Дорослішаємо чи ходимо по колу?

Я просто шокований, наскільки люди мають погану пам’ять! Ніби вже проходили недавно двічі, і ні – хочемо ще разочок. Щоб потім ще і ще. І так багато разів.

Батальон Кульчицкого отказался учавствовать в незаконных действиях и агонии преступных барыг по отношению к Саакашвили! переходьте на бік народу!!!

Ми виженемо олігархів і побудуємо Україну без олігархів! Приєднуйтеся до нас!

Це скрізь і всюди читаєму у фейсбуці. Альо, гараж?! Ви при своєму розумі взагалі? Ви вже проходили це – спочатку виганяли поганого Кучму, щоб привести прекрасного Ющенка. Потім виганяли поганого Янковича, що привести прекрасного Порошенка. Невже не очевидно, що змінювати треба правила гри? Щоб в країні працював закон, і щоб у нас були не олігархи, а просто багаті люди. Щоб ми владу не виганяли, а щоб партія/політик, які себе скомпроментували просто не обиралися вдруге. Щоб люди, які порушують закон – відповідали. Щоб працювало право і справедливість. Continue reading

Advertisements

Як Україні стати успішною за 20 років (нічне одкровення)

За кого голосувати?

За кого голосувати?

Тут мене просять написати короткий план “Як Україні стати успішною за 20 років”.

Окей, пишу.

Щоб Україні стати успішною треба навчитися бути відповідальним і зрілим суспільством, яке точно знає, чого хоче і розуміє, як цього досягти.

На практиці це означає, що не менше 15% людей зможуть доступно пояснити, якою бачать Україну (режим, форма правління, устрій) і чому саме такою. І в частині “чому” мають бути аргументи (на 30-50 речень), і розуміння слабкостей контраргументів.

Ще ці 15% мають глибоко усвідомлювати, наскільки жахливими є патерналізм і корупція. Вони мають мати сильне бачення, як з тим боротися, а також які та чому методи боротьби недієві.

Потім ці 15% мають брати на себе відповідальність за власні вибори (в широкому філософському розумінні) – на рівні сім’ї, міста/села, країни. Не уникати відповідальності, не перекладати на когось. Потім – що таке справедливість і як її втілити.

Ще треба знайти відповіді на низку питань – наприклад, частиною якого світу хоче бути Україна і наскільки глибоко. Як нам жити з сусідами – Європою і Росією. Потім відповіді на внутрішні виклики – що нам робити (для прикладу) з російською мовою. Але це у світлі інших питань (права і свободи людини, інтеграція у світові співтовариства). Потім – роль місцевого самоврядування, ГО, преси, церкви.

Ще одне питання – наскільки ми віримо у верховенство права. Нам потрібне право чи договорняки і майдани? Конституцію пишемо раз на 300 років чи переписуємо кожні 2-3 роки?

І лише потім (не раніше!) – якою має бути освіта, медицина та армія.
От коли суспільство знайде відповіді – тоді можна кудись рухатися.

І лише потім-потім-потім – прізвище найманого менеджера на 5 років, який спробує втілити частину нашого бачення. А на разі обговорюємо прізвища рятівників-суперменів, які за 100 днів побудують Швейцарію.

Згадую. Порівнюю. Шукаю змін

“Згадую. Порівнюю. Шукаю змін. Бо ж усе відбувалося заради них. Так, тоді все починалося з того, що ми відстоювали євроінтеграційні орієнтири. І що?
Сьогодні я маю біометричний паспорт і можу безпроблемно перетинати кордон. А ще? Чи можна якось виміряти відсоток тих, хто відступив від корупції? Скільки людей присягнули собі бути чесними тоді, коли ніхто цього не бачить? Чесними – перед власною совістю і перед Богом?

Continue reading

Пристрасті навколо Саакашвілі

Трагедія українського народу в тому, що люди не хочуть будувати державу і її інституції, а обирати і скидати царів. Поганий цей цар? Треба скинути, обрати нового. Новий поганий – знову скидаємо, знову обираємо.

Будь-яка людина може робити будь-що, якщо вона махає правильним прапором і кричить “Слава Україні” – це те, що я побачив на українському кордоні. 3 роки тому так само думали на сході – ми справжні патріоти Донбасу, ми захистимо його від фашистів і бандерівців. От у нас і прапор є, створимо квазідержаву.

Звичайно, Саакашвіші не пропонує щось від чогось відколювати. Але невже серед 40 мільйонів нема жодного гідного? Чому знову месіанство, ще й зарубіжне? Чому можна просто прорвати кордон? Тому що там при владі у Києві олігархи і клани? Чи тому що там при владі фашисти і бандерівці? Риторика змінюється, але суть одна – закон ніщо, ми патріоти. Continue reading

Чому добрий Порошенко стає злим Януковичем?

Порошенко П.О. (фото з інтернету)

Порошенко П.О. (фото з інтернету)

У заголовку, звісно, іронія. Я не вважаю першого добрим, а другого злим. Але суть питання можна звести до такого: чому ми обираємо людей, які обіцяють нам демократію, але потім роблять авторитаризм?

Річ у політичній культурі. Наші політики просто не вміють (і не хочуть) інакше. Всі вони зіпсовані авторитаристи. Ну або дуже м’які ліберали. У нашій країні просто нема іншої філософії, культури мислення. Суспільство не продукує нову політику і нових політиків. Нема запиту на щось краще. Все, що ми знаємо – це “спочатку все має стати моє, а потім я поділю чесно”. Continue reading

Невивчені уроки історії

Тут дуже важливо не впасти в редукціонізм (спрощення). Ситуація в Україні є дуже складна. Тут нема чорного і білого, але багато відтінків сірого.
Перш за все, фактом є те, що Україна майже 25 років жила як бідна і корумпована постсоціалістична республіка. У цьому винні всі потрохи – від президентів до звичайного громадянина. Майже всі люди, прямо чи опосередковано, причетні до грабування країни. Різниця лише в тому, хто скільки вкрав (зміг вкрасти) – 10 гривень чи 10 мільйонів доларів. Так ми всі жили і горя не знали. Час від часу звинувачували погану владу чи Кремль, але всіх все влаштовувало.

Continue reading

Свобода, рівність, сестринство. Або кілька думок про жіночі квоти

Не писатиму тут про Бога, людину і Сатану. Про все це іншим разом. Колись якось. Не писатиму і про псевдохристиянський погляд “Жінка варить борщ на кухні, чоловік заробляє гроші на роботі”. Про це теж іншим разом.

Напишу, що диву даюся людям, які в сьогоднішній Україні боряться за права жінок. Окей, насилля в сім’ї – це важлива тема, але вона сама по собі немає “статевості”. Насилля в сім’ї погане в будь-якому разі – чи чоловіка щодо дружини, чи дружини щодо чоловіка, чи батьків щодо дітей. Але це інше. Continue reading

Третя річниця

Фото з інтернету

Фото з інтернету

Дочитую зараз Сергія Плохія “Браму Європи”. Це така книжка – огляд історії України, написаної українцем в Америці. Там цікаво так написано про українську революцію 1917-18 років: “Українці добре вміли повставати проти влади, але взагалі не вміли її будувати”. Історія продовжується. Ми вміємо скидати диктаторів, але часто не думаємо, а що далі.

Віруючі часто пишуть – треба надіятися на Бога. Без сумніву, це правильне кліше. Але є справи суто політичні, а є суто духовні. Все взаєзв’язано, і Божі істини універсальні. Але інколи дуже корисно прояснити ситуацію – Україна не може встати з колін не тому, що вона “не перед тим богом на колінах стоїть” абощо, а тому, що більшості українцям бракує чіткого розуміння, як функціонує демократія. А функціонує вона так: відповідальне суспільство раз на 4-5 років обирає відповідальну владу. В періоді між виборами громада контролює владу (а не поливає брудом безперестанку), і всіляко долучаєтсья до управління країною, містом, селом. Кожен на своєму місці робить правильно, а беззаконня засуджується. Continue reading

Як живе Білорусь – 2. Чистий Мінськ

Я не був у Парижі, Берліні чи Варшаві, але точно знаю одне – столиця Білорусі дуже чисте місто. Чисте – в значенні вичищене, вилизане, прибране з неймовірною ретельністю.

Чистота і порядок починаються вже у Львові. Коли заходиш в потяг білоруської “чугунки” (так по-білоруськи залізниця) – вже там все підкреслено чисто. Навіть покривала поскладані рівненько-рівнесенько.

IMG_1750

Continue reading

ЛГБТ. Все перемішалося

Любов чи гріх?

Любов чи гріх?

У нас якась вакханалія з тим ЛГБТ.

З одного боку маємо найбільшу православну країну – кількість православних громад перевищує 20 тисяч. На заході – майже гегемонія УГКЦ. Релігійні ходи з хрестами, хоругвами і співами у центрі Львова. Тисячі “марій” на кожному кроці у Львові, Дрогобичі, Самборі, Сколе, Франківську…

З другого – “боротьба за права меншин”. У Великій Британії, кажуть, є група людей, які вважають себе за собак і ходять на чотирьох. Я там не був, не бачив, але у фейсбук пишуть, що вони теж вимагають своїх прав. В Україні держава не регулює інтимне життя – чоловіки і жінки можуть спати одне з одним без будь-яких обмежень. Тоді за що борються “меншини”? Ага, щоб їх з роботи не звільняли. А що, були такі випадки? Continue reading