Чому прийшов Ісус Христос? (підбірка віршів)

“проповідувати” Марка 1:38

“Бо Я не прийшов кликати праведних, але грішників до покаяння” Матвія 9:13

“А Ісус, як почув, промовляє до них: Лікаря не потребують здорові, а слабі. Я не прийшов кликати праведних, але грішників на покаяння. ” Марка 2:17

“Не думайте, що Я прийшов, щоб мир на землю принести, Я не мир принести прийшов, а меча. Я ж прийшов порізнити чоловіка з батьком його, дочку з її матір’ю, і невістку з свекрухою її.” Матвія 10:34-35

“Чи ви думаєте, що прийшов Я мир дати на землю? Ні, кажу вам, але поділ!” Луки 12:51 Continue reading

Оправдання через віру або куди нам запхати добрі діла?

Уривок з книги “У що вірять християни?”

Запитання: Спасіння лише через віру чи через віру і діла?

Відповідь: Спасіння дається людині через заступницьку жертву Ісуса Христа — це чітке вчення Нового Завіту і головна суть Євангелії.

По-перше, важливо розуміти, що життя, смерть і воскресіння Ісуса Христа є Божим вирішенням людської проблеми гріха. Він добровільно прийняв покарання за гріхи всього світу. Ні наша віра, ні наші діла, ні наша любов, ні наше покаяння, ні наші моральність, традиції, обряди, милостиня, ні будь-що інше не є ціною нашого спасіння. Власне наша віра є безвартісною сама по собі, а набуває вона змісту лише при правильному об’єкті віри — Ісусі Христі. Я вірю не у свою віру, а в Особу Ісуса Христа, який мене полюбив і Себе видав за мене на смерть (див. Гал. 2:20). Коли ми говоримо, що спасіння через віру, ми не маємо на увазі, що Богові так подобається наша віра, що Він дає нам за неї спасіння. Наша віра не є еквівалентом спасіння, а лише умовою його отримати. Ціною спасіння є страждання і смерть Христа. Вірити — означає у справі спасіння покласти свою надію на Ісуса Христа, тобто відмовитися від спроб заробити життя вічне тими чи іншими ділами. Коли я увірував, я перестав намагатися заробляти спасіння, а прийняв його благодаттю даром, без діл, від Бога. Continue reading

Надія і всесильний Бог – Оксана Нестеренко

Що таке надія? – Питання риторичне. Ми щодня на щось надіємось: що прокинемось, підемо на роботу, проведемо час з рідними, що нам вдасться чогось нового навчитися, побувати там, де давно мріяли і т.ін.. В нас купа надій, мрій, планів – фактично, ми ними переповненні. Деякі надії сповнюються, деякі ні (вони скоріше не такі вже і важливі), а ще в інших, тих, що дуже важливі, ми часом терпимо поразку… Поразки нас наче збивають з ніг, порушують душевну рівновагу, спокій. Вони приносять в наше життя тривогу, сум, страх, зневіру. Спричиняють те, що ми бачимо невдачу, а поза нею себе недостатньо «правильними», «добрими», «вмілими», «компетентними». Наші очі стають закритими до того, що є в нас добрим. І тоді, останнє, що було – надія, починає гаснути, вмирати.
«Не вдалося!» – кричимо собі. «Все, кінець» – кажемо майже безсило. «Пробував, робив усе можливе, але не вдалося – усе безнадійно», піддавшись одноосібній владі «Я сам собі сказав» підкоряємось і змиряємось, забувши про Того, у Кого насправді вся влада. Забувши про Бога, Котрий може сповнити наші надії, і дати навіть більше того, на що ми сподіваємося, або не дозволити статись тому, на що надіємось, з метою вберегти нас від чогось, що ранило б. А, далі покладаємось на все що хочеш і впадаємо як наслідок в ще більшу безнадію. Continue reading

Короткий пост про розум і смирення

Розум, як правило, вважається перевагою. Напевно, так і є. Навіть Біблія наводить багато думок про це. Мовляв, розум, знання і мудрість категорії потрібні і позитивні.

Але.
Розум це ще і виклик. За моїми спостереженнями бути зрілим (= і смиренним) і водночас бути розумним, м’яко кажучи, складнувато. Бо смирення передбачає визнання своєї нікчемності перед Великим Творцем, визнання постійної потреби у Ньому. Continue reading

Про (не)тупих вірунів

Помітив одну тенденцію – напишу.

Все більше бачу, як люди, які вірять в Творця, виставляються тупенькими примітивними селюками, які поїзд двіч в житті бачили. Ага – і тотально ігнорують науку.

Це локальна/тактична перемога Лукавого – показати теїзм, як щось, що суперечить науці і здоровому розуму. Дивився відео з російського телебачення “Креаціонізм vs Еволюціонізм”. Креаціонізм захищали 2 православні священники і 1 письменник, еволюціонізм – три професійні науковці. Священники в цілому говорили речі правильні, хоча в науці плавали (хоча один з них є дипломованим фахівцем в геології чи геофізиці). Continue reading

Як не перетворитися на дракона – Себастьян Тегза

Єдина, свята, соборна і апостольська Церква присутня в цьому світі у формі багатьох різноманітних помісних громад. Все це розмаїття є багатством, а не проблемою. Здоровий шлях зростання для кожної громади пролягає між двома берегами. З одного боку – це важливість плекання власної ідентичності, з іншого – відкритість до інших громад, які мають свою власну особливість. Без такої відкритості громаду важко назвати соборною, і взагалі церквою. Якщо ідентичність якоїсь громади полягає в тому, щоб заперечувати християнську сутність всіх відмінних від неї громад – тоді це погана ідентичність, її потрібно не плекати, а позбуватись від неї. Це не євангельська ідентичність. Апостольське розуміння соборності міститься в словах апостола Павла, які служать практичним підсумком його викладу Євангелія в Посланні до Римлян. І звучать вони так: «Приймайте один одного, як і Христос прийняв вас у Божу славу». (Рм.15:7) Continue reading

Про політичне – Тарас Дятлик

Рідко пишу про політичне. І це не означає, що в мене немає активної політичної позиції. Вона є. Але для мене Фейсбук не те місце, де про це треба постійно репетувати… Слідкуючи вже багато років за ходом розслідування голосних вбивств в нашій країні, я хочу сказати, що…

Оприлюднення результатів розслідування вбивства В’ячеслава Чорновола, Георгія Гонгадзе та Небесної Сотні — імена замовників, посередників, виконавців, — та покарання замовників, посередників і вбивць для мене було, є і буде лакмусовим папірцем щодо кожного президента і кожної влади.

Президенти і очільники відповідних відомств змінюють один одного на посту, а справи поки що закриваються, а не розкриваються… Для мене той президент і та влада буде задовільна, яка оприлюднить всі ці аспекти — замовників, посередників, виконавців. А поки що ні Кравчук Леонід Макарович, ні Кучма Леонід Данилович, ні Ющенко Віктор Андрійович, ні Янукович Віктор Федорович, Порошенко Петро Олексійович, ні Зеленський Володимир Олександрович не спромоглися ні самі, ні за допомогою тих, кого призначали на відповідні посади, розкрити ці злочини. Continue reading

Віра vs. сумніви

Коли приходять сумніви – що робити?
Відповіді у мене нема.
Але тут є цікавий вірш, який може допомогти
Рим. 4:3 “Увірував Авраам Богові, і це йому залічено в праведність.”
“І не знеміг він у вірі… і не мав сумніву в обітницю Божу через недовірство, але зміцнився в вірі, і віддав славу Богові, і був зовсім певний” Рим. 4:19-21.
Цікавими є слова “не знеміг у вірі”.
У Турконяка читаємо
“І не ослаб він у вірі… не мав сумніву і невір’я в Божу обітницю, але зміцнився вірою, віддав славу Богові; “

Continue reading

Церква як бюро послуг

Що таке церква?

Що таке церква?

«Піти до церкви поставити свічку шоб бізнес мав успіх, екзамен здався добре, в сім’ї налагодилось», « Поломитись до святого Антонія шоб знайти загублену річ, до святої Катерини шоб добре заміж вийти, до святого Спиридона шоб бізнес був успішний», « До Богородиці яка відповідає за домашні справи, а та – від раку, а та – від алкоголізму , та – для очей» і цей список можна продовжувати доооовго. В наших людей церква і Бог- це такий собі духовний обмінник, я тобі Боже помолюся , а ти мені – те шо мені потрібно. Богові надзвичайно “потрібні” наші хабарі, Він без них просто не зможе ніяк🤷‍♀️ . Споживацька культура проявляється всюди. Я буду ходити до церкви, робити все як треба – і буду здоровий і все в мене буде ок. Навіть малих дітей вчать цьому. Підносять до ікони і кажуть «Бозю , дай здоровя для дитинки, дай, дай», і показують дитині як «треба молитися». А хтось ходить до церкви шоб не попасти в пекло, а потрапити в рай👻

А про Літургію стільки всього можна наслухатись шо вуха в трубочку🙉 люди придумують якісь особливі «бонуси» за «вислухані Літургії». Придумують особливі дні, коли треба причащатися, так, ніби в інші дні Євхаристія не діє, і ше багато іншого.🙈

І такого різного можна начитатися шо аж голова обертом. Але чи в цьому суть християнства? Чи ми не перетворили християнство на язичництво, просто замінивши одних божків – іншими? Чи віримо ми в Бога і в забобони, вроки? Вішаємо дитині хрестик і червону нитку (на всякий випадок). То кому ми не довіряємо, Богові?

Християнство – це бути. Це прийти на богослужіння щоб побути, а не зробити бартер з Богом. Якшо ми будемо довіряти Богові, будемо з ним в діалозі, то звісно що можемо шось просити, для себе чи ближніх, але не робити «обмін валют» (духовне на матеріальне). Ми не зможемо передати свою віру дітям чи ближнім, якшо це буде за принципом «Не розуміємо, але зберігаємо». Якщо хочемо шоб наша віра зростала, то мусимо йти в глибину, мусимо щось читати, пізнавати. Не достатньо є раз прочитати якусь книжку і сказати «Все, я молодець», бо дуже швидко все забувається якшо не підживляти «вазонок» в нашій голові.

Християнином не достатньо народитися, ним потрібно переродитися і наново жити, вже не самому, а з Христом.

З фейсбук-сторінки

Як бути у вирі різноманіття – Себастьян Тегза

С.Я. Тегза

С.Я. Тегза

Однозначно, я проти змішування різних теологічних систем в одну кучу і зведення їх до спільного знаменника. Вважаю, що це було б просто нечесно. Ми наче отримаємо все вкупі, але по суті нічого конкретно. Це буде просто каша і вінгрет. Не можна втікати від реальності, Бог дозволив існувати різним богословським традиціям в історії церкви і вони повинні такими й залишатися – різними. Слід подорослішати і нарешті зрозуміти, що світ не є чорно-білим і богословське різноманіття – це не загроза для християнства, а його багатство. Continue reading