Ставте сердечко в коментарях, якщо ви підтримуєте ці ідеї на рівні державної політики та суспільної думки, подивимось, скільки “нас”:

1. Зробити Україну виключно християнською країною, поставивши перед вибором представників всіх інших релігй: або ти живеш тільки по Біблії, як християнин, або їдеш з України;
   
2. Зробити Україну виключно україномовною країною, поставивши перед вибором всіх тих, хто говорить іншими мовами, не тільки російською: або ти говориш виключно українською, або їдеш з України (це не про Закон про мову);
   
3. Заставити всіх людей нетрадиційної орієнтації прийняти одне з двох рішень: або ти стаєш гетеросексуалом і приймаєш християнство, або ти їдеш з України;
   
4. Оштрафувати або відправити на 3 місяці суспільно-корисних робіт всіх тих, хто після Революції Гідності хоч один раз навіть на один день їздив в Росію, неважливо, з якою метою;
   
5. Поставити на облік підозрілості з графою “можливий ворог українського народу” всіх, хто хоч 1 місяць з 1991 року проживав на Донбасі чи в Криму, що ще гірше (переселенці й так всі під прискіпливим наглядом);
   
6. Ніколи не забувати, що єдиним ворогом України є зовнішній ворог, який говорить Російською і живе в Росії, і тому люба російськомовна людина чи любий громадянин Росії автоматично є ворогом України. Тому всіх, хто має родичів в Росії, необхідно поставити на спецоблік в СБУ, з легкою формою допиту один раз в місяць щодо мислєпрєступлєнія родичів.

З сумом спостерігаю, як для більшості людей гарячий патріотизм стає тотожнім антиросійщині всіх видів (і навпаки – антиросійщина це і є патріотизм).
Ненавидиш все російське? Молодець, патріот, так тримати.
Тобто патріотизм це в першу чергу не

• взяв в руки зброю – захистив країну від окупанта
• посадив 10, 100, 1000 дерев
• не даєш і не береш хабарів
• створюєш робочі місця, платиш податки
• дбаєш про екологію, сортуєш сміття
• виховав чесних порядних дітей

Це речі непогані, звісно, але головне, як Ви розумієте, ненавидіти все російське.
Мовна тема заводила і заводить мільйони, і на тому можна заробити чудові політичні девіденди.
Зрештою, є люди, які несвідомо влилися в мейнстрім.

Приклад.
У звичайній школі в м. Ковель батьки/діти вирішили, що на випускному вони станцюють танець під російську пісню. Дирекція, звісно, не погодилася на це. До її мотивів ми повернемося через кілька хвилин.

Але батьки/діти не розгубилися, і пісню переклали українською. Дирекція (увага!) вночі перед випускним (увага!) написала в чат, що “прийняла остаточне рішення”, що цю пісню (перекладену українською) вони забороняють (what???). Формальна причина – бо там є слова “атестат” та інші, які вже застарілі.

Яке Вам до того діло??!!!
А якби вони вибрали пісню на івриті 17-го століття?
Вам що до того???

Зрозуміло, мотивація, проста, як двері. Пісня має російське походження. А в наш час це пахне проблемами для дирекції, яку Україна і українська мова цікавить мало, а от тепле крісло – багато. Тому що бабло перемагає всяке зло. Чи ця директорка так само переймалася російською в Україні 10, 20 років тому? Чи прозріння прийшло щойно зараз?

(до Дня Незалежності України)

1. Ім’я (назва) речі (об’єкта, суб’єкта, події) в просторі мови відображає, несе в собі її (речі) суть. Ми кажемо: річ відповідає своїй назві. Для буття людського соціуму у Всесвіті це – основа. Панування у суспільстві ладу потребує, щоб речі в дійсності відповідали тому смислу, який надають їм імена. Це аксіома. Конфуцій, коли його спитали, що він зробив би у першу чергу, якби став правителем, відповів: «Перше, що потрібно зробити – виправити імена». Що це означає? «Це коли правитель буде правителем, слуга – слугою, батько – батьком і син – сином», – відповідав він.

Коли ім’я не відповідає сутності речі, наприклад, правитель не є правителем за суттю, а лише за назвою, то світ речей двоїться. Є світ, у якому речі відповідають своїм назвам, а є його викривлена копія, у якої такої відповідності немає. У цьому другому, облудному світі, назви справжніх речей використовуються для підробок. Речі в ньому являється нам по суті як неназвані, хоч названі, бо мають прикладки (назвиська, лейби), які мітять підробки, як річ справжню. Така ситуація, при якій імена не відповідають суті речей означає для нас, що ми живемо серед об’єктів, суб’єктів, подій, суть яких прихована за туманом псевдоназв. Ми начебто знаємо, що то підробки, оманливі копії природних, суспільних, духовних речей, що їхні назви не відповідають суті правдивих речей. Проте, знаючи це, часто-густо знаками ми демонструємо на ззовні своє їх визнання, тобто вступаємо у взаємодію з ними, як зі справжніми. І немає ніякого значення, що робиться при тому у нашій свідомості щодо цього подвоєння світу речей на реальний і облудний, головне для нашого несправжнього правителя, бізнесмена, чиновника щоб ми потрібні знаки подавали – голосували, писали петиції, платили за підробки товарів, платили хабарі замість податків. Адже цими зовнішніми діями ми вже включилися в механізм цього облудного світу як його складові гвинтики чи деталі. Continue reading →

Рідко пишу про політичне. І це не означає, що в мене немає активної політичної позиції. Вона є. Але для мене Фейсбук не те місце, де про це треба постійно репетувати… Слідкуючи вже багато років за ходом розслідування голосних вбивств в нашій країні, я хочу сказати, що…

Оприлюднення результатів розслідування вбивства В’ячеслава Чорновола, Георгія Гонгадзе та Небесної Сотні — імена замовників, посередників, виконавців, — та покарання замовників, посередників і вбивць для мене було, є і буде лакмусовим папірцем щодо кожного президента і кожної влади.

Президенти і очільники відповідних відомств змінюють один одного на посту, а справи поки що закриваються, а не розкриваються… Для мене той президент і та влада буде задовільна, яка оприлюднить всі ці аспекти — замовників, посередників, виконавців. А поки що ні Кравчук Леонід Макарович, ні Кучма Леонід Данилович, ні Ющенко Віктор Андрійович, ні Янукович Віктор Федорович, Порошенко Петро Олексійович, ні Зеленський Володимир Олександрович не спромоглися ні самі, ні за допомогою тих, кого призначали на відповідні посади, розкрити ці злочини. Continue reading →

Сподобалось, що пише про популізм нідерландський вчений Кас Мудде. Він дає просте означення: сучасний популізм – це ідеологія, що розділяє суспільство на дві ворожі групи: “чесний народ” і “корумпована еліта” (лат. “populus” – народ).

Як правило, в представницькій демократії суспільство розділене ідеологічно (соціалісти, ліберали, християнські демократи тощо). Вибори проводяться для того, щоб люди різних поглядів обрали найбільш достойних виразників своїх поглядів. Потім ці представники кожної з ідеологій намагаються реалізувати її, йдучи на вимушені поступки іншим. Continue reading →

За 11 днів до виборів нормальна людина вже має визначитися за кого голосувати. Власне, визначитися кого (якого типу) політиків треба підтримати треба принаймні за кілька років до виборів, якщо чесно. Але зараз про інше.

Церква (як інститут/організація) не має права політизуватися. Тобто політичні погляди окремі християни можуть мати, а от церква – ні.

Чому?

Тому, що церква це об’єданні навколо Христа, а не навколо політичної ідеї чи програми. Ми маємо 39 кандидатів. Деякі технічні, деякі справжні. Деякі топові, деякі зі смішним рейтингом. Деякі праві, деякі ліві. Деякі популісти, деякі щирі. Деякі заграють з низами, інші пропонують програми. І так далі, і так далі. Continue reading →

Continue reading →

Continue reading →

Протестантська молодь Львова читає Біблію в центрі міста. 2017 рік.

До цього питання можна підходити по-різному.

1. Дехто вважає, що християнською може бути лише країна, де більшість складають “справжні” християни (в православній термінології, “воцерковлені” люди, в протестантській – “відроджені”). Мені здається, такий підхід є неправильним і позбавляє змісту саме питання. Бо за таким критерієм, ймовірно, жодна країна в історії людства не була “християнською”. Не був тоді “юдейським” і старозавітній Ізраїль, бо, як випливає із Біблії, часто лише невелика частина народу залишалася вірною Яхве.

2. Можна підходити до цього питання з юридичної точки зору. Тоді “християнською” є країна, в законах якої прописаний привілейований статус християнства. Однак юридичний статус далеко не завжди відповідає суспільним реаліям.

Скажімо, у Англії церква Англії (англіканська) досі є державною церквою. У Палаті лордів 26 місць зарезервовано для єпископів цієї церкви. Continue reading →

Ігор Тунік

Ігор Тунік

Є два підходи до сприйняття людини в державі. Перший підхід – коли цінується кожен індивід. Коли держава – це лише система, яка покликана забезпечити цього індивіда роботою, навчанням, медициною, можливістю заробляти і жити комфортно.
Другий підхід – коли в основі всього сама держава. Люди ж у ньому – маленькі шестерні. Цей підхід можна порівняти з вуликом бджіл. Там не цінується кожна бджола. Вони існують заради інтересів вулика. І якщо потрібно знищити частину бджіл (трутнів), то це буде виконано. Люди в такій державі можуть жити без якого-небудь комфорту, але вони будуть хвалитися тим, що у них зброю і їх бояться інші. Continue reading →