Справедливість чи толерантність? Олена Білозерська

сумнозвісна книга про Майю та її мам

сумнозвісна книга про Майю та її мам

Недавно в інтернеті спалахнув скандал – кілька правих організацій Галичина написали досить стриманого листа керівництву області про недопустимість пропаганди гомосексуалізму в Україні. Мова йшла про книжку “Майя та її мами”, презентація якої мала відбутися на Форумі видавців. Захисники толерантності одразу звинуватили правих в погрозах (яких, на мою скромну думку там і близько не було) і почали роздувати інформаційну кампанію. Книжечку я читав. Там багато дзорових і цінних думок. Але не всі. Наприкінці книги виявляється, що дівчинка Майя виховується двома мамами (очевидно, лесбіянками, хоча прямо це не сказано). Авторка заохочує приймати такі сім’ї, як належне, адже діти можуть виховуватися в різних сім’ях – десь нема мами, десь тата, хтось був змушений переселитися з Криму після анексії.

Олена Білозерська доволі вдало підмітила, що захисники толерантності так далеко зайшли в захисті прав людини, що втратили відчуття меж. Так само думаю і я – утікаючи від одних нездорових крайностей (призначення жінки – баняки і діти) люди потрапляють в інші (абсолютна рівність у всьому, людина має завжди право на вибір і т.д.). Очевидно, що всіх дітей треба любити і приймати – назалежно від раси, кольору шкіри, релігії, віку, фізичних та емоційних можливостей. Але це не значить, що сім’я, де є “дві мами” (чи два тата) є нормальною. Словом, читайте самі…

Олена БІЛОЗЕРСЬКА,
боєць-доброволець

Після скандалу навколо дитячої книжки “Майя та її мами” скачала цю книжку і прочитала. І скажу я вам (хоча й розумію, що моя думка багатьох обурить): це неправильна і шкідлива книжка.

Для тих, хто не читав: розповідь іде від імені звичайної дівчинки Майї, приблизно десятирічної. Вона описує свій загалом дружний клас, у якому в кожної дитини є якась особливість: хтось був зачатий у пробірці від сперми донора, у когось є тільки мама, бо батько зник під час війни на Донбасі, а в когось батька і не було, у когось тато і дві мами (перша – рідна, друга мачуха), когось виховує бабуся, бо обоє батьків на заробітках, у когось батьки позбавлені батьківських прав, хтось є всиновленою дитиною, хтось проводить тиждень у батька, тиждень у мами і її друга, а сама Майя росте в родині двох лесбійок, а батько її невідомий донор. Також ці діти різних національностей, дехто має певні особливості у зовнішності. І в них є мудра і добра вчителька пані Юлія, яка навчила їх не сміятися один з одного, бо кожна дитина заслуговує любові, і кожна сім’я – це сім’я, якщо в ній панує любов. Continue reading

Advertisements

Успішні двієчники і невдахи-відмінники?

Не раз і не два чув про двієчників, які стали мільйонерами і про відмінників, які замітали вулицю. Правда це чи міф?

З мого досвіду швидше міф, аніж правда. Суджу по тому, що бачив на власні очі. Я ніколи не належав ні до перших, ні до других, бо вчився на тверді четвірки (і трохи на п’ятірки)… Але з моїх знайомих, які в школі мали слабкі оцінки бізнесменами, науковцями, депутатами чи ще кимось не став на разі ніхто. Та й з відмінників теж. Але загальна тенденція така – в цілому розумні, здібні, талановиті і працьовиті можуть досягти більше, аніж ті, які ними не є.

Звичайно, бувають винятки. Звичайно, відмінники бувають зубрилками. Звичайно, людина може бути прекрасним спортсменом, а от фізика-хімія – то не її. Але знову повторюся – в цілому принцип працює: в житті успіху досягають ті, хто досягав його в школі. І навпаки. І ще дуже багато залежить від сім’ї. Батьки можуть дати прекрасний імпульс дитині, спонукати її так чи інакше ставитися до навчання, життя, а можуть і не дати.

Ющенко. Думки наніч

Ющенко В.А. до отруєння

Ющенко В.А. до отруєння

Мені чомусь наніч подумалося про Ющенка. Особа в Україні колись легендарна, сьогодні майже забута. Зараз вже і про Януковича рідко згадують, не те що про Віктора Андрійовича.

А коли був рік 2004-ий я навчався на другому курсі. І прекрасно пам’ятаю, як все було. Принаймні, як нам, молодим, все видавалося.

Все помаранчеве, “ющенківське” нам, студентам у Львові, видавалося правильним, святим. Ющенко для нас був “свій” кандидат. Тому що розмовляв українською. Тому що ніби хотів у Європу. І ще чомусь. Але точно чому вже ніхто не знав. Continue reading

Брюховичі

Сьогодні я був у Брюховичах. Це таке селище біля Львова. Там є всеукраїнський центр Свідків Єгови. А ще є ліс, і люди кажуть, що в 1990-их там закопували “непослушних” бізнесменів, які з бандою не хотіли ділитися грошима. Але я не знаю, може то і вигадка…IMG_0014 Continue reading

Галопом по Європах. 4 1/2 дні в Німеччині та Нідердандах – як це було

Бог дав чудову можливість побувати в Німеччині та Нідерландах. Головні враження такі: люди досить щасливі, принаймні, здалися мені такими. У них обличчя вільних людей. Вони живуть, працюють, народжують та виховують дітей, відпочивають, подорожують… У них не лише чисті і якісні дороги – у європейців охайні і симпатичні будиночки, кожен з яких водночас і не надто розкішний і дуже гарненький. Звісно, де-не-де можна побачити залишене сміття, але не до порівняння з Україною, де цього в рази більше. Німеччина має чудову архітектуру. Зокрема, міста Бремен та Гамбург мають гарненькі ратуші, кірхи (церкви), квартальчики будинків, зведених до Першої світової. Збереглися окремі середньовічні памятки архітектури, навіть XIII-XIV століття. Великий інтерес у туристів викликає райончик Бремена, де багато стареньких, але в прекрасному стані будиночків,  стоять дуже близько, утворюючи найвужчі у місті вулиці і провулки. Зокрема, одна вуличка мала лише 60-70 см ширини – водночас дві людини не розминуться. Гарненьким є містечко Ольденбург. Тут за 20 хв можна доїхати на велосипеді до окраїни та кататися лісовими доріжками або скупатися в лісовому озері. В Європі дуже популярним транспортом є велосипед. На ньому сотні тисяч німців та нідерландців їдуть у справах – на роботу, за покупками чи просто для прогулянки, при чому з дітьми-дошкільнятами.

Ветеран у строю

Степан Пограничний

Степан Пограничний

Ця маленька замітка в районній газеті Сколівщини про мого дідуся, батька моєї матері – Пограничного Степана Григоровича. На момент публікації (1974 р.) моя мама навчалася у шостому класі.

З Степаном Григоровичем Пограничним зустрілися в багетному цеху.  Невисокого росту чоловік з посивілими скронями, розумними і вдумливими очима був зайнятий роботою. Дізнавшись, що я хочу кілька хвилин поговорити з ним, погодився. І став оповідати про воєнні роки, в яких кувалася наша перемога.

– Бойове хрещення, – говорить Степан Григорович, – прийняв я в 1944-ому, коли радянські війська вже гнали німців з нашої землі. Потрапив у 65 полк 138 дивізії 4-го Українського фронту. Визволяв Закарпаття, Польщу, Чехословаччину, Угорщину.

… І полинули спомини. Епізод за епізодом, слово за словом – і в уяві вимальовується яскрава картина тих незабутніх днів. Дорогою ціною заплатили радянські люди, визволяючи свою землю від фашистської нечисті. Та не тільки свою. Continue reading

Татко

Серед чоловіків, яким Бог дав можливість бути батьками, справжніх хороших татів спостерігається дуже небагато. Але винятки є.

Серед шістьох десятків дітей, яких я навчаю, батького одного з хлопчиків, Дмитрика, приємно вражає. Уважний до свого сина. Завжди особисто забирає його з гуртка. Завжди вникає, що робив його Дмитрик. Ставить йому і мені запитання. Що буде наступного заняття. Чи викладуть фото в соцмережі. Одного разу вони з Дмитриком принесли ЛЕГО-цукеркову машину. Машина була зроблена за інструкцією з інтернету, вона видавала жуйку “тік-так” (“цукерку”) за монетку, при чому, не будь-яку, а лише номіналом 25 копійок! І це з пластмасового ЛЕГО! Ну, який батько вишукуватиме в мережі інтрукцію для кенді-машіне, щоб її, машіну, зробив його синок? Авжеж, не кожен, і навіть не один з десяти.

Написав я це тому, що такі чоловіки для мене великий приклад. Воно не звалюють дітей на плечі дружин, а активно (і якісно!) долучаються до їх виховання.

Розлучення

Мої мама і тато розлучаються. Мені сумно. Емі

Мої мама і тато розлучаються. Мені сумно. Емі

Сергій ЧЕПАРА

Працюю викладачем платного технічного гуртка. Дітей, як правило, проводять на заняття батьки, тобто один з них, а потім забирають. Спочатку я не міг запам’ятати батьків в обличчя (до речі, мамів і татів майже порівну). З часом більшість запам’ятав. Прийшла мама одного хлопчика. У хлопчика таке екзотичне імя, яке лише у книжці про середньовічні події зустрінеш. Каже: мене тато так назвав, на честь такого-то героя в книжці. Хлопчик вихований і тямущий. На занятті діти щось писали, і хлопчик при мамі мене запитує – а що робити з аркушем? Я – йому: додому забери, татові покажеш. Мої батьки розлучені – спокійно заявляє він, а я краєм ока бачу реакцію на його слова на обличчі матері. Continue reading