Філософсько-педагогічні роздуми з краплинками ностальгії про 90-і і тепер

Я народився у далекому 1986 році. Далекому пишу і з гумором і без. Насправді роки йдуть, все навколо змінюється. Нема вже України часів Кучми-Ющенка, змінилася техніка, змінилися люди і взагалі все.

Коли я навчався у школі (1992-2003), ми черпали інформацію переважно з книг, газет, телебачення, інколи – радіо. Книги і газети не всі діти читали, телевізор дивилися всі або майже всі, ходили у школу теж всі. Інтернет був у зародковому стані, Вікіпедії і вордпресу не було в принципі. Ми вивчали інформатику – і нам пощастило – у нас був нормальний комп’ютерний клас на 8 комп’ютерів. Коли я закінчив школу – було вже 2 комп’ютерні класи – новий і старий. В багатьох селах району, щоб ви розуміли, інформатику вивчали без комп’ютерів.

Під час однієї розмови з дітьми розказував про те, що у їхньому віці ми з братами вже мали свої зароблені гроші. І могли їх витрачати на власний розсуд. І це класно, коли ти не клянчиш у батьків кілька гривень, а береш зі свого гаманця. І що ти знаєш ціну кожної гривні. Діти поцікавилися, а як же ми заробляли в дитинстві? І я відповів, що рвали, сушили і здавали в аптеки липу і горобину. Ми збирали, мили і здавали в пункти прийому скляну тару, макулатуру тощо.О, в мене є ідея, – відповів один із синів. Навколо нас є багато скла. Я теж буду його збирати і здавати.

А щоб тобі було цікавіше, – сказав я, – я буду доплачувати тобі рівно стільки, скільки ти заробиш від здачі склотари. Таким чином, твій заробіток зросте.
На тому і погодились. Я сам був здивований, але вже за короткий час мої діти здалеку бачили, скільки буде коштувати яка пляшка. Розуміли, яку брати вигідно, а яку не дуже, яка має бути з кришкою, а яка без. Бізнес пішов. Округа навколо була повністю вичищена від скла, включаючи склобій. Навіть коли вони поїхали на канікули до дідуся з бабусею, забирати їх потрібно було звідти з великою кількістю назбираного скла.

І все було дуже добре. На дворі, правда, інтер‘єр трохи псували ящики з порожніми пляшками. Але це компенсувалося тим, що тепер дітей менше цікавив телефон з інтернетом. І ми з дружиною були задоволені.
Вона час від часу вантажила наповнені ящики в машину і вони разом відвозили їх в пункт здачі. А вже вечором показували мені зароблені гроші і отримували ще таку ж кількість як бонус за свою працю. І все було прекрасно.

До одного моменту.
Приїжджаю якось надвечір після роботи додому, а мене на порозі уже чекає синок.

З сумом спостерігаю, як для більшості людей гарячий патріотизм стає тотожнім антиросійщині всіх видів (і навпаки – антиросійщина це і є патріотизм).
Ненавидиш все російське? Молодець, патріот, так тримати.
Тобто патріотизм це в першу чергу не

• взяв в руки зброю – захистив країну від окупанта
• посадив 10, 100, 1000 дерев
• не даєш і не береш хабарів
• створюєш робочі місця, платиш податки
• дбаєш про екологію, сортуєш сміття
• виховав чесних порядних дітей

Це речі непогані, звісно, але головне, як Ви розумієте, ненавидіти все російське.
Мовна тема заводила і заводить мільйони, і на тому можна заробити чудові політичні девіденди.
Зрештою, є люди, які несвідомо влилися в мейнстрім.

Приклад.
У звичайній школі в м. Ковель батьки/діти вирішили, що на випускному вони станцюють танець під російську пісню. Дирекція, звісно, не погодилася на це. До її мотивів ми повернемося через кілька хвилин.

Але батьки/діти не розгубилися, і пісню переклали українською. Дирекція (увага!) вночі перед випускним (увага!) написала в чат, що “прийняла остаточне рішення”, що цю пісню (перекладену українською) вони забороняють (what???). Формальна причина – бо там є слова “атестат” та інші, які вже застарілі.

Яке Вам до того діло??!!!
А якби вони вибрали пісню на івриті 17-го століття?
Вам що до того???

Зрозуміло, мотивація, проста, як двері. Пісня має російське походження. А в наш час це пахне проблемами для дирекції, яку Україна і українська мова цікавить мало, а от тепле крісло – багато. Тому що бабло перемагає всяке зло. Чи ця директорка так само переймалася російською в Україні 10, 20 років тому? Чи прозріння прийшло щойно зараз?

Недавно група жінок, яка збирається вивчати Біблію, запросила мене ділитися з ними пару думок про виховання дітей. Через те, що це було мій перший раз виступати українською, я писала англійською, Натан переклав, і подружки вичитували. Дякую всім які допомагали!

~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~

Привіт, усім! Якщо ми ще не познайомилися, мене звати Кейтлін. Я звичайна мама чотирьох дітей які мають 10, 8, 5, і 2 роки. Те, чим я хочу з вами ділитися сьогодні, це те, що я навчилася з власного досвіду. Звісно, я не маю відповідей на всі питання. Але я поставила собі таке запитання, “Якби я могла передати вам лише одну річ про виховання дітей, що би я хотіла передати?”

Я думаю, що ми всі хочемо знати той чарівний секрет для успішного виховання дітей. Чи це виховувати дітей бути працьовитими? Або вчити їх слухатися, і поважати і шанувати авторитет? Можливо треба вчити їх любити Бога? Або допомагати їм бути успішними у школі, музиці, та мистецтві?

Думка якою я хочу з вами сьогодні ділитися — це всеохоплююча думка, думка яка стосується всіх галузей батьківства і також шлюбу. Ось вона: час від часу, зупинитися і оцінити як все виходить. Проаналізувати що працює, і що ні. Якщо щось не працює, придумати як можна покращити ситуацію.

Досить просто, правда? Я насправді вірю, що якщо ми готові оцінювати та аналізувати як справи виходять, якщо ми готові поправити свій підхід чи напрямок, оці маленькі поправки можуть мати величезний вплив на кінцевий результат.

Я колись таке бачила, що хороші батьки виховують свою дитину. Як вона стає підлітком, настає час пожинати те, що раніше було посіяно, а той плід не дуже вражаючий. І я собі думала, “Як вони до цього дійшли? Як може у хороших батьків з’явитися така дитина?” У деяких випадках, дитина з батьками не має хороші відносини, або дитина приймає немудрі рішення, або навіть пішла далеко не тою дорогою. Так чи інакше, батьки опинилися в сумній ситуації. І хоча напевно було багато факторів, один з найбільших, це напевно те, що батьки мабуть не дуже часто аналізували як вони виховували свою дитину.

Багато батьків просто заходять на “ескалатор батьківства” і просто їдуть собі навіть не задумуючись, “Куди він нас везе? Чи він нас везе туди, куди хочемо? Чи моя дитина стає такою, якою я би хотіла її бачати?” І замість того, щоб поправити свій підхід, чи щось змінити, вони просто дозволяють життю вести їх куди завгодно, виправдовуючи, “Що буде, то буде”.

Отже, на практичному рівні, як це працює? Одна з речей як можна оцінити, як все у нас виходить, це звернути увагу на моменти які нас дратують. Їх треба сприймати як сигнал, що щось не те, як симптом глибшої проблеми. Хтось каже, “Моя дитина перебірлива у їжі. Моя дитина вчиняє великий скандал коли треба піти додому з майданчика. Неможливо змусити дитину перестати грати ігри на телефоні. Аааа!” Добре, якщо щось нас дратує, що робити? Ось коли треба аналізувати. Що мені з цим робити? Можна нічого не робити, просто ігнорувати проблему, і сподіватися, що проблема сама зникне. Або можна сказати, “Мені це не подобається. Треба придумати, як вирішити цю проблему”. Припустимо, що наша дитина перебірлива. Можна було би сказати, що дитині треба їсти одну ложку їжі, яка їм не подобається, а тоді можна однy ложку їжі, яка їм подобається. “Ось тобі броколі, а тепер можна кусок хліба. Ще броколі, ще хліба.” Або можна вимагати, щоб дитина з’їла всю їжу, яка їй не подобається, щоб отримати їжу, яка їй подобається. У мене є одна дитина, якій не подобається суп. У нас таке правило, що вона має з’їсти половину супу, тоді можна їсти половину свого хліба. Тоді друга половина супу, і тоді решта хліба.

Роздуми про натовп і свободу

Нещодавно в мережу злили відео, де зубна лікарка Інна Кравчук доволі грубувато поводиться з дітьми, яким лікує зуби. На двох коротких відео видно, що вона застосовує силу, щоб утримати дитину, якій лікує зуби, тормосить її і навіть силою впихує в крісло, при чому дитина вдаряється головою.

Такі дії лікарки, звісно, досить непрофесійні. Якщо жінка вчилина злочин — має відповісти за законом. Проте хвилює інше — неймовірна хвиля ненависті, яку підняли ці відео.

Один з сайтів описав це так.

“На першому відео видно, як Інна Кравчук заносить дитину на руках у свій кабінет. Бере до рук шприц і підносить до обличчя дитини та щось каже, очевидно лякає, дівчинка махає головою відповідаючи на залякування «Ні». Судячи з коментарів інших батьків, припускаємо, що вона, як і інших дітей залякує, що зробить укол в голову чи шию.

Далі лікарка садить дитину на руки починає трусити настільки сильно, що здається в дитини зламається шия, а потім починає душити й далі її трусити. Знову тицяє до обличчя дитини шприц.

Ставить дитинку на ніжки та продовжує шарпати. Дівчинка плаче, а її б’ють по руках. Лікарка садить знову на руки та стискає так, що дитина не може ворухнутися, її ноги зажаті поміж ніг лікарки, а руки скручує, як у психлікарні зав’язують хворим гамівною сорочкою. Дитя не може ворухнутися і весь час плаче, а її знову лякають шприцом.

Це відео важко коментувати. Видно, що на дитині всім тілом лежить доросла жінка – асистентка лікарки. Дитина не може ворухнутися, лише трішки рухає ніжкою. Таке відчуття, що лікарка роздирає дитині рота і натискає так, щоб йому було ще болячіше. Потім лікарка б’є дитину головою об канапу, підіймає за голову і знову кидає. ”

В Євангелії від Матея є один цікавий фрагмент. Після розмови з багатим юнаком Ісус висловився про те, як багатому важко увійти в Царство Боже. “Тоді озвався Петро і сказав до Нього: “Ось ми ПОКИНУЛИ ВСЕ й пішли за Тобою; що будемо за те мати?” Ісус відповів їм: “Істинно кажу вам: Ви, що пішли за Мною: як новий світ настане, коли Син Чоловічий сяде на престолі Своєї слави, сидітимете й ви на дванадцятьох престолах, щоб судити дванадцять поколінь Ізраїля. І кожний, хто задля імени Мого ПОКИНЕ дім, братів, сестер, батька, матір, ЖІНКУ, ДІТЕЙ, поля, в сто раз більше одержить і життя вічне матиме в спадщину. Багато з перших будуть останніми, а останні – першими.” (Мт.19:27-30)

Зі сказаного виникає досить конкретне запитання: Чи справді апостоли покинули своїх жінок та дітей? І як взагалі розуміти дані слова Ісуса? На мою думку, буквалістичне тлумачення Ісусових слів є їхнім грубим спотворенням. Грубим і шкідливим. Ось, для прикладу, як слова Ісуса передає євангелист Лука: “Якже ішла з Ним народу превелика сила, Він обернувсь і до них мовив: “Коли хтось приходить до Мене й не ЗНЕНАВИДИТЬ свого батька й матір, ЖІНКУ, ДІТЕЙ, братів, сестер, та ще й своє життя, той не може бути Моїм учнем. Хто не несе хреста свого, і не йде слідом за Мною – не може бути Моїм учнем”. (Лк.14:25-27) Continue reading →

Валентин Опря

Уривок з майбутньої книги християнина Валентина Опрі “Під покровом самотності”

В інтернаті за дітей думають, – директор, вчителі, кухня, нянічки… Дітям залишається тільки одне – гарно виконувати постанови дорослих. Відповідно до того, нам думати не потрібно, тому що за нас вже подумали, а якщо подумали, то нам не потрібно витрачати певних зусиль та навичок, щоби отримати бажане.

Жили такими цінностями – що дали, то наше, а все решта – не чіпай, а якщо хочеш більшого, то потрібно через крадіжку, порушення загальних правил інтернату, щоб отримати бажане. Нас не вчили самостійно працювати, а це означало, що над тобою завжди був наглядачем дорослий, і так, як вони вважали правильним, потрібно було робити… Зробиш по-своєму, – це неправильно, і тільки по їхньому правильно та похвально. Continue reading →

Зауважила, що часто мені на майданчику кажуть: “Ой, ваша дитина така чемна чи спокійна, а мій такий-сякий, він би так чемно ніколи не бавився і т.д “ зазвичай відповідаю, що ну характер певно такий, проте і виховання відіграє не малу роль… чому я на це звернула увагу… тому,що приємно бачити, що коли обираєш якусь одну систему виховання і дотримуєшся її, коли ти є постійним в тому, що дозволяєш дитині, а що ні, то з часом починаєш бачити плоди виховання, і це так радує. Коли не підлаштовуєшся під те, що інші думають про те, як ти виховуєш дитину (бо всім ніколи не вгодиш і в кожного своя правда).

Не вважаю це якоюсь своєю заслугою, а просто прошу кожного дня в Бога мудрості у вихованні, бо відчуваю себе ще такою недосвідченою, а також завжди молюсь і прошу Бога, щоб наша донечка виросла і любила Бога, бо це на мою думку найважливіше. Звісно, дитина є дитина, і інколи буває емоції її “зашкалюють” , особливо коли голодна, невиспана чи зубки ріжуться і тоді вона поводиться як найкапризніше в світі дитя)) Я ще зауважила таку річ, що з дитиною НАДважливо спілкуватись… багато спілкуватись і ЗАВЖДИ (коли гуляєш, коли їси , навіть коли робиш якісь рутинні, побутові речі, а біля тебе ходить малеча, яка всім своїм виглядом показує, що “мама, досить вже посуд мити, варити їсти і т.д , ходи бавитись!”). Здавалось би, та що дитина розуміє у своїх два роки, що з нею там поговориш??… Але ні, це вже не монолог, у два роки це вже може бути цікавий діалог, звісно, на її рівні. Також в такому віці її мозок працює дуже активно і потрібно це використовувати, вона запам’ятовує все, що чує. Не раз переконувалась, що вона може почути, як ми з чоловіком між собою щось говоримо і через деякий час це повторити або щось про це сказати, хоча навіть не було помітно, що вона слухала нас. В неї зараз дуже активно формуються нейронні звязки у мозку і чим більше їх буде, тим краще для неї… Це мене мотивує і надихає замість того, щоб дати її ноут і сказати “Ось, дивись свою улюблену свинку Пепу” – сісти з нею і почитати книжечки, ставити їй запитання, щоб вона вчилась відповідати, говорити з нею англійською найпростіші речі, вчити кольори, складати конструктор, запитувати її про її подружок, або діток яких вона бачила на майданчику (вона по імені всіх запам’товує і потім довго згадує).

Тож, я ще раз і ще раз переконуюсь, яка це важлива, цінна і цікава праця виховувати дитину і це по-справжньому захоплююче!

(З соцмереж)

сумнозвісна книга про Майю та її мам

Недавно в інтернеті спалахнув скандал – кілька правих організацій Галичина написали досить стриманого листа керівництву області про недопустимість пропаганди гомосексуалізму в Україні. Мова йшла про книжку “Майя та її мами”, презентація якої мала відбутися на Форумі видавців. Захисники толерантності одразу звинуватили правих в погрозах (яких, на мою скромну думку там і близько не було) і почали роздувати інформаційну кампанію. Книжечку я читав. Там багато дзорових і цінних думок. Але не всі. Наприкінці книги виявляється, що дівчинка Майя виховується двома мамами (очевидно, лесбіянками, хоча прямо це не сказано). Авторка заохочує приймати такі сім’ї, як належне, адже діти можуть виховуватися в різних сім’ях – десь нема мами, десь тата, хтось був змушений переселитися з Криму після анексії.

Олена Білозерська доволі вдало підмітила, що захисники толерантності так далеко зайшли в захисті прав людини, що втратили відчуття меж. Так само думаю і я – утікаючи від одних нездорових крайностей (призначення жінки – баняки і діти) люди потрапляють в інші (абсолютна рівність у всьому, людина має завжди право на вибір і т.д.). Очевидно, що всіх дітей треба любити і приймати – назалежно від раси, кольору шкіри, релігії, віку, фізичних та емоційних можливостей. Але це не значить, що сім’я, де є “дві мами” (чи два тата) є нормальною. Словом, читайте самі…

Олена БІЛОЗЕРСЬКА,
боєць-доброволець

Після скандалу навколо дитячої книжки “Майя та її мами” скачала цю книжку і прочитала. І скажу я вам (хоча й розумію, що моя думка багатьох обурить): це неправильна і шкідлива книжка.

Для тих, хто не читав: розповідь іде від імені звичайної дівчинки Майї, приблизно десятирічної. Вона описує свій загалом дружний клас, у якому в кожної дитини є якась особливість: хтось був зачатий у пробірці від сперми донора, у когось є тільки мама, бо батько зник під час війни на Донбасі, а в когось батька і не було, у когось тато і дві мами (перша – рідна, друга мачуха), когось виховує бабуся, бо обоє батьків на заробітках, у когось батьки позбавлені батьківських прав, хтось є всиновленою дитиною, хтось проводить тиждень у батька, тиждень у мами і її друга, а сама Майя росте в родині двох лесбійок, а батько її невідомий донор. Також ці діти різних національностей, дехто має певні особливості у зовнішності. І в них є мудра і добра вчителька пані Юлія, яка навчила їх не сміятися один з одного, бо кожна дитина заслуговує любові, і кожна сім’я – це сім’я, якщо в ній панує любов. Continue reading →

Не раз і не два чув про двієчників, які стали мільйонерами і про відмінників, які замітали вулицю. Правда це чи міф?

З мого досвіду швидше міф, аніж правда. Суджу по тому, що бачив на власні очі. Я ніколи не належав ні до перших, ні до других, бо вчився на тверді четвірки (і трохи на п’ятірки)… Але з моїх знайомих, які в школі мали слабкі оцінки бізнесменами, науковцями, депутатами чи ще кимось не став на разі ніхто. Та й з відмінників теж. Але загальна тенденція така – в цілому розумні, здібні, талановиті і працьовиті можуть досягти більше, аніж ті, які ними не є.

Звичайно, бувають винятки. Звичайно, відмінники бувають зубрилками. Звичайно, людина може бути прекрасним спортсменом, а от фізика-хімія – то не її. Але знову повторюся – в цілому принцип працює: в житті успіху досягають ті, хто досягав його в школі. І навпаки. І ще дуже багато залежить від сім’ї. Батьки можуть дати прекрасний імпульс дитині, спонукати її так чи інакше ставитися до навчання, життя, а можуть і не дати.