Реформація у Європі. Як це було? Чому це трапилося?

Мартін Лютер у Вормсі перед імператором

Мартін Лютер у Вормсі перед імператором

Передумови реформації

Стан церкви

Після вознесіння Ісуса Христа на Небеса і після П’ятидесятниці, яка описана у Діях 2-ий розділ, була заснована християнська церква. Головними містами християнської церкви були Єрусалим, Карфаген, Антіохія, Александрія, Константинополь та Рим, але з різних причин, в тому числі і політичних, саме Рим став домінувати у західному християнському світі. Рим став головним містом Європи. У 1054 році відбулася велика схизма: легат Папи Римського відлучив від церкви патріарха константинопольського. Цей рік традиційно вважається “великим розколом” або “Великою Схизмою”. З того часу у світі існувало дві великі гілки християнства – Західна церква (або Римська) і Східна (або грецька або візантійська). Церква Римська стала великим європейським релігійним монолітом, вона мала величезний політичний вплив у Європі. Зокрема Папа Римський Інокентій ІІІ, який правив церквою з 1198 року по 1216 рік, мав величезну духовну і політичну владу. Інокентій ІІІ мав владу над королями європейських країн, наприклад, він накладав інтердикти щодо Франції і Великої Британії. Інтердикт – це заборона здійснювати будь-які богослужіння чи будь-які церемонії або будь-які священнодії на території міста або країни. Коли Папа Римський накладав цей інтердикт, в країні, на яку накладено було інтердикт, не можна було ані хрестити дітей, ані проводити весільний обряд чи поховання, ані подавати віруючим причастя. Таким чином Папа Римський мав інструмент, як мати величезний вплив на політиків Європи за кілька століть до Реформації. Continue reading

Чи протестанти досі протестують? Дмитро Бінцаровський

Найбільший протестантський храм в Німеччині

Найбільший протестантський храм в Німеччині

Проти чого ви сьогодні протестуєте? Це питання часто задають протестантам сторонні люди. Ці люди ще додають, що римська церква вже дуже змінилася. Протестувати вже нема проти чого. Тому історичну місію протестантизму можна вважати вичерпаною. Дехто ще й натякає: час повертатися у “традиційні” церкви.

Спочатку я скажу, які дві відповіді мені не подобаються. Continue reading

Про Біблію, авторитет і католицизм – Дмитро Бінцаровський

Коритися папі чи Богу?

Коритися папі чи Богу?

Дмитро Бінцаровський

Кілька невпорядкованих думок про Біблію, авторитет і католицизм.

Я вірю, що Христос – єдина дорога до Бога. Немає іншого Бога – є тільки той, який явився у Христі.
Я вірю, що Писання – єдина дорога до Христа. Немає іншого Христа – є тільки той, який засвідчений у Писанні.
Однак я також вірю, що немає єдиної дороги до розуміння Писання. Його розуміють по-різному. І людина не повинна приймати чиєсь тлумачення, якщо вона розуміє Писання по-іншому. Continue reading

Р500. Святкувати чи не святкувати?

Святкувати чи не святкувати 500-річчя Реформації – це особиста справа кожного. Тут не має відповіді “так” чи “ні”. Це з тої самої опери, що і будь-яка подія.

Але. Дивує опір святкуванням. Чому б і ні? Адже після почину Лютера (Кальвіна, Цвінглі та інших) тисячі, а потім мільйони людей пізнали Христа – як доброго і милостивого Спасителя, Який помер за їхні гріхи. Реформація – це великий крок вперед, завдяки якому в християнську церкву прийшло багато добра і світла. Багато хибного було переглянуто і змінено.

Ось тут пишуть, що святкувати не варто.
Аргумент 1. Християни не святкуються розлучень.
What are you talking about?! Аргумент висмоктаний з пальця. Шлюб – це шлюб. А церква – це Божий інститут. Ніхто ні з ким не одружений “в церкві”. Не були одружені німці з італійціями чи протестанти з католиками. Просто один хлопець Мартин зрозумів, що спасіння Бог дає через віру безі діл, і що в католицизмі багато неправди. Спочатку він хотів це реформувати, але вдалося мало. Виникла нова церква, в якій було багато відроджених і щирих християн. Лютер переклав Біблію німецькою мовою. Він вів дискусію з “папістами” (так тоді називали католиків), і дуже часто (але не завжди) захищав саме біблійну точку зору. Паралель з розлученням явно не в тему. Continue reading

Протестантизм без Реформации. Библия

Уривок зі статті Протестантизм без Реформации – однієї з найкращих або найкращої про минуле та сучасне українсько-російське євангельське християнство. Автор описує особливості пострадянського протестантизму, його ключові відмінності від європейського та американського протестантизму, ставлення до Біблії, богослівя та інше. Хоча вся стаття досить обємна, її варто прочитати кожному, хто цікавиться історією та сучасністю українсько-російського протестантизму.

10941_106341589379479_2004840_nДмитрий БИНЦАРОВСКИЙ,
магистр теологии

Принцип Ecclesia Semper Reformanda имеет продолжение: secundum verbum Dei (согласно Слову Божьему). Церковь постоянно реформируется не согласно с «духом времени». Движущей силой реформации является переоткрытие Слова Божьего. А значит, справедливо сказать и наоборот: без переоткрытия Слова Божьего не могло и не может быть реформации.

Читая Писание, Лютер обнаружил, что Бог – это не строгий судья, выносящий людям приговор в зависимости от их поступков, а милостивый Отец, который свободно наделяет грешников праведностью Христа. Важность и простота этого библейского открытия подвигла протестантов без промедления приняться за выполнение переводов Библии. Благодаря книгопечатанию – «величайшему из даров Божьих» (Лютер) – эти переводы получали широкое распространение. Новый Завет в переводе Лютера был настолько популярен, что один из главных католических оппонентов Лютера, Иоганн Кохлеус, не без сожаления отмечал, что «даже портные, сапожники, женщины и другие простолюдины, едва научившись читать по-немецки, уже читают его столь жадно, словно он есть источник всей истины» [Matheson, 2006: c. 71].

Писание для ранних реформаторов было источником не только истины, но и свободы, утешения, радости и смелости. Поэтому принцип Sola Scriptura (только Писание) стал не просто теоретическим принципом, не просто протестантской богословской предпосылкой, а в первую очередь практической защитой именно той радости и свободы, которую находили в Писании – защитой от человеческих установлений, преданий, притязаний, софистики, посредничества и диктата. Но этот принцип не означал полного отрицания традиции или разрыва с ней. На одного только Августина в одной только книге «Наставление в христианской вере» Кальвин ссылается несколько сот раз! Реформаторы сознавали, что глубина Писания подразумевает общинное (а не только индивидуальное) прочтение и опору на богословское наследие предшественников. Библия не была единственной книгой или единственным авторитетом для реформаторов. Она была единственным абсолютным, окончательным и непогрешимым авторитетом, которому подчинялись и от которого должны были зависеть все остальные. Continue reading