Проблема багатьох людей, в тому числі християн (досить часто чоловіків, але й жінкам це притаманно) полягає в тому, що вони шукають «чарівну пігулку», яку можна один раз прийняти, тобто щось одне зробити з надією, що відразу всі проблеми вирішаться – характер трансформується, сім‘я зміниться, погані думки та бажання розвіються та жити стане легше.

Людина може роками руйнувати своє здоров‘я, свою сім’ю, репутацію, стосунки, а потім надіється все це одним махом і за раз змінити. Такі люди просто хочуть щоб життя стало легшим, а їм не потрібно було прикладати багато зусиль щоб розібратися з наслідками своєї гріховності і неправильного способу життя.

Більше того, такі люди починають звинувачувати інших людей в тому, що вони не спішать реагувати так як би вони хотіли на цю їхню таблеточку. Наприклад, чоловік 10 років «чудив», нехтував дружиною і дітьми, не був головою і духовним лідером, а потім якось вирішив це змінити – зібрав їх один раз почитати Біблію чи помолитися, чи сказав, що всі разом в неділю йдуть в церкву, а сім‘я не проявила належної реакції, якої він хотів би і він відразу псіхує, ображається, каже, що більше такого робити не буде, бо ніхто його не слухає і не поважає. На що надівся цей чоловік? На «чарівну пігулку». Ніби одна його дія перекреслить всі його неправильні вчинки протягом багатьох років та відразу ж відновить довіру до нього і бажання слідувати за ним. Але так не буває. Біблія такого не обіцяє. Це християнство без смиряння власної плоті і самозречення, без радикальної боротьби з гріхом і без процесу освячення, без необхідності регулярного послуху Слову, без регулярного покаяння і визнання потреби в благодаті Божій. Continue reading →

За порадою Брюса Вілкінсона прочитав псалом 77. Роздумував над ним. Автор описує той час, коли народ ізраїльський блукав пустинею.

Для себе звернув увагу на кілька моментів. Автор хоче розповідати про Божі чуда, які Він учинив – щоб про це знали нащадки; щоб нащадки вміли класти надію на Бога; ізраїльтяни у минулому забули чуда Божі.

Бог провів Ізраїль через море, але вони після того все одно грішили. Ізраїльтяни своїми очима бачили чудо розходження вод, але потім запитували: “Чи Бог зможе в пустині трапезу зготовити?”. Іншими словами, вони  добре знали про всемогутність Божу, бо самі переконалися у ній, але коли прийшли чергові випробування, вони знову сумнівалися що Бог всемогутній. “…бо не вірували вони в Бога, і на спасіння Його не надіялись” – звісно, ізраїльтяни вірили в існування Бога, але вони не вірили у певні Його риси – бажання і здатність забезпечити свій народ. Тобто вони не вірили у такого Бога, який дійсно існує, а вірили якогось слабкого Бога, нездатного до чудес. Бог потім їм манну посилав і м’ясо, але до ізраїльтян якось не особливо дійшло. Continue reading →