Павло СІЛКОВСЬКИЙ

Спілкуємося на днях із експертами МОЗ. В діагностичному центрі відбувається публічна дискусія щодо майбутньої реформи медицини. Зустріч у форматі запитання-відповіді. Запитання з зали: як можна буде організувати співоплату медичних послуг, якщо існує 49-а стаття Конституції про безкоштовну медичну допомогу в лікарнях?
Відповідь: враховуючи те, що ми ніяк не можемо назбирати 300 голосів у парламенті, ми знайшли спосіб обійти вказану статтю… Continue reading →

Тут дуже важливо не впасти в редукціонізм (спрощення). Ситуація в Україні є дуже складна. Тут нема чорного і білого, але багато відтінків сірого.

Continue reading →

Святослав Вакарчук

У цьому пості аналізую виступ Святослава Вакарчука у Львові, навколо якого розгорілися суперечки. Деякі звинувачують Святослава у лже-патріотизмі, незнанні історії, а деякі навіть у нацизмі. Отож, що насправді сказав Вакарчук-молодший і як це сприймати.

«Я не дуже добре, але особисто знав Сашка і пам’ятаю, яка він світла та інтелектуально широка людина. Мені особисто сьогодні не вистачає саме таких людей.

Я хотів би звернутись через вас, журналістів, до ширшої аудиторії політиків і всіх громадян. Ми вже 25 років будуємо державу, але весь цей час сперечаємось, що таке Україна і хто такий українець. Як в ХХІ столітті означити це поняття?

Хтось скаже, що той, хто ідентифікує себе українцем, той і має право так себе називати. Добре, але якщо інші не хочуть тебе таким ідентифікувати?  Якщо ти не народився тут, маєш інший паспорт, або говориш із акцентом? Хто визначає, хто з нас українець, хто – ні?

[Вакарчук піднімає дуже важливу тему – якщо людина живе в Україні, але не громадянин? або громадянин, але не розмовляє вільно українською мовою? хто вона тоді?] Continue reading →

Колись давно чи під час війн чи через борги люди ставали рабами. Одні люди володіли іншими. Хтось народжувався вільним, хтось – рабом, будучи просто майном, немов меблі. Мільйони людей гнули спини на інших. Народжувалися рабами, жили рабами і помирали рабами. Їхні діти і онуки теж були рабами. І річ навіть не в тім, що раби важко працювали, а в тім, що вони не мали прав – голосували, розпоряджатися своїм життям, мати житло, освіту, роботу на вибір.

Йшли роки і людство прийшло до того, що рабство це погано, бо всі люди вільні і рівні. В Європі мислителі і поети оспівували свободу, і як наслідок, рабство засудили і скасували. Свобода стала такою великою цінністю, що майже стала ідолом. Свобода слова, свобода совісті (віросповідання), свобода на вільне пересування, обирати працю і т.ін. Continue reading →

Я зовсім не підтримував дії Президента і Партію Регіонів. І не підтримую. І не симпатизую їм. Ніколи за них не голосував, не планую, і у мене нема ні родичів, ні друзів, ні знайомих там.

Але те, що зараз відбувається (чи вже відбулося) мені все ж таки нагадує антиконституційний переворот. Опозиція спочатку підписує папірчик про Конституцію 2004 року і вибори у грудні. Потім стає ядром тих, хто голосував за відсторонення Президента від обов’язків (всенародно обраного Гаранта Конституції). Просто взяли і відсторонили. Хіба це не узурпація влади Верховною Радою? Хіба один державний інститут може відібрати повноваження в іншого?

Існувало два більш-менш законні способи зміни влади: скасування неконституцйного рішення КСУ 30 вересня 2010 року (пронеконституційність Закону України “Про внесення змін до Конституції України” від 8 грудня 2004 року N 2222-IV) ним самим та імпічмент. Перший спосіб – це повернення до Конституції 2004 року, парламентсько-президентська республіка і т.д. і т.п. Михайло Рябець недавно зазначив, що опосередковано Конституційний Суд винен у смертях на Майдані, адже фактично дозволив Президенту узурпувати владу в країні. Тоді аж два судді (Віктор Шишкін і Петро Стецюк) з вісімнадцяти написали окрему думку, а опозиціонери, ЗМІ та громадськість взагалі все спокійно ковтнула. Другий, імпічмент, вимагає активної участі Конституційного і Верховного Судів. Але це принаймні спроба триматися у правовому полі.

Те, що зробила сьогодні Верховна Рада ще раз продемонстувало, що її депутати керуються настроями і обставинами, а не Конституцією і Законами. Якщо сьогоднішні очільники прийшли до влади за явно сумнівним сценарієм, то завтра їх зметуть у ще сумнівніший.

Перестановка доданків. Годі сподіватися на нові обличчя. Турчинов? Наливайченко? Це все вже було. Давайте ще тепер втретє обиремо Юлю Тимошенко Прем’єром, або ні – одразу Президентом, і не де небудь, а на Майдані голосуванням рук.

Я не знущаюся. Я просто думаю, що нам до західної демократії ще дальше, ніж до Альфа Центавра. У нашій країні ні влада, ні опозиція не поважали і не поважають Закони, які самі пишуть. Це і є справжня біда українського народу.

І я дуже хочу, щоб у країні почалися глибокі і системні зміни. І люстрація це лише один з потрібних етапів. Але я все ще сумніваюся, що опозиція/нова більшість хоче, може чи знає, як це робити.

Кость БОНДАРЕНКО

Я не вірю в те, що після скинення нинішньої влади в країні відбудеться миттєвий розквіт демократії. Демократія не встановлюється законами чи декретами. Колись один мій приятель висловив цікаву сентенцію: “Коли борешся з організованою злочинністю, будь готовий до того, що їй на зміну прийде неорганізована злочинність, а це – набагато страшніше”. Ці слова часто згадую сьогодні, задумуючись над ситуацією, що складається в Україні.

Повстання (його не можна назвати революцією, бо революція призводить до системних змін в суспільстві, яких на сьогоднішній день не уявляють керівники процесу) – цілком теоретично – може перемогти в рамках всієї України або її західної частини. Опозиція та активісти відсвяткують перемогу, урочисто проголосять падіння старого режиму та встановлення нової влади. Стрілянина зі зброї та святкові фейєрверки зіллються в єдину какофонію. Видимість “сухого закону” на Майдані перейде у режим відвертої пиятики – суцільного свята перемоги.

Але мене цікавить: а що буде далі? Мене цікавить: що буде наступного дня? Continue reading →