Валентин Опря

Уривок з майбутньої книги християнина Валентина Опрі “Під покровом самотності”

В інтернаті за дітей думають, – директор, вчителі, кухня, нянічки… Дітям залишається тільки одне – гарно виконувати постанови дорослих. Відповідно до того, нам думати не потрібно, тому що за нас вже подумали, а якщо подумали, то нам не потрібно витрачати певних зусиль та навичок, щоби отримати бажане.

Жили такими цінностями – що дали, то наше, а все решта – не чіпай, а якщо хочеш більшого, то потрібно через крадіжку, порушення загальних правил інтернату, щоб отримати бажане. Нас не вчили самостійно працювати, а це означало, що над тобою завжди був наглядачем дорослий, і так, як вони вважали правильним, потрібно було робити… Зробиш по-своєму, – це неправильно, і тільки по їхньому правильно та похвально. Continue reading →

Весільне фото

У неділю вранці ніщо не віщувало біди. Був звичайний день і ми з дружиною і нашою маленькою донечкою поспішали на богослужіння. Ми вийшли з дому десь о 10.05 і сіли на тролейбус №9. Проїхали кілька зупинок і вийшли на Степана Бандери – там неподалік наша церква.

Коли я вже вийшов з тролейбуса – я автоматично запхав руку  у кишеню, щоб за звичкою поперебирати пальцями ключі. І тут я відчув, що на моєму пальці нема обручки! Мене немов вдарили грім і блискавка! Це був шок, хоча б тому, що обруча коштує гроші. Вона була з щирого золота, хоча і не хто-зна яка дорога.

Я сказав дружині, що я, схоже, загубив обручку. На пальці і в кишенях її дійсно не було. А зняти просто так десь я її не міг – не маю такої звички. Навіть душ чи ванну я приймаю з обручкою. Наталя пильно подивилася на мене, гадаючи, що я просто піджартовую з неї. Але ніяких жартів – обручки справді не було.

Після служіння в церкві я вже складав план – написати оголошення у фейсбук-групу “Варта1” та електронного листа у Львівелектротранс. Раптом хтось знайде мою обручку у тролейбусі – може і віддасть. Чесні люди ж ще не перевелися, правда? Я навіть думав про винагороду – 300 гривень це досить чи малувато? Continue reading →

Францішка

Дуже цікаві зміни у свідомості батьків відбуваються, коли народжується дитятко. Звісно, до того теж – коли жінка вагітніє і вони з чоловіком очікують появи на світ когось маленького.

Досвід батьківства ні на що не подібний. Можливо, якби я побував десь у космосі або на війні (тут ще шанс маю) – то отримав би такі ж сильні враження.

Кожного дня – за перші 6 місяців – дитя росте і розвивається. Майже кожного дня воно робить щось нове. Перший тиждень був доволі простий – їсти і спати. Ну і ще наповнювати памперс. Наше маля, дівчинка, яку звуть Францішка, так і робила – поїла маминого молочка і спатки. Прокинулася, поїла, і знову спатки. Але поступово Францішка спала менше, а їла… більше. Continue reading →

Чи довго чекати на нову і кращу медицину? Знає тільки Бог

Наша маленька дитина покашлювала, отож ми прийшли на прийом до дитячого лікаря. Взагалі у нас є “свій” лікар – тобто, лікар, яка відповідає за нашу вулицю. Але в той день вона була зайнята – принаймні, вона так пояснила. Зайнята подаванням звітів. “Я сьогодні не працюю, я подаю звіти”. Отож, наша лікар подавала звіти. Цілий день. Щоправда, потім я своїми очима бачив, як вона пішла додому – о 13-ій годині. Continue reading →

Новоспечені батьки

АБО ЯКА СТАТЬ НАСПРАВДІ СИЛЬНА?

Бог так вирішив – за непослух в Еденському саду чоловік має важко фізично працювати, а жінка – важко народжувати. Не всі вірять в цю історію зі старої книги Біблії, але я з тих, хто вірять.

Так чи інакше, дуже часто саме чоловіки приносять левову частку грошей в сім’ю, а жінки дбають про дім та дітей. Облишмо на хвильку складну тему ґендерних ролей – не час про це говорити зараз. Лише коротко скажу, що я вірю – Бог зовсім не проти, щоб чоловіки виховували дітей чи варили борщ (а інколи навіть дуже за), а жінки – здобували прекрасну освіту, мали найкращу роботу, займалися служінням в церкві чи громадською діяльністю… Continue reading →

Шкільна освіта – формування маленької людини

Я дуже погоджуюся з головними меседжами нових очільників Міносвіти – дитину треба вчити думати, а не прокачувати знаннями. На жаль, радянська система не була зацікавлена в вихованні різносторонньої особистості, і просто робила “правильних” маленьких громадян. Continue reading →

Цю історію я почув від одного протестантського служителя, який 6 років проживає у Львові.

Одного разу 2 роки тому у Львові була прекрасна погода – світило сонечко, небо було синьо-блакитним. У парку на Левандівці гралися діти, поруч були їхні мами. Оскільки погода була чудова, то і дітей, і дорослих було багато. Continue reading →

Сергій ЧЕПАРА

В понеділок я був на служінні у церкві і слухав цікаву проповідь. Проповідник розповідав про Авраама, про його віру. Переповідати всю проповідь не буду, але одна річ мене сильно торкнулася. Авраам був доведений до такої точки, щоб не мати жодної надії на тіло: Бог пообіцяв йому нащадка, та не просто нащадка, а нащадка, якого народить Сара. Авраам і Сара були дуже поважного віку. Обоє спочатку висміяли у своїх серцях Бога і вважали повною нісенітницю мати дитину… А Бог міг би дати Аврааму сина у років 60 чи 70, але відвідав його саме у 99. Чому? Бо у 60 чоловік ще може зачати дитину, і жінка ще може дитину народити, і Божа участь була б “мінімальною”.

Мені здається щось подібне Бог робить у моєму житті. Є певні речі, про які я молюся довгий час, але якщо намагаюся хоч трішки допомогти Богу (як Авраам з Агар) то Він все миттєво руйнує. Як би я не старався своїми силами щось утнути  – все руйнується навіть не почавши будуватися… Тому, мабуть, мені, як Аврааму, треба просто дочекатися часу, коли своїми силами я не зможу отримати бажане, і просто “розслабитися”. Інакше, якщо не змочу довіритися Богу і його чуду чекатиму чуда ще дуже довго…