То був червень 2010 року, моя дружина і я чекали нашу першу дитину. Ми вечеряли з моїм батьком, тож я вирішив набратися від нього мудрості. Я попросив свого тата дати мені найкращу пораду щодо батьківства, яку він мав, виходячи зі своїх десятиліть досвіду виховання.

З хвилину він думав, а потім зобразив мені аналогію, яку я ніколи не забуду. Мій батько сказав, що виховання – це як ваги. Не ті ваги, на які ми стаємо у ванній, а терези, які бачимо як символ правосуддя. На одній шальці терезів – любов, а на іншій – дисципліна. Застосування тільки якоїсь однієї сторони надто часто – шкідливо для дитини.

Мій батько продовжував пояснювати, що чим більше любові ти виявляєш своїй дитині, тим більше вона прийматиме твоє дисциплінування. І в моменти, коли ти частіше її дисциплінуєш, то мусиш також показати, наскільки сильно ти її любиш. Занадто багато любові без дисципліни може зіпсувати дитину, а надто багато дисципліни без любові може їй нашкодити та спровокувати її відчуження.

З того вечора я часто думав про співвідношення між покаранням і любов’ю. Думаю, батькам часто неприємно дисциплінувати своїх дітей. Це явно не щось веселе. Це важко, але правильно. Отже, моє підбадьорення для вас – застосовувати достатньо дисципліни до своєї дитини, але так, аби вона знала, що ви любите її та дбаєте про неї. Так само, як ми любимо своїх дітей і мусимо їх дисциплінувати, наш Небесний Батько любить Своїх дітей і буде дисциплінувати їх. Якщо ти прийняв Христа як свого Господа і Спасителя, тоді Бог – твій Батько. Тебе всиновили у Його сім’ю.

“Бо Господь, кого любить, того Він карає, і б’є кожного сина, якого приймає!” (Євр. 12:6)

(з інтернету)

Недавно група жінок, яка збирається вивчати Біблію, запросила мене ділитися з ними пару думок про виховання дітей. Через те, що це було мій перший раз виступати українською, я писала англійською, Натан переклав, і подружки вичитували. Дякую всім які допомагали!

~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~

Привіт, усім! Якщо ми ще не познайомилися, мене звати Кейтлін. Я звичайна мама чотирьох дітей які мають 10, 8, 5, і 2 роки. Те, чим я хочу з вами ділитися сьогодні, це те, що я навчилася з власного досвіду. Звісно, я не маю відповідей на всі питання. Але я поставила собі таке запитання, “Якби я могла передати вам лише одну річ про виховання дітей, що би я хотіла передати?”

Я думаю, що ми всі хочемо знати той чарівний секрет для успішного виховання дітей. Чи це виховувати дітей бути працьовитими? Або вчити їх слухатися, і поважати і шанувати авторитет? Можливо треба вчити їх любити Бога? Або допомагати їм бути успішними у школі, музиці, та мистецтві?

Думка якою я хочу з вами сьогодні ділитися — це всеохоплююча думка, думка яка стосується всіх галузей батьківства і також шлюбу. Ось вона: час від часу, зупинитися і оцінити як все виходить. Проаналізувати що працює, і що ні. Якщо щось не працює, придумати як можна покращити ситуацію.

Досить просто, правда? Я насправді вірю, що якщо ми готові оцінювати та аналізувати як справи виходять, якщо ми готові поправити свій підхід чи напрямок, оці маленькі поправки можуть мати величезний вплив на кінцевий результат.

Я колись таке бачила, що хороші батьки виховують свою дитину. Як вона стає підлітком, настає час пожинати те, що раніше було посіяно, а той плід не дуже вражаючий. І я собі думала, “Як вони до цього дійшли? Як може у хороших батьків з’явитися така дитина?” У деяких випадках, дитина з батьками не має хороші відносини, або дитина приймає немудрі рішення, або навіть пішла далеко не тою дорогою. Так чи інакше, батьки опинилися в сумній ситуації. І хоча напевно було багато факторів, один з найбільших, це напевно те, що батьки мабуть не дуже часто аналізували як вони виховували свою дитину.

Багато батьків просто заходять на “ескалатор батьківства” і просто їдуть собі навіть не задумуючись, “Куди він нас везе? Чи він нас везе туди, куди хочемо? Чи моя дитина стає такою, якою я би хотіла її бачати?” І замість того, щоб поправити свій підхід, чи щось змінити, вони просто дозволяють життю вести їх куди завгодно, виправдовуючи, “Що буде, то буде”.

Отже, на практичному рівні, як це працює? Одна з речей як можна оцінити, як все у нас виходить, це звернути увагу на моменти які нас дратують. Їх треба сприймати як сигнал, що щось не те, як симптом глибшої проблеми. Хтось каже, “Моя дитина перебірлива у їжі. Моя дитина вчиняє великий скандал коли треба піти додому з майданчика. Неможливо змусити дитину перестати грати ігри на телефоні. Аааа!” Добре, якщо щось нас дратує, що робити? Ось коли треба аналізувати. Що мені з цим робити? Можна нічого не робити, просто ігнорувати проблему, і сподіватися, що проблема сама зникне. Або можна сказати, “Мені це не подобається. Треба придумати, як вирішити цю проблему”. Припустимо, що наша дитина перебірлива. Можна було би сказати, що дитині треба їсти одну ложку їжі, яка їм не подобається, а тоді можна однy ложку їжі, яка їм подобається. “Ось тобі броколі, а тепер можна кусок хліба. Ще броколі, ще хліба.” Або можна вимагати, щоб дитина з’їла всю їжу, яка їй не подобається, щоб отримати їжу, яка їй подобається. У мене є одна дитина, якій не подобається суп. У нас таке правило, що вона має з’їсти половину супу, тоді можна їсти половину свого хліба. Тоді друга половина супу, і тоді решта хліба.

Фальшива дилема, також відома як хиба виключеного третього, фальшива дихотомія, або/або дилема або біфуркація — логічна хиба, що полягає у розгляді двох альтернативних точок зору так, наче вони вичерпують всі можливості, хоча це не так.

Таким чином, фальшива дихотомія будує штучну (несправжню) парадигму, при якій третій варіант не розглядається в принципі. Наприклад, засідання кабінету міністрів бувають чергові та позачергові; відомо, що це засідання не чергове; отже, це засідання позачергове. Але насправді засідання ще бувають невідкладними.

Україні треба або стати сателітом/партнером Росії, або ввійти в Євросоюз. Насправді, Україна може (принаймні, теоретично) зберігати нейтралітет та/або балансувати між Сходом і Заходом. ну, або стати частиною Папуа-Нової Гвінеї :) Continue reading →

Дерев’яний храм в с. Потелич

Одна тема мене турбує все більше і більше останнім часом – клубність. Я маю на увазі, що все частіше і частіше помічаю тенденцію свого роду “клубизації” чи “оклубнення” протестантських церков.

З одного боку, я не вірю, що є якась єдиноправильна церква – чи в потестантизмі чи за його межами. З іншого – все, що стосується Бога, має бути серйозно – вчення і практика. Ми не можемо думати, ніби істина тільки у нас, але і не можемо думати що вона і не дуже важлива.

Свобода це цінність. Але часто бачу, як свобода спричиняє не те, що плюралізм, а якийсь легкий хаос, де кожен вірить у що хоче і практикує як хоче. Є особиста відповідальність перед Богом, але є фундаментальні біблійні принципи. Кожен має самостійно читати і вивчати Біблію, але і кожен має чітко розуміти роль церкви, її служитлів та вчителів. Не можна абсолютизувати церкву (“церква завжди знає краще”), але і не можна її оклубнювати. Церква – це не клуб за інтересами. Це не просто місце зустрічі віруючих людей. Церква – це Божий інститут. Continue reading →

Храм в Гродно

Інколи мені здається, що я пишу одне і те ж. По кілька разів. Але, може, так і має бути – є емоції, переживання, і хочеться ділитися продуманим. Навіть якщо воно продумане вже багато разів.

Життя церкви в цілому і християнина зокрема дуже залежить від того, як розуміється Бог і духовний світ взагалі. У кожного з нас є якісь уявлення “правильності”, і ми свідомо/підсвідомо/несвідомо йдемо до тієї правильності. Активно чи не дуже, швидко чи повільно. Continue reading →

Час від часу від християн можна почути таке – бути просто хорошою людиною значно важливіше, аніж постійно читати Біблію чи молитися.

Що стоїть за таким твердженням та як на це дивиться Бог? Спробуємо з’ясувати. Перш за все до цього треба підходити з точки зору формальної логіки, адже на неправильно поставлені питання не буває правильних відповідей. Continue reading →

“Дисципілна благодаті” – дуже цікава і практична книга американського пресвітера Джері Бріджеса про участь Бога і старання людини в духовному рості і освяченні.

Де межа між дією Бога і моїми зусиллями? Чи благодать і дисципліна є взаємовиключні? Як Бог дисциплінує Своїх дітей? Як діє благодать? Автор не лише дає відповіді на ці та інші запитання, а й пояснює різні духовно-практичні теми нашого життя.

Особисто мене торкнулися деякі розділи книги та заставили переосмислити певні речі, називати речі (гріхи) своїми іменами. Я вважаю, що книга буде корисна всім віруючим, особливо тим, які не просто віруючі, а ще й хочуть знайти шляхи як духовно зростати та освячуватися :)

Рекомендую!