Обійти все

Павло СІЛКОВСЬКИЙ

Спілкуємося на днях із експертами МОЗ. В діагностичному центрі відбувається публічна дискусія щодо майбутньої реформи медицини. Зустріч у форматі запитання-відповіді. Запитання з зали: як можна буде організувати співоплату медичних послуг, якщо існує 49-а стаття Конституції про безкоштовну медичну допомогу в лікарнях?
Відповідь: враховуючи те, що ми ніяк не можемо назбирати 300 голосів у парламенті, ми знайшли спосіб обійти вказану статтю…
Continue reading

Advertisements

Невивчені уроки історії

Тут дуже важливо не впасти в редукціонізм (спрощення). Ситуація в Україні є дуже складна. Тут нема чорного і білого, але багато відтінків сірого.
Перш за все, фактом є те, що Україна майже 25 років жила як бідна і корумпована постсоціалістична республіка. У цьому винні всі потрохи – від президентів до звичайного громадянина. Майже всі люди, прямо чи опосередковано, причетні до грабування країни. Різниця лише в тому, хто скільки вкрав (зміг вкрасти) – 10 гривень чи 10 мільйонів доларів. Так ми всі жили і горя не знали. Час від часу звинувачували погану владу чи Кремль, але всіх все влаштовувало.

Continue reading

Вакарчук з коментарями

Святослав Вакарчук

Святослав Вакарчук

У цьому пості аналізую виступ Святослава Вакарчука у Львові, навколо якого розгорілися суперечки. Деякі звинувачують Святослава у лже-патріотизмі, незнанні історії, а деякі навіть у нацизмі. Отож, що насправді сказав Вакарчук-молодший і як це сприймати.

«Я не дуже добре, але особисто знав Сашка і пам’ятаю, яка він світла та інтелектуально широка людина. Мені особисто сьогодні не вистачає саме таких людей.

Я хотів би звернутись через вас, журналістів, до ширшої аудиторії політиків і всіх громадян. Ми вже 25 років будуємо державу, але весь цей час сперечаємось, що таке Україна і хто такий українець. Як в ХХІ столітті означити це поняття?

Хтось скаже, що той, хто ідентифікує себе українцем, той і має право так себе називати. Добре, але якщо інші не хочуть тебе таким ідентифікувати?  Якщо ти не народився тут, маєш інший паспорт, або говориш із акцентом? Хто визначає, хто з нас українець, хто – ні?

[Вакарчук піднімає дуже важливу тему – якщо людина живе в Україні, але не громадянин? або громадянин, але не розмовляє вільно українською мовою? хто вона тоді?] Continue reading

Про свободу, яка виросла до потворно-великих розмірів

Колись давно чи під час війн чи через борги люди ставали рабами. Одні люди володіли іншими. Хтось народжувався вільним, хтось – рабом, будучи просто майном, немов меблі. Мільйони людей гнули спини на інших. Народжувалися рабами, жили рабами і помирали рабами. Їхні діти і онуки теж були рабами. І річ навіть не в тім, що раби важко працювали, а в тім, що вони не мали прав – голосували, розпоряджатися своїм життям, мати житло, освіту, роботу на вибір.

Йшли роки і людство прийшло до того, що рабство це погано, бо всі люди вільні і рівні. В Європі мислителі і поети оспівували свободу, і як наслідок, рабство засудили і скасували. Свобода стала такою великою цінністю, що майже стала ідолом. Свобода слова, свобода совісті (віросповідання), свобода на вільне пересування, обирати працю і т.ін. Continue reading

Про Конституцію, узурпаторів і перестановку доданків

Я зовсім не підтримував дії Президента і Партію Регіонів. І не підтримую. І не симпатизую їм. Ніколи за них не голосував, не планую, і у мене нема ні родичів, ні друзів, ні знайомих там.

Але те, що зараз відбувається (чи вже відбулося) мені все ж таки нагадує антиконституційний переворот. Опозиція спочатку підписує папірчик про Конституцію 2004 року і вибори у грудні. Потім стає ядром тих, хто голосував за відсторонення Президента від обов’язків (всенародно обраного Гаранта Конституції). Просто взяли і відсторонили. Хіба це не узурпація влади Верховною Радою? Хіба один державний інститут може відібрати повноваження в іншого?

Існувало два більш-менш законні способи зміни влади: скасування неконституцйного рішення КСУ 30 вересня 2010 року (пронеконституційність Закону України “Про внесення змін до Конституції України” від 8 грудня 2004 року N 2222-IV) ним самим та імпічмент. Перший спосіб – це повернення до Конституції 2004 року, парламентсько-президентська республіка і т.д. і т.п. Михайло Рябець недавно зазначив, що опосередковано Конституційний Суд винен у смертях на Майдані, адже фактично дозволив Президенту узурпувати владу в країні. Тоді аж два судді (Віктор Шишкін і Петро Стецюк) з вісімнадцяти написали окрему думку, а опозиціонери, ЗМІ та громадськість взагалі все спокійно ковтнула. Другий, імпічмент, вимагає активної участі Конституційного і Верховного Судів. Але це принаймні спроба триматися у правовому полі.

Те, що зробила сьогодні Верховна Рада ще раз продемонстувало, що її депутати керуються настроями і обставинами, а не Конституцією і Законами. Якщо сьогоднішні очільники прийшли до влади за явно сумнівним сценарієм, то завтра їх зметуть у ще сумнівніший.

Перестановка доданків. Годі сподіватися на нові обличчя. Турчинов? Наливайченко? Це все вже було. Давайте ще тепер втретє обиремо Юлю Тимошенко Прем’єром, або ні – одразу Президентом, і не де небудь, а на Майдані голосуванням рук.

Я не знущаюся. Я просто думаю, що нам до західної демократії ще дальше, ніж до Альфа Центавра. У нашій країні ні влада, ні опозиція не поважали і не поважають Закони, які самі пишуть. Це і є справжня біда українського народу.

І я дуже хочу, щоб у країні почалися глибокі і системні зміни. І люстрація це лише один з потрібних етапів. Але я все ще сумніваюся, що опозиція/нова більшість хоче, може чи знає, як це робити.

Пролог, не епілог. Кость Бондаренко

1384970559_1381914234_kost-bondarenkoКость БОНДАРЕНКО

Я не вірю в те, що після скинення нинішньої влади в країні відбудеться миттєвий розквіт демократії. Демократія не встановлюється законами чи декретами. Колись один мій приятель висловив цікаву сентенцію: “Коли борешся з організованою злочинністю, будь готовий до того, що їй на зміну прийде неорганізована злочинність, а це – набагато страшніше”. Ці слова часто згадую сьогодні, задумуючись над ситуацією, що складається в Україні.

Повстання (його не можна назвати революцією, бо революція призводить до системних змін в суспільстві, яких на сьогоднішній день не уявляють керівники процесу) – цілком теоретично – може перемогти в рамках всієї України або її західної частини. Опозиція та активісти відсвяткують перемогу, урочисто проголосять падіння старого режиму та встановлення нової влади. Стрілянина зі зброї та святкові фейєрверки зіллються в єдину какофонію. Видимість “сухого закону” на Майдані перейде у режим відвертої пиятики – суцільного свята перемоги.

Але мене цікавить: а що буде далі? Мене цікавить: що буде наступного дня? Continue reading

Юлія Мостова. SOS, або Лісапетна моя Україна

Юлія Мостова

Одна з кращих статей, яку я прочитав останнім часом. В ній тонко і правильно помічені головні проблеми сучасного українського суспільства. Краще не напишеш. Попри її розміри статтю раджу прочитати.

Юлія МОСТОВА,
головний редактор видання “Дзеркало тижня. Україна”
Стаття розміщена тут.

Про що ми пишемо? Про що сперечаємося до хрипоти? У кого годинник дорожчий? У кого мітинг довший? Як зшити некрозні партійні тканини? Що дорожче: “тушки” поштучно чи “тітушки” оптом? Як називати війну першої половини минулого століття? Проводити вибори невідомо кого в мери Києва влітку чи не проводити? Чи приходити до парламенту автору президентського послання, який його навіть не читав?

Порядок денний животіння. Навіть не виживання, і вже тим більше не розвитку. Знаєте, нам, українцям, властива не тільки “хатоскрайність”, а й “хатоцентричність”. Переважна більшість нас не цікавиться тим, що відбувається за межами української хати. А світ змінюється. Стрімко, безжально. Стереотип, який ділив його на стабільно цивілізований і такий, що вічно розвивається, кане в минуле. Коли ми говоримо про перспективу найближчих десятиліть, то потуга Америки вже не видається безальтернативною й непорушною, благополуччя Європи — наперед визначеним, та й китайці вже здогадалися, що рис — це лише гарнір.

Валяться усталені стереотипи не тільки стосовно держав, ставляться під сумнів дієвість, роль і навіть доцільність існування міжнародних структур, без яких, нам так здавалося десятиліттями, світ упаде, — СОТ, МВФ, Світовий банк. Світ стає дедалі жорстокішим і небезпечнішим для життя. Точаться невидимі і видимі війни за ресурси (землю, енергію, мінерали, воду), і їх збільшення — перспектива найближчих десятиліть. Україні доведеться відвойовувати своє місце під сонцем (у т.ч. в світовому розподілі праці) в умовах жорстокої конкуренції. Пригадуєте містера Сміта в “Матриці”? Він казав Морфеусу, який повстав проти світу машин, що перетворили людство на сплячі елементи живлення: чого вам, людям, ще треба, адже ми створили вам ілюзію розквіту вашої цивілізації — кінця ХХ століття? Не помічати тектонічних зрушень, які відбуваються за межами нашої країни, — неможливо, навіть якщо міцно заплющити очі й відгородитися долоньками. Ми б’ємося за стільники і мед у вулику, що зірвався з верхівки дерева й летить униз…

У цих умовах еліта країни, її політичний клас не мають права жити 2015 роком, бо вони відповідальні перед нинішніми та майбутніми поколіннями за збереження Української держави. Держави, в якої з такою владою, з такою опозицією і з таким суспільством — немає шансів вижити і посісти гідне місце в майбутній світобудові. Якщо збережеться нинішній рівень інтелектуальної й моральної відповідальності формального авангарду країни, на Україну чекає тільки одна доля — перетворення на донора. Як людське тіло розбирається на рогівку, нирки, судини і печінку, наша країна має дуже високі шанси бути розібраною на землю, надра, недорогу робочу силу, питну воду та окремі високооплачувані мозкові клітини. Continue reading