То був червень 2010 року, моя дружина і я чекали нашу першу дитину. Ми вечеряли з моїм батьком, тож я вирішив набратися від нього мудрості. Я попросив свого тата дати мені найкращу пораду щодо батьківства, яку він мав, виходячи зі своїх десятиліть досвіду виховання.

З хвилину він думав, а потім зобразив мені аналогію, яку я ніколи не забуду. Мій батько сказав, що виховання – це як ваги. Не ті ваги, на які ми стаємо у ванній, а терези, які бачимо як символ правосуддя. На одній шальці терезів – любов, а на іншій – дисципліна. Застосування тільки якоїсь однієї сторони надто часто – шкідливо для дитини.

Мій батько продовжував пояснювати, що чим більше любові ти виявляєш своїй дитині, тим більше вона прийматиме твоє дисциплінування. І в моменти, коли ти частіше її дисциплінуєш, то мусиш також показати, наскільки сильно ти її любиш. Занадто багато любові без дисципліни може зіпсувати дитину, а надто багато дисципліни без любові може їй нашкодити та спровокувати її відчуження.

З того вечора я часто думав про співвідношення між покаранням і любов’ю. Думаю, батькам часто неприємно дисциплінувати своїх дітей. Це явно не щось веселе. Це важко, але правильно. Отже, моє підбадьорення для вас – застосовувати достатньо дисципліни до своєї дитини, але так, аби вона знала, що ви любите її та дбаєте про неї. Так само, як ми любимо своїх дітей і мусимо їх дисциплінувати, наш Небесний Батько любить Своїх дітей і буде дисциплінувати їх. Якщо ти прийняв Христа як свого Господа і Спасителя, тоді Бог – твій Батько. Тебе всиновили у Його сім’ю.

“Бо Господь, кого любить, того Він карає, і б’є кожного сина, якого приймає!” (Євр. 12:6)

(з інтернету)

Під час однієї розмови з дітьми розказував про те, що у їхньому віці ми з братами вже мали свої зароблені гроші. І могли їх витрачати на власний розсуд. І це класно, коли ти не клянчиш у батьків кілька гривень, а береш зі свого гаманця. І що ти знаєш ціну кожної гривні. Діти поцікавилися, а як же ми заробляли в дитинстві? І я відповів, що рвали, сушили і здавали в аптеки липу і горобину. Ми збирали, мили і здавали в пункти прийому скляну тару, макулатуру тощо.О, в мене є ідея, – відповів один із синів. Навколо нас є багато скла. Я теж буду його збирати і здавати.

А щоб тобі було цікавіше, – сказав я, – я буду доплачувати тобі рівно стільки, скільки ти заробиш від здачі склотари. Таким чином, твій заробіток зросте.
На тому і погодились. Я сам був здивований, але вже за короткий час мої діти здалеку бачили, скільки буде коштувати яка пляшка. Розуміли, яку брати вигідно, а яку не дуже, яка має бути з кришкою, а яка без. Бізнес пішов. Округа навколо була повністю вичищена від скла, включаючи склобій. Навіть коли вони поїхали на канікули до дідуся з бабусею, забирати їх потрібно було звідти з великою кількістю назбираного скла.

І все було дуже добре. На дворі, правда, інтер‘єр трохи псували ящики з порожніми пляшками. Але це компенсувалося тим, що тепер дітей менше цікавив телефон з інтернетом. І ми з дружиною були задоволені.
Вона час від часу вантажила наповнені ящики в машину і вони разом відвозили їх в пункт здачі. А вже вечором показували мені зароблені гроші і отримували ще таку ж кількість як бонус за свою працю. І все було прекрасно.

До одного моменту.
Приїжджаю якось надвечір після роботи додому, а мене на порозі уже чекає синок.

Роздуми про натовп і свободу

Нещодавно в мережу злили відео, де зубна лікарка Інна Кравчук доволі грубувато поводиться з дітьми, яким лікує зуби. На двох коротких відео видно, що вона застосовує силу, щоб утримати дитину, якій лікує зуби, тормосить її і навіть силою впихує в крісло, при чому дитина вдаряється головою.

Такі дії лікарки, звісно, досить непрофесійні. Якщо жінка вчилина злочин — має відповісти за законом. Проте хвилює інше — неймовірна хвиля ненависті, яку підняли ці відео.

Один з сайтів описав це так.

“На першому відео видно, як Інна Кравчук заносить дитину на руках у свій кабінет. Бере до рук шприц і підносить до обличчя дитини та щось каже, очевидно лякає, дівчинка махає головою відповідаючи на залякування «Ні». Судячи з коментарів інших батьків, припускаємо, що вона, як і інших дітей залякує, що зробить укол в голову чи шию.

Далі лікарка садить дитину на руки починає трусити настільки сильно, що здається в дитини зламається шия, а потім починає душити й далі її трусити. Знову тицяє до обличчя дитини шприц.

Ставить дитинку на ніжки та продовжує шарпати. Дівчинка плаче, а її б’ють по руках. Лікарка садить знову на руки та стискає так, що дитина не може ворухнутися, її ноги зажаті поміж ніг лікарки, а руки скручує, як у психлікарні зав’язують хворим гамівною сорочкою. Дитя не може ворухнутися і весь час плаче, а її знову лякають шприцом.

Це відео важко коментувати. Видно, що на дитині всім тілом лежить доросла жінка – асистентка лікарки. Дитина не може ворухнутися, лише трішки рухає ніжкою. Таке відчуття, що лікарка роздирає дитині рота і натискає так, щоб йому було ще болячіше. Потім лікарка б’є дитину головою об канапу, підіймає за голову і знову кидає. ”

Зауважила, що часто мені на майданчику кажуть: “Ой, ваша дитина така чемна чи спокійна, а мій такий-сякий, він би так чемно ніколи не бавився і т.д “ зазвичай відповідаю, що ну характер певно такий, проте і виховання відіграє не малу роль… чому я на це звернула увагу… тому,що приємно бачити, що коли обираєш якусь одну систему виховання і дотримуєшся її, коли ти є постійним в тому, що дозволяєш дитині, а що ні, то з часом починаєш бачити плоди виховання, і це так радує. Коли не підлаштовуєшся під те, що інші думають про те, як ти виховуєш дитину (бо всім ніколи не вгодиш і в кожного своя правда).

Не вважаю це якоюсь своєю заслугою, а просто прошу кожного дня в Бога мудрості у вихованні, бо відчуваю себе ще такою недосвідченою, а також завжди молюсь і прошу Бога, щоб наша донечка виросла і любила Бога, бо це на мою думку найважливіше. Звісно, дитина є дитина, і інколи буває емоції її “зашкалюють” , особливо коли голодна, невиспана чи зубки ріжуться і тоді вона поводиться як найкапризніше в світі дитя)) Я ще зауважила таку річ, що з дитиною НАДважливо спілкуватись… багато спілкуватись і ЗАВЖДИ (коли гуляєш, коли їси , навіть коли робиш якісь рутинні, побутові речі, а біля тебе ходить малеча, яка всім своїм виглядом показує, що “мама, досить вже посуд мити, варити їсти і т.д , ходи бавитись!”). Здавалось би, та що дитина розуміє у своїх два роки, що з нею там поговориш??… Але ні, це вже не монолог, у два роки це вже може бути цікавий діалог, звісно, на її рівні. Також в такому віці її мозок працює дуже активно і потрібно це використовувати, вона запам’ятовує все, що чує. Не раз переконувалась, що вона може почути, як ми з чоловіком між собою щось говоримо і через деякий час це повторити або щось про це сказати, хоча навіть не було помітно, що вона слухала нас. В неї зараз дуже активно формуються нейронні звязки у мозку і чим більше їх буде, тим краще для неї… Це мене мотивує і надихає замість того, щоб дати її ноут і сказати “Ось, дивись свою улюблену свинку Пепу” – сісти з нею і почитати книжечки, ставити їй запитання, щоб вона вчилась відповідати, говорити з нею англійською найпростіші речі, вчити кольори, складати конструктор, запитувати її про її подружок, або діток яких вона бачила на майданчику (вона по імені всіх запам’товує і потім довго згадує).

Тож, я ще раз і ще раз переконуюсь, яка це важлива, цінна і цікава праця виховувати дитину і це по-справжньому захоплююче!

(З соцмереж)

Отже, як ми проводимо час з дитиною. Насправді нічого особливого немає, більш-менш так, як в інших сім’ях. Тобто ми з нашою дитиною граємося, читаємо їй казочки, іграшки в неї звичайно є – кубики є, м’які іграшки, Пеппа, Міккі Маус. Наталя з Францішкою також ходили у басейн на на Кіндер-мюзік.

Як ми поєднуємо роботу і час з дитиною? Інколи ми запрошуємо дівчинку посидіти з нашою Францішкою але так буває не часто.

Я і моя дружина викладаємо мови в Скайпі тому ми стараємося робити розклад таким, щоб допомагати один одному з дитиною. Наприклад коли викладає моя дружина, я з дитиною, коли я працюю – Наталя з дитиною, але буває так, що ми працюємо обоє одночасно. Continue reading →

Францішка

Дуже цікаві зміни у свідомості батьків відбуваються, коли народжується дитятко. Звісно, до того теж – коли жінка вагітніє і вони з чоловіком очікують появи на світ когось маленького.

Досвід батьківства ні на що не подібний. Можливо, якби я побував десь у космосі або на війні (тут ще шанс маю) – то отримав би такі ж сильні враження.

Кожного дня – за перші 6 місяців – дитя росте і розвивається. Майже кожного дня воно робить щось нове. Перший тиждень був доволі простий – їсти і спати. Ну і ще наповнювати памперс. Наше маля, дівчинка, яку звуть Францішка, так і робила – поїла маминого молочка і спатки. Прокинулася, поїла, і знову спатки. Але поступово Францішка спала менше, а їла… більше. Continue reading →

Василь Вірастюк – один з найсильніших чоловіків нашої планети

Недавно написав пост про брак чоловіків у євангельських церквах, після чого мене підкритикували трошечка. Мовляв, тему так і не розкрив, не написав якими чоловіки мають бути і звідки їх брати.

То я виправляюся. Щоправда, де їх брати я все ще до кінця сам не розумію. Але якими мають бути я уявляю більш-менш виразно.

Я просто опишу трьох чоловіків, які трапилися в моєму житті. Імена я заміню, але людей описуватиму справжніх, а не міфічних марсіан.

Отже, перший – Микола. З Миколою я познайомився в Києві, коли навчався в коледжі. Миколу бачив в різних ситуаціях і думаю, що знаю його досить добре. Continue reading →

Сьогодні мав цікаву розмову про деякі проблеми в сучасних євангельських церквах США. Зокрема, багато невеликих церков (до 100 осіб) є досить закритими спільнотами що спричиняє такі наслідки: людина виростає в церкві, її всі знають, і коли вона стає служителем (необов’язково офіційно, а просто посв’ячено займається технічним забезепеченням, дитячими таборами чи служінням в лікарням чи будь-що інше), більшість людей в церкві не проявляє до нього належної поваги. Мій співрозмовник, що виріс в США в такій церкві, де його дідусь багато років пресвітер, дуже стурбований цим, оскільки бачить, що церква не проявляє належної уваги не тільки до нього, відносно молодого хлопця, а й до його старшого одруженого брата, якому 27 років, і який теж “виріс у церкві”. Повага, як відома, дуже важлива для чоловіків. Continue reading →

Серед чоловіків, яким Бог дав можливість бути батьками, справжніх хороших татів спостерігається дуже небагато. Але винятки є.

Серед шістьох десятків дітей, яких я навчаю, батького одного з хлопчиків, Дмитрика, приємно вражає. Уважний до свого сина. Завжди особисто забирає його з гуртка. Завжди вникає, що робив його Дмитрик. Ставить йому і мені запитання. Що буде наступного заняття. Чи викладуть фото в соцмережі. Одного разу вони з Дмитриком принесли ЛЕГО-цукеркову машину. Машина була зроблена за інструкцією з інтернету, вона видавала жуйку “тік-так” (“цукерку”) за монетку, при чому, не будь-яку, а лише номіналом 25 копійок! І це з пластмасового ЛЕГО! Ну, який батько вишукуватиме в мережі інтрукцію для кенді-машіне, щоб її, машіну, зробив його синок? Авжеж, не кожен, і навіть не один з десяти.

Написав я це тому, що такі чоловіки для мене великий приклад. Воно не звалюють дітей на плечі дружин, а активно (і якісно!) долучаються до їх виховання.

Мої мама і тато розлучаються. Мені сумно. Емі

Сергій ЧЕПАРА

Працюю викладачем платного технічного гуртка. Дітей, як правило, проводять на заняття батьки, тобто один з них, а потім забирають. Спочатку я не міг запам’ятати батьків в обличчя (до речі, мамів і татів майже порівну). З часом більшість запам’ятав. Прийшла мама одного хлопчика. У хлопчика таке екзотичне імя, яке лише у книжці про середньовічні події зустрінеш. Каже: мене тато так назвав, на честь такого-то героя в книжці. Хлопчик вихований і тямущий. На занятті діти щось писали, і хлопчик при мамі мене запитує – а що робити з аркушем? Я – йому: додому забери, татові покажеш. Мої батьки розлучені – спокійно заявляє він, а я краєм ока бачу реакцію на його слова на обличчі матері. Continue reading →