Рік після виборів

Сьогодні кілька моїх знайомих запостили щось типу “Ну, що, 73%, задоволені”? Ця стратегія (звинувачувати частину українців у виборі) є провальною з кількох точок зору.

Хоча я належу до цих прекрасних, добрих і розумних 27% (іронізую), я був би дуже обережним, щоб писати такі дурниці публічно. Ось чому.

По перше, це не вибір між чорним і білим. Політики є політики. Деякі з них трохи кращі, інші – трохи гірші. У 2010 році наша країна на чесних демократичних виборах (так!) обрала Януковича, але потім, з ганьбою, Янукович утік з країни. Тепер Януковича навіть його електорат вважає або негідником, або злодієм, або убивцею, або невдахою. Continue reading

Про свободу і відповідальність – Дмитро Бінцаровський

Думаю, багато-хто чув про історію вірменської сім’ї, яку мали вислати з Нідерландів, бо в неї не було законного права на перебування.

Сім’я знайшла притулок у церкві, яка спеціально цілодобово проводила служіння. Служіння тривало більше 3 місяців, було задіяно майже 1000 проповідників із усієї країни. За нідерландським законодавством, поліція не має права заходити в церкву під час богослужіння. Тому поліція не могла затримати цю сім’ю і вислати з країни. Все це закінчилося тим, що під суспільним (зокрема і церковним) тиском міграційне законодаство було пом’якшено, що дозволило цій сім’ї та багатьом іншим залишитися. Тоді служіння у тій громаді й припинилося.
Continue reading

Чому блокування колій поганий шлях

Ці думки були записані кілька тижнів тому, але загальний підхід у мисленні, я думаю, актуальний постійно.

Я дуже мало знаю про конкретний випадок — хто там що блокував, чому і хто кого побив. Але в цій країні я живу вже 33 роки — власне, з народження. У мене вкотре засмучує, що люди не вірять в інституції.

“Демократія це процедура, а не мільйони на вулицях” – так колись сказав Віталій Портников. Це дуже глибокі і правильні слова, але боюся, що багато моїх співвітчизників їх або не розуміють, або не сприймають. Яку Україну ми хочемо побудувати? Де всі питання вирішуються майданами і блокуванням колії? Нам треба навчитися жити у правовій державі. Так, спочатку її треба побудувати. А для цього в неї треба повірити. “Проти лому нема прийому, але можна взяти інший лом”. Сила поборюється силою. Посієш вітер, пожнеш бурю. Поліція має бути професійною і діяти в рамках закону, а захисники вітчизни, так звані атовці, мають отримувати відповідну плату, соцзахист і все таке. Але не можна героїзувати нікого. Поліція це не вічні покидьки, а атовці не завжди герої. В цивілізованій країні блокування колій це кримінальний злочин. Де ми хочемо жити? Де кожен досягає свого, бокуючи колії? Continue reading

Думки про демократію – Дмитро Бінцаровський

Дмитро Бінцаровський

Загальну логіку з цими референдумами я розумію так.

Є демократія представницька і пряма.

За представницької демократії народ здійснює владу через своїх представників – насамперед депутатів.
За прямої демократії народ здійснює владу безпосередньо – насамперед через референдуми.
Continue reading

Чи є Україна християнською? – Дмитро Бінцаровський

Протестантська молодь Львова читає Біблію в центрі міста. 2017 рік.

Протестантська молодь Львова читає Біблію в центрі міста. 2017 рік.

До цього питання можна підходити по-різному.

1. Дехто вважає, що християнською може бути лише країна, де більшість складають “справжні” християни (в православній термінології, “воцерковлені” люди, в протестантській – “відроджені”). Мені здається, такий підхід є неправильним і позбавляє змісту саме питання. Бо за таким критерієм, ймовірно, жодна країна в історії людства не була “християнською”. Не був тоді “юдейським” і старозавітній Ізраїль, бо, як випливає із Біблії, часто лише невелика частина народу залишалася вірною Яхве.

2. Можна підходити до цього питання з юридичної точки зору. Тоді “християнською” є країна, в законах якої прописаний привілейований статус християнства. Однак юридичний статус далеко не завжди відповідає суспільним реаліям.

Скажімо, у Англії церква Англії (англіканська) досі є державною церквою. У Палаті лордів 26 місць зарезервовано для єпископів цієї церкви. Continue reading

Людина чи держава?

Ігор Тунік

Ігор Тунік

Ігор Тунік

Є два підходи до сприйняття людини в державі. Перший підхід – коли цінується кожен індивід. Коли держава – це лише система, яка покликана забезпечити цього індивіда роботою, навчанням, медициною, можливістю заробляти і жити комфортно.
Другий підхід – коли в основі всього сама держава. Люди ж у ньому – маленькі шестерні. Цей підхід можна порівняти з вуликом бджіл. Там не цінується кожна бджола. Вони існують заради інтересів вулика. І якщо потрібно знищити частину бджіл (трутнів), то це буде виконано. Люди в такій державі можуть жити без якого-небудь комфорту, але вони будуть хвалитися тим, що у них зброю і їх бояться інші. Continue reading

Пристрасті навколо Саакашвілі

Трагедія українського народу в тому, що люди не хочуть будувати державу і її інституції, а обирати і скидати царів. Поганий цей цар? Треба скинути, обрати нового. Новий поганий – знову скидаємо, знову обираємо.

Будь-яка людина може робити будь-що, якщо вона махає правильним прапором і кричить “Слава Україні” – це те, що я побачив на українському кордоні. 3 роки тому так само думали на сході – ми справжні патріоти Донбасу, ми захистимо його від фашистів і бандерівців. От у нас і прапор є, створимо квазідержаву.

Звичайно, Саакашвіші не пропонує щось від чогось відколювати. Але невже серед 40 мільйонів нема жодного гідного? Чому знову месіанство, ще й зарубіжне? Чому можна просто прорвати кордон? Тому що там при владі у Києві олігархи і клани? Чи тому що там при владі фашисти і бандерівці? Риторика змінюється, але суть одна – закон ніщо, ми патріоти. Continue reading

Чому нації занепадають? Тетяна Малярчук

Тетяна Малярчук

“Автори книжки [Чому нації занепадають], власне, намагаються увесь відповісти на питання: чому одні країни успішні, а інші ні? Чому не завжди обирається процвітання? Звідки береться бідність? Їхня відповідь така — вся справа в політичних та економічних інституціях. Одні народи вибороли плюралізм і широкий розподіл влади, який, проте, здатний централізувати країну і забезпечити базові права людини, інші — ні. (Сомалі, де владу розділили між собою озброєні воюючі клани, має плюралізм, але не має централізованої сили, тому там панує хаос і беззаконня.)

Іншими словами, багатими й успішними країни робить СВОБОДА. Ось за що треба боротися. За інклюзивні політичні та економічні інститути (інклюзивний означає якомога більшу співучасть громадян). За контроль влади. За розширення прав, а не їхнє обмеження. Несвобода веде до втрити стимулів, безнадії, відстуності талантів — їх або знищують фізично, або вони тікають — корупції, тотальної бідності і диктатури.

Continue reading

Історія одного будинку у Сколе

Будинок по вулиці С. Бандери, 3 (бл. 2012 р.)

Цей будинок має давню і цікаву історію. Він побудований чи то ще за Австрії, чи за Польщі. Він один з найстаріших у Сколе – на мій погляд. Таких, як він, близько 20. Це старі “панські” будинки, в кожному з яких жила якась паважна сім’я.

Я не багато знаю про нього. Старі люди кажуть, що після Другої Світової  там був штаб НКВД, і там же мучили українських націоналістів. Кажуть, що багатьох там закатували на смерть.

Потім певний час будинок належав школі, потім зробили готель. Готель ще я пам’ятаю. Мені було років 6. Потім зробили музичну школу – діти вчилися грати на піаніно, акордеоні, скрипці. Років так 10-15 вчилися.

Фото 2017 р. (з тилу)

Потім у Сколе сталося нещастя – один приватний будинок в центрі міста запалав і майже весь згорів. Там жили сім’ї, і вони залишилися без житла. Тоді Сколівська міська рада пішла легшим шляхом – просто передала музичну школу тим 5-ом сім’ям. Музична школа / школа мистецтв зараз у двох нормальних будинках, нічим не гірших за цей. Сім’ї приватизували житло, і тепер славна історія будинку скінчилася. Кожна сім’я порядкує по своєму. Тепер цей будинок перестав існувати як єдине ціле. Всі поробили собі окремі входи-виходи. Кожен як умів і як розумів. Або як не вмів і як не розумів. Ради справедливості додам, що квітів на подвір’ї дуже побільшало. Навесні і влітку там їх дуже багато – ціла оранжерея просто неба.

В дитинстві, коли там ще була музична школа – ми, дітлахи, туди часто гратися бігали. Але в перший рік проживання сімей “правила змінилися” і нас, дітей, вже там не чекали.

Мені все ж таки дуже шкода. Я розумію ті сім’ї – їм потрібно було житло. Але передати такий красень сім’ям – в ущерб місту. Там міг бути музей або якийсь заклад. Тепер зробити крок назад вже дуже важко – приватна власність. При чому не однієї сім’ї, а одразу кількох. Як Ви відкриєте там музей? Чи готель? Чи будь-що. Не відкриєте. А в Сколе нема жодного музею, до речі.

Це приклад нерозумного госпадарювання. Зрештою, один з багатьох мільйонів в Україні. Кожен будує і господарює як собі знає. Якийсь хаос, який називають свободою і демократією. Сумно це все.

Нарікати чи будувати?

Фото з інтернету

Фото з інтернету

Все якось дуже сумно… Щодня новини з фрону. І ось недавно – Авдіївка. Я не знаю хто перший почав стріляти – так звані “терористи” чи наша армія. Це і не важливо. Важливо те, що майже три роки точиться війна, якій не видно ні початку ні кінця.

Я ніколи не був прихильником Януковича. Не голосував ані за нього, ані за його партію. Я завжди вважав, що Україні краще рухатися до Європи, аніж до Росії. Але рухатися до неї можна по-різному. Наприклад, впроваджуючи верховенство права, свободи і справедливість.

А можна повісити поруч жовто-блакитного стяга ще один – з 12-ма зірочками на синьому фоні. І тішитися, що колись – чи у 2017 чи у 2020-му нам таки дадуть отой “безвіз”. І будемо щасливі. Бідні українці їздитимуть дивитися на Ейфелеву вежу і відчуватимуть себе вже на крок ближче до тої Європи. Continue reading