Хто такий учень?

Крихітна замітка

У християнстві існує думка, що учень – це не просто віруюча, спасенна людина, а це вірний послідовний християнин, який робить те і се.

Я розумію, звідки це взялося. Християнству дійсно бракує посвячених людей. Але це не привід змінювати сотеріологію.

Кожен християнин є учнем. Кожен.

Наведу приклад. Коли я вчився у школі, зі мною вчилися кілька дуже слабких учнів. Навіть називати їхні імена потреби нема. Але все, що вони робили, це лузгали насіння, жартували, прогулювали уроки, дуріли та билися з іншиим хлопцями і т.д. Можна сказати, майже не вчилися.

Але. Таки трохи вчилися. Вони не прогуляли всіх уроків. Вони навчилися читати і писати. Вони трохи знали географію, історію. Мали якесь поняття з біології, хімії і фізики. Вони були бешкетниками і прогульниками, але все таки учнями. Поганими, нестаранними – але учнями.

Continue reading

Християни в науці та техніці

Алістер МакГрат – англіканський богослов, професор Оксфорду.

Джозеф Тейлор – американський астрофізик, нобелівський лауреат.

Вернер Гайзенберг – німецький фізик-теоретик, творець квантової механіки.

Ігор Сікорський – українсько-американський розробник гелікоптерів, православний християнин.

Джон Флемінг – англійський радіотехнік і електротехнік, винахідник лампи з термокатодом.

Continue reading

Про коронавірус, вакцину і довіру до людей

Роздуми про віру і невір’я, довіру і недовіру…

Ми всі у щось віримо і комусь віримо. І всі ми у щось невіримо і комусь не віримо.

Я роздумував про те, чому багатьом різним людям важко довіряти вакцинам. На це є різні причини. Інколи це спадок з СРСР – все, що йде від уряду і влади – погано і небезпечно. Інколи це маячня про те, що через рідину можна зашити “чіп”. Та може і можна (взагалі кажучи), але в цьому контексті про це не йде мова. Ніхто не може таємно “зашити” людям 1 млрд чіпів. Інколи це переоцінка власних інтелектуальних і освітніх можливостей – “десятки тисяч експертів у США, Європі, Ізраїлі та Австралії це нічого не значить, а от я (мій кум, брат, сват і т.д.) знаю краще”.

Continue reading

Дегуманізація, демонізація за мовною ознакою і християнство – Тарас Дятлик

Ставте сердечко в коментарях, якщо ви підтримуєте ці ідеї на рівні державної політики та суспільної думки, подивимось, скільки “нас”:

  1. Зробити Україну виключно християнською країною, поставивши перед вибором представників всіх інших релігй: або ти живеш тільки по Біблії, як християнин, або їдеш з України;
  2. Зробити Україну виключно україномовною країною, поставивши перед вибором всіх тих, хто говорить іншими мовами, не тільки російською: або ти говориш виключно українською, або їдеш з України (це не про Закон про мову);
  3. Заставити всіх людей нетрадиційної орієнтації прийняти одне з двох рішень: або ти стаєш гетеросексуалом і приймаєш християнство, або ти їдеш з України;
  4. Оштрафувати або відправити на 3 місяці суспільно-корисних робіт всіх тих, хто після Революції Гідності хоч один раз навіть на один день їздив в Росію, неважливо, з якою метою;
  5. Поставити на облік підозрілості з графою “можливий ворог українського народу” всіх, хто хоч 1 місяць з 1991 року проживав на Донбасі чи в Криму, що ще гірше (переселенці й так всі під прискіпливим наглядом);
  6. Ніколи не забувати, що єдиним ворогом України є зовнішній ворог, який говорить Російською і живе в Росії, і тому люба російськомовна людина чи любий громадянин Росії автоматично є ворогом України. Тому всіх, хто має родичів в Росії, необхідно поставити на спецоблік в СБУ, з легкою формою допиту один раз в місяць щодо мислєпрєступлєнія родичів.
Continue reading

Атеїсти і теїсти мило поспілкувалися

Недавно я переглянув відео зустрічі, де три англійці поважного віку мило спілкувалися про існування/неіснування Бога. Взагалі сама зустріч була давненько, років 10 тому (а саме 23.02.2012) у Шелденському театрі у Оксфорді, але лише зараз її озвучили українською мовою.

Один з чоловіків – Річард Докінз, всесвітньовідомий атеїст. Інший – Роуен Вільямс, ієрарх Римо-католицької церкви. Третій – ведучий.

Всі ці чоловіки мило собі так балакали про те і про се. Про Бога – є Він, чи нема. Як виник Всесвіт, звідки взялася людина, мова, зло у т.д.

Це була цікава розмова. Але я задумався – наскільки вона була продуктивна? Троє джентельменів весело провели час. Було чимало жартів. Сотні леді і длжентельменів послухали їх наживо, ще кілька мільйонів подивилися відео.

Багато хто писав “Як добре, що віруючі і невіруючі можуть невимушено спілкуватися без агресії”. Так, дуже добре. Але.

Continue reading

Ніщо не правда і все можливо

“Ніщо не правда і все можливо” – це назва німецькомовної книги про сучасну Росію. Але писатиму я не про неї, і не про сучасну Росію.

Ніщо не правда і все можливе – це про сучасний інформпростір. Про фейсбук і західні ЗМІ зокрема. Здається, остаточно канули в небуття ті часи, коли журналісти намагалися вникнути, розібратися, а вже тоді писати. Сучасні журналісти вже не ті.

Трішечки спостерігав за виборами в Рівному. Рівне від мене далеко, тому особливого діла до цього міста не маю. Але у Рівному в другий тур увійшов євангельський християни Олександр Третяк. До виборів він політикою особливо не займався, а очолював християнський навчальний заклад, місіонерив, займався благодійністю і таке інше. Але оскільки у нього з’явився реальний шанс очолити місто – на нього напали ЗМІ.

Continue reading

Чому християнство не можна прийняти

Переглядаю український серіал 1997 року “Роксолана”, де у головній ролі Ольга Сумська. Фільм знятий простенько, бюджетненько, але тим не менше, дивитися цікаво.

Турки захопили Настю Лісовську у неволю. Вона сподобалася султану Сулейману Пишному, він хоче взяти її за жінку. Він то може і не хотів би саме за жінку, але роксолана (русинка) Настя не допускає будь-якої близькості, посилаючись на Коран. Султан має честь і ламати Коран не хоче. Настя / Роксолана відрікатися від віри в Христа не хоче, хранитель Корану і надія османів відерктися від віри Мухамеда в принципі не може. Патова ситуація – вона не може стати його дружиною через свою віру, він не може і не хоче взяти її силою через свою віру.

Все, що треба зробити – прийняти іслам. Процедура доволі проста – сказати публічно фразу “Нема Бога, крім Аллаха, і Мухаммед— по­сланець Аллаха” або “Визнаю, що нема Бога, окрім Бога, і Мухаммед – пророк Його”. Ця форма називається шахада, або таухід, що означає “свідчення”. Промовляючи ці слова, му­сульманин ніби засвідчує визнання принципу монотеїзму. Потрійне проголошення шахади перед духовною особою є ритуалом навернення до ісламу. Шахада входить до бага­тьох молитв.

Наскільки розумію, нікому нема діла до того, щиро Ви неверталися чи не дуже. Власне, питання не стоїть у вірі як такій, а в причасності до релігії. Це ніби вступ в клуб.

Геть не так з християнством. Звісно, можна визнати Христа як Спасителя тими чи іншими словами, наприклад “Вірую в єдиного Бога…” (давній християнський символі віри) або “Ісус Христос – мій Господь і Спаситель” або ще якось.

Але ніяка фраза, та й узагалі ніщо не робить людину християнином. Річ у тім, що християнином не роблять ані слова, ані діла, ані відвідування богослужіння, ані молитва, ані читання Біблії. Взагалі нічого. Тільки віра в Христа.

А віра – це тайна. Це реакція на надприродню і незвичайну дію Святого Духа Божого, який свідчить про Христа. Свідчить Він всім, напевно, але всім по-різному. Людина не може просто взяти та й стати християнином/християнкою. Вона не може народитися згори за власним бажанням.

В той же час Бог працює з тими, кому є до цього інтерес. Бог не просто безумовно дає віру одним, а іншим не дає. Так було би несправедливо, адже неминучим наслідком цього є те, що Бог створив одних на Небо, інших на пекло (адже умова на спасіння одна – віра в Христа, а цю віру нібито роздає Бог як хоче). Бог хоче спасіння всіх людей, тому що Він добрий. Христос помер за всіх, Його смерть покриє будь-яку кількість будь-яких гріхів. Гіпотетично, якщо завтра повірить мільйон чи мільярд – смерть Христа одразу і негайно зарахується їм усім як оправдання через їхню віру.

Тому буддист, конфуціанець, синтоїст чи “культурний християнин” не може просто так взяти і стати християнином. Бо християнство це не якийсь клуб, куди можна прийти. Звісно, з тих чи інших причин можна обманювати себе чи інших, що ти христянин. Себе – коли не знаєш Бога, але і не знаєш, що не знаєш. Інших – коли “вірити” просто вигідно, щоб мати певні преференції від християн.

Можливо, Вам таки здалося, що християнство і іслам все ж таки віра, нехай різна, але одного широкого типу. Запевняю Вас, що ні. Християнство саме тому і унікальне, що будь-яка поверхнева релігійність не має значення, будь-яке добровільне прийняття християнства це не прийняття Христа. Бо щоб прийняти Христа треба відмовитися від будь-якої релігії! Треба раз і назавжди розпрощатися з думкою, що ми можемо будь-що зробити для нашого спасіння. Ані членство в “християнському клубі”, ані щось інше, це не членство в Тілі Христа. А воно – через віру.

Тепер до серіалу. Героїня Настя-Роксолана, яку грає Ольга Сумська, доволі недвозначно визнає Христа як свого Спасителя. Так, вона молиться Марії (бо так навчена змалечку батьком-священником і середовищем), але вона кілька разів чітко говорить “Він помер за мене”. Просто наслідує культуру? Гадаю, що ні.

Але, з іншого боку, коли народжується син Селім ІІ, вона … його хрестить таємно. Для чого? Хрещення у православній традиції це обіцянка Богу виховати дитя у християнстві, православ’ї. Якщо ж сама Настя прийняла іслам (швидше за все, аби бути дружиною падишаха), і син її буде мусульманином – то до чого водне хрещення? Як воно йому допоможе? Зробить пропуск на Небо?

Словом, не приймайте християнство. Краще повірте, що Ісус Христос це Син Божий, Месія, який помер за всі Ваші гріхи. Прийміть Христа. Християнство можете не приймати.

Дивенні часи – Микола Романюк

Дивенні часи – на наших очах формуються нові християнські вірування. Ось одне з нових: Виявляється, що якщо євангельські християни стануть депутатами, то вони щось почнуть робити доброго для міста, для людей, для Бога, для поширення Царства Божого.

Нісенітниця. Бо правда в тому, що якщо вони цього не робили раніше – то депутатство піде їм і їх громаді лише на шкоду. Або ще таке: якщо до політичної партії долучаються як кандидати члени баптистських, п’ятидесятницьких чи харизматичних церков, то ці партії одразу стають просімейними, прохристиянськими і однозначно вартними до обрання. Ну а це вже, пробачте, дурість. Живий і проактивний християнин може вплинути (і то ймовірно і то в майбутньому) на своє найближче партійне оточення і то чисто теоретично.

А ще ці віруючі у свої нові доктрини не беруть до уваги, хто там більшість на верху різної партійної висоти, і який шлейф за ними тягнеться. Віряни з ЄХБ, ХВЄ й інші їм (партіям) потрібні – а куди правду діти – задля збільшення лояльного електорату з наївного та інтелектуально не перевантаженого церковного середовища, для якого наявність «свого» одразу приваблює, а ще відбілює і «освячує» всю партію.

Чи ще така «віра»: партія, до якої належить той і той, святіша і чистіша, як партія до якої пішов інший. Глобально в українському політикумі немає декількох справжніх партій, як у демократично розвинених країнах. Ті наші 120 чи й більше постійно реінкарнуються з новими іменами і вивісками, але залишаються здебільш ідеологічно імпотентними, як і ті, що були до них і будуть після. А ті, які мають обриси ідейних партій, наповнені нерідко глибоко безідейними людьми, для яких їхній приватний зиск – це вся і ідеологія і релігія, неважливо у який бік хто хреститься. А тому, ймовірно, крім перемальованих комуністів і відверто бізнесових, немає великого значення у якій хто партії. І час – хороший суддя: через чотири роки повернемося до підсумків.

За кого голосувати? Лише за ті команди на місцях, яких ви хоч якось безпосередньо знаєте, розумієте, цінності яких теоретично можете спрогнозувати. Цікавтесь не лише тим, що обіцяють, пам’ятаючи народну приказку «Обіцянка – цяцянка, а дурню радість», але й тим, що ті люди вже робили не лише як депутати, а як громадяни. Бо лише кандидати, відомі турботою про спільну користь, варті якнайпильнішої уваги.

(з фейсбуку)

Поруч з нами, але не наші

Євангельське християнство (у Львові, Україні, у світі чи ще десь) це не лише спільнота відроджених людей. Це і окремі невідроджені люди, які тут, поруч з нами, але не пережили особистого навернення до Христа.

Ми часто критикуємо католицизм і православ’я – мовляв, там дуже мало віруючих людей. В Галичині, до прикладу, більшість відвідує греко-католицькі храми не тому, що глибоко і осмислено зробила свій вибір на користь греко-католицизму, а з історичних, культурних, соціальних та психологічних причин.

Але подібні речі трапляються і у євангельському християнстві. У нашій країні протестантом бути не модно. Це не карається, не переслідується, але це точно не модно. Це одна з причин, чому нас аж 1%. Ти або народився у протестантській сім’ї, або навернувся до Христа у свідомому віці. Continue reading

Роздуми про віру і розум

Розмірковую на тему Віра і розум/знання.
Про це вже писали і говорили давним давно, тема не нова, а стара-престара.

Але все ж таки.
Людині властиво покладатися на щось або на когось. На владу, на гроші, на себе, на розум, на зв’язки, на зброю, на знання, на досвід, на друзів, на родичів, на сусідів, на … Список довгий.

Бог закликає нас користуватися розумом, але покладатися саме на Нього.
Віра і розум. Часто чуємо, що вони доповнюють одне одного. Безперечно, тут є доля істини. Але є і аспект, коли розум воює проти віри.
Наведу приклад.

Людині розумній властиво покладатися на розум. Вона прагне пояснити все саме розумом.
Якщо віруюча людина розумна – вона прагне пізнавати Творця і світ навколо, осмислювати дійсність.

Але намагання осмислити дійсніть інколи тяжіє до “запхати Бога в коробочку”. Але Бог за визначенням позакоробкова сутність, Його ніхто і ніщо не може кудись помістити. Навіть категоризувати Бога дуже важко, бо він унікальний у своєму роді, Він Дух, який існує поза часом і простором. Збагнути розумом Його неможливо. Continue reading