Уходя уходи (36 причин уйти и не вернуться, в честь моей 3 годовщины свободы)

Я не вернусь… туда, где я была хорошей и с каждым днем становилась все лучше.
Я не вернусь… туда, где я гордилась тем, что читала ежедневно 6 глав из Библии.
Я не вернусь… туда, где основой моей уверонности в отношениях с Богом была моя хорошесть и служение.
Я не вернусь… туда, где я росла не в святости, а в самоправедности и самомнении.
Я не вернусь… туда, где Слово Божье всего лишь хорошая книга, не влияющая на практическую жизнь. Continue reading →

Приблизно два тижні тому в автотрощі розбилася одна моя знайома з давніх студентських років – Марічка. Вона була веселою, щирою і життєрадісною дівчиною. Власне, молодою жінкою і мамою. Вона жила останні роки закордоном – з чоловіком та однорічною донечкою. Вони їхали автомобілем по трасі і влетіли в вантажівку. В салоні також була мама чоловіка – всього 4-ро осіб. Чоловік та його мама загинули одразу, а мою знайому доставили в лікарню – спочатку в одну, а потім перевезли в іншу. Дитина залишилася неушкоджена.

Я знав цю дівчину років 12. Ми жили в гуртожитку на одному поверсі, навіть 1 рік в одному блоці. Я заходив до неї та її двох подруг-співмешканок досить частенько. Чи позичити віника, якого у нас, хлопців, не було, чи взяти солі, чи просто поспілкуватися. Ми бачилися на спільних лекціях. Я вже тоді був християнином. Молодим, новоспеченим християнином, який мав багато ентузіазму свідчити про Христа. І часто мало мудрості. Дівчата-співмешканки ставилися до мене доволі скептично. В їхніх очах я був сектантом, який покинув “правильну церкву” – греко-католицьку. Звісно, греко-католицька церква правильна, адже в більшості сіл Галичини іншої і нема – то яка ж правильна? Continue reading →

Прага

Чесно кажучи, колись дуже мріяв побувати ну якщо не у всіх, то у багатьох. Особливо тягнуло (і ще досі трохи тягне) до Європи, деяких країн Азії, Ізраїлю, Південної Америки. Кожна країна має свої чудові міста, свою історію і культуру. Не мені Вам розповідати, що є люди, які дуже багато подорожують і у свої 30 чи 40 відвідали всі країни світу, побувавши у кожній з них принаймні 1 повний день.

Взагалі, подорожувати добре. Особливо, якщо ти можеш це поєднувати зі своєю роботою. Наприклад, програмування, бізнес-консультування або навчання мов у скайпі. Нові місця, нові люди, нові традиції. Вдома – три холодильники і всі з усіх боків обчеплені магнітиками. Така собі магнітикоманія. Чи країноманія. Або взагалі нема дому. Дім – вся планета. Хотіли б так? Continue reading →

Людмила Мунько

Автор: Людмила Мунько,
преподаватель у МИД “Coram Deo”

Но если задаться вопросом, какую проблему Бог решает на протяжении всей истории человечества после грехопадения? Мы проследим, о чем переживает Сам Бог. Он решает проблему поклонения сердца, так как человек создан поклоняющимся, а не нуждающимся. Фокус на Боге, как на объекте поклонения сердца. И именно непослушание Богу и есть грехом. Все Писание богоцентрично, а человек переписывает его в историю о восполнении Богом «психологических нужд» человека. «Подивитесь сему, небеса, и содрогнитесь, и ужаснитесь, говорит Господь. Ибо два зла сделал народ Мой: Меня, источник воды живой, оставили, и высекли себе водоемы разбитые, которые не могут держать воды» (Иер. 2: 11-13). От Бытия 3 главы, сцена выбора в эдемском саду разыгрывается в каждом сердце христианина до сего дня. Человек продолжает выбирать не Бога и Его волю, а себя и то чего желает его сердце («…все ищут своего, а не того, что угодно Иисусу Христу» Филип. 2:21). Выбираются замаскированные плоды человеческой богопротивнической мысли в стремлении получить знания от псевдонауки, чтобы стать опять богами своей жизни. «Психологическая нужда» в любви, принятии, реализации и т.д., подобна нужде в знании добра и зла и нужде быть богом своей жизни (определять то, в чем я нуждаюсь и достигать этого)! Continue reading →

Людмила Мунько

Автор: Людмила Мунько,
преподаватель у МИД “Coram Deo”

Кол. 2:6-10 Итак, приняв Иисуса Христа и Господа, живите в Нём. Укоренитесь в Нём и созидайте в Нём и укрепляйтесь в вере своей, как учили вас. И не скупитесь на благодарность Господу. Остерегайтесь, чтобы никто не совратил вас своими идеями и пустым обманом, исходящим от учений, принадлежащих миру, а не исходящих от Христа.  Ибо вся полнота Божественная заключена в Нём, в Том, Кто принял человеческий облик, вы достигли полноты своей в Нём, Том, Кто глава над всеми правителями и властями.

В Церкви в последние времена тема психологии становится более актуальной и незамеченной одновременно. Психологическое мировоззрение, беспрепятственно укореняется в умах большинства христиан и искажает восприятие опасности богоотступничества. Многие верующие считают психологические идеи отражающими истину и даже библейскими. Люди все больше и больше полагаются на многоразличные «человеческие измышления» и все меньше на истину Божьего Слова. Влияние теорий светского пути познания человека настолько велико, что современный христианин с упорством и постоянством культивирует, отличное от Божьего, понимание себя и смысла своей жизни. Люди ищут ответы в себе, вместо того, чтобы искать их у Бога. Многие ищут ответы у «экспертов людских душ», вместо того, чтобы обращаться к тем, кого Бог наделяет духовными дарами и использует в служении Его Телу. И что самое прискорбное, игнорируют Самого Чудного Советника Ис. 9:6. Это кризис веры Церкви нашего времени. Популярность «христианской психологии» (ХП), так называемый БУМ христианской психотерапии возрастает в церквях с каждым годом с неимоверной наглостью и поражает своей вредоносностью. Церковные библиотеки, магазины все больше пополняются книгами христианских психологов, совращающих слабые сердца. Многие церковные семинары, конференции, проекты ориентированы на человека, на горизонтальные отношения. Психотерапевтические учения распространяются и используются христианами в духовных семинариях. И постепенно Богоцентричное поклонение заменяется человекоцентричным, что Бог называет идолопоклонством. Поэтому наша обеспокоенность должна быть созвучна с переживаниями Павла 2 Кор. 11:3 и псалмопевца «Вымыслы человеческие ненавижу, а закон Твой люблю.» Пс. 118:113. Continue reading →

Не знаю, як часто християни розмірковують про ангелів. З мого досвіду рідкувато. Що ми знаємо про ангелів? Що вони створені перше людини. Що один ангел збунтувався проти Бога і був покараний. Що на його бік перейшла третина… Але це все таке.

А мені от цікаве інше: чи ангели мають душі, чи вони самі і є душі? Чи вони духи? Бездушевні? Мали б мати розум, почуття та волю. Почуття? Чи значить це, що ангел може радіти? Може, судячи зі слів Ісуса. А сумувати? Ну, мабуть також. А відчувати біль? Гнів, ненависть, образу? А бути закоханим? Таке, напевно, лише для людей.

Людина не лише вінець Божого творіння, а й дуже дивна істота. Дивна тим, що фізично досить слабенька (слон та тигр мають явні переваги), розумово всіх тварин випереджує (створила ЕОМ, інтернет, мистецтво, право, мораль, державність і т.д.), а ще й емоційно дуже вразлива. Continue reading →

Сергій ЧЕПАРА

Якщо всіх, хто коли-небудь писали про зв’язок науки і християнства та намагалися зрозуміти союзники вони чи суперники, зібрати в окремому місці, то… мабуть львівський мікрорайон Сихів був би геть заповнений, а сихівчан попросили б пожити де-інде… А якщо серйозно і без жартів, то тема віри і знань така стара, що… сказати щось нове вкрай важко, майже неможливо.

Автор вже другої книги, яку я читаю останнім часом, говорить про “науковий атеїзм”, що наступає, що християнські Європа і Північна Америка не витримають натиску матеріалізму, який захоплює їх з одного боку, в той час, як іслам з іншого…

Час від часу мене запитують християни як їм ставитися до заяв науковців про мільйони років еволюції. Наука ж не може помилятися… Чи може? Що робити християнину? Ігнорувати всі ці заявочки? Вивчати? Стати кандидатом фізико-математичних або природничих наук? Ну всі ж не стануть… Continue reading →

Сергій ЧЕПАРА

Інтернет переповнений сміттям – це вже давно для всіх не секрет. Але на жаль, часто можна зустріти сміття “євангельського” походження. “Євангельського” не в значенні “взятого з Євангелії”, бо там нема і бути не може сміття, а породженого євангельською субкультурою.

Дивно , що гривнева купюра нам здається такою великою, коли ми її жертвуємо в церкві , і такою малою , коли ми даємо її на ринку.
Дивно, що година, проведена за молитвами і роздумами про Бога , нам здається тиакою довгою, а година, проведена біля телевізора, такою короткою.
Дивно, що молячися, ми ледве збираємося з думками, тоді як в розмові з приятелем це для нас не складає ніяких труднощів. Continue reading →