Лиш боротися значить жить?

Чи може вічна (постійна) боротьба бути самоціллю?

Я помітив, що для багатьох українців (в т.ч. християн) боротьба (з владою, до прикладу) є якимось неймовірним благом, і не тільки благом, а й самоціллю. Недавно один мій знайомий друг написав у фейсбук коментар, що жити треба заради боротьби чи щось таке.

Звучить гарно. Викликає емоції, кип’ятить кров. Ну, дійсно, нас оточує зрадлива влада, треба з нею постійно боротися. Continue reading

Згадую. Порівнюю. Шукаю змін

“Згадую. Порівнюю. Шукаю змін. Бо ж усе відбувалося заради них. Так, тоді все починалося з того, що ми відстоювали євроінтеграційні орієнтири. І що?
Сьогодні я маю біометричний паспорт і можу безпроблемно перетинати кордон. А ще? Чи можна якось виміряти відсоток тих, хто відступив від корупції? Скільки людей присягнули собі бути чесними тоді, коли ніхто цього не бачить? Чесними – перед власною совістю і перед Богом?

Continue reading

Церква, церква. Записки на полях

Храм в Гродно

Храм в Гродно

Інколи мені здається, що я пишу одне і те ж. По кілька разів. Але, може, так і має бути – є емоції, переживання, і хочеться ділитися продуманим. Навіть якщо воно продумане вже багато разів.

Життя церкви в цілому і християнина зокрема дуже залежить від того, як розуміється Бог і духовний світ взагалі. У кожного з нас є якісь уявлення “правильності”, і ми свідомо/підсвідомо/несвідомо йдемо до тієї правильності. Активно чи не дуже, швидко чи повільно. Continue reading

Не мій герой

Памятник Степану Бандері

Памятник Степану Бандері

Степан Бандера, мабуть, все ж таки не мій герой. Зараз почалася епопея перейменування вулиць на нових героїв. У Києві, кажуть, буде проспект Степана Бандери замість Московського, ще десятки вулиць перейменують.

Звичайно, вулиці не можуть бути названі іменами катів. Не може бути в Україні вулиці Сталіна, Леніна і інших революційних діячів, червоноармійців, кадебістів-енкаведистів і так далі. Continue reading

Вата України

vataМене не перестають дивувати українці. Шість разів вони обирають владу на всенародному голосуванні і кожного разу вони люто ненавидять тих, кого обрали.

У 1991 році 15 мільйонів обрали Кравчука, у 1994 Кучму 14 мільйонів. У 1999-у за Кучму проголосувало майже 16 мільйонів, а у 2004 після помаранчевої революції 15 мільйонів сказали Ющенку “так”. Потім, у 2010 році Янукович набрав 12 мільйонів, у 2013-у році почався Майднан, Янукович втік в Росію, народ обрав нового гетьмана – Порошенка. За нього в 2014 році проголосувало майже 10 мільйонів. Continue reading

Маленькі перемоги Майдану

Можна довго і нудно сперечатися – оправдала себе нова “єврореволюція” чи ні. 104 особи загинуло на Майдані, щодня гинуть українські військові, нацгвардійці, мирні жителі… Українська економіка зазнала сильного удару, долар і євро стали значно дорожчі, ціни зростають щодня.

Але є і маленькі пермоги. Про одну з них коротенько напишу. Перші особи держави мають вигляд гідних людей. Все таки, Порошенко і Яценюк вільно спілкуються англійською, тямлять і в економіці, і в міжнародних відносинах. Вчора був розширений круглий стіл за участю Президента, Прем’єр-міністра, міністрів, голова Верховної Ради, очільників НБУ, армії, нацгвардії. Перші особи держави зібралися, щоб обговорити стан справ в Україні. Вони  не сварилися, не ображали один одного, як було в часи Ющенка-Тимошенко. Вони сиділи поруч і разом думали, що робити.

Я далекий до думки, що більшість з них глибоко люблять власний народ. Думаю, що політики завжди політики – дбають про власний гаманець та власну славу. Думають про вибори. Але крок вперед країна точно зробила. Зрештою, те, що у нас є принаймні дві або три провладін партії теж крок вперед. Отже, монополізації влади не буде. Принаймні, поки що…

С.Ч.

Українська нова доба. Галина Космина

6453_1204377065096_3677629_nГалина КОСМИНА

У підручниках з історії України буде новий розділ. Він буде розділяти добу незалежної України від доби нової незалежної України. Розділ трагічний, кровавий, важкий… Зараз він триває на вулицях, на майданах, на устах. Зараз в Україні народжується нова держава. Я пишу так, бо після переосмислення людських втрат і загрози втрат територіальних, кожен земляк, який раніше не мав потреби думати про справи державні, сьогодні задає собі питання: чому така українська влада? Чому така українська доля? Чому такий український народ? Кожен питає і реагує по-своєму: хтось сумує і слізьми оплакує рани постраждалих родин, хтось мовчанням відпроваджує новітню українську добу в історію, хтось не знаходить собі місця у поривах гніву, хтось хапається за знаряддя помсти, хтось ще інший, інший, але не чужий. Бо чужих в одному домі не буває. У ці дні кожен про щось думав. Не про вступ до Євросоюзу, не про претендента у президентське крісло (про це думають новини). У своїй глибині людське серце шукало сокровенного – справедливості. Чому так? Чому прийшлося переживати те, що ми переживаємо? Чому такий тягар впав на плечі багатьох українських родин? Я думала над цим також і не маю або не претендую на відповідь. Але декілька тез, які глибоко вкоренилися у мою свідомість, у свідомість нової української доби. Continue reading