Поруч з нами, але не наші

Євангельське християнство (у Львові, Україні, у світі чи ще десь) це не лише спільнота відроджених людей. Це і окремі невідроджені люди, які тут, поруч з нами, але не пережили особистого навернення до Христа.

Ми часто критикуємо католицизм і православ’я – мовляв, там дуже мало віруючих людей. В Галичині, до прикладу, більшість відвідує греко-католицькі храми не тому, що глибоко і осмислено зробила свій вибір на користь греко-католицизму, а з історичних, культурних, соціальних та психологічних причин.

Але подібні речі трапляються і у євангельському християнстві. У нашій країні протестантом бути не модно. Це не карається, не переслідується, але це точно не модно. Це одна з причин, чому нас аж 1%. Ти або народився у протестантській сім’ї, або навернувся до Христа у свідомому віці. Continue reading

Роздуми про віру і розум

Розмірковую на тему Віра і розум/знання.
Про це вже писали і говорили давним давно, тема не нова, а стара-престара.

Але все ж таки.
Людині властиво покладатися на щось або на когось. На владу, на гроші, на себе, на розум, на зв’язки, на зброю, на знання, на досвід, на друзів, на родичів, на сусідів, на … Список довгий.

Бог закликає нас користуватися розумом, але покладатися саме на Нього.
Віра і розум. Часто чуємо, що вони доповнюють одне одного. Безперечно, тут є доля істини. Але є і аспект, коли розум воює проти віри.
Наведу приклад.

Людині розумній властиво покладатися на розум. Вона прагне пояснити все саме розумом.
Якщо віруюча людина розумна – вона прагне пізнавати Творця і світ навколо, осмислювати дійсність.

Але намагання осмислити дійсніть інколи тяжіє до “запхати Бога в коробочку”. Але Бог за визначенням позакоробкова сутність, Його ніхто і ніщо не може кудись помістити. Навіть категоризувати Бога дуже важко, бо він унікальний у своєму роді, Він Дух, який існує поза часом і простором. Збагнути розумом Його неможливо. Continue reading

Як може звільнитися той, хто є рабом гріха?

Речі, які відрізняються, не є однаковими.
(Американська приказка)

Одним з моїх обов’язків є  перевіряти відповіді на запитання до кожного уроку курсу “Біблія понад усе”. Нашими студентами часто є християни з євангельських церков. І саме їхні відповіді мене деколи насторожують.

Запитання: Як може звільнитися той, хто є рабом гріха?

Відповідь студента: Схилитись на коліна, помолитись визнавши свої гріхи – попросити прощення в Ісуса Христа. І більше не грішити – просити допомоги в Ісуса – слідувати Його заповідям. Continue reading

Тролейбусні розмови на релігійну тематику

Останнім часом я рідко користуюся громадським транспортом. Зазвичай – автівкою.

Але сьогодні випала така нагода. Одягнув маску, заплатив за проїзд з допомогою Приват24 і хотів зануритися у фейсбук. Увагу привернула одна розмова.

У тролейбусі їхало людей 15. Абсолютна більшість – жіночки віком за 50. Їхав і чоловік такого ж віку. Сидів він у тролейбусі у масці, а навпроти нього сиділа жіночка і молилася на вервичці. Без маски. Я не чув початок розмови, але перша фраза, яку я почув, була така:

– А Ви знаєте, про вервичку у Новому Завіті нема ні слова, а от про молитву багато сказано.
– То я молюся Матінці Божій, щоб захищала. Молюся, а вона помагає, захищає.
– У Новому Завіті про таку молитву нема ні слова. Про молитву до Ісуса чимало, тому що Він Син Божий і Бог, Він буде всіх людей судити, ну а Марія то просто жінка.
– А, то Ви напевно сектант, у Матінку Божу не вірите. Continue reading

Чому прийшов Ісус Христос? (підбірка віршів)

“проповідувати” Марка 1:38

“Бо Я не прийшов кликати праведних, але грішників до покаяння” Матвія 9:13

“А Ісус, як почув, промовляє до них: Лікаря не потребують здорові, а слабі. Я не прийшов кликати праведних, але грішників на покаяння. ” Марка 2:17

“Не думайте, що Я прийшов, щоб мир на землю принести, Я не мир принести прийшов, а меча. Я ж прийшов порізнити чоловіка з батьком його, дочку з її матір’ю, і невістку з свекрухою її.” Матвія 10:34-35

“Чи ви думаєте, що прийшов Я мир дати на землю? Ні, кажу вам, але поділ!” Луки 12:51 Continue reading

Оправдання через віру або куди нам запхати добрі діла?

Уривок з книги “У що вірять християни?”

Запитання: Спасіння лише через віру чи через віру і діла?

Відповідь: Спасіння дається людині через заступницьку жертву Ісуса Христа — це чітке вчення Нового Завіту і головна суть Євангелії.

По-перше, важливо розуміти, що життя, смерть і воскресіння Ісуса Христа є Божим вирішенням людської проблеми гріха. Він добровільно прийняв покарання за гріхи всього світу. Ні наша віра, ні наші діла, ні наша любов, ні наше покаяння, ні наші моральність, традиції, обряди, милостиня, ні будь-що інше не є ціною нашого спасіння. Власне наша віра є безвартісною сама по собі, а набуває вона змісту лише при правильному об’єкті віри — Ісусі Христі. Я вірю не у свою віру, а в Особу Ісуса Христа, який мене полюбив і Себе видав за мене на смерть (див. Гал. 2:20). Коли ми говоримо, що спасіння через віру, ми не маємо на увазі, що Богові так подобається наша віра, що Він дає нам за неї спасіння. Наша віра не є еквівалентом спасіння, а лише умовою його отримати. Ціною спасіння є страждання і смерть Христа. Вірити — означає у справі спасіння покласти свою надію на Ісуса Христа, тобто відмовитися від спроб заробити життя вічне тими чи іншими ділами. Коли я увірував, я перестав намагатися заробляти спасіння, а прийняв його благодаттю даром, без діл, від Бога. Continue reading

Надія і всесильний Бог – Оксана Нестеренко

Що таке надія? – Питання риторичне. Ми щодня на щось надіємось: що прокинемось, підемо на роботу, проведемо час з рідними, що нам вдасться чогось нового навчитися, побувати там, де давно мріяли і т.ін.. В нас купа надій, мрій, планів – фактично, ми ними переповненні. Деякі надії сповнюються, деякі ні (вони скоріше не такі вже і важливі), а ще в інших, тих, що дуже важливі, ми часом терпимо поразку… Поразки нас наче збивають з ніг, порушують душевну рівновагу, спокій. Вони приносять в наше життя тривогу, сум, страх, зневіру. Спричиняють те, що ми бачимо невдачу, а поза нею себе недостатньо «правильними», «добрими», «вмілими», «компетентними». Наші очі стають закритими до того, що є в нас добрим. І тоді, останнє, що було – надія, починає гаснути, вмирати.
«Не вдалося!» – кричимо собі. «Все, кінець» – кажемо майже безсило. «Пробував, робив усе можливе, але не вдалося – усе безнадійно», піддавшись одноосібній владі «Я сам собі сказав» підкоряємось і змиряємось, забувши про Того, у Кого насправді вся влада. Забувши про Бога, Котрий може сповнити наші надії, і дати навіть більше того, на що ми сподіваємося, або не дозволити статись тому, на що надіємось, з метою вберегти нас від чогось, що ранило б. А, далі покладаємось на все що хочеш і впадаємо як наслідок в ще більшу безнадію. Continue reading

Короткий пост про розум і смирення

Розум, як правило, вважається перевагою. Напевно, так і є. Навіть Біблія наводить багато думок про це. Мовляв, розум, знання і мудрість категорії потрібні і позитивні.

Але.
Розум це ще і виклик. За моїми спостереженнями бути зрілим (= і смиренним) і водночас бути розумним, м’яко кажучи, складнувато. Бо смирення передбачає визнання своєї нікчемності перед Великим Творцем, визнання постійної потреби у Ньому. Continue reading

Про (не)тупих вірунів

Помітив одну тенденцію – напишу.

Все більше бачу, як люди, які вірять в Творця, виставляються тупенькими примітивними селюками, які поїзд двіч в житті бачили. Ага – і тотально ігнорують науку.

Це локальна/тактична перемога Лукавого – показати теїзм, як щось, що суперечить науці і здоровому розуму. Дивився відео з російського телебачення “Креаціонізм vs Еволюціонізм”. Креаціонізм захищали 2 православні священники і 1 письменник, еволюціонізм – три професійні науковці. Священники в цілому говорили речі правильні, хоча в науці плавали (хоча один з них є дипломованим фахівцем в геології чи геофізиці). Continue reading

Як не перетворитися на дракона – Себастьян Тегза

Єдина, свята, соборна і апостольська Церква присутня в цьому світі у формі багатьох різноманітних помісних громад. Все це розмаїття є багатством, а не проблемою. Здоровий шлях зростання для кожної громади пролягає між двома берегами. З одного боку – це важливість плекання власної ідентичності, з іншого – відкритість до інших громад, які мають свою власну особливість. Без такої відкритості громаду важко назвати соборною, і взагалі церквою. Якщо ідентичність якоїсь громади полягає в тому, щоб заперечувати християнську сутність всіх відмінних від неї громад – тоді це погана ідентичність, її потрібно не плекати, а позбуватись від неї. Це не євангельська ідентичність. Апостольське розуміння соборності міститься в словах апостола Павла, які служать практичним підсумком його викладу Євангелія в Посланні до Римлян. І звучать вони так: «Приймайте один одного, як і Христос прийняв вас у Божу славу». (Рм.15:7) Continue reading