Філософсько-педагогічні роздуми з краплинками ностальгії про 90-і і тепер

Я народився у далекому 1986 році. Далекому пишу і з гумором і без. Насправді роки йдуть, все навколо змінюється. Нема вже України часів Кучми-Ющенка, змінилася техніка, змінилися люди і взагалі все.

Коли я навчався у школі (1992-2003), ми черпали інформацію переважно з книг, газет, телебачення, інколи – радіо. Книги і газети не всі діти читали, телевізор дивилися всі або майже всі, ходили у школу теж всі. Інтернет був у зародковому стані, Вікіпедії і вордпресу не було в принципі. Ми вивчали інформатику – і нам пощастило – у нас був нормальний комп’ютерний клас на 8 комп’ютерів. Коли я закінчив школу – було вже 2 комп’ютерні класи – новий і старий. В багатьох селах району, щоб ви розуміли, інформатику вивчали без комп’ютерів.

З сумом спостерігаю, як для більшості людей гарячий патріотизм стає тотожнім антиросійщині всіх видів (і навпаки – антиросійщина це і є патріотизм).
Ненавидиш все російське? Молодець, патріот, так тримати.
Тобто патріотизм це в першу чергу не

• взяв в руки зброю – захистив країну від окупанта
• посадив 10, 100, 1000 дерев
• не даєш і не береш хабарів
• створюєш робочі місця, платиш податки
• дбаєш про екологію, сортуєш сміття
• виховав чесних порядних дітей

Це речі непогані, звісно, але головне, як Ви розумієте, ненавидіти все російське.
Мовна тема заводила і заводить мільйони, і на тому можна заробити чудові політичні девіденди.
Зрештою, є люди, які несвідомо влилися в мейнстрім.

Приклад.
У звичайній школі в м. Ковель батьки/діти вирішили, що на випускному вони станцюють танець під російську пісню. Дирекція, звісно, не погодилася на це. До її мотивів ми повернемося через кілька хвилин.

Але батьки/діти не розгубилися, і пісню переклали українською. Дирекція (увага!) вночі перед випускним (увага!) написала в чат, що “прийняла остаточне рішення”, що цю пісню (перекладену українською) вони забороняють (what???). Формальна причина – бо там є слова “атестат” та інші, які вже застарілі.

Яке Вам до того діло??!!!
А якби вони вибрали пісню на івриті 17-го століття?
Вам що до того???

Зрозуміло, мотивація, проста, як двері. Пісня має російське походження. А в наш час це пахне проблемами для дирекції, яку Україна і українська мова цікавить мало, а от тепле крісло – багато. Тому що бабло перемагає всяке зло. Чи ця директорка так само переймалася російською в Україні 10, 20 років тому? Чи прозріння прийшло щойно зараз?

Недавно група жінок, яка збирається вивчати Біблію, запросила мене ділитися з ними пару думок про виховання дітей. Через те, що це було мій перший раз виступати українською, я писала англійською, Натан переклав, і подружки вичитували. Дякую всім які допомагали!

~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~

Привіт, усім! Якщо ми ще не познайомилися, мене звати Кейтлін. Я звичайна мама чотирьох дітей які мають 10, 8, 5, і 2 роки. Те, чим я хочу з вами ділитися сьогодні, це те, що я навчилася з власного досвіду. Звісно, я не маю відповідей на всі питання. Але я поставила собі таке запитання, “Якби я могла передати вам лише одну річ про виховання дітей, що би я хотіла передати?”

Я думаю, що ми всі хочемо знати той чарівний секрет для успішного виховання дітей. Чи це виховувати дітей бути працьовитими? Або вчити їх слухатися, і поважати і шанувати авторитет? Можливо треба вчити їх любити Бога? Або допомагати їм бути успішними у школі, музиці, та мистецтві?

Думка якою я хочу з вами сьогодні ділитися — це всеохоплююча думка, думка яка стосується всіх галузей батьківства і також шлюбу. Ось вона: час від часу, зупинитися і оцінити як все виходить. Проаналізувати що працює, і що ні. Якщо щось не працює, придумати як можна покращити ситуацію.

Досить просто, правда? Я насправді вірю, що якщо ми готові оцінювати та аналізувати як справи виходять, якщо ми готові поправити свій підхід чи напрямок, оці маленькі поправки можуть мати величезний вплив на кінцевий результат.

Я колись таке бачила, що хороші батьки виховують свою дитину. Як вона стає підлітком, настає час пожинати те, що раніше було посіяно, а той плід не дуже вражаючий. І я собі думала, “Як вони до цього дійшли? Як може у хороших батьків з’явитися така дитина?” У деяких випадках, дитина з батьками не має хороші відносини, або дитина приймає немудрі рішення, або навіть пішла далеко не тою дорогою. Так чи інакше, батьки опинилися в сумній ситуації. І хоча напевно було багато факторів, один з найбільших, це напевно те, що батьки мабуть не дуже часто аналізували як вони виховували свою дитину.

Багато батьків просто заходять на “ескалатор батьківства” і просто їдуть собі навіть не задумуючись, “Куди він нас везе? Чи він нас везе туди, куди хочемо? Чи моя дитина стає такою, якою я би хотіла її бачати?” І замість того, щоб поправити свій підхід, чи щось змінити, вони просто дозволяють життю вести їх куди завгодно, виправдовуючи, “Що буде, то буде”.

Отже, на практичному рівні, як це працює? Одна з речей як можна оцінити, як все у нас виходить, це звернути увагу на моменти які нас дратують. Їх треба сприймати як сигнал, що щось не те, як симптом глибшої проблеми. Хтось каже, “Моя дитина перебірлива у їжі. Моя дитина вчиняє великий скандал коли треба піти додому з майданчика. Неможливо змусити дитину перестати грати ігри на телефоні. Аааа!” Добре, якщо щось нас дратує, що робити? Ось коли треба аналізувати. Що мені з цим робити? Можна нічого не робити, просто ігнорувати проблему, і сподіватися, що проблема сама зникне. Або можна сказати, “Мені це не подобається. Треба придумати, як вирішити цю проблему”. Припустимо, що наша дитина перебірлива. Можна було би сказати, що дитині треба їсти одну ложку їжі, яка їм не подобається, а тоді можна однy ложку їжі, яка їм подобається. “Ось тобі броколі, а тепер можна кусок хліба. Ще броколі, ще хліба.” Або можна вимагати, щоб дитина з’їла всю їжу, яка їй не подобається, щоб отримати їжу, яка їй подобається. У мене є одна дитина, якій не подобається суп. У нас таке правило, що вона має з’їсти половину супу, тоді можна їсти половину свого хліба. Тоді друга половина супу, і тоді решта хліба.

Зауважила, що часто мені на майданчику кажуть: “Ой, ваша дитина така чемна чи спокійна, а мій такий-сякий, він би так чемно ніколи не бавився і т.д “ зазвичай відповідаю, що ну характер певно такий, проте і виховання відіграє не малу роль… чому я на це звернула увагу… тому,що приємно бачити, що коли обираєш якусь одну систему виховання і дотримуєшся її, коли ти є постійним в тому, що дозволяєш дитині, а що ні, то з часом починаєш бачити плоди виховання, і це так радує. Коли не підлаштовуєшся під те, що інші думають про те, як ти виховуєш дитину (бо всім ніколи не вгодиш і в кожного своя правда).

Не вважаю це якоюсь своєю заслугою, а просто прошу кожного дня в Бога мудрості у вихованні, бо відчуваю себе ще такою недосвідченою, а також завжди молюсь і прошу Бога, щоб наша донечка виросла і любила Бога, бо це на мою думку найважливіше. Звісно, дитина є дитина, і інколи буває емоції її “зашкалюють” , особливо коли голодна, невиспана чи зубки ріжуться і тоді вона поводиться як найкапризніше в світі дитя)) Я ще зауважила таку річ, що з дитиною НАДважливо спілкуватись… багато спілкуватись і ЗАВЖДИ (коли гуляєш, коли їси , навіть коли робиш якісь рутинні, побутові речі, а біля тебе ходить малеча, яка всім своїм виглядом показує, що “мама, досить вже посуд мити, варити їсти і т.д , ходи бавитись!”). Здавалось би, та що дитина розуміє у своїх два роки, що з нею там поговориш??… Але ні, це вже не монолог, у два роки це вже може бути цікавий діалог, звісно, на її рівні. Також в такому віці її мозок працює дуже активно і потрібно це використовувати, вона запам’ятовує все, що чує. Не раз переконувалась, що вона може почути, як ми з чоловіком між собою щось говоримо і через деякий час це повторити або щось про це сказати, хоча навіть не було помітно, що вона слухала нас. В неї зараз дуже активно формуються нейронні звязки у мозку і чим більше їх буде, тим краще для неї… Це мене мотивує і надихає замість того, щоб дати її ноут і сказати “Ось, дивись свою улюблену свинку Пепу” – сісти з нею і почитати книжечки, ставити їй запитання, щоб вона вчилась відповідати, говорити з нею англійською найпростіші речі, вчити кольори, складати конструктор, запитувати її про її подружок, або діток яких вона бачила на майданчику (вона по імені всіх запам’товує і потім довго згадує).

Тож, я ще раз і ще раз переконуюсь, яка це важлива, цінна і цікава праця виховувати дитину і це по-справжньому захоплююче!

(З соцмереж)

Отже, як ми проводимо час з дитиною. Насправді нічого особливого немає, більш-менш так, як в інших сім’ях. Тобто ми з нашою дитиною граємося, читаємо їй казочки, іграшки в неї звичайно є – кубики є, м’які іграшки, Пеппа, Міккі Маус. Наталя з Францішкою також ходили у басейн на на Кіндер-мюзік.

Як ми поєднуємо роботу і час з дитиною? Інколи ми запрошуємо дівчинку посидіти з нашою Францішкою але так буває не часто.

Я і моя дружина викладаємо мови в Скайпі тому ми стараємося робити розклад таким, щоб допомагати один одному з дитиною. Наприклад коли викладає моя дружина, я з дитиною, коли я працюю – Наталя з дитиною, але буває так, що ми працюємо обоє одночасно. Continue reading →

Сергій ЧЕПАРА

Написати цей пост мене спонукало постійне зростання толерантності з боку євангельського християнства до католицизму. Одразу скажу дві важливі речі: по-перше, я народився і виховувався як католик, ходив до грекокатолицького храму, вивчав у школі католицький катехизм, моєю першою Біблією було Римське Святе Письмо. Я ходив до сповіді, приймав причастя. Про католицизм я знаю не зі слухів, а з власного досвіду. Я був католиком 19 років. По-друге, я чітко усвідомлюю, що завжди є різниця (часом навіть прірва) між академічним католицизмом та практичним, народним, провінційним. Іншими словами, академічний католицизм може істотно відрізнятися від вірувань пересічних католиків у галицькому селі чи містечку, і часто істотно відрізняється.

Чи є католицизм християнством? На це питання я шукаю відповідь рівно стільки, скільки я увірував в Ісуса Христа як свого Спасителя та пізнав Бога особисто – з 2004 року. І поки що я не знаю. В протестантизмі не бракує тих, які вважають католицизм породженям пекла, адже “всі папи були антихристами”, так і тих, які вважають католиків щирими братами, а “католицизм має свої проблеми, а протестантизм свої. не нам судити”.

Попри те я вірю, що Бог закликає любити правду. Власне, все життя християнина, який вірний Богу та євангельській істині має бути поклонінням, а поклонятися треба “в дусі й правді” (Ів. 4:24). Іншими словами, будь-яка фальш, єресь, брехня, напівправда, ошуканство, хиба, неправда, омана є гріхом, який розділяє нас з Богом і унеможливлює істинне поклоніння.

Отож у своїх міркуваннях я описуватиму не католицизм середньовіччя, не особистості Августина, Бернарда чи Томи Аквінського. Я писатиму не про Польщу, Італію чи Францію, адже я там не був.  Я писатиму про католицьку Галичину 1990-их і 2000-их, Галичину, яку я знаю, де живуть мої батьки, мої родичі, друзі однокласники, однокурсники, знайомі. Я десятки разів спілкувався на духовні теми з відвідувачами католицьких храмів. Я знаю їх світогляд, традиції, переконання. Continue reading →