Надія Гербіш
Днями юна пані написала мені з питанням, як зберегти сім’ю. Вона запитала мене, як я знаю, що мій чоловік мене любить, і звідки знаю, що люблю його.
Мені часто надходять такі листи – для людей я просто незнайомка, яка пише книжки, де багато любові, і, мабуть, тому їм легко звіряти мені серце. Може, вони думають, що я знаю відповідь.
Але я не знаю.
Тобто, я маю великий багаж (баласт?) теорії. Але хіба вона завжди працює? Як вона накладеться на їхнє життя? Чи завжди вона лягає на моє?
Отримуючи такі листи, я думаю, що ці всі традиційні обітниці напівпритомних молодят про «поки смерть не розлучить нас» (у найкращих традиціях британського кінематографічного гумору) не працюють. Тому що слова, сказані на вітер – ніяке не заклинання ж. Рятувати сім’ю мала би їхня суть. Але ху кен пасиблі обіцяти довічну любов? І що то взагалі за реактив? Continue reading
“Революція, а не імітація” – таке гасло було на Євромайдані. Імітація, а не революція. Імітація, а не реформи. Імітація, а не армія. Імітація, а не медицина/освіта/пошта/ремонт доріг – відповіла ділами українська нова влада. Імітувати по-новому. Сьогодні, 29 червня, їхав електропотягом №828 “Мукачево – Львів”. У сьомому вагоні було ніде яблуку впасти – були заповнені не тільки всі сидячі місця, а ще й 30 осіб стояло у вагоні. Що це значить? Поки міністри ламають комедію, що впроваджують реформи, тьотя провідниця бере 20 грн за безквитковий проїзд. 20 грн * 30 = 600 грн. Вагонів 8, отже це 6 000 “лівих” гривень, які йдуть не у б’юджет, а тьотям в кишеню. І вони побудують собі хати чи куплять квартири, поїдуть відпочивати в Туречину чи Єгипет, а ми з Вами їздитимемо по жахливих розбитих дорогах, а сидітимемо (або стоятимемо) у переповнених вагонах. Що я зроблю завтра або в найближчі дні – напишу листа в управління Укрзалізниці та в прокуратуру у Львівській області, з проханням вжити заходів. Звісно, там теж корупціонери і лицеміри, які живуть не за зарплату, а хабарі, але якщо таких листів буде кілька тисяч – справа може зрушити з місця. Напишемо разом? Чи будемо нарікати далі на поганого Президента?
В дитинстві я з однокласниками шифрував листи простою системою – кожна буква української абетки замінювалася числом: А – 01, Б – 02, В – 03… Це дуже простий і примітнивний спосіб. Можна піти далі і зашифрувати секретним набором чисел, на приклад, А – 77, Б – 45, В – 21 і т.д. Зламати такий код можна “на папері” за лічені хвилини, достатньо знати мову початкового тексту (українська, на приклад) та статистику напопулярніших букв. Якщо тексту кілька сторінок – статистика “ламає” такий шифр. Можна піти далі – кодувати букви різними числами так, щоб “зламати” статистику. Різні букви ви кодуєте різними наборами чисел (і їх кількість різна, на приклад, від 3-ох до 7-и), наприклад, А – 241, 315, 419, 505, 809, Б – 211, 217, 413, 601, 779 і т.д. Тепер статистика “не працює”, але вчені-криптологи кажуть що і це можна зламати, якщо дуже постаратися. 
16 січня 2013 року я надіслав лист 33-ом народним депутатам України – здебільшого керівникам всіх фракцій і їх заступниками, голові Верховної Ради України, його заступникам, деяким народним депутатам, зокрема, Миколі Княжицькому, Олесю Донію, Миколі Томенку, Анатолію Гриценку, Степану Курпілю, В’ячеславу Кириленку, Віталію Кличку та іншим улюбленцям західних і центральних українців.
two three dots 