Три шляхи для України – Олександр Костюк

Насправді у жителів України, безвідносно до їх національності, рідної мови, політичних переконань, є три варіанти.

1. Приєднання до РФ в якості колонії. Варіант москви. Це доля ОРДЛО і то не відразу, а після довгих років війн, крові, чисток, придушення непокірних. Десятки а то й сотні тисяч смертей. Сіра зона. «Подвали», комендантські години, доноси. Москва точно не буде ділитися з вами доходами від нафти та газу. Ніхто точно не дасть вам «високіх пєнсій», «нізкіх таріфов» і «бєсплатних квартір». Їх і в РФ нікому не дають. Ви не будете жити як в Москві. І навіть як в Тамбові не будете. Колонія, використання в якості ресурсу. При чому всіх – україномовних, російськомовних. Москві це байдуже. Москва – держава-паразит. Російськомовні навіть зручніше, покірливіші;

2. Варіант «гівно в ополонці». Власне, це варіант більшості з тих, хто голосував за Януковича чи Зеленського (хоча, насправді, чітко вони того не усвідомлюють). Напівнезалежнісь, «дружба» з РФ, «вигод ниє поставкі дєшового газа», «договоріться посєрєдінє», «памятнікі – кому оні мєшают», «дєнь пабєди», ностальгія по трупу СРСР і т.п. Тобто те, чим ми займалися у 1991-2014-х. Імпортована з москви політична корупція, популізм, вплив кремля на олігархів, на вибори, економіку, скупка кремлем політиків та журналістів, газовий та військовий шантаж, витягання грошей з українського бюджету через газові схеми і т.п. Все з однією метою – не дати Україні стати успішною. При цьому населення живе очікуванням чарівного месії («крєпкій хозяйствєнік», «новиє ліца» і т.п.) який «дасть» низькі тарифи і високі зарплати с пенсіями, тим часом його годують нескінченними історіями про «борьбу с корупцієй». Бідність, відсталість, стагнація, біг по колу.

3. Варіант патріотів-державників. Повноцінна незалежність і економічна модель розвинених країн. Перш за все – в головах.
А це – кров, піт, відповідальність.
– Необхідність відстояти свою країну зі зброєю в руках;
– Своя мова,віра, історія, пам’ятники, пісні, фільми. Тому що чужі – це інструменти, щоб нав’язати вам варіанти 1 чи 2. При цьому ніхто не примушує нікого відмовлятись від рідної мови чи культури. Але підтримка держави – своєму;
– Розуміння, що за все треба платити справедливу ринкову ціну – за газ, тепло, квартиру, дороги, медицину, безпеку, забезпечену старість. Справедливу, прозоро сформовану, чітко контрольовану суспільством, але ринкову ціну. Заробляти і платити;
– Закон понад усе, для всіх;
– Розуміння, що якщо ти талановитий, розумний, меткий, підприємливий, працьовитий, швидкий, везучий – ти стаєш багатим. Якщо ти ледар, п’єш, не хочеш ворушитися та вчитись, міняти життя, шукати, якщо ти невдаха – то ти лузер. І не маєш права кричати «дайте мнє»;
– Розуміння, що свій, український, патріотичний олігарх, який випускає якісний продукт, своєю підприємливістю створює додану вартість, робочі місця,чесно платить податки, наповнює бюджет – це благо та опора для країни;
– Розуміння, що лідером успішної країни може бути тільки сильна, незалежна, патріотична, розумна, освічена, досвідчена, енергійна людина;
І от тільки цей варіант може дати нам гідне, цивілізоване, багате життя. В перших двох варіантах ніякі «реформи», «новиє-стариє ліца», «молодиє і чєсниє», ніяка перманентна «борьба з карупцієй», посадкі і рсстрєли – не матимуть результатів. Буде лише імітацією. І буде бідність, відсталість, стагнація. Тобто ще десятки втрачених років.
Держава це не президенти чи депутати. Держава – це громадяни. І не може бути гідного, достойного та заможного життя в державі, більше половина жителів якої ментально живуть в чужій, або навіть вже неіснуючій державі.
Насправді настав уже час, коли кожен житель України, неважливо хто він за своїм етнічним походженням чи рідною мовою: українець, росіянин, єврей, татарин, мадяр, повинен ясно усвідомити ці три варіанти. І зробити свій вибір, розуміючи його наслідки. А зробивши – відповідати за нього перед собою і своїми нащадками.

Прості люди під впливом пропаганди. Правду людям про ці варіанти вибору та їх наслідки має говорити еліта: політики, ЗМІ, журналісти, лідери суспільної думки. Говорити нон-стоп. Це їх обов’язок перед народом. На жаль, багато з них куплено чи завербовано. Багато просто не відповідають тим завданням, які на себе взяли. От на них потрібно тиснути в першу чергу. Щоб політик чи журналіст, який веде свій народ в рабство та бідність ставав парією, отримував відповідну оцінку: брехуна та зрадника. Ну і просто пояснювати людям – в житті, на роботі, через соцмережі. Нас, патріотів-державників, уже багато. І кожного дня стає більше.

Приєднуйтесь, бо ви того варті!

Споживацький підхід

Валентин Опря

Валентин Опря

Уривок з майбутньої книги християнина Валентина Опрі “Під покровом самотності”

В інтернаті за дітей думають, – директор, вчителі, кухня, нянічки… Дітям залишається тільки одне – гарно виконувати постанови дорослих. Відповідно до того, нам думати не потрібно, тому що за нас вже подумали, а якщо подумали, то нам не потрібно витрачати певних зусиль та навичок, щоби отримати бажане.

Жили такими цінностями – що дали, то наше, а все решта – не чіпай, а якщо хочеш більшого, то потрібно через крадіжку, порушення загальних правил інтернату, щоб отримати бажане. Нас не вчили самостійно працювати, а це означало, що над тобою завжди був наглядачем дорослий, і так, як вони вважали правильним, потрібно було робити… Зробиш по-своєму, – це неправильно, і тільки по їхньому правильно та похвально. Continue reading

Смерть сепаратиста. Радіти чи сумувати?

Вадим Зверінський

Не розумію. Не розумію багатьох християн і їхню позицію відносно останніх, а для когось фатальних, новин. Маю на увазі звичайно ж смерть російського естрадника Йосипа Кобзона і вдаваного Прем’єр-міністра так званої ДНР, Олександра Захарченка.

Чого тільки не начитаєшся, що Захарченко дуже вправно впіймав перуку Кобзона, риторичні питання “хто наступний?”, з фотографіями російських політичних діячів.
Почну з того, що мене як християнина вчили, що смерть грішної людини, яка померла “у своїх гріхах” це погано. І погано в першу чергу для неї самої.
Continue reading

Роздуми про красу – Юрій Притика

Навряд чи красу можна обмежити співвідношенням грудей і талії, вона також не залежить від кредитного ліміту банківської картки, навіть 45-ти сантиметровим біцепсом і 5-тикубовим об’ємом двигуна сьогодні мало кого здивуєш. Ті, хто вважаються успішними світу цього, часто найнещасніші.

Квадратні метри жилої площі та мегапікселі камери смартфону точно не корелюють із красою людини. Ті люди, кого притягують подібні речі, обманули самих себе, вони обміняли дешеву ковбасу на брендовий і стильний одяг, хоча по великому рахунку ні те ні інше нічого не значить. Continue reading

Францішка і ми. Як ми виховуємо маленьку дівчинку

Отже, як ми проводимо час з дитиною. Насправді нічого особливого немає, більш-менш так, як в інших сім’ях. Тобто ми з нашою дитиною граємося, читаємо їй казочки, іграшки в неї звичайно є – кубики є, м’які іграшки, Пеппа, Міккі Маус. Наталя з Францішкою також ходили у басейн на на Кіндер-мюзік.

Як ми поєднуємо роботу і час з дитиною? Інколи ми запрошуємо дівчинку посидіти з нашою Францішкою але так буває не часто.

Я і моя дружина викладаємо мови в Скайпі тому ми стараємося робити розклад таким, щоб допомагати один одному з дитиною. Наприклад коли викладає моя дружина, я з дитиною, коли я працюю – Наталя з дитиною, але буває так, що ми працюємо обоє одночасно. Continue reading

Як я (не) загубив обручку у тролейбусі

Весільне фото

Весільне фото

У неділю вранці ніщо не віщувало біди. Був звичайний день і ми з дружиною і нашою маленькою донечкою поспішали на богослужіння. Ми вийшли з дому десь о 10.05 і сіли на тролейбус №9. Проїхали кілька зупинок і вийшли на Степана Бандери – там неподалік наша церква.

Коли я вже вийшов з тролейбуса – я автоматично запхав руку  у кишеню, щоб за звичкою поперебирати пальцями ключі. І тут я відчув, що на моєму пальці нема обручки! Мене немов вдарили грім і блискавка! Це був шок, хоча б тому, що обруча коштує гроші. Вона була з щирого золота, хоча і не хто-зна яка дорога.

Я сказав дружині, що я, схоже, загубив обручку. На пальці і в кишенях її дійсно не було. А зняти просто так десь я її не міг – не маю такої звички. Навіть душ чи ванну я приймаю з обручкою. Наталя пильно подивилася на мене, гадаючи, що я просто піджартовую з неї. Але ніяких жартів – обручки справді не було.

Після служіння в церкві я вже складав план – написати оголошення у фейсбук-групу “Варта1” та електронного листа у Львівелектротранс. Раптом хтось знайде мою обручку у тролейбусі – може і віддасть. Чесні люди ж ще не перевелися, правда? Я навіть думав про винагороду – 300 гривень це досить чи малувато? Continue reading

Людина чи держава?

Ігор Тунік

Ігор Тунік

Ігор Тунік

Є два підходи до сприйняття людини в державі. Перший підхід – коли цінується кожен індивід. Коли держава – це лише система, яка покликана забезпечити цього індивіда роботою, навчанням, медициною, можливістю заробляти і жити комфортно.
Другий підхід – коли в основі всього сама держава. Люди ж у ньому – маленькі шестерні. Цей підхід можна порівняти з вуликом бджіл. Там не цінується кожна бджола. Вони існують заради інтересів вулика. І якщо потрібно знищити частину бджіл (трутнів), то це буде виконано. Люди в такій державі можуть жити без якого-небудь комфорту, але вони будуть хвалитися тим, що у них зброю і їх бояться інші. Continue reading

Чарльз Райрі про закон і леґалізм

Чарльз К. Райрі

Уривок з книги “Рівновага християнського життя” Ч. Райрі

СПРАВИ УЗАКОНЕНІ
Цілком відповідно в християнському житті, для деяких віруючих, установлювати правила поведінки для інших. Я певний, що таке твердження викликає в декого різну та навіть досить негативну реакцію, але воно правдиве. Деякі речі вже відповідно узаконені в християнській поведінці. Це не є порушенням благодаті, бо ми бачили на початку цього розділу, що є закони, на яких ми наліплювали ярлик віку благодаті. До того ж, законодавство не є легалізмом, як ми про це довідаємося у наступному розділі. Тільки це не повинно відходити від біблійного порядку.

Є дві ділянки, де це необхідно, — поведінка вдома й поведінка в Церкві. Наказ для дітей слухатися своїх батьків, звичайно, включає особливі накази, які не наводяться у Біблії, але які є необхідні, правильні та обов’язкові для дітей. Наприклад, Біблія не говорить, до якої години вечора молодь може бути поза домом; а проте батьківський контроль й регулювання цієї справи дуже важливі, бо по цьому видно християнське життя батьків та їхніх дітей.
Два рази у Посланні до євреїв у 13-му розділі нам нагадується, що у локальній Церкві є наставники (вв. 7, 17) які у виконанні своїх відповідальних обов’язків повинні давати напрямні, вживати владу, тримати дисципліну та установлювати правила для членів. Що саме це може включати, або як далеко сягати, не говориться, але принцип ясно встановлений. Без цього у Церкві була б анархія.

Приблизно такий самий принцип буде стосуватися й інших організацій, таких як школи та місійні ради. Якщо віруючий є членом цих установ, то від нього вимагається послуху їхнім порядкам та відданости; якщо він не може цього дотримати, то не повинен належати до них. Коли повстає незгода між проводом і працівниками, тоді діють три засади: слухайся беззаперечно, пробуй змінити правила, якщо процедури дозволяють на це, або відійди. Continue reading

Ще раз про кальвінізм

Жан Кальвін

Коротко кальвінізм як сотеріологічне вчення можна підсумувати так:

Бог суверенний, і у своїй суверенності він постановив створити людину. Знаючи, що людина згрішить, і грішними будуть її всі нащадки, Бог постановив спасти деяких, а інших засудити. Бог суверенно обрав певну кількість тих, кого Він спасе. Він обрав кожного індивідуально — до створення світу.

Після гріхопадіння всі люди народжуються грішними, і Бог зараховує кожному гріх Адама. Зіпсована гріхом людина не може ані робити добрі діла, ані увірувати в Євангеліє. Навіть ті діла, які на перший погляд добрі, насправді зіпсовані поганою мотивацією — прославити себе, а не Творця. Оскільки жодна людина не може увірувати, Бог дає віру тим, кому Він хоче її дати. Віра це не вибір, а Божий дар індивідуально тим, кого Бог безумовно обрав, передбачив, призначив на спасіння. Continue reading

Жити морально. Але для себе

Недавно одну таку річ зрозумів: у християнстві можна жити морально, чи навіть дуже морально, але для себе.

Звісно, в ідеалі було б добре, щоб висока моральність органічно і гармонійно поєднувалася з життям для Бог/людей… Але на ділі це складніше. Є християни, які не роблять великих (і навіть середніх) гріхів, вони милі, з ними комфортно. Але живуть вони  все ж таки для себе. Для себе ходять на роботу, для себе відпочивають, для себе ловлять рибу чи катаються на велосипеді, для себе відвідують батьків, для себе читають книги, для себе вивчають іноземні мови… Словом, всі ці речі корисні і потрібні – але проблема в тім, що вони “для себе”. Continue reading