У християнстві є різні розуміння що таке гріх і які наслідки він має.

Деякі роблять великий акцент саме на особистих гріхах. Тим не менше, Біблія навчає не лише про них.

Біблія говорить, що гріх Адама (зверніть увагу, саме Адама, як голови людського роду, а не Єви) мав серйозні наслідки для всього людства. Річ не лише в тому, що перших людей було вигнано з раю. Тут справи значно гірші.

Дехто каже, що кожна дитина народжується з такою ж природою, як і Адам і Єва (до гріхопадіння). Але що таке природа як така? Це сутність, тобто чим є предмет чи річ сам по собі. Коли ми говоримо про природу, ми говоримо про внутрішню якість.

Отже, людина була створена на образ і подобу Бога. Вона є подібна до Бога. Дехто справедливо каже, що вона має розум, волю та почуття, але я думаю, що річ не лише в тому. Власне, людина є вільною (до певної міри) як Бог (в абсолютній мірі). Людина може творити, планувати, любити, зрештою, ненавидіти.

2000 років історії Церкви і християнства промовисто свідчать, що загравання церкви і політики закінчуються погано. можна навести низку прикладів з римського католицизму, православ’я, протестантизму.

це жодною мірою не означає, що віруючим людям категорично не можна йти в політику.

це свого роду парадокс. Церква – це спільнота віруючих людей, але церква як інституція (передусім духовна, а вже потім суспільна чи соціальна) має тримати дистанцію з політичними інституціями. адвокат має тримати дистанцію з суддею і прокурором, британська королева не може заходити в парламент, а бути дівчині і батьком і чоловіком не можна. є речі, які мають внутрішню суперечність.
мова не йде про те, що батько трьох дітей не може бути військовим, чи екскурсовод не може бути вчителем. є десятки занять і професій, які прекрасно можна поєднати. можна мати кілька вищих освіт, бути інженером і депутатом місцевої ради, керівником благодійної організації і батьком 5 дітей, колекціонувати марки і бути радіоаматором, розводити курей і вести молитовну групу в церкві.
мова про інше.

служитель церкви завжди ототожнюється з нею, церквою. пресвітер – це “обличчя церкви”, так би мовити.
а церква має свою, унікальну функцію. церква в певному відношенні є в опозиції до цього світу, бо світ – це не просто люди, а певні структури, філософія, цінності, парадигми, практики. і світ в цілому є ворожим Богу. хоча це той самий світ (космос) за який помер Христос, але це той самий світ (космос), який не можна любити. В першому випадку це люди, і кожна душа цінна Богу. В другому – це вже філософії і поривання, традиції і практики, дух часу, противний Богу.
чому ж тоді християнин може йти в політику, а служитель – ні?
а тому, що священник римо-католицької церкви не може одружуватися, а мирянин може. хоча я не підтримую ідею целібату і вважаю її вигадкою, тим не менше, структура має свої правила. мій знайомий священник ПЦУ вже не стане єпископом – бо він одружений. такі правила в ПЦУ.

деколи вибрати А, означає відмовитися від Б. вибрати Б – відмовитися від А. стати Президентом означає перестати грати в 95-у кварталі.
просто христянин може (і повинен) бути політично активним, тому що це його країна, його земля, його місто чи село. він не має ховатися в печері від соціуму. йти на вибори і голосувати – це ок.

але для того, щоб активно займатися політикою (бути професійним політиком), мабуть, треба мати певні освіту/здібності/схильності/досвід/підтримку/фінанси/дари/таланти і т.д. християни не змінять цей світ якщо просто масово ринуть у політику. цей світ гине через гріх – і ні політики, ні християни не переламають цю тенденцію. зупинити можна лише локальні вияви.

навіть якщо всі євангельські христяни масово підуть у ради всіх рівнів – гомосексуалізм не зупинити. можна заборонити гей-паради, але вони – наслідок гріха, неправильно, небожого розуміння шлюбу і сім’ї.

а звідки приходить Боже? чи через закон, який щось забороняє (чи до чогось змушує)? ні, через віру в Христа і внутрішню роботу Святого Духа.

шлях Бога – це відродження людини через віру в Христа, і вже потім (але не завжди), як наслідок – трансформація суспільства. Христос не помер заради трансформації суспільства, а помер заради кожної конкретної душі. оправдання через віру головна ціль Бога, а не “більш християнська Україна” у 21 ст.

в нашій країні за 30 років було зроблено мільйони абортів. аборт це вбивство, гріх. і майже всім партіям так нормально, за винятком кількох. нормально і тим, в які масово пішли християни. чи повинні християни вилазити зі шкіри, щоб зупинити аборти? чи це головне призначення християн на землі – забороняти аборти? і що дасть заборона сама по собі? аборти будуть робити або таємно, або закордоном.

можливо, мої думки здаватимуться дещо кострубатими, але головна ідея, яку я хочу донести – світ це світ, а церква це церква. держава не має ставати церквою, а церква державою.

сьогодні служитель Петренко балотується від партії сірих. завтра християнин Сидиренко не приєднається до його церкви саме тому, що підтримує зелених. сьогодні політичні смаки служителя здаються “просто його особистими смаками”, а завтра впливатимуть на церкву, її внутрішнє життя, духовний клімат.

певні речі є незворотними. рішення, прийняті зараз, буде неможливо скасувати через 5 років. навіть коли/якщо ті, хто приймали їх, усвідомлять їхню помилковість.

Сергій Чепара

(до Дня Незалежності України)

1. Ім’я (назва) речі (об’єкта, суб’єкта, події) в просторі мови відображає, несе в собі її (речі) суть. Ми кажемо: річ відповідає своїй назві. Для буття людського соціуму у Всесвіті це – основа. Панування у суспільстві ладу потребує, щоб речі в дійсності відповідали тому смислу, який надають їм імена. Це аксіома. Конфуцій, коли його спитали, що він зробив би у першу чергу, якби став правителем, відповів: «Перше, що потрібно зробити – виправити імена». Що це означає? «Це коли правитель буде правителем, слуга – слугою, батько – батьком і син – сином», – відповідав він.

Коли ім’я не відповідає сутності речі, наприклад, правитель не є правителем за суттю, а лише за назвою, то світ речей двоїться. Є світ, у якому речі відповідають своїм назвам, а є його викривлена копія, у якої такої відповідності немає. У цьому другому, облудному світі, назви справжніх речей використовуються для підробок. Речі в ньому являється нам по суті як неназвані, хоч названі, бо мають прикладки (назвиська, лейби), які мітять підробки, як річ справжню. Така ситуація, при якій імена не відповідають суті речей означає для нас, що ми живемо серед об’єктів, суб’єктів, подій, суть яких прихована за туманом псевдоназв. Ми начебто знаємо, що то підробки, оманливі копії природних, суспільних, духовних речей, що їхні назви не відповідають суті правдивих речей. Проте, знаючи це, часто-густо знаками ми демонструємо на ззовні своє їх визнання, тобто вступаємо у взаємодію з ними, як зі справжніми. І немає ніякого значення, що робиться при тому у нашій свідомості щодо цього подвоєння світу речей на реальний і облудний, головне для нашого несправжнього правителя, бізнесмена, чиновника щоб ми потрібні знаки подавали – голосували, писали петиції, платили за підробки товарів, платили хабарі замість податків. Адже цими зовнішніми діями ми вже включилися в механізм цього облудного світу як його складові гвинтики чи деталі. Continue reading →

Думки, навіяни курсом “Наука повсякденного мислення” від “Прометеус”

Багато християн роблять великий наголос на тому, що християнин має діяти правильно і зріло незалежно від обставин. Мовляв, скаржитися на обставини було б неправильно, це просто виправдовувати свої гріхи.

Хоча в цілому я погоджуюся з загальною думкою, все таки треба мати на увазі, що обставини суттєво впливають на наші життєві вибори.

У школі я навчався у класі, де було близько 20 учнів. З того часу, як я закінчив школу, пройшло 17 років. Мої однокласники вже стали лікарями, поліціянтами, медсестрами, служителями церкви, працівниками залізниці і держслужбовцями. Але деякі, на жаль, зловживають алкоголем та не мають стабільної роботи. Continue reading →

Приблизно два тижні тому в автотрощі розбилася одна моя знайома з давніх студентських років – Марічка. Вона була веселою, щирою і життєрадісною дівчиною. Власне, молодою жінкою і мамою. Вона жила останні роки закордоном – з чоловіком та однорічною донечкою. Вони їхали автомобілем по трасі і влетіли в вантажівку. В салоні також була мама чоловіка – всього 4-ро осіб. Чоловік та його мама загинули одразу, а мою знайому доставили в лікарню – спочатку в одну, а потім перевезли в іншу. Дитина залишилася неушкоджена.

Я знав цю дівчину років 12. Ми жили в гуртожитку на одному поверсі, навіть 1 рік в одному блоці. Я заходив до неї та її двох подруг-співмешканок досить частенько. Чи позичити віника, якого у нас, хлопців, не було, чи взяти солі, чи просто поспілкуватися. Ми бачилися на спільних лекціях. Я вже тоді був християнином. Молодим, новоспеченим християнином, який мав багато ентузіазму свідчити про Христа. І часто мало мудрості. Дівчата-співмешканки ставилися до мене доволі скептично. В їхніх очах я був сектантом, який покинув “правильну церкву” – греко-католицьку. Звісно, греко-католицька церква правильна, адже в більшості сіл Галичини іншої і нема – то яка ж правильна? Continue reading →

Надія Гербіш

Днями юна пані написала мені з питанням, як зберегти сім’ю. Вона запитала мене, як я знаю, що мій чоловік мене любить, і звідки знаю, що люблю його.
Мені часто надходять такі листи – для людей я просто незнайомка, яка пише книжки, де багато любові, і, мабуть, тому їм легко звіряти мені серце. Може, вони думають, що я знаю відповідь.

Але я не знаю.
Тобто, я маю великий багаж (баласт?) теорії. Але хіба вона завжди працює? Як вона накладеться на їхнє життя? Чи завжди вона лягає на моє?
Отримуючи такі листи, я думаю, що ці всі традиційні обітниці напівпритомних молодят про «поки смерть не розлучить нас» (у найкращих традиціях британського кінематографічного гумору) не працюють. Тому що слова, сказані на вітер – ніяке не заклинання ж. Рятувати сім’ю мала би їхня суть. Але ху кен пасиблі обіцяти довічну любов? І що то взагалі за реактив? Continue reading →

Автор: Олена Бондарчук

Це коли ти вже визначився з тим, який телефон ти таки хочеш – марка, модель, колір, ціна. І тут ти приїжджаєш в КИЇВ, а навколо – сонми яскравих реклам, які звідусюди кричать: купи мене! Купи мене! Навіщо тобі той шо ти вибрала по своїх характеристиках?! Я дешевший! Я кращий! А тобі вже і не потрібен той, ти ж не будеш там половину функцій використовувати! Зачем платить больше?

Добавляються ще поради консультантів з магазинів, відгуки на сайтах, відеоогляди продуктів. Плюс поради друзів, рідних (дякую вам!) Continue reading →

1. 1 Кор. 12:3, Павло каже, що ніхто не може визнати Ісуса Господом, як тільки Духом Святим, відповідно віра (або визнання Ісуса Господом) можлива тільки через Духа.

Звичайно, Дух Святий мотивує і стимулює прихід до Христа. Але цей текст, строго кажучи, не говорить, що Дух Святий безумовно дає віру одним, а іншим не дає. Continue reading →

Жан Кальвін

Коротко кальвінізм як сотеріологічне вчення можна підсумувати так:

Бог суверенний, і у своїй суверенності він постановив створити людину. Знаючи, що людина згрішить, і грішними будуть її всі нащадки, Бог постановив спасти деяких, а інших засудити. Бог суверенно обрав певну кількість тих, кого Він спасе. Він обрав кожного індивідуально — до створення світу.

Після гріхопадіння всі люди народжуються грішними, і Бог зараховує кожному гріх Адама. Зіпсована гріхом людина не може ані робити добрі діла, ані увірувати в Євангеліє. Навіть ті діла, які на перший погляд добрі, насправді зіпсовані поганою мотивацією — прославити себе, а не Творця. Оскільки жодна людина не може увірувати, Бог дає віру тим, кому Він хоче її дати. Віра це не вибір, а Божий дар індивідуально тим, кого Бог безумовно обрав, передбачив, призначив на спасіння. Continue reading →

Фото з інтернету

Все якось дуже сумно… Щодня новини з фрону. І ось недавно – Авдіївка. Я не знаю хто перший почав стріляти – так звані “терористи” чи наша армія. Це і не важливо. Важливо те, що майже три роки точиться війна, якій не видно ні початку ні кінця.

Я ніколи не був прихильником Януковича. Не голосував ані за нього, ані за його партію. Я завжди вважав, що Україні краще рухатися до Європи, аніж до Росії. Але рухатися до неї можна по-різному. Наприклад, впроваджуючи верховенство права, свободи і справедливість.

А можна повісити поруч жовто-блакитного стяга ще один – з 12-ма зірочками на синьому фоні. І тішитися, що колись – чи у 2017 чи у 2020-му нам таки дадуть отой “безвіз”. І будемо щасливі. Бідні українці їздитимуть дивитися на Ейфелеву вежу і відчуватимуть себе вже на крок ближче до тої Європи. Continue reading →