Євангельське християнство (у Львові, Україні, у світі чи ще десь) це не лише спільнота відроджених людей. Це і окремі невідроджені люди, які тут, поруч з нами, але не пережили особистого навернення до Христа.

Ми часто критикуємо католицизм і православ’я – мовляв, там дуже мало віруючих людей. В Галичині, до прикладу, більшість відвідує греко-католицькі храми не тому, що глибоко і осмислено зробила свій вибір на користь греко-католицизму, а з історичних, культурних, соціальних та психологічних причин.

Але подібні речі трапляються і у євангельському християнстві. У нашій країні протестантом бути не модно. Це не карається, не переслідується, але це точно не модно. Це одна з причин, чому нас аж 1%. Ти або народився у протестантській сім’ї, або навернувся до Христа у свідомому віці. Continue reading →

(до Дня Незалежності України)

1. Ім’я (назва) речі (об’єкта, суб’єкта, події) в просторі мови відображає, несе в собі її (речі) суть. Ми кажемо: річ відповідає своїй назві. Для буття людського соціуму у Всесвіті це – основа. Панування у суспільстві ладу потребує, щоб речі в дійсності відповідали тому смислу, який надають їм імена. Це аксіома. Конфуцій, коли його спитали, що він зробив би у першу чергу, якби став правителем, відповів: «Перше, що потрібно зробити – виправити імена». Що це означає? «Це коли правитель буде правителем, слуга – слугою, батько – батьком і син – сином», – відповідав він.

Коли ім’я не відповідає сутності речі, наприклад, правитель не є правителем за суттю, а лише за назвою, то світ речей двоїться. Є світ, у якому речі відповідають своїм назвам, а є його викривлена копія, у якої такої відповідності немає. У цьому другому, облудному світі, назви справжніх речей використовуються для підробок. Речі в ньому являється нам по суті як неназвані, хоч названі, бо мають прикладки (назвиська, лейби), які мітять підробки, як річ справжню. Така ситуація, при якій імена не відповідають суті речей означає для нас, що ми живемо серед об’єктів, суб’єктів, подій, суть яких прихована за туманом псевдоназв. Ми начебто знаємо, що то підробки, оманливі копії природних, суспільних, духовних речей, що їхні назви не відповідають суті правдивих речей. Проте, знаючи це, часто-густо знаками ми демонструємо на ззовні своє їх визнання, тобто вступаємо у взаємодію з ними, як зі справжніми. І немає ніякого значення, що робиться при тому у нашій свідомості щодо цього подвоєння світу речей на реальний і облудний, головне для нашого несправжнього правителя, бізнесмена, чиновника щоб ми потрібні знаки подавали – голосували, писали петиції, платили за підробки товарів, платили хабарі замість податків. Адже цими зовнішніми діями ми вже включилися в механізм цього облудного світу як його складові гвинтики чи деталі. Continue reading →

Розмірковую на тему Віра і розум/знання.
Про це вже писали і говорили давним давно, тема не нова, а стара-престара.

Але все ж таки.
Людині властиво покладатися на щось або на когось. На владу, на гроші, на себе, на розум, на зв’язки, на зброю, на знання, на досвід, на друзів, на родичів, на сусідів, на … Список довгий.

Бог закликає нас користуватися розумом, але покладатися саме на Нього.
Віра і розум. Часто чуємо, що вони доповнюють одне одного. Безперечно, тут є доля істини. Але є і аспект, коли розум воює проти віри.
Наведу приклад.

Людині розумній властиво покладатися на розум. Вона прагне пояснити все саме розумом.
Якщо віруюча людина розумна – вона прагне пізнавати Творця і світ навколо, осмислювати дійсність.

Але намагання осмислити дійсніть інколи тяжіє до “запхати Бога в коробочку”. Але Бог за визначенням позакоробкова сутність, Його ніхто і ніщо не може кудись помістити. Навіть категоризувати Бога дуже важко, бо він унікальний у своєму роді, Він Дух, який існує поза часом і простором. Збагнути розумом Його неможливо. Continue reading →

Речі, які відрізняються, не є однаковими.
(Американська приказка)

Одним з моїх обов’язків є  перевіряти відповіді на запитання до кожного уроку курсу “Біблія понад усе”. Нашими студентами часто є християни з євангельських церков. І саме їхні відповіді мене деколи насторожують.

Запитання: Як може звільнитися той, хто є рабом гріха?

Відповідь студента: Схилитись на коліна, помолитись визнавши свої гріхи – попросити прощення в Ісуса Христа. І більше не грішити – просити допомоги в Ісуса – слідувати Його заповідям. Continue reading →

Останнім часом я рідко користуюся громадським транспортом. Зазвичай – автівкою.

Але сьогодні випала така нагода. Одягнув маску, заплатив за проїзд з допомогою Приват24 і хотів зануритися у фейсбук. Увагу привернула одна розмова.

У тролейбусі їхало людей 15. Абсолютна більшість – жіночки віком за 50. Їхав і чоловік такого ж віку. Сидів він у тролейбусі у масці, а навпроти нього сиділа жіночка і молилася на вервичці. Без маски. Я не чув початок розмови, але перша фраза, яку я почув, була така:

– А Ви знаєте, про вервичку у Новому Завіті нема ні слова, а от про молитву багато сказано.
– То я молюся Матінці Божій, щоб захищала. Молюся, а вона помагає, захищає.
– У Новому Завіті про таку молитву нема ні слова. Про молитву до Ісуса чимало, тому що Він Син Божий і Бог, Він буде всіх людей судити, ну а Марія то просто жінка.
– А, то Ви напевно сектант, у Матінку Божу не вірите. Continue reading →

“проповідувати” Марка 1:38

“Бо Я не прийшов кликати праведних, але грішників до покаяння” Матвія 9:13

“А Ісус, як почув, промовляє до них: Лікаря не потребують здорові, а слабі. Я не прийшов кликати праведних, але грішників на покаяння. ” Марка 2:17

“Не думайте, що Я прийшов, щоб мир на землю принести, Я не мир принести прийшов, а меча. Я ж прийшов порізнити чоловіка з батьком його, дочку з її матір’ю, і невістку з свекрухою її.” Матвія 10:34-35

“Чи ви думаєте, що прийшов Я мир дати на землю? Ні, кажу вам, але поділ!” Луки 12:51 Continue reading →

Протягом майже всієї історії Церкви – уривки 1Коринтян 15:50-55 і 1 Солунян 4:13-18 розглядалися в зв’язку з Матвія 24:27-31, 37-41.
І тому, в історії Церкви – багато людей припускали, що Вознесіння відбудеться під час Другого Пришестя Христа.
Але з часом – коли люди почали вивчати пророцтва набагато серйозніше, ніж раніше – виникло інше тлумачення 1 Кор.15 і 1 Сол. 4.

Отож, існує кілька вагомих відмінностей між Вознесінням і Другим Пришестям Христа.

Перше – в Вознесінні з землі забирається Церква (1 Сол.4:17) – у другому пришесті забираються невіруючі – Мт.24:27-28, 37-41.

«Як було за днів Ноєвих» – у дні Ноя з землі, через потоп, були забрані всі невіруючі.
Continue reading →

Думки, навіяни курсом “Наука повсякденного мислення” від “Прометеус”

Багато християн роблять великий наголос на тому, що християнин має діяти правильно і зріло незалежно від обставин. Мовляв, скаржитися на обставини було б неправильно, це просто виправдовувати свої гріхи.

Хоча в цілому я погоджуюся з загальною думкою, все таки треба мати на увазі, що обставини суттєво впливають на наші життєві вибори.

У школі я навчався у класі, де було близько 20 учнів. З того часу, як я закінчив школу, пройшло 17 років. Мої однокласники вже стали лікарями, поліціянтами, медсестрами, служителями церкви, працівниками залізниці і держслужбовцями. Але деякі, на жаль, зловживають алкоголем та не мають стабільної роботи. Continue reading →

Кому належить майно?

В перші роки існування СРСР (тобто в 1920-і ще при живому Леніні) радянська пропаганда інколи апелювала до деяких текстів Біблії, щоб захистити свою ідеологію і практику, зокрема в економічних питаннях. Як відомо, до впровадженя НЕПу, діяв т.зв. “військовий комунізм”. Приватна власність була мінімізована, майже все належало державі, бізнес був поза законом, в селах приватні земельні ділянки були крихітними, майже вся земля належала державі і її підприємствам…

В книзі Дії святих Апостолів (або просто Дії, Діяння) читаємо:
У зібрання ж тих, що увірували, було одне серце і душа, і ні один нічого зі свого майна не називав своїм, а все в них було спільним. І з великою силою апостоли давали свідчення про воскресіння Господа Ісуса, і велика благодать була на всіх них. Бо не було серед них нікого нужденного, бо всі, що були власниками земель чи домів, продавали їх, і приносили ціну проданого, і клали до ніг апостолів, і кожному роздавалося, яка в кого була потреба. Так Іосія, прозваний апостолами Варнавою (що в перекладі означає «син утіхи»), левит, родом кіпрянин, у якого було поле, продав його, приніс гроші і поклав до ніг апостолів. Дії 4:32-37 Continue reading →

В часи епідемій, хворіб, пандемій, чум, пошестей і всього іншого то тут то там вигулькують заяви, що всі ці біди – кара Божа. Чи так це?

Поставимо питання з іншого боку – якщо ми віримо в Бога, то як розуміти природні катаклізми? Бог просто спостерігає за цим всім чи посилає?

Цікаво пороздумувати про це у світлі двох уривків – про потоп (Буття 6) і про знищення Солому і Гомори (Буття 19). Обидві події згадуються в Новому Завіті, що дає додаткові підстави вважати їх справжніми. Continue reading →