувати – чистити
  • ринва – стічна труба
  • ровер – велосипед
  • румбамбар – ревінь
  • рура – труба
  • сіни – коридор
  • смарувати – забруднювати
  • сос – підлива
  • сподні – штани
  • стрийко – дядько, татів брат
  • стрих – горище
  • студня – криниця
  • тішитися – бути радим, радіти
  • трускавки – полуници
  • трафунок – випадок, подія
  • ту́ман вісімнайцятий – тупак, нездара, неук
  • уборна – туалет
  • урльоп – вихідний день, відпустка
  • фа́йно – добре
  • фамілія – родина
  • фастриґува́ти – намічати ниткою місце на одягу
  • фест – 1) добре; 2) дуже
  • фіґлі-міґлі – викрутаси, жарти
  • фі́ра – віз
  • фіра́нка – тюль
  • фондувати – своїм коштом оплатити щось для товариства
  • фоса – рів
  • хідник – килим, доріжка
  • хосен – користь, прибуток, дохід
  • цеду́лка – записка
  • церата – клейонка
  • церувати – латати
  • ціхо – тихо! цить!
  • цукорок – цукерка
  • цьомати – цілувати
  • шантрапа – нікчемні, ненадійні люди, збрід
  • шкло – скло
  • шляк трафив – сталося щось лихе
  • шлямазарник – брудас, нездара, недолугий
  • шмір – мастило
  • шно́бель – ніс
  • шпо́ндер – почеревина, грудинка
  • шпрехати – говорити
  • шприха – шпиця
  • штахета – невелика дошка, елемент паркану
  • штрека – залізнична колія
  • шту́ка – мистецтво, вміння, ремесло
  • шум – піна в каструлі
  • шу́бер – засувка для комина
  • шу́фля – совок, совкова лопата
  • шуфляда – шухляда
  • щикати – гикати
  • яфени – чорниці (ягоди)

Укладач: Сергій Чепара

Я не беру кредит, я беру позику

Серед євангельських християн поширена думка (і я цілком поділяю її), що кредитів варто уникати. На це є низка причин. Зокрема, кредит – це залежність. Брати кредити – це жити не відповідно своїм прибуткам, а намагатися скочити вище себе. Словом, кредитів варто уникати.

Проте недавно я помітив таку річ. Уникають не кредитів, а саме слово “кредит”. “Я не беру кредит, я беру позику від друзів”.

Я теж кілька разві у житті брав невеликі позики від друзів на кілька місяців. Але чим відрізняється позика від кредиту? Закон каже, що кредит надає юридична організація, фінансова установа, а не приватна особа. Кредит зазвичай платний, а позика може бути під 0%. Continue reading

Церква як бюро послуг

Що таке церква?

Що таке церква?

«Піти до церкви поставити свічку шоб бізнес мав успіх, екзамен здався добре, в сім’ї налагодилось», « Поломитись до святого Антонія шоб знайти загублену річ, до святої Катерини шоб добре заміж вийти, до святого Спиридона шоб бізнес був успішний», « До Богородиці яка відповідає за домашні справи, а та – від раку, а та – від алкоголізму , та – для очей» і цей список можна продовжувати доооовго. В наших людей церква і Бог- це такий собі духовний обмінник, я тобі Боже помолюся , а ти мені – те шо мені потрібно. Богові надзвичайно “потрібні” наші хабарі, Він без них просто не зможе ніяк🤷‍♀️ . Споживацька культура проявляється всюди. Я буду ходити до церкви, робити все як треба – і буду здоровий і все в мене буде ок. Навіть малих дітей вчать цьому. Підносять до ікони і кажуть «Бозю , дай здоровя для дитинки, дай, дай», і показують дитині як «треба молитися». А хтось ходить до церкви шоб не попасти в пекло, а потрапити в рай👻

А про Літургію стільки всього можна наслухатись шо вуха в трубочку🙉 люди придумують якісь особливі «бонуси» за «вислухані Літургії». Придумують особливі дні, коли треба причащатися, так, ніби в інші дні Євхаристія не діє, і ше багато іншого.🙈

І такого різного можна начитатися шо аж голова обертом. Але чи в цьому суть християнства? Чи ми не перетворили християнство на язичництво, просто замінивши одних божків – іншими? Чи віримо ми в Бога і в забобони, вроки? Вішаємо дитині хрестик і червону нитку (на всякий випадок). То кому ми не довіряємо, Богові?

Християнство – це бути. Це прийти на богослужіння щоб побути, а не зробити бартер з Богом. Якшо ми будемо довіряти Богові, будемо з ним в діалозі, то звісно що можемо шось просити, для себе чи ближніх, але не робити «обмін валют» (духовне на матеріальне). Ми не зможемо передати свою віру дітям чи ближнім, якшо це буде за принципом «Не розуміємо, але зберігаємо». Якщо хочемо шоб наша віра зростала, то мусимо йти в глибину, мусимо щось читати, пізнавати. Не достатньо є раз прочитати якусь книжку і сказати «Все, я молодець», бо дуже швидко все забувається якшо не підживляти «вазонок» в нашій голові.

Християнином не достатньо народитися, ним потрібно переродитися і наново жити, вже не самому, а з Христом.

З фейсбук-сторінки

Духовність і освіченість – Себастьян Тегза

Духовність і освіченість. Поділюсь деякими міркуваннями та спостереженнями. Ділюсь спонтанно, тому буде трохи кострубато. Мені здається, що справжня духовність ніколи не буде зневажливо говорити про освіченість. Є люди неосвічені, але вони мають щиру віру і Христового Духа. Вони є добрими, жертовними і лагідними людьми. Та справді духовні люди, які хоч не мають освіти, будуть дуже скромно висловлюватися щодо наукових питань. Коли ж будь-який прояв освіченості критикуються як світське мудрування – це псевдодуховність, а не справжня християнська віра.

Гадаю, що справжня духовність не буде використовувати Біблію для того, щоб “компетентно” висловлюватися у всіх галузях людської діяльності. Біблія не вчить такої “духовності”. Вона дає моральний і духовний стержень, як поступати у всіх ситуаціях, але компетентність і кваліфікацію людина повинна здобувати, використовуючи розум і працю. Одним словом, духовність, яка заперечує освіченість є псевдодуховністю. Справжня духовність, яка в силу різних причин не отримала освіти, з одного боку буде скромно визнавати власну неосвіченість, а з іншого буде відноситись з пошаною та вдячністю до тих, хто освіту здобув. Натомість псевдодуховність і сама є невченою, і при цьому ще й хвалиться цим і усіляко зневажає освіченість і тих, хто її має. Це махрова гордість, одягнена в духовні шати. Мракобіссям називається.

З іншого боку, освіченість не гарантує людині автоматично духовності. Можна бути освіченим, але зарозумілим. Справжня освіченість веде до мудрості. А мудрість – це скромність. Одним словом, духовність і освіченість – речі більше пов’язані між собою, ніж протилежні. Зажди приємно зустріти людину освічену і при цьому духовну. Тобто таку, яка є скромною, любить Бога і шанує інших людей. І дуже неприємно спілкуватися з “духовними”, які своє неуцтво і демагогію прикривають духовністю. Гордість все псує. Натомість покора і любов завжди є прикрасою всього.

(з соцмереж)

Хто убив Люсю Заремб’янку в Брюховичах?

Багато років тому, ще у міжвоєнній Речі Посполитій, у наших Брюховичах, що біля Львова трапилася трагедія. У ніч з 30 на 31 грудня 1931 року, якраз перед Новим Роком, в своєму домі в своєму ліжку було знайдено тіло 17-річної доньки архітектора львівського Генрика Заремби Ельжбети (Люсі) Заремби. Тіло знайшов її рідний брат Стас, син Генрика.

Архітектор Генрик Заремба був поляком, жив і творив у Львові. Він трудився у стилі модерну. Вікіпедія каже:

1909 року закінчив Львівську політехніку. 1911 року заснував власну фірму. Споруджував житлові будинки у стилі модерн протягом 1911—1914 років. Від 1908 року член Краківського технічного товариства, а від 1919 — член надзвичайний Політехнічного товариства у Львові.Член Спілки митців-декораторів у Перемишлі. Продовжив діяльність після війни. У 1930-х роках перейшов до стилістики функціоналізму. 1931 року в заміській віллі Заремби в Брюховичах під Львовом було вбито його доньку. Судова справа, на якій він виступав як свідок і потерпілий, набула значного розголосу в польській пресі, відома як «процес Ґорґонової». Згодом, самогубство вчинила дружина Заремби, а 1939 року внаслідок сходження лавини у Татрах загинув його 22-річний син, Станіслав. 1977 року вийшов фільм «Справа Ґорґонової», сюжет якої базувався на цих подіях.

Історія тут така, що Генрик Заремба мав дружину і від неї двох дітей – Ельжбету і Стаса. Дружина мала проблеми з психічним здоров’ям, тому перебувала на Кульпаркові у відомій лічниці. Сам Заремба найняв гувернантку Маргариту Горгонову, яка на той час перебувала у шлюбі з Ервіном Горгоновим. Сам Горгонов після війни мав венеричну хворобу, тому поїхав у США на лікування, а дружину Риту з сином залишив у своїх батьків у Львові. Через деякий час Рита від них з’їхала, а їхній син залишився з батьками Горгонова.

Сама Емілія Рита Іліч (до заміжжя) народилася десь на території сучасної Хорватії 7 березня 1901 року (тоді це була Австро-Угорщина, після війни Югославія). Отож, після того, як Рита пішла від батьків чоловіка, вона поневірялася, роботи і житла не мала. В такому стані до себе її запросив Генрик – у 1924 році. Він мав заміський дім у Брюховичах (кажуть, приблизна адреса зараз Незалежності, 50). Через рік у Рити і Генрика зав’язався роман. Йому було 41 рік, а їй 24 – 17 років різниці. Рита старалася бути для двох дітей Генрика як мама, тоді як справжня мама жива-живісінька лікувалася на Кульпаркові. У 1928 р. у Рити від Генрика народилася донечка – Рома (Романна), яку Генрик дуже любив. Continue reading

Відгук про книгу від пані Алли

Пані Алла – це пенсіонерка з м. Рівне. Вона закінчила курс “Біблія понад усе” від місії Euro Team Outreach. Пані Алла прийшла до віри в Христа вже у зрілому віці. Вона написала нам довгого листа, де розповідає про своє життя, зокрема те, що у молодості вивчала марксизм, ленінізм і науковий комунізм.

Ми надіслали пані Аллі книгу “У що вірять християни” (повне російське видання). Ось її 2 відгуки.

Відгук від пані Алли

Біблія-комікс – чудо!
[Мова йде про “Добро і Зло”]
Але особисто для мене безцінним подарунком є книга С. Чепари. Адже дає відповідь на стільки важливих запитань!
Дякую!
P.S.
Особисто брату Сергію.
Перечитую Вашу книгу. Цікавить все. І зокрема Ваша думка стосовно таких питань, як от:
Прикраси і одяг.
Слава Україні.
Телебачення та комп’ютер.
Біблія на підлозі і т.п.
Дякую.
А. А.

Continue reading

Боїться чи поважає?

Цей пост не про стосунки у сім’ї, а про вірність букві на противагу впливам часу.

Не раз і не два натрапляв на переклад Еф. 5:33 “Отже, нехай кожен зокрема із вас любить так свою дружину, як самого себе, а дружина нехай поважає свого чоловіка! “. Слово “поважає” вжив Іван Хоменко (і Деркач/Духонченко). Навіть чув проповіді, що в Огієнка (який написав “боїться“, так само Рафаїл Турконяк, Куліш/Пулюй/Нечуй-Левицький) там неправильно. Мовляв, що це жінка має боятися чоловіка. І по фейсбуку бігають малюночки – поважає, поважає, поважає… Але якби Бог хотів вжити це слово, хто б його стримав? Continue reading

Тіло Христове – буквально чи метафора – Себастьян Тегза

Ви напевно чули, що Церкву часто називають тілом Христовим. Таку назву вживав святий Павло в своїх посланнях. Як її розуміти? На жаль, багато хто тлумачить її буквально. Це приводить до помилкового ототожнення Христа з Церквою, а також до невластивого вивищення самої Церкви. Голос Церкви стає голосом Христа. Послух Церкві стає послухом Христу. Адже сама Церква в такому разі вважається Христом. На мою думку, таке розуміння є помилковим, адже слова святого Павла не несуть такої ідеї. В контексті самих послань вони передають зовсім іншу думку.

Більш правдоподібним є те, що Павло використовує образ тіла як просту метафору єдності. І виглядає, що в цьому він був не першим. Так робили також й інші біблійні автори. І вперше цей образ зустрічається ще в Старому Завіті. Ось два приклади:

“Тоді Господь Бог навів глибокий сон на чоловіка, і коли він заснув, узяв одне з його ребер і затулив те місце тілом. Потім з ребра, що його взяв від чоловіка, утворив Господь Бог жінку і привів її до чоловіка. І чоловік сказав: “Це справді кість від моїх костей і тіло від мого тіла. Вона зватиметься жінкою, бо її взято від чоловіка.” Так то полишає чоловік свого батька й матір і пристає до своєї жінки, і СТАНУТЬ ВОНИ ОДНИМ ТІЛОМ”. (Бут.2:21-24) Continue reading

Хороший парубок – не професія – Себастьян Тегза

Володимир Зеленський

або думки про прес-марафон Президента Зеленського

Я не люблю розмови про політику ради самої політики. Це не моя парафія. Мені цікава політика з богословської точки зору. Це є та сфера, яка дозволяє робити певні висновки про людське життя взагалі. Це є сфера, яка належить до Божого образу в людині. Бог наділив людину владою. І це робить її подібною до Бога. Якщо вона здійснює цю владу по-божому. З цього огляду політика має безпосереднє відношення до теології. Політику не слід демонізувати, її потрібно морально оцінювати.

Вчора відбувся прес-марафон президента, який сьогодні всі обговорюють. Поділюсь кількома думками у вищевказаному ключі. В мене немає наміру давати вичерпних оцінок. Багато вже було сказано і я не хотів би повторюватись. Тому скажу те, що ще не було сказане, або принаймі я не чув, щоб хтось говорив про це. Continue reading

Чому блокування колій поганий шлях

Ці думки були записані кілька тижнів тому, але загальний підхід у мисленні, я думаю, актуальний постійно.

Я дуже мало знаю про конкретний випадок — хто там що блокував, чому і хто кого побив. Але в цій країні я живу вже 33 роки — власне, з народження. У мене вкотре засмучує, що люди не вірять в інституції.

“Демократія це процедура, а не мільйони на вулицях” – так колись сказав Віталій Портников. Це дуже глибокі і правильні слова, але боюся, що багато моїх співвітчизників їх або не розуміють, або не сприймають. Яку Україну ми хочемо побудувати? Де всі питання вирішуються майданами і блокуванням колії? Нам треба навчитися жити у правовій державі. Так, спочатку її треба побудувати. А для цього в неї треба повірити. “Проти лому нема прийому, але можна взяти інший лом”. Сила поборюється силою. Посієш вітер, пожнеш бурю. Поліція має бути професійною і діяти в рамках закону, а захисники вітчизни, так звані атовці, мають отримувати відповідну плату, соцзахист і все таке. Але не можна героїзувати нікого. Поліція це не вічні покидьки, а атовці не завжди герої. В цивілізованій країні блокування колій це кримінальний злочин. Де ми хочемо жити? Де кожен досягає свого, бокуючи колії? Continue reading