Крихітна замітка

У християнстві існує думка, що учень – це не просто віруюча, спасенна людина, а це вірний послідовний християнин, який робить те і се.

Я розумію, звідки це взялося. Християнству дійсно бракує посвячених людей. Але це не привід змінювати сотеріологію.

Кожен християнин є учнем. Кожен.

Наведу приклад. Коли я вчився у школі, зі мною вчилися кілька дуже слабких учнів. Навіть називати їхні імена потреби нема. Але все, що вони робили, це лузгали насіння, жартували, прогулювали уроки, дуріли та билися з іншиим хлопцями і т.д. Можна сказати, майже не вчилися.

Але. Таки трохи вчилися. Вони не прогуляли всіх уроків. Вони навчилися читати і писати. Вони трохи знали географію, історію. Мали якесь поняття з біології, хімії і фізики. Вони були бешкетниками і прогульниками, але все таки учнями. Поганими, нестаранними – але учнями.

Тема ідолопоклонства – одна з центральних і в Старому Завіті в цілому, і в книзі Осії зокрема. Майже кожен розділ цієї книги згадує, що народ Ізраїля покинув свого правдивого Бога та поклоняється поганським божкам. Книга написана в 715-710 р. до Р.Х. в часи царів Узія, Йотама, Ахаза, Єзекія.

… бо їхня мати блудлива була, та, що ними була вагітна, сором чинила, бо казала вона: Я піду за своїми полюбовниками, що дають мені хліб мій та воду мою, мою вовну та льон мій, оливу мою та напої мої. 2:7

А вона не знає, що то Я давав їй збіжжя, і виноградний сік, і свіжу оливу, і примножив їй срібло та золото, яке вони звернули на Ваала. Тому то заберу назад Своє збіжжя в його часі, а Мій сік виноградний в його умовленому часі, і заберу Свою вовну та Свій льон, що був на покриття її наготи. А тепер відкрию її наготу на очах її коханців, і ніхто не врятує її від Моєї руки. І зроблю кінець усякій радості її, святу її, новомісяччю її, і суботі її, та всякому святковому часові. 2:10-13

І сказав Господь мені ще: Іди, покохай жінку, кохану приятелем, але перелюбну, подібно, як любить Господь Ізраїлевих синів, а вони звертаються до інших богів, і кохаються у виноградних коржиках. 3:1

Алістер МакГрат – англіканський богослов, професор Оксфорду.

Джозеф Тейлор – американський астрофізик, нобелівський лауреат.

Вернер Гайзенберг – німецький фізик-теоретик, творець квантової механіки.

Ігор Сікорський – українсько-американський розробник гелікоптерів, православний християнин.

Джон Флемінг – англійський радіотехнік і електротехнік, винахідник лампи з термокатодом.

Я не маю PhD якогось престижного західного універу, щоб ставити ці три чарівні букви після свого імені. Тим не менше, я закінчив наш вітчизняний вуз за спеціальністю “прикладна фізика”, я вивчав там і ще й у школі “теорію ймовірності”, і мені здається, що я в ній щось таки трішечки петраю. Крім того я вивчав богослів’я.

То тут, то там можна натрапити на такі твердження:

• Існує величечна кількість \ сотні \ тисячі пророцтво про Месію, які або вже збулися, або ще збудуться.
• Оскільки дуже багато пророцтв збулося, то ймовірність випадкових подій в Ісусі Христі майже нульова, то ура, ми – круті, Ісус – це Христос (Месія) і т.д.

Насправді все значно складніше і в одній статті це ніяк не опишеш.

Почнімо з того, що віра не має прямого стосунку не те що до Math (математики), а й до Science (природничиих наук, головно фізики, хімії, біології). Я кажу про те, що наука це добре чи навіть прекрасно, але віра – це прийняття одкровення від трансцендентного Бога про трансцендентного Бога. Іншими словами віра – не наслідок ігор з математикою за визначенням. Тим більше поганеньких ігор. Трансцендентність Бога це Його повна цілковита позачасовість і позапросторовість, а віра в Бога – це дотик до нескінченно великого.

Тепер про пророцтва. Їх не аж так багато. Доктор Арнольд Фрухтенбаум (Arnold Fruchtenbaum), провідний фахівець у цій галузі, месіанський єврей, вважає, що існує 92 пророцтва. Насправді це дуже багато, і напевно, є люди, яким ці пророцтва допомогли прийти до віри і я справді радий за них. Але це все ж таки не сотні чи тисячі, це трохи менше сотні.

Профанація була б такою. Сказати: припустимо, ймовірність виконання 1-го пророцтва 50% (тобто 1/2). Потім помножити 0.5 само на себе 92 рази і ура у нас дуже маленьке число з дуже багатьма нулями після коми. Християни круті, а всі інші штурбаки.

В різних видах бізнесу навики (skills) поділяють на “хард” (тверді) та “софт” (м’які). До перших, твердих, відносять традиційно професійні навики, тобто для дизайнера – дизайн, для програміста – як пише код, для юриста – знання закону, для військовослужбовця – як воює і т.д. М’якими навичками вважаються навички соціально-психолічного напрямку – як людина товаришує з іншими, чи відповідальна, пунктуальна і т.д.

Психологічно ми схильні тягнутися до людей з сильними соціально-психологічними навичками. Нам приємно бути поруч з м’якими, добрими, ввічливими і дружніми людьми. Кому подобаються буркутуни?

Чи можна застосувати подібний поділ у християнстві?

Роздуми про віру і невір’я, довіру і недовіру…

Ми всі у щось віримо і комусь віримо. І всі ми у щось невіримо і комусь не віримо.

Я роздумував про те, чому багатьом різним людям важко довіряти вакцинам. На це є різні причини. Інколи це спадок з СРСР – все, що йде від уряду і влади – погано і небезпечно. Інколи це маячня про те, що через рідину можна зашити “чіп”. Та може і можна (взагалі кажучи), але в цьому контексті про це не йде мова. Ніхто не може таємно “зашити” людям 1 млрд чіпів. Інколи це переоцінка власних інтелектуальних і освітніх можливостей – “десятки тисяч експертів у США, Європі, Ізраїлі та Австралії це нічого не значить, а от я (мій кум, брат, сват і т.д.) знаю краще”.

То був червень 2010 року, моя дружина і я чекали нашу першу дитину. Ми вечеряли з моїм батьком, тож я вирішив набратися від нього мудрості. Я попросив свого тата дати мені найкращу пораду щодо батьківства, яку він мав, виходячи зі своїх десятиліть досвіду виховання.

З хвилину він думав, а потім зобразив мені аналогію, яку я ніколи не забуду. Мій батько сказав, що виховання – це як ваги. Не ті ваги, на які ми стаємо у ванній, а терези, які бачимо як символ правосуддя. На одній шальці терезів – любов, а на іншій – дисципліна. Застосування тільки якоїсь однієї сторони надто часто – шкідливо для дитини.

Мій батько продовжував пояснювати, що чим більше любові ти виявляєш своїй дитині, тим більше вона прийматиме твоє дисциплінування. І в моменти, коли ти частіше її дисциплінуєш, то мусиш також показати, наскільки сильно ти її любиш. Занадто багато любові без дисципліни може зіпсувати дитину, а надто багато дисципліни без любові може їй нашкодити та спровокувати її відчуження.

З того вечора я часто думав про співвідношення між покаранням і любов’ю. Думаю, батькам часто неприємно дисциплінувати своїх дітей. Це явно не щось веселе. Це важко, але правильно. Отже, моє підбадьорення для вас – застосовувати достатньо дисципліни до своєї дитини, але так, аби вона знала, що ви любите її та дбаєте про неї. Так само, як ми любимо своїх дітей і мусимо їх дисциплінувати, наш Небесний Батько любить Своїх дітей і буде дисциплінувати їх. Якщо ти прийняв Христа як свого Господа і Спасителя, тоді Бог – твій Батько. Тебе всиновили у Його сім’ю.

“Бо Господь, кого любить, того Він карає, і б’є кожного сина, якого приймає!” (Євр. 12:6)

(з інтернету)

Преподавая библейское душепопечение, мы иногда указываем на ошибочность психологических теорий и ярлыков. И часто слышим такой, например, вопрос: А что плохого в теории темпераментов? Разве не правда, что люди отличаются друг от друга по характеру? Коротко объясню, в чем ошибочность и даже опасность «темпераментов».

Темпераменты придумал древний лекарь, который считал, что нрав человека зависит от баланса жидкостей в организме. Отсюда цифра четыре: слюна, кровь, желчь и черная желчь. По-гречески – флегма, сангвис, холес и меланхолес. Вы думаете, это дремучее невежество – в прошлом? Увы, современный человек, если невежественен в Слове Божьем, тоже пытается объяснить движения души телесными причинами. Сегодня это называется “химический дисбаланс”. Вместо слюны и желчи – нейромедиаторы, но их причинность по отношению к поведению так же ненаучна и противоречит Писанию.

Но главное – необходимо понять разницу между произвольными описательными ярлыками и тем, что предлагается в качестве ПРИЧИН поведения. Существуют ли различные характеры? Конечно! Только их не четыре, а бесчисленное множество. И независимо от психологии люди всегда пользовались разнообразными ярлыками для описания человеческих характеров: трудолюбивый как муравей, упрямый как осел… Сороки – болтливые, заяц – трусливый и т.д. Не было бы никаких проблем, если бы темпераменты относились к этому бесчисленному множеству характеристик и сравнений, просто ОПИСЫВАЮЩИХ поведение человека.

Хочу поділитися з Вам думками про запізнення. І не в стилі “Запізнення це погано, ай-ай-ай, не запізнютеся” :)

Раніше, років 5-10-15 тому я був дуже пунктуальним. Уявіть собі, я запізнювався у школу вкрай рідко, майже ніколи, і завжди з поважної причини. Наприклад, у дитинстві я погано спав, кричав уві сні, тому ми з мамою пішли до священника, щоб той промовив наді мною молитву. Тоді я запізнився до школи – був у храмі.

Потім я був студентом і не запізнювався на пари. Не запізнювався на зустрічі чи на потяг. Один раз запізнився на потяг, бо той приїхав і поїхав на 1 хв раніше :)

Потім я одружився. Через деякий час наша сім’я купила автівку. І я став запізнюватися! З одного боку, стало більше обов’язків (сімейне життя), з іншого, я думав, що доїхати кудись можна так швидко, як їде машина, але пробки-пробки-пробки… :(

А тепер ближче до суті. Я викладаю онлайн мови – українську і російську. Переважно це українська мова для іноземців або дітей діаспори. Так от, перші 2-3 роки я починав урок хвилина в хвилину. Але потім я взяв за звичку починати на 2-3 а то й 5-10 хвилин пізніше. Я просто писав студенту: “Can we start in 5 min, pls”?