1. Як Дух Святий працює сьогодні?

Невілл та Дороті Джоганні

Це правда, що багато християн знають, що Дух Святий — Друга Особа Трійці. Також правда, що є багато неправильних концепцій, міфів і навіть помилок в Церкві щодо Його природи і роботи. Деякі мають жахаючі історії “про Духа Святого”, інші відчувають страх перед Духом Святим, в той час як Дух Святий згадується “воно” або “сила”.

Отже, перша річ, про яку ми повинні сказати, це те, що Дух Святий — дивовижна Особа. Є принаймні три якості, які включають “особистісні” якості — розум, почуття і воля. Це дуже ясно, коли вивчаємо Святе Писання, що Дух Святий:

• має інтелект, розум — 2 Сам. 23:2, Ів. 16:13, Дії 5:3, 1 Кор. 2:10-13, Одкров. 2:7;
• має почуття — Еф. 4:30, Гал. 5:22;
• бере участь в діях — Бт. 1:2, Ів. 6:63, 2 Сол. 2:13, Євр. 10:29, 2 Пт. 1:21.

По-друге, Дух Святий має дивовижну силу. Розгляньмо просто про 4 сфери — Дух Святий має:

• силу, що творить — Бт. 1:2, Пс. 104:30;
• освячуюча, оживлююча сила — Ів. 16:14, 6:63, 2 Сол. 2:13;
• докоряюча сила — Ів. 16:14;
• оновлююча сила — Пс. 85:6;

Continue reading →

Час від часу від християн можна почути таке – бути просто хорошою людиною значно важливіше, аніж постійно читати Біблію чи молитися.

Що стоїть за таким твердженням та як на це дивиться Бог? Спробуємо з’ясувати. Перш за все до цього треба підходити з точки зору формальної логіки, адже на неправильно поставлені питання не буває правильних відповідей. Continue reading →

З кінцем XVIII ст., коли російська тиранія насильно скасувала автономні й устрій України, знищила українське військо і господарську окремішність, Україна стала звичай­ною провінцією російської царської імперії. З того часу, а особливо з початком XIX ст., посунуло на „землю обітовану” чимало росіян ріжних професій, стану і віку, що жадібно описували усі багатства „Малоросії”. Але при Слиж–чому пізнанні країни та її мешканців мусіли признати прав­диве обличчя України під оглядом культурним і національним.

Російський вчений Васілій Зуєв, що подорожував по Україні в pp. 1781—1782 з доручення російської Ака­демії наук, подає цікаві відомости головно про Слобідську Україну („Подрожные записки Василія Зуева сь Петер­бурга до Херсона вь 1781 и 1782 гг.”, Петербург, 1787). В. Зуєв виразно зазначає, що на Харківщині нарід своєю мовою, одягом і звичаями зовсім відмінний від росіян. Зо­крема про оселі українців каже, що вони дуже розлогі, всі будови деревляні, вимазані зовні глиною і вибілені; всере­дині хат дуже чисто. Земля на Харківщині дуже родюча — „куди не поїдеш, скрізь поверхня землі вкрита здебільшого і збіжжям, а далі баштани, або овочеві садки”. При тім мос­каля дивує, що українці хоч і мали подостатком „земних плодів”, не знали розкошів, не гналися за грішми і наживою, продаючи лише надвишку своїх сільсько-господарських продуктів, а приїзжим купцям продавали лише те, що вже не мопи самі використати. Дуже поширені були ярмарки, а на більші ярмарки, наприклад в Сумах, Харкові тощо, зїздилися купці не тільки з російської держави, але також з Польщі, Німеччини, Молдавіі, Греції.

П. Шаліков („Путешествіе вь Малороссію”, Москва 1803—1804) вїзджаючи до теж України в 1803 р. висав:

„Побачивши Малоросію, очі мої немогли налюбува­тися побіленими хатами, чепурним одягом мешканців, лас­кавим, милим поглядом прегарних тутешніх жінок”. Ав­тор залюбки вписуючи життя і приняття поміж українсь­кою шляхтою, був здивований, що поруч зі шляхтою (був. козацькою старшиною), він зустрчав на балях і родини священиків, а на балі в Полтаві захоплювався одною кра­сунею попівною, яка прегарно танцювала. „Цей факт — каже П. Шаліков — може свідчити про ступінь просвіти поміж тутешніми попами і про те, як вони виховують своїх дітей”. При тім зауважує:, „Чи бачили ви коли-небудь у Ро­сії (с. т. на Московщині) попівну на балі „прыгающую контреданцы?” Загалом — каже автор — не можна рівняти українського священника з московським. „Українські свяще­ники своїм поводженням служать приміром для всіх і тому вони корі стуються особливою повагою”. Живуть вони у дос­татку, бо „просвіта їх відповідає укладові їх життя”. Continue reading →

Не знаю, як часто християни розмірковують про ангелів. З мого досвіду рідкувато. Що ми знаємо про ангелів? Що вони створені перше людини. Що один ангел збунтувався проти Бога і був покараний. Що на його бік перейшла третина… Але це все таке.

А мені от цікаве інше: чи ангели мають душі, чи вони самі і є душі? Чи вони духи? Бездушевні? Мали б мати розум, почуття та волю. Почуття? Чи значить це, що ангел може радіти? Може, судячи зі слів Ісуса. А сумувати? Ну, мабуть також. А відчувати біль? Гнів, ненависть, образу? А бути закоханим? Таке, напевно, лише для людей.

Людина не лише вінець Божого творіння, а й дуже дивна істота. Дивна тим, що фізично досить слабенька (слон та тигр мають явні переваги), розумово всіх тварин випереджує (створила ЕОМ, інтернет, мистецтво, право, мораль, державність і т.д.), а ще й емоційно дуже вразлива. Continue reading →

«Ми, українці, є народ другорядний, поганий і нікчемний. Ми дурний народ і невеликий, ми народ безцвітний, наша один до одного непошана, відсутність солідарності та взаємопідтримки, наше наплювательство на свою долю і долю своєї культури абсолютно разючі й об’єктивно абсолютно не викликають до себе ні в кого добрих почуттів, бо ми їх не заслуговуємо. Вся наша нечулість, боягузництво, наше зрадництво і піратство, і грубість, і дурість під час всієї історії возз’єднання Східної і Західної України є, по суті кажучи, цілковитим звинувачувальним актом, є чимось, чого історія не повинна нам простити. У нас абсолютно нема правильного проектування себе в історії. У нас не державна, не національна і не народна політика. У нас нема справжнього почуття гідності, і поняття особистої свободи існує в нас як щось індивідуалістичне, анархічне, як поняття волі – звідси індивідуалізм і отаманство».