А про що б ти запитав кандидата?

Мені недавно кілька разів казали – а про що б ти запитав кандидата в Президенти?

Отож, я склав свій список. Питання, які мене турбують, і які мають турбувати багатьох українців. Багато цих питань прямо не пов’язані з обороною чи зовнішньої політикою, з якими так часто пов’язують пост Президента, але Президент все ще а) глава держави б) гарант Конституції в) Верховний Головокомандувач г) призначає Прокурора, голову СБУ, міністра оборони і міністра закордонної політики ґ) підписує або ветує закони. Крім того, у нього може бути фракція у парламенті, тому на разі Президент у нас не формальний глава держави, а фактичний. А взагалі в с.106 розділу V Конституції є аж 31 пункт його обов’язків. Continue reading

Advertisements

Який держслужбовець потрібний Україні

chinovnikСергій ЧЕПАРА

Мустафа Наєм на своїй сторінці фейсбук поширив малюночок “за якого Президента я проголосую”. Мабуть, яким має бути очільник держави розмова довга, але є одна річ яку варто зробити – здійнити нову, якісно кращу кадрову політику.

На сьогодні ми маємо пострадянську Україну і пострадянське чиновництво. За 23 роки воно не вимерло, а пристосувалося і відтворює собі подібних. Середній чиновник не тільки корумпований, а й неосвічений – не тямить ні в політиці, ні в економіці, не знає історії України.

Що варто і треба зробити?
Кандидат на будь-яку державну посаду має публічно складати іспити з української мови, історії України та українського законодавства. На усний іспит з історії України та законодавства мають мати право прийти будь-хто, а всі результати мають публікуватися в пресі та інтернеті. Можна піти далі – дати право будь-кому ставити запитання кандидату на державну службу. Спочатку ставлять запитання члени державної комісії, потім всі бажаючі присутні. Щодва роки державний службовець має проходити навчання з політології, економіки та іноземної мови. Курси з іноземних мов за рахунок держави мають діяти постійно. Результати (іспити, атестація) мають бути публічними, і впливати на премію службовця. Не знаєш англійську чи німецьку на трійку – шукай нову роботу. Не державну. Щотри роки дуржслужбовцю треба складати іспити з “вступних дисциплін” – історії, мови, законів. Треба також встановити фіксовану доплату за “західні” дипломи – наприклад, сформувати перелік “західних універитетів”, диплом яких даватиме право на доплату. Публічність – це необхідна умова щоб все це запрацювало, а не стало ще одним корупційним колом. Continue reading

Як я ходив на зустріч з кандидатом у народні депутати

Сьогодні в нашому місті відбулася зустріч громадськості з кандидатом у народні депутати по нашому мажоритарному округу.

Кандидат А.Л., він же депутат V скликання, підготувався ретельно: на сцені народного дому культури висів величезний прапор, на тлі якого красувалися три фотокартки – Степана Бандери, Ярослави Стецько та Євгена Коновальця. Складалося враження, що ці три особи особисто рекомендують кандидата. Оскільки кандидат вже не перший рік член правої політичної партії, то свою промову він побудував у такому ключі:
– обіцяв ніколи-ніколи не стати “перебіжчиком”;
– розповідав скільки пам’ятників Степану Бандері вже поставили за його підтримкою, і скільки ще поставлять, якщо його оберуть у парламент;
– скільки робочих місць ним вже створено;
– обіцяв відродити наш край уже найближчим часом.

Все б нічого, але… побачивши “групу підтримки” та почувши їхні промови, я вирішив щонайменше добре подумати, за кого голосувати. У групі підтримки опинився чоловік О.Ф., який у 1998 році також отримав мандат від нашого округу. Тоді пан О. сказав, що всіляко підтримує пана А.Л. по “мажоритарці”, а голосувати радить за списки ВО “Свобода” (!!!). Мовляв, ВО “Свобода” – наш вибір… І все б нічого, але той самий пан став депутатом при підтримці тоді прокучмівської сили “За єдину Україну”. О.Ф. був явно провладним кандидатом, входив у коло друзів тодішнього президента. Тому я не вірю у його щирість.

Інший член “групи підтримки” – голова районної ради. Голова районної ради теж хвалив кандидата. Але знаючі люди стверджують, що коли пан голова обирався, то обіцяв що в районі буде більше роботи, ніж робочих рук… А віз і нині там – так багато роботи, що половина моїх однокласників сидить вдома.

Про програму. Нічого конкретного, окрім заяв про потребу захищати українську мову, будувати пам’ятники Бандері та розвивати край (яким чином?) я не почув.

Звісно, будувати пам’ятники можна. Але чи хотів би цього сам Степан Бандера? Здається, він відстоював ідею вільної України, незалежної, сильної політично, економічно і культурно. А скільки пам’ятників Бандері має бути в Україні – питання, як на мене другорядне.

Згідно декларації, “правий” кандидат заробив за минулий рік 4,6 мільйони гривень. Не погано. Добре заробляти не гріх. Але чи не є дитячі майданчики, школи і навіть пам’ятники способом просто сподобатися і запам’ятатися людям?