Як вам, тим людям, що борються за права та правильні рішення, почуватися білою вороною серед друзів, серед оточення, серед однокласників, будь-що…?

Як вам почуватися чужим у власній країні, у своїй “хаті” і чи справді у такому випадку це ваша хата?
Чи норми суспільства у якому ви живете підходять вам?

У нас норма купувати екзамени, дипломи, водійські посвідчення, рішення депутатів… Норма коли поліція не реаугує на скарги, а як реагує, то так ніби це ти їх повинен захищати. Норма випивати по вихідних (і не тільки), а потім на підпитку сідати за кермо. І норма мовчати про порушення, бо якщо скажеш, то ти сексот, стукач, здав своїх. Норма коли людина при владі, то одразу забуває хто на кого працює.

(до Дня Незалежності України)

1. Ім’я (назва) речі (об’єкта, суб’єкта, події) в просторі мови відображає, несе в собі її (речі) суть. Ми кажемо: річ відповідає своїй назві. Для буття людського соціуму у Всесвіті це – основа. Панування у суспільстві ладу потребує, щоб речі в дійсності відповідали тому смислу, який надають їм імена. Це аксіома. Конфуцій, коли його спитали, що він зробив би у першу чергу, якби став правителем, відповів: «Перше, що потрібно зробити – виправити імена». Що це означає? «Це коли правитель буде правителем, слуга – слугою, батько – батьком і син – сином», – відповідав він.

Коли ім’я не відповідає сутності речі, наприклад, правитель не є правителем за суттю, а лише за назвою, то світ речей двоїться. Є світ, у якому речі відповідають своїм назвам, а є його викривлена копія, у якої такої відповідності немає. У цьому другому, облудному світі, назви справжніх речей використовуються для підробок. Речі в ньому являється нам по суті як неназвані, хоч названі, бо мають прикладки (назвиська, лейби), які мітять підробки, як річ справжню. Така ситуація, при якій імена не відповідають суті речей означає для нас, що ми живемо серед об’єктів, суб’єктів, подій, суть яких прихована за туманом псевдоназв. Ми начебто знаємо, що то підробки, оманливі копії природних, суспільних, духовних речей, що їхні назви не відповідають суті правдивих речей. Проте, знаючи це, часто-густо знаками ми демонструємо на ззовні своє їх визнання, тобто вступаємо у взаємодію з ними, як зі справжніми. І немає ніякого значення, що робиться при тому у нашій свідомості щодо цього подвоєння світу речей на реальний і облудний, головне для нашого несправжнього правителя, бізнесмена, чиновника щоб ми потрібні знаки подавали – голосували, писали петиції, платили за підробки товарів, платили хабарі замість податків. Адже цими зовнішніми діями ми вже включилися в механізм цього облудного світу як його складові гвинтики чи деталі. Continue reading →

Сьогодні кілька моїх знайомих запостили щось типу “Ну, що, 73%, задоволені”? Ця стратегія (звинувачувати частину українців у виборі) є провальною з кількох точок зору.

Хоча я належу до цих прекрасних, добрих і розумних 27% (іронізую), я був би дуже обережним, щоб писати такі дурниці публічно. Ось чому.

По перше, це не вибір між чорним і білим. Політики є політики. Деякі з них трохи кращі, інші – трохи гірші. У 2010 році наша країна на чесних демократичних виборах (так!) обрала Януковича, але потім, з ганьбою, Янукович утік з країни. Тепер Януковича навіть його електорат вважає або негідником, або злодієм, або убивцею, або невдахою. Continue reading →

Ці думки були записані кілька тижнів тому, але загальний підхід у мисленні, я думаю, актуальний постійно.

Я дуже мало знаю про конкретний випадок — хто там що блокував, чому і хто кого побив. Але в цій країні я живу вже 33 роки — власне, з народження. У мене вкотре засмучує, що люди не вірять в інституції.

“Демократія це процедура, а не мільйони на вулицях” – так колись сказав Віталій Портников. Це дуже глибокі і правильні слова, але боюся, що багато моїх співвітчизників їх або не розуміють, або не сприймають. Яку Україну ми хочемо побудувати? Де всі питання вирішуються майданами і блокуванням колії? Нам треба навчитися жити у правовій державі. Так, спочатку її треба побудувати. А для цього в неї треба повірити. “Проти лому нема прийому, але можна взяти інший лом”. Сила поборюється силою. Посієш вітер, пожнеш бурю. Поліція має бути професійною і діяти в рамках закону, а захисники вітчизни, так звані атовці, мають отримувати відповідну плату, соцзахист і все таке. Але не можна героїзувати нікого. Поліція це не вічні покидьки, а атовці не завжди герої. В цивілізованій країні блокування колій це кримінальний злочин. Де ми хочемо жити? Де кожен досягає свого, бокуючи колії? Continue reading →

За кого голосувати?

Мене часто звинувачують в тому, що я пишу багато загальних/абстрактних/розмитих ідей про політику і вибори, але рідко говорю чітко. Так може здатися на перший погляд. Але від загального до конкретного один крок.

Отже, кілька простих принципів і переходимо до прізвищ.
1. Голосувати треба. Участь у виборах (принаймні як виборця) – це правильно, бо це вплив. Якщо Ви не підете на вибори, вони все ж таки відбудуться. Тоді просто інші люди оберуть главу держави без Вас. Continue reading →

Скоро вибори!

В 2019 році нас чекають вибори – парламентські і президентські. Звичайно, якщо влада щось не втне, і не перенесе їх на 2300-ий рік :) За кого голосувати?

Спочатку хочу сказати, що відповідальна та зріла людина має брати участь у житті своєї країни. Пасивно спостерігати, як до влади приходить аби-хто, є погано. Кожен з нас повинен в міру можливого долучатися до всього, що може – справи у садку чи школі, куди ходить дитина, ОСББ, профспілка, село чи місто, країна.

Участь у виборах – це мінімальний мінімум нашої активності. Це дуже мало, але це все ж краще, ніж повний нуль. Коли варто починати цікавитися кандидатам, партіями? Як казав мудрець матері шестимісячної дитини: “Ви запізнилися з вихованням на 6 місяців”. Я вірю, що обов’язок кожного – мати постійне зелене поняття про справи в країні. І бажано, не зелене, а трохи глибше. Якщо вмієте читати – читайте. Читайте хороші он-лайн видання – Українська правда, Новий час, Дзеркало тижня, Тиждень, Збруч і т.ін. Навчіться розрізняти хороші ЗМІ від поганих. Звертайте увагу на те, що кажуть політологи. Політики – це люди, які хочуть Вам подобатися. Тому вони професійно і грамотно купують Вас своєю риторикою, своїми балачками і обіцянками. Політологи, здебільшого, науковці, для яких політика не просто корито, а об’єкт професійного вивчення. Ці люди глибше і краще знають всі підводні течії, і до їх думки дуже варто дослухатися. Continue reading →

Протестантська молодь Львова читає Біблію в центрі міста. 2017 рік.

До цього питання можна підходити по-різному.

1. Дехто вважає, що християнською може бути лише країна, де більшість складають “справжні” християни (в православній термінології, “воцерковлені” люди, в протестантській – “відроджені”). Мені здається, такий підхід є неправильним і позбавляє змісту саме питання. Бо за таким критерієм, ймовірно, жодна країна в історії людства не була “християнською”. Не був тоді “юдейським” і старозавітній Ізраїль, бо, як випливає із Біблії, часто лише невелика частина народу залишалася вірною Яхве.

2. Можна підходити до цього питання з юридичної точки зору. Тоді “християнською” є країна, в законах якої прописаний привілейований статус християнства. Однак юридичний статус далеко не завжди відповідає суспільним реаліям.

Скажімо, у Англії церква Англії (англіканська) досі є державною церквою. У Палаті лордів 26 місць зарезервовано для єпископів цієї церкви. Continue reading →

Тетяна Малярчук

“Автори книжки [Чому нації занепадають], власне, намагаються увесь відповісти на питання: чому одні країни успішні, а інші ні? Чому не завжди обирається процвітання? Звідки береться бідність? Їхня відповідь така — вся справа в політичних та економічних інституціях. Одні народи вибороли плюралізм і широкий розподіл влади, який, проте, здатний централізувати країну і забезпечити базові права людини, інші — ні. (Сомалі, де владу розділили між собою озброєні воюючі клани, має плюралізм, але не має централізованої сили, тому там панує хаос і беззаконня.)

Continue reading →

Фото з інтернету

Дочитую зараз Сергія Плохія “Браму Європи”. Це така книжка – огляд історії України, написаної українцем в Америці. Там цікаво так написано про українську революцію 1917-18 років: “Українці добре вміли повставати проти влади, але взагалі не вміли її будувати”. Історія продовжується. Ми вміємо скидати диктаторів, але часто не думаємо, а що далі.

Віруючі часто пишуть – треба надіятися на Бога. Без сумніву, це правильне кліше. Але є справи суто політичні, а є суто духовні. Все взаєзв’язано, і Божі істини універсальні. Але інколи дуже корисно прояснити ситуацію – Україна не може встати з колін не тому, що вона “не перед тим богом на колінах стоїть” абощо, а тому, що більшості українцям бракує чіткого розуміння, як функціонує демократія. А функціонує вона так: відповідальне суспільство раз на 4-5 років обирає відповідальну владу. В періоді між виборами громада контролює владу (а не поливає брудом безперестанку), і всіляко долучаєтсья до управління країною, містом, селом. Кожен на своєму місці робить правильно, а беззаконня засуджується. Continue reading →