Всі ми помремо, але…

Всі ми помремо.
Кожен у свій час.
Дехто молодим, дехто нажившись свого віку і наситившись днями.
Хтось безпечно, а хтось зовсім ні.
Але всі або майже всі хочуть жити якщо не вічно, то дуже довго.
Час від часу читаю про хвороби у різних людей. Медицина шукає рішення, інколи знаходить якісь рішення. Але глобально не знаходить і не знайде.
 
2000 років тому народився Ісус Христос.
Коли він підріс і став мужем – невчав про життя вічне.
Попри дуже поширену думку, що життя можна заробити чи заслужити, згідно Святого Писання і вчення Христа все зовсім не так.

Continue reading

Роздуми про смерть (і вічне життя)

Приблизно два тижні тому в автотрощі розбилася одна моя знайома з давніх студентських років – Марічка. Вона була веселою, щирою і життєрадісною дівчиною. Власне, молодою жінкою і мамою. Вона жила останні роки закордоном – з чоловіком та однорічною донечкою. Вони їхали автомобілем по трасі і влетіли в вантажівку. В салоні також була мама чоловіка – всього 4-ро осіб. Чоловік та його мама загинули одразу, а мою знайому доставили в лікарню – спочатку в одну, а потім перевезли в іншу. Дитина залишилася неушкоджена.

Я знав цю дівчину років 12. Ми жили в гуртожитку на одному поверсі, навіть 1 рік в одному блоці. Я заходив до неї та її двох подруг-співмешканок досить частенько. Чи позичити віника, якого у нас, хлопців, не було, чи взяти солі, чи просто поспілкуватися. Ми бачилися на спільних лекціях. Я вже тоді був християнином. Молодим, новоспеченим християнином, який мав багато ентузіазму свідчити про Христа. І часто мало мудрості. Дівчата-співмешканки ставилися до мене доволі скептично. В їхніх очах я був сектантом, який покинув “правильну церкву” – греко-католицьку. Звісно, греко-католицька церква правильна, адже в більшості сіл Галичини іншої і нема – то яка ж правильна? Continue reading