Про націоналістів і олігархів – Павло Бондаренко

Хто вони - олігархи?

Хто вони – олігархи?

Або “Геть олігархів”? Чи “Хай живуть олігархи”?

3 квітня націоналісти маршируватимуть Києвом під гаслом “За Україну без олігархів”. Справа хороша. У нас боротьба з олігархами – це святе. З олігархами борються Наливайченко і Тимошенко, Богуцька і Парасюк; Лєщєнко і Ляшко; Сакварелідзе і Сааакашвілі. Тепер ось націоналісти вирішили “поборотися”.

Робота – не бий лежачого. Знай, кричи “Геть олігархів”.
Але…Ох, вже це “але”…
При всій повазі – маю кількох дуже порядних друзів серед націоналістів – дозвольте сказати відверто: це популізм і дурня, займіться чимось кориснішим, наприклад, розробкою адекватних законопроектів. Тільки АДЕКВАТНИХ.

Для того, щоб боротися з олігархами, треба хоча б до словника зазирнути, аби дізнатися, що це за звірі такі страшні. От питання: чим олігархи відрізняються від представників великого бізнесу?

Так от, може це вас шокує, але
“… олігархічні групи у тій чи іншій формі існують у більшості країн, де економіка базується на приватній власності” (Колодій А. Ф. «Олігархи» й «олігархія»: зміст понять та українська політична дійсність).

І ще одне, дуже важливе:
“Олігарх — це не просто багата людина, а один із небагатьох можновладців, що правлять у своїх приватногрупових інтересах, причому в основному або виключно силовими методами” (там само). Continue reading

Advertisements

Пристрасті навколо Анни або скільки років Києву

Анна Ярославна

Анна Ярославна

Дивлюся тут російське ТБ. Анна Ярославна була росіянкою, тому що України тоді не існувало, а Російська Федерація правонаступниця Київської Русі :) :) :)
Все змішалося – люди, коні.
Анна була такою росіянкою, як і українкою. Українська і російська ідентичність сформувалися значно пізніше. Правонаступництво тут взагалі ні до чого – ми говоримо про етнічні/національні ознаки.

Тому коли Путін говорить, що Анна була росіянкою, він дещо кривить душею. Анна була представницею того народу, з якого (ймовірно) сформувалися українці, білоруси, росіяни. Тому Олександр Лукашенко може сказати, що Анна була білорускою.  Тому що Анна не була француженкою чи німкенею, а саме русинкою.

Але якщо ми говоримо про внутрішньоруську ідентифікацію, то росіянкою (чи білорускою), звісно Анна не була. Тощу що сьогодні між Україною і Росією є військово-політично-економічний конфлікт. І приписування собі Анни це просто частина інформаційної війни.

До слова, українці часто постять, що Москва була заснована в такому то році, а Київ в такому то. Звичайно, в багатьох контекстах це важлива і цінна інформація. Але успішність від древності не дуже і залежить. США дуже молода держава, але вона є успішною військово, економічно, політично. Київ старіший за Москву. У 12 ст. він був більший і за Лондон, і за Париж. Але зараз навчатися/працювати/жити престижно саме у Лондоні чи Парижі, а у Києві, хіба якщо Ви з українського села. Ви багато знаєте англійців і французів, які приїхали вчитися в Київ? Я ні. Грецька цивілізація, мабуть, найстаріша в Європі, але Греція бідна країна. Прикладів можна навести ще кілька десятків.

Про зомбування російським телебаченням знову не писатиму, нічого нового. Просто класика жанру, Німеччина 30-их років. Важливо не те, що є насправді, а те, що у що нам хочеться вірити. Кремль всіма силами намагається своїх же людей переконати, що Росія класна і сильна, але робить це сокирно. Але проблема в тому, що так само симетрично-сокирно українці часто відповідають.

На разі Росія економічно від нас сильніша, армію має більшу. Тому хвалитися можемо хіба тим, що коли у Києві був стольний град, то у Москві були чагарники і лазили ведмеді.

Юлія Мостова. SOS, або Лісапетна моя Україна

Юлія Мостова

Одна з кращих статей, яку я прочитав останнім часом. В ній тонко і правильно помічені головні проблеми сучасного українського суспільства. Краще не напишеш. Попри її розміри статтю раджу прочитати.

Юлія МОСТОВА,
головний редактор видання “Дзеркало тижня. Україна”
Стаття розміщена тут.

Про що ми пишемо? Про що сперечаємося до хрипоти? У кого годинник дорожчий? У кого мітинг довший? Як зшити некрозні партійні тканини? Що дорожче: “тушки” поштучно чи “тітушки” оптом? Як називати війну першої половини минулого століття? Проводити вибори невідомо кого в мери Києва влітку чи не проводити? Чи приходити до парламенту автору президентського послання, який його навіть не читав?

Порядок денний животіння. Навіть не виживання, і вже тим більше не розвитку. Знаєте, нам, українцям, властива не тільки “хатоскрайність”, а й “хатоцентричність”. Переважна більшість нас не цікавиться тим, що відбувається за межами української хати. А світ змінюється. Стрімко, безжально. Стереотип, який ділив його на стабільно цивілізований і такий, що вічно розвивається, кане в минуле. Коли ми говоримо про перспективу найближчих десятиліть, то потуга Америки вже не видається безальтернативною й непорушною, благополуччя Європи — наперед визначеним, та й китайці вже здогадалися, що рис — це лише гарнір.

Валяться усталені стереотипи не тільки стосовно держав, ставляться під сумнів дієвість, роль і навіть доцільність існування міжнародних структур, без яких, нам так здавалося десятиліттями, світ упаде, — СОТ, МВФ, Світовий банк. Світ стає дедалі жорстокішим і небезпечнішим для життя. Точаться невидимі і видимі війни за ресурси (землю, енергію, мінерали, воду), і їх збільшення — перспектива найближчих десятиліть. Україні доведеться відвойовувати своє місце під сонцем (у т.ч. в світовому розподілі праці) в умовах жорстокої конкуренції. Пригадуєте містера Сміта в “Матриці”? Він казав Морфеусу, який повстав проти світу машин, що перетворили людство на сплячі елементи живлення: чого вам, людям, ще треба, адже ми створили вам ілюзію розквіту вашої цивілізації — кінця ХХ століття? Не помічати тектонічних зрушень, які відбуваються за межами нашої країни, — неможливо, навіть якщо міцно заплющити очі й відгородитися долоньками. Ми б’ємося за стільники і мед у вулику, що зірвався з верхівки дерева й летить униз…

У цих умовах еліта країни, її політичний клас не мають права жити 2015 роком, бо вони відповідальні перед нинішніми та майбутніми поколіннями за збереження Української держави. Держави, в якої з такою владою, з такою опозицією і з таким суспільством — немає шансів вижити і посісти гідне місце в майбутній світобудові. Якщо збережеться нинішній рівень інтелектуальної й моральної відповідальності формального авангарду країни, на Україну чекає тільки одна доля — перетворення на донора. Як людське тіло розбирається на рогівку, нирки, судини і печінку, наша країна має дуже високі шанси бути розібраною на землю, надра, недорогу робочу силу, питну воду та окремі високооплачувані мозкові клітини. Continue reading

Не поїдемо на Захід…

Все більше і більше людей прагнуть рвонути з України. Серед них не мало і віруючих, і моїх друзів. Кажуть, все погано, всі погані, змін на краще не чути і не видно. На якомусь етапі і я почав так думати.

Але.
Я все ж таки не пакую валізи.
По-перше, нехай туди їдуть ті, кому доля країни завжди була байдужа – я маю на увазі нещирих політиків, чиновників-номенклатурщиків. Це я моя земля, я тут народився, виріс, я знаю мову цієї країни, чому я маю кудись їхати? Continue reading