Continue reading →

Заради справедливості варто додати, що у Росії є тверезі християни (православні чи євангельські), а в Україні є протестанти, націоналізм яких заважає їм бачити і любити Бога… Національне (політичне) не повинне домінувати над духовним. Ніколи. До речі, саме це навчає нас книга Йони

Игорь Туник,
миссионер, основатель евангельских церквей

За пять лет общения с христианами из России я очередной раз убедился, что внутри каждого из нас (не только у российских христиан) есть уже сформировавшаяся матрица мировоззрения. Все остальное мы подгоняем под нее.

– кальвинисты из РФ будут говорить, что агрессия Кремля справедлива так как Бог Всевластный и это Он управляет Путиным.

– баптисты и пятидесятники утверждают, что они небожители и не их дело судить политические дела. А если кто и виноват в войне на Донбассе и в отжатии Крыма – так это те кто стоял на Майдане (тут правда они уже судят политические дела и не видят противоречия). Continue reading →

Адольфа Гітлера традиційно вважають найжахливішим злочинцем XX століття. Дехто навіть каже, що гіршої людини за нього ніколи не було, та вже і не буде. Так це чи ні – неважливо. Адольф Гітлер, поза всякими сумнівами, був препоганою людиною, і якщо десь колись були ще гірші – це не робить його кращим. Він диктатор, убивця і расист.

Тепер облишимо цю постать на хвилинку та стрибнемо до зовсім іншої теми – протестантської сотеріології. Вона навчає (на мій погляд, вцілому обґрунтовано), що спасіння (як оправдання перед Богом) неможливо ані заробити, ані заслужити – тільки отримати вірою в Христа. Віра в Христа є наріжним каменем сотеріології. Віра Авраама зараховується йому в праведність, а віра в Христа – кожному нечестивому. Усі ми грішні, і шлях на спасіння один – вірою прийняти викупну жертву Христа на хресті. Він помер за нас. Вірою приймаємо Його дар праведності. Continue reading →

Переглядав фото з якогось заходу, де представники різних релігій мали зустріч і обговорювали тему “храм в мережі” чи щось таке. Тема, звісно, непогана і навіть цікава.

Але я от про що думаю. Коли за одним столом зустрічаються представники різних релігій, який меседж отримує суспільство? Я скажу Вам який – релігія не має значення, обирай будь-яку. Всюди є щось добре і корисне. Церква це супермаркет.

З точки зору християнства Ісус Христос це істинний Син Божий, Месія. Тільки у Ньому є Спасіння, тільки він є Спаситель, Бог і Людина в одній Особі і т.д.

Що потрібне мусульманам, конфуціанцями, іудеям і синтоїстам? Христос і спасіння у Христі. Як можна говорити про якісь грані духовності з людьми, які не вірять в Євангеліє, і згідно Писання, є духовно мертвими? Яка вічність чекає людину, яка Христа не пізнала? Continue reading →

Що таке церква?

«Піти до церкви поставити свічку шоб бізнес мав успіх, екзамен здався добре, в сім’ї налагодилось», « Поломитись до святого Антонія шоб знайти загублену річ, до святої Катерини шоб добре заміж вийти, до святого Спиридона шоб бізнес був успішний», « До Богородиці яка відповідає за домашні справи, а та – від раку, а та – від алкоголізму , та – для очей» і цей список можна продовжувати доооовго. В наших людей церква і Бог- це такий собі духовний обмінник, я тобі Боже помолюся , а ти мені – те шо мені потрібно. Богові надзвичайно “потрібні” наші хабарі, Він без них просто не зможе ніяк🤷‍♀️ . Споживацька культура проявляється всюди. Я буду ходити до церкви, робити все як треба – і буду здоровий і все в мене буде ок. Навіть малих дітей вчать цьому. Підносять до ікони і кажуть «Бозю , дай здоровя для дитинки, дай, дай», і показують дитині як «треба молитися». А хтось ходить до церкви шоб не попасти в пекло, а потрапити в рай👻

А про Літургію стільки всього можна наслухатись шо вуха в трубочку🙉 люди придумують якісь особливі «бонуси» за «вислухані Літургії». Придумують особливі дні, коли треба причащатися, так, ніби в інші дні Євхаристія не діє, і ше багато іншого.🙈

І такого різного можна начитатися шо аж голова обертом. Але чи в цьому суть християнства? Чи ми не перетворили християнство на язичництво, просто замінивши одних божків – іншими? Чи віримо ми в Бога і в забобони, вроки? Вішаємо дитині хрестик і червону нитку (на всякий випадок). То кому ми не довіряємо, Богові?

Християнство – це бути. Це прийти на богослужіння щоб побути, а не зробити бартер з Богом. Якшо ми будемо довіряти Богові, будемо з ним в діалозі, то звісно що можемо шось просити, для себе чи ближніх, але не робити «обмін валют» (духовне на матеріальне). Ми не зможемо передати свою віру дітям чи ближнім, якшо це буде за принципом «Не розуміємо, але зберігаємо». Якщо хочемо шоб наша віра зростала, то мусимо йти в глибину, мусимо щось читати, пізнавати. Не достатньо є раз прочитати якусь книжку і сказати «Все, я молодець», бо дуже швидко все забувається якшо не підживляти «вазонок» в нашій голові.

Християнином не достатньо народитися, ним потрібно переродитися і наново жити, вже не самому, а з Христом.

З фейсбук-сторінки

Володимир Зеленський

або думки про прес-марафон Президента Зеленського

Я не люблю розмови про політику ради самої політики. Це не моя парафія. Мені цікава політика з богословської точки зору. Це є та сфера, яка дозволяє робити певні висновки про людське життя взагалі. Це є сфера, яка належить до Божого образу в людині. Бог наділив людину владою. І це робить її подібною до Бога. Якщо вона здійснює цю владу по-божому. З цього огляду політика має безпосереднє відношення до теології. Політику не слід демонізувати, її потрібно морально оцінювати.

Вчора відбувся прес-марафон президента, який сьогодні всі обговорюють. Поділюсь кількома думками у вищевказаному ключі. В мене немає наміру давати вичерпних оцінок. Багато вже було сказано і я не хотів би повторюватись. Тому скажу те, що ще не було сказане, або принаймі я не чув, щоб хтось говорив про це. Continue reading →

«Паспорт – документ, удостоверяющий личность и гражданство владельца при пересечении границ государств и пребывании за границей» (Словарное определение)

«Читайте! Завидуйте!» (В. Маяковский, «Стихи о советском паспорте»)

В конце 2004 г. мне понадобилось съездить в Киев. Я был далек от политики, и поездка не имела никакого отношения к кипевшим в то время в центре города гражданским протестам. Но из любопытства я все же подумывал заглянуть на Майдан Незалежностi («Площадь Независимости» – центральная площадь города; в просторечии – Майдан). «Ни в коем случае не вздумай! – озабоченно воскликнул, узнав о моих планах, старший товарищ, все еще друживший с российскими газетами. – У всех, кто приходит на Майдан, отбирают паспорта и заставляют оставаться там и скандировать “Ю-щен-ко! Ю-щен-ко!»

«Петрович, – успокаивал его я, – неужели ты не понимаешь, что придумать такую чушь мог лишь человек, проживающий в Москве! Ну как можно у кого-то в Киеве на улице отобрать паспорт? Как вообще можно отобрать то, чего у тебя при себе нет?!»

К тому времени мы уже напрочь забыли, как это – носить паспорт. Уже выросло целое поколение молодежи, не знавшее, что такое проверки документов на улице или милицейские рейды в местах «неорганизованного скопления народа» – на молодежных вечеринках, рок-концертах, музыкальных и поэтических «квартирниках» и т.п. Даже отправляясь в другой город, никто уже не брал с собой паспорта без особой надобности типа авиаперелета или заселения в гостиницу. В общем – полная вольница! Continue reading →

В моєму житті були люди, які завжди любили висловлювати свої судження про інших. Як правило, це були особливо яскраві і харизматичні люди. Це були талановиті люди, які мали гострий розум і притягували до себе інших. Вони завжди мали що сказати про когось. В кого, що не так і в кого з чим проблеми. Спілкуючись з ними ти отримував з часом невеличке досьє буквально на кожну людину з їхнього оточення. Звісно, вони не називали це осудженням і плітками. Все це подавалось ними в дуже невинному духовному соусі. Ну і звісно, все було “чистою правдою”. А хіба правду не можна говорити? Тим більше розумним і проникливим людям, які розбираються в житті. Адже їхні судження є справедливими і об’єктивними, а не звичайним людським судом, від якого застерігає нас Писання. То які проблеми? Що правда – то не гріх. Continue reading →

Как православный верующий, прихожанин Русской православной церкви Московского патриархата, и просто житель России, которому не безразлична судьба своей страны и своего народа, я часто обращаю внимание на то, что для оправдания своих преступных действий, лжи, несправедливости, репрессий и некомпетентности современная власть очень часто апеллирует к Православию, к Церкви, в различным мифологемам о «духовности», «Святой Руси» и уже набившим оскомину «духовным скрепам», которые в их исполнении на самом деле не имеют ни малейшего отношения ни к православной вере, ни к Церкви как таковой.

«Религиозная карта» используется как ширма и для авторитарных и клептократических методов управления внутри страны, и для оправдания авантюрных, волюнтаристских и просто преступных неоколониальных действий во внешней политике, а любое активное противопоставление данным действиям порицается не только с точки зрения псевдо-правового этатистского фетишизма, но и религиозной точки зрения.

Упорно постулируется тезис о невозможности для православного человека участвовать в протестах против власти, а также постоянно муссируется миф о том, что «вся власть от Бога». Continue reading →

Уходя уходи (36 причин уйти и не вернуться, в честь моей 3 годовщины свободы)

Я не вернусь… туда, где я была хорошей и с каждым днем становилась все лучше.
Я не вернусь… туда, где я гордилась тем, что читала ежедневно 6 глав из Библии.
Я не вернусь… туда, где основой моей уверонности в отношениях с Богом была моя хорошесть и служение.
Я не вернусь… туда, где я росла не в святости, а в самоправедности и самомнении.
Я не вернусь… туда, где Слово Божье всего лишь хорошая книга, не влияющая на практическую жизнь. Continue reading →