Про війну. Уражена гордість. Так, уражена гордість. І знову це уражена гордість карлика. Третій Рейх – це уражена гордість німців після принизливої поразки в Першій світовій. Сьогодні маємо те ж саме в особі керівництва сучасної РФ. Уражена гордість після розвалу величі СРСР і принизливої втрати світового лідерства. А вони дуже хочуть, щоб з ними рахувались.

Ліберальний Захід наступає на святу Русь і тільки ми врятуємо її. Приблизно така риторика у двох дядьків, які при владі відповідно 20 і 26 років. Неважко здогадатися, про кого саме мова – Путін і Лукашенко.

Але ця проблема хвилює багатьох християн. Всі бачать, що з лібералізацією приходить і певне відступлення від Божих стандартів. Серце християнина не знає як йому бути – можливо, Янукович/Путін/Лукашенко і не дуже хороші, але вони стримували “зло з заходу”.

Тут треба сказати кілька речей. Янукович, Путін і Лукашенко такі захисники сімейних цінностей, як я іспанський льотчик. Усі троє не є порядними сім’янинами – усі троє не живуть зі своїми дружинами у шлюбі. Тому їхні поривання захищати Русь від навали гомосексуалістів – чистої води фейк і ширма. Continue reading →

(до Дня Незалежності України)

1. Ім’я (назва) речі (об’єкта, суб’єкта, події) в просторі мови відображає, несе в собі її (речі) суть. Ми кажемо: річ відповідає своїй назві. Для буття людського соціуму у Всесвіті це – основа. Панування у суспільстві ладу потребує, щоб речі в дійсності відповідали тому смислу, який надають їм імена. Це аксіома. Конфуцій, коли його спитали, що він зробив би у першу чергу, якби став правителем, відповів: «Перше, що потрібно зробити – виправити імена». Що це означає? «Це коли правитель буде правителем, слуга – слугою, батько – батьком і син – сином», – відповідав він.

Коли ім’я не відповідає сутності речі, наприклад, правитель не є правителем за суттю, а лише за назвою, то світ речей двоїться. Є світ, у якому речі відповідають своїм назвам, а є його викривлена копія, у якої такої відповідності немає. У цьому другому, облудному світі, назви справжніх речей використовуються для підробок. Речі в ньому являється нам по суті як неназвані, хоч названі, бо мають прикладки (назвиська, лейби), які мітять підробки, як річ справжню. Така ситуація, при якій імена не відповідають суті речей означає для нас, що ми живемо серед об’єктів, суб’єктів, подій, суть яких прихована за туманом псевдоназв. Ми начебто знаємо, що то підробки, оманливі копії природних, суспільних, духовних речей, що їхні назви не відповідають суті правдивих речей. Проте, знаючи це, часто-густо знаками ми демонструємо на ззовні своє їх визнання, тобто вступаємо у взаємодію з ними, як зі справжніми. І немає ніякого значення, що робиться при тому у нашій свідомості щодо цього подвоєння світу речей на реальний і облудний, головне для нашого несправжнього правителя, бізнесмена, чиновника щоб ми потрібні знаки подавали – голосували, писали петиції, платили за підробки товарів, платили хабарі замість податків. Адже цими зовнішніми діями ми вже включилися в механізм цього облудного світу як його складові гвинтики чи деталі. Continue reading →

Сьогодні кілька моїх знайомих запостили щось типу “Ну, що, 73%, задоволені”? Ця стратегія (звинувачувати частину українців у виборі) є провальною з кількох точок зору.

Хоча я належу до цих прекрасних, добрих і розумних 27% (іронізую), я був би дуже обережним, щоб писати такі дурниці публічно. Ось чому.

По перше, це не вибір між чорним і білим. Політики є політики. Деякі з них трохи кращі, інші – трохи гірші. У 2010 році наша країна на чесних демократичних виборах (так!) обрала Януковича, але потім, з ганьбою, Янукович утік з країни. Тепер Януковича навіть його електорат вважає або негідником, або злодієм, або убивцею, або невдахою. Continue reading →

Думаю, багато-хто чув про історію вірменської сім’ї, яку мали вислати з Нідерландів, бо в неї не було законного права на перебування.

Сім’я знайшла притулок у церкві, яка спеціально цілодобово проводила служіння. Служіння тривало більше 3 місяців, було задіяно майже 1000 проповідників із усієї країни. За нідерландським законодавством, поліція не має права заходити в церкву під час богослужіння. Тому поліція не могла затримати цю сім’ю і вислати з країни. Все це закінчилося тим, що під суспільним (зокрема і церковним) тиском міграційне законодаство було пом’якшено, що дозволило цій сім’ї та багатьом іншим залишитися. Тоді служіння у тій громаді й припинилося.
Continue reading →

Ці думки були записані кілька тижнів тому, але загальний підхід у мисленні, я думаю, актуальний постійно.

Я дуже мало знаю про конкретний випадок — хто там що блокував, чому і хто кого побив. Але в цій країні я живу вже 33 роки — власне, з народження. У мене вкотре засмучує, що люди не вірять в інституції.

“Демократія це процедура, а не мільйони на вулицях” – так колись сказав Віталій Портников. Це дуже глибокі і правильні слова, але боюся, що багато моїх співвітчизників їх або не розуміють, або не сприймають. Яку Україну ми хочемо побудувати? Де всі питання вирішуються майданами і блокуванням колії? Нам треба навчитися жити у правовій державі. Так, спочатку її треба побудувати. А для цього в неї треба повірити. “Проти лому нема прийому, але можна взяти інший лом”. Сила поборюється силою. Посієш вітер, пожнеш бурю. Поліція має бути професійною і діяти в рамках закону, а захисники вітчизни, так звані атовці, мають отримувати відповідну плату, соцзахист і все таке. Але не можна героїзувати нікого. Поліція це не вічні покидьки, а атовці не завжди герої. В цивілізованій країні блокування колій це кримінальний злочин. Де ми хочемо жити? Де кожен досягає свого, бокуючи колії? Continue reading →

Дмитро Бінцаровський

Загальну логіку з цими референдумами я розумію так.

Є демократія представницька і пряма.

За представницької демократії народ здійснює владу через своїх представників – насамперед депутатів.
За прямої демократії народ здійснює владу безпосередньо – насамперед через референдуми. Continue reading →

Протестантська молодь Львова читає Біблію в центрі міста. 2017 рік.

До цього питання можна підходити по-різному.

1. Дехто вважає, що християнською може бути лише країна, де більшість складають “справжні” християни (в православній термінології, “воцерковлені” люди, в протестантській – “відроджені”). Мені здається, такий підхід є неправильним і позбавляє змісту саме питання. Бо за таким критерієм, ймовірно, жодна країна в історії людства не була “християнською”. Не був тоді “юдейським” і старозавітній Ізраїль, бо, як випливає із Біблії, часто лише невелика частина народу залишалася вірною Яхве.

2. Можна підходити до цього питання з юридичної точки зору. Тоді “християнською” є країна, в законах якої прописаний привілейований статус християнства. Однак юридичний статус далеко не завжди відповідає суспільним реаліям.

Скажімо, у Англії церква Англії (англіканська) досі є державною церквою. У Палаті лордів 26 місць зарезервовано для єпископів цієї церкви. Continue reading →

Ігор Тунік

Ігор Тунік

Є два підходи до сприйняття людини в державі. Перший підхід – коли цінується кожен індивід. Коли держава – це лише система, яка покликана забезпечити цього індивіда роботою, навчанням, медициною, можливістю заробляти і жити комфортно.
Другий підхід – коли в основі всього сама держава. Люди ж у ньому – маленькі шестерні. Цей підхід можна порівняти з вуликом бджіл. Там не цінується кожна бджола. Вони існують заради інтересів вулика. І якщо потрібно знищити частину бджіл (трутнів), то це буде виконано. Люди в такій державі можуть жити без якого-небудь комфорту, але вони будуть хвалитися тим, що у них зброю і їх бояться інші. Continue reading →

Трагедія українського народу в тому, що люди не хочуть будувати державу і її інституції, а обирати і скидати царів. Поганий цей цар? Треба скинути, обрати нового. Новий поганий – знову скидаємо, знову обираємо.

Будь-яка людина може робити будь-що, якщо вона махає правильним прапором і кричить “Слава Україні” – це те, що я побачив на українському кордоні. 3 роки тому так само думали на сході – ми справжні патріоти Донбасу, ми захистимо його від фашистів і бандерівців. От у нас і прапор є, створимо квазідержаву.

Звичайно, Саакашвіші не пропонує щось від чогось відколювати. Але невже серед 40 мільйонів нема жодного гідного? Чому знову месіанство, ще й зарубіжне? Чому можна просто прорвати кордон? Тому що там при владі у Києві олігархи і клани? Чи тому що там при владі фашисти і бандерівці? Риторика змінюється, але суть одна – закон ніщо, ми патріоти. Continue reading →