Сьогодні в центрі Львова зібралося кілька десятків християн – Біблію почитати. Ми теж там були.
Сьогодні в центрі Львова зібралося кілька десятків християн – Біблію почитати. Ми теж там були.
Чи довго чекати на нову і кращу медицину? Знає тільки Бог
Наша маленька дитина покашлювала, отож ми прийшли на прийом до дитячого лікаря. Взагалі у нас є “свій” лікар – тобто, лікар, яка відповідає за нашу вулицю. Але в той день вона була зайнята – принаймні, вона так пояснила. Зайнята подаванням звітів. “Я сьогодні не працюю, я подаю звіти”. Отож, наша лікар подавала звіти. Цілий день. Щоправда, потім я своїми очима бачив, як вона пішла додому – о 13-ій годині. Continue reading
Фото з інтернету
Зараз цікава тенденція серед молоді – релігія (та чи інша) мало її, молодь, цікавить. Молоді активні люди шукають себе в чому завгодно – самореалізації, мистецтві, філософії, громадській чи політичній діяльності, бізнесі, науці, розвагах… І з кожним роком тенденція все сильніша – активну і креативну молодь однаково не хвилює ані католицизм, ані протестантизм, не кажучи вже православ’я… Світоглядно вони вибирають постмодернізм/релятивізм/агностицизм/атеїзм і т.д. (Звичайно, УГКЦ веде певну роботу з молоддю, але докорінно ситуацію це не переламує)
Львів. Вигляд з костелу Ольги і Єлизавети
Цей пост з фейсбуку я вирішив опублікувати тому, що він стосується і Львова, і української мови. Досить цікавим є досвід людей, які переїхали з російськомовних регіонів до Львова. Цей пост прошу не розцінювати у контексті мовних вакханалій, які маємо сьогодні, а швидше позачасово – у контексті мови та ідентичності як такої. Це хороший приклад, як люди можуть нормально і спокійно обговорювати мовні питання. Насолоджуйтеся.
Вікторія Волошина
Так странно.
Сколько бы я ни практиковала украинский, он не становится для меня “родным” языком.
Я могу любить его, я могу читать на нем книги, учить ему своих детей, иногда – даже могу писать или вести разговоры на нем на несложные темы с другими людьми.
Но это все еще не тот язык на котором я думаю и чувствую. Не тот язык, которым я выражаю самое важное про себя, на котором я могу учиться и понимать какие-то новые или сложные сущности.
Наверное, последний период был (и есть) самым насыщенным для меня в плане использования украинского. Так много и часто я еще никогда им не пользовалась, как сейчас. И никогда не чувствовала себя такой пустой и незамысловатой девочкой: мне не хватает украинского чтобы в полной мере выразить себя через него.
И никогда я еще не чувствовала свой русский таким чужеродным. Для большинства людей, среди которых я сейчас живу, это не русский, а именно российский язык. И я, наверное, понимаю этих людей. Continue reading
Пам’ятник Івану Франку у Львові
Іван Франко народився не у Львові, а в селі Нагуєвичі біля Дрогобича. Проте, без сумніву, Франко — один з найвидатніших львів’ян. Тут він прожив 40 років із 60, які відміряло йому провидіння.
Іван Франко — людина, яка “зробила себе самого”. Син простого сільського коваля Якова Франка. Коли пройдуть роки, і молодий доктор філософії Франко відвідуватиме рідне село, його односельчани звертатимуться до нього на “Ви”.
Що поєднує цього великого українця і столицю Галичини? Насамперед, тут Франко жив, навчався і працював. Після одноповерхового Дрогобича Львів для Івана Франка здавався мегаполісом — тут жило близько 200 тисяч осіб, і на вулицях можна було чути німецьку, польську, українську та ідиш. Львів тоді називали “Вавилоном” або “маленьким Парижем”. Continue reading
Не ніяк. Це можливо :)
Якщо Ви хочете стати професійним екскурсоводом максимально швидко, то Вам треба поетапно виконати прості пункти.
По-перше, вивчіть інформацію про Львів – минуле і сьогоднішнє міста. Тут важливо не якнайбільше інформації, а грамотне поєднання історії і цікавинок. Стануть у нагоді документальні фільми “Львів. Хроніки древнього міста”, “Країна. Історія українських земель” та “Вуличка”. Книг про Львів є кілька сотень, та на мій погляд, найкраще підійдуть такі:
Олександр Шишка. Наше місто – Львів. Книга 1,2. Львів. Центр Європи. 2011. с. 174.
Ірина Котлобулатова. Дати і події в історії Львова. Львів. Аверс. 2009. с. 208.
Андрій Дорош. Львів. Проходи не без задоволення і з мораллю. Львів. Аверс. 2008. с. 208.
Я не раджу Вам купувати більше, ніж 3-4 книги, хоча є ще інші хороші. Але тут питання не у кількості інформації, а у вмінні її опрацювати (і потім подати). Continue reading
Звершилося! Консул Республіки Польща видав мені той довгоочікуваний документ! Карта Поляка – ось вона, рідненька! Хочете таку?
Що таке Карта Поляка взагалі?
Це такий пластиковий документ, в якому написано, що Ви – поляк. За національністю. Це ще не громадянство, але до нього – рукою подати!
Навіщо та Карта Поляка?
Ну, якщо Ви громадянин пострадянських республік, але в душі завжди себе відчували саме поляком, а тепер є можливість мати документик, який то підтверджує… Щоправда, 99% українців мають інші мотиви – вони хочуть поїхати на роботу в Польщу. Карта Поляка дає переваги – безкоштовна віза, законне працевлаштування, знижки на залізницю, безкоштовне відвідування музеїв.. А ще – щомісячні виплати, якщо Ви живете у Польщі. Continue reading
Вежа Корнякта – то не просто вежа. Тут у середньовіччі дзвонили у величезний дзвін “Кирило”, вагою 7 тонн. А ще існує легенда, як у 1704 році Львів захоплювали шведи, Карл XII з вояками зайшов просто у хвіртку, яку ніхто не охороняв. Це помітив вартовий на вежі і спереляку стрельнув. Кажуть, поцілив Карлу у капелюха. Сам же монарх залишився живим. Ворог з півночі кілька днів грабував і руйнував місто…
1. Львівській Опері вже 116 років. Побудували її у далекому 1900-у році, коли у Львові правили австрійці. Архітектор – Зиґмунд Ґорґолевський. Кажуть, за кілька років після побудови фундамент будівлі почав тріщати, і архітектор так розхвилювався, що помер. Так це чи ні, але фактом є те, що похований він у Львові на Личаківському кладовищі. До речі, Львівська Опера вважається одною з кращих у Європі. І стоїть досі.
Ілля Варламов у свіжому пості запитує всіх своїх читачів: що робити з Донбасом?
Спочатку він наводить типові фрази різних українців, які можна вичитати у соцмережах. Звісно, фрази українців, які живуть не під владою проросійських боєвиків.
– Росія на нас напала! Росіяни постачають зброю і техніку на схід України, вони розв’язали війну!
– Ватники, колоради, покидьки, через них наші хлопці гинуть на фронті!
– Діра, лугандони, “русскій мір” хотіли? Отримали!
– Якби не влаштували б свої ДНР і ЛНР – жили б як люди, а зараз хай сидять по підвалах!
– Зрадники тупорилі! Росію рятуйте, а до нас не лізьте!
Хоча Ілля Варламов трохи перебільшує, але дуже багато постів на цю тему саме так і виглядають. Українці Львова, Києва і Одеси зеленого поняття не мають що робити, але твердо впевені, що у всьому винен Путін. Чи олігархи. На заході країни ще вказують на російську мову.
Але облишмо причини. Поговорімо про “що робити”. Continue reading