Хто убив Люсю Заремб’янку в Брюховичах?

Багато років тому, ще у міжвоєнній Речі Посполитій, у наших Брюховичах, що біля Львова трапилася трагедія. У ніч з 30 на 31 грудня 1931 року, якраз перед Новим Роком, в своєму домі в своєму ліжку було знайдено тіло 17-річної доньки архітектора львівського Генрика Заремби Ельжбети (Люсі) Заремби. Тіло знайшов її рідний брат Стас, син Генрика.

Архітектор Генрик Заремба був поляком, жив і творив у Львові. Він трудився у стилі модерну. Вікіпедія каже:

1909 року закінчив Львівську політехніку. 1911 року заснував власну фірму. Споруджував житлові будинки у стилі модерн протягом 1911—1914 років. Від 1908 року член Краківського технічного товариства, а від 1919 — член надзвичайний Політехнічного товариства у Львові.Член Спілки митців-декораторів у Перемишлі. Продовжив діяльність після війни. У 1930-х роках перейшов до стилістики функціоналізму. 1931 року в заміській віллі Заремби в Брюховичах під Львовом було вбито його доньку. Судова справа, на якій він виступав як свідок і потерпілий, набула значного розголосу в польській пресі, відома як «процес Ґорґонової». Згодом, самогубство вчинила дружина Заремби, а 1939 року внаслідок сходження лавини у Татрах загинув його 22-річний син, Станіслав. 1977 року вийшов фільм «Справа Ґорґонової», сюжет якої базувався на цих подіях.

Історія тут така, що Генрик Заремба мав дружину і від неї двох дітей – Ельжбету і Стаса. Дружина мала проблеми з психічним здоров’ям, тому перебувала на Кульпаркові у відомій лічниці. Сам Заремба найняв гувернантку Маргариту Горгонову, яка на той час перебувала у шлюбі з Ервіном Горгоновим. Сам Горгонов після війни мав венеричну хворобу, тому поїхав у США на лікування, а дружину Риту з сином залишив у своїх батьків у Львові. Через деякий час Рита від них з’їхала, а їхній син залишився з батьками Горгонова.

Сама Емілія Рита Іліч (до заміжжя) народилася десь на території сучасної Хорватії 7 березня 1901 року (тоді це була Австро-Угорщина, після війни Югославія). Отож, після того, як Рита пішла від батьків чоловіка, вона поневірялася, роботи і житла не мала. В такому стані до себе її запросив Генрик – у 1924 році. Він мав заміський дім у Брюховичах (кажуть, приблизна адреса зараз Незалежності, 50). Через рік у Рити і Генрика зав’язався роман. Йому було 41 рік, а їй 24 – 17 років різниці. Рита старалася бути для двох дітей Генрика як мама, тоді як справжня мама жива-живісінька лікувалася на Кульпаркові. У 1928 р. у Рити від Генрика народилася донечка – Рома (Романна), яку Генрик дуже любив. Continue reading

Як здійснилася маленька мрія

Я побував у музеї-архіві преси Вахтанга Кіпіані!

Побувати мріяв давно, але не випадало нагоди. Нарешті зміг. Вахтанг заснував музей-архів кілька років тому. В ньому зберігається велика кількість книг, газет і журналів різної тематики. Деякі книги надруковані у 20-30-их роках. Є багато газет і журналів, надрукованих українцями у США та Канаді. Особливу увагу приділено ОУН, УПА, Степану Бандері та подібному до цього. Є релігійна література – молитовники, катехизиси.

На жаль, сам Вахтанг Кіпіані не зміг провести для мене екскурсію, це зробила його помічниця Ірина.

Continue reading

Америка замітає сліди! Об’єднуйтеся!

Автор: Ігор Тунік

Всі, хто бував в Одесі, можливо чули цю фразу на залізничному вокзалі. Її постійно викрикувала одна хвора і нещасна жінка. Пізніше цю фразу можна було почути на радіо і вона стала крилатою.

У дитинстві я любив карикатури. Особливо я любив радянські журнали “Крокодил” і “Перець”. Дуже в моє дитячу свідомість в’їлося зображення “Дядечка Сема” – образ США. Завжди з сигарою в руках на тлі ядерних боєголовок. Він був винен у більшості бід в світі.

Пізніше я звернувся до Христа і став прихожанином протестантської церкви. Я з великим задоволенням став читати християнські книги. Особливо мені подобалася автобіоргафія Георгія Вінса- одного з лідерів “ініціативників” дисидентів баптистів. З його біографії я дізнався, як переслідували євангельських християн в СРСР, як християни з США молилися про падіння комуністичного режиму і як вони турбувалися за християн в Союзі. Continue reading

Жовква. Музеї і не тільки. Фото

Жовква (початок)

Отже, у Жовкві є 2 музеї. Один міститься у замку і має три зали. Інший міститься у самій ратуші. Сам замок в дуже поганенькому стані, але ведуться ремонтні роботи.

Continue reading

Справедливість чи толерантність? Олена Білозерська

сумнозвісна книга про Майю та її мам

сумнозвісна книга про Майю та її мам

Недавно в інтернеті спалахнув скандал – кілька правих організацій Галичина написали досить стриманого листа керівництву області про недопустимість пропаганди гомосексуалізму в Україні. Мова йшла про книжку “Майя та її мами”, презентація якої мала відбутися на Форумі видавців. Захисники толерантності одразу звинуватили правих в погрозах (яких, на мою скромну думку там і близько не було) і почали роздувати інформаційну кампанію. Книжечку я читав. Там багато дзорових і цінних думок. Але не всі. Наприкінці книги виявляється, що дівчинка Майя виховується двома мамами (очевидно, лесбіянками, хоча прямо це не сказано). Авторка заохочує приймати такі сім’ї, як належне, адже діти можуть виховуватися в різних сім’ях – десь нема мами, десь тата, хтось був змушений переселитися з Криму після анексії.

Олена Білозерська доволі вдало підмітила, що захисники толерантності так далеко зайшли в захисті прав людини, що втратили відчуття меж. Так само думаю і я – утікаючи від одних нездорових крайностей (призначення жінки – баняки і діти) люди потрапляють в інші (абсолютна рівність у всьому, людина має завжди право на вибір і т.д.). Очевидно, що всіх дітей треба любити і приймати – назалежно від раси, кольору шкіри, релігії, віку, фізичних та емоційних можливостей. Але це не значить, що сім’я, де є “дві мами” (чи два тата) є нормальною. Словом, читайте самі…

Олена БІЛОЗЕРСЬКА,
боєць-доброволець

Після скандалу навколо дитячої книжки “Майя та її мами” скачала цю книжку і прочитала. І скажу я вам (хоча й розумію, що моя думка багатьох обурить): це неправильна і шкідлива книжка.

Для тих, хто не читав: розповідь іде від імені звичайної дівчинки Майї, приблизно десятирічної. Вона описує свій загалом дружний клас, у якому в кожної дитини є якась особливість: хтось був зачатий у пробірці від сперми донора, у когось є тільки мама, бо батько зник під час війни на Донбасі, а в когось батька і не було, у когось тато і дві мами (перша – рідна, друга мачуха), когось виховує бабуся, бо обоє батьків на заробітках, у когось батьки позбавлені батьківських прав, хтось є всиновленою дитиною, хтось проводить тиждень у батька, тиждень у мами і її друга, а сама Майя росте в родині двох лесбійок, а батько її невідомий донор. Також ці діти різних національностей, дехто має певні особливості у зовнішності. І в них є мудра і добра вчителька пані Юлія, яка навчила їх не сміятися один з одного, бо кожна дитина заслуговує любові, і кожна сім’я – це сім’я, якщо в ній панує любов. Continue reading

Іван Франко і Львів

Пам'ятник Івану Франку у Львові

Пам’ятник Івану Франку у Львові

Іван Франко народився не у Львові, а в селі Нагуєвичі біля Дрогобича. Проте, без сумніву, Франко — один з найвидатніших львів’ян. Тут він прожив 40 років із 60, які відміряло йому провидіння.

Іван Франко — людина, яка “зробила себе самого”. Син простого сільського коваля Якова Франка. Коли пройдуть роки, і молодий доктор філософії Франко відвідуватиме рідне село, його односельчани звертатимуться до нього на “Ви”.

Що поєднує цього великого українця і столицю Галичини? Насамперед, тут Франко жив, навчався і працював. Після одноповерхового Дрогобича Львів для Івана Франка здавався мегаполісом — тут жило близько 200 тисяч осіб, і на вулицях можна було чути німецьку, польську, українську та ідиш. Львів тоді називали “Вавилоном” або “маленьким Парижем”. Continue reading

Віра і діла. Навколо чого танцюємо 500 років?

Віра чи діла? Дискусії тривають...

Віра чи діла? Дискусії тривають…

Сергій ЧЕПАРА

Наступного року святкуємо велику річницю – 500 років Реформації. Коли католицький монах Мартін Лютер прибив свої 95 тез на ворота, то, мабуть, і гадки не мав, що все так розкрутиться – у Європі з’явиться нова потужна християнська течія – протестантизм, а ім’я самого Лютера одні проклинатимуть століттями, інші благословлятимуть.

Власне, цей пост не про Лютера, хоча він велика постать у християнстві. Віра і діла – дві категорії, що стосуються як віруючих, так і невіруючих. Власне, чому ця тема така важлива? В християнсві взагалі точаться шалені дискусії – як між собою пов’язані віра і діла. Власне, це стало одним з каменів спотикання між лютеранами (а потім протестантами) і католиками. Але і у самому протестантизмі точаться сильні дискусії. Але це ще не відповідь на питання “чому так є?”. Відповідь така – взаємозв’язок віри і діл – це питання чистоти євангелії, а отже, спасіння. Якщо ми неправильно розуміємо (і тлумачимо) євангеліє, то наслідки будуть.. ні більше, ні менше, стосуватися вічності нашої душі. Тобто: якщо ми даємо неправильну відповідь на питання римського в’язничного сторожа “Що мені робити, щоб спастися?” (Дії 16:30-31), то, мабуть, спастися не зможемо. Чи зможемо? Continue reading

… вираховує Він число зорям, і кожній із них дає ймення

Бог знає кожну зірку на ім'я

Бог знає кожну зірку на ім’я

Так говорить нам Псалом 146 (147):4 – Бог знає, скільки всього зірок і кожну називає за її іменем.

А скільки всього зірок? У Стародавній Греції вважали, що їх близько 3000. Кожну зірку внесли в каталог, “назвали” грецькою буквою. Зорі були об’єднані в сузір’я. Всіх їх поділили на 6 величин: 1-а величина найяскравіші, 6-а – найменш яскраві. Запам’ятати кожну зірку було не неможливо. Кажуть, Олександр Македонський знав імена кількох тисяч своїх воїнів.

З того часу багато всього змінилося. Галілео Галілей винайшов телескоп і з’ясував, що зірок значно більше. наука і техніка розвивалися-розвивалися і тепер вважається, що зірок значно більше. Наше Сонце належить до галактики Молочний Шлях / Чумацький Шлях, в якій є близько 100 000 000 000 зірок. Галактик у видимому Всесвіті близько 10 мільярдів, а якщо в кожній по 100 мільярдів зір – то число отримуємо гігантське – одиниця з 21-им нулем або один секстильйон. Continue reading

Все та ж Братислава, або медовий тиждень у Європі

На цей раз у мене трохи більше часу, тому спробую навіть фото прокоментувати :)

В Братиславі є кілька фортець, одна з яких на фото – Град Девін. Оскільки вона на окраїні міста, їхати до неї треба хвилин 15 автобусом – і то, лише якщо без зупинок.

IMG_9013

Continue reading

“Діди воювали” або хто переміг у Другій Світовій

Всі знають, що обидві Великі війни програла Німеччина. Загинуло багато людей, а ця середньоєвропейська країна зазнала гігантських збитків. У Другій війні був ще нацизм – жахливий антидемократичний антилюдський режим, який погубив мільйони євреїв Європи.

Але. Росія війну виграла – принаймні про це вона пише і говорить щороку, і не лише 9-го травня, а за будь-якої нагоди. “Наші діди воювали”. Так, а ще діди українців, поляків, білорусів. Воювали і американці, і канадці, і французи, і британці. Китай також брав участь у конфлікті проти нацистських режимів Німеччини, Італії, Японії. Одне слово не тільки росіяни. Та й деякі росіяни були в Російській Визвольній Армії генерала Власова. Але воювати і вчиняти військові злочини то різні речі.

Але чому я про минуле? Європейці вміють цінувати минули – вивчати, пам’ятати, роздумувати… А росіяни вміють пишатися, пишатися, пишатися… А ще німці, французи і поляки побудували тисячі доріг (сіл, міст, шкіл, поштампів), а ще надрукували мільйон книг, і т.д.

Що зробили росіяни? Диктатура, слабка економіка, російські танки в Грузії і Україні. Ганьба, пропаганда на ТБ. А ще – тільки нафта, але не російські телефони, телевізори чи компютери, не автомобілі чи пральні машини.

То чи потрібен комусь той рускій мир? Якщо такий мир то розбиті дороги і куль вождя, то не дуже, мабуть.

Фото: Нідерланди, Німеччина, 2015.