Лиш боротися значить жить?

Чи може вічна (постійна) боротьба бути самоціллю?

Я помітив, що для багатьох українців (в т.ч. християн) боротьба (з владою, до прикладу) є якимось неймовірним благом, і не тільки благом, а й самоціллю. Недавно один мій знайомий друг написав у фейсбук коментар, що жити треба заради боротьби чи щось таке.

Звучить гарно. Викликає емоції, кип’ятить кров. Ну, дійсно, нас оточує зрадлива влада, треба з нею постійно боротися. Continue reading

Advertisements

Кругле чи зелене? Про фальшиву дихотомію

Фальшива дилема, також відома як хиба виключеного третього, фальшива дихотомія, або/або дилема або біфуркація — логічна хиба, що полягає у розгляді двох альтернативних точок зору так, наче вони вичерпують всі можливості, хоча це не так.

Таким чином, фальшива дихотомія будує штучну (несправжню) парадигму, при якій третій варіант не розглядається в принципі. Наприклад, засідання кабінету міністрів бувають чергові та позачергові; відомо, що це засідання не чергове; отже, це засідання позачергове. Але насправді засідання ще бувають невідкладними.

Україні треба або стати сателітом/партнером Росії, або ввійти в Євросоюз. Насправді, Україна може (принаймні, теоретично) зберігати нейтралітет та/або балансувати між Сходом і Заходом. ну, або стати частиною Папуа-Нової Гвінеї :) Continue reading

Пам’яті 48-и

Чотири року тому обірвалося життя 48-и хлопців і чоловіків, які вийшли на Майдан. Першого застрелили 8.59 (20-го лютого), останнього – 16.57. Помер на Майдані і Олег Ушневич, якого я не знав особисто, але який проживав у моєму містечку Сколе на Львівщині. Він у списку номер 29-ий, а час смерті 9.43.

Читав той список і якось стало сумно. Шкода хлопців, які потрапили у жорна історії. Про що вони думали і мріяли, я не знаю. Мабуть, більшість із них щиро хотіли жити у новій Україні, де не буде олігархів, корупції, але де буде розвиток і процвітання, мир і добро.

Спочатку хотілося написати про владу, яка зробила майже нуль, щоб посадити убивць у в’язницю років на 20, принаймні. Потім подумалося, що за цю владу голосували здебільшого ті, хто на Майдані вимагали змін. Continue reading

Згадую. Порівнюю. Шукаю змін

“Згадую. Порівнюю. Шукаю змін. Бо ж усе відбувалося заради них. Так, тоді все починалося з того, що ми відстоювали євроінтеграційні орієнтири. І що?
Сьогодні я маю біометричний паспорт і можу безпроблемно перетинати кордон. А ще? Чи можна якось виміряти відсоток тих, хто відступив від корупції? Скільки людей присягнули собі бути чесними тоді, коли ніхто цього не бачить? Чесними – перед власною совістю і перед Богом?

Continue reading

Чому добрий Порошенко стає злим Януковичем?

Порошенко П.О. (фото з інтернету)

Порошенко П.О. (фото з інтернету)

У заголовку, звісно, іронія. Я не вважаю першого добрим, а другого злим. Але суть питання можна звести до такого: чому ми обираємо людей, які обіцяють нам демократію, але потім роблять авторитаризм?

Річ у політичній культурі. Наші політики просто не вміють (і не хочуть) інакше. Всі вони зіпсовані авторитаристи. Ну або дуже м’які ліберали. У нашій країні просто нема іншої філософії, культури мислення. Суспільство не продукує нову політику і нових політиків. Нема запиту на щось краще. Все, що ми знаємо – це “спочатку все має стати моє, а потім я поділю чесно”. Continue reading

Про Бандеру и бандеровцев. Дмитрий Бинцаровский

В первые годы независимости «бандеровцами» называли правых радикалов. Не помню, чтобы даже членов Народного Руха называли «бандеровцами».

Потом «бандеровцами» многие начали называть всех жителей Галиции (таких, как я, например). Потом – всей Западной Украины.

А сейчас путинская пропаганда, вещающая о захвате власти «бандеровцами», фактически провозгласила «бандеровцами» большинство украинцев, так или иначе поддерживающих Майдан.

Многие украинцы вполне нормально относятся к тому, что их теперь так называют. Некоторые уже даже гордятся. Я не скажу, что мне это нравится.

И дело даже не в идеологии Бандеры. Дело в том, что Степан Бандера – фигура несоизмеримо меньшего масштаба и таланта, чем Хмельницкий, Мазепа, Шевченко, Франко, Грушевский и множество других украинцев 17-20 веков, не говоря уже о более древних временах (о которых мы знаем меньше). Когда в конкурсе «Великие украинцы», по некоторым данным, побеждал Бандера, я не мог этого понять. По-моему, это было возможно только из-за «протестного», «анти-российского» настроя. С именем Бандеры связано не столько какое-то положительное содержание «украинского», сколько отвержение «российского».

Второй Майдан был концом украинского провинциализма. После него украинцам уже ничего доказывать не надо. Уже точно нет никакого смысла строить свою идентичность на противопоставлении с Россией или с кем-то другим. Майдан имел положительное, освободительное содержание. Он не был анти-российским (по крайней мере, до оккупации Крыма). Когда российская пропаганда называет всех сторонников Майдана «бандеровцами», она не только играет на чувствах «анти-бандеровцев», но и загоняет самих сторонников Майдана в исторические рамки, в которых им уже должно быть тесно и неуютно. Майдан значительно перерос “бандеровщину”, как бы кто к ней ни относился. В общем, надо искать каких-то других героев, вокруг которых строить украинскую идентичность.

 

 

Ющенко. Думки наніч

Ющенко В.А. до отруєння

Ющенко В.А. до отруєння

Мені чомусь наніч подумалося про Ющенка. Особа в Україні колись легендарна, сьогодні майже забута. Зараз вже і про Януковича рідко згадують, не те що про Віктора Андрійовича.

А коли був рік 2004-ий я навчався на другому курсі. І прекрасно пам’ятаю, як все було. Принаймні, як нам, молодим, все видавалося.

Все помаранчеве, “ющенківське” нам, студентам у Львові, видавалося правильним, святим. Ющенко для нас був “свій” кандидат. Тому що розмовляв українською. Тому що ніби хотів у Європу. І ще чомусь. Але точно чому вже ніхто не знав. Continue reading

Патерналізм як корінь (майже) всіх бід українського суспільства

Хоча багато українців щиро вірять, що всі біди в Україні або занесені зовні, або від своїх внутрішніх олігархів, я думаю, біда насправді в іншому. Але про все за-порядком.

Звідки беруться ідеї про Третій, Четвертий, Сто Четвертий Майдани? Від логіки “хороший гетьман-поганий гетьман”. Ми обираємо гетьманів (абсолютно не вникаючи як взагалі працює держава, як розподіляється влада, як наповнюється бюджет, як зробити освіту якісною, а армію і поліцію професійною), потім на них нарікаємо, потім скидаємо, потім знову обираємо, потім самі ж і скидаємо. Частина українців досі вірять, що якщо скинути гетьмана ще раз і поставити (кого?!) когось іншого, то все стане краще. Continue reading

Третьомайданникам присвячую

140205001_besporyadki-na-GrushevskogoЯк сказав один мій знайомий, раніше відбувалася поляризація на Захід-Схід, Європа-Росія, помаранчеві-блакитні. Зараз на будувати і реформувати з одного боку, і влаштовувати треті майдани, “знищувати цей злочинний режим” і все таке з іншого.

Моя думка.
Окрім гарячого серця ще дуже корисно мати холодний розум. Розігнати “злочинний режим” можна, але для цього треба покласти голови кількох сотень чи тисяч українців. А якщо країна розділиться навпіл – буде справжня громадянська війна. А збоку – дружня Росія з мирними танками, завжди готова допомогти. Ну, окупувати пів країни років так на 40, десь як Східну Німеччину. Захищати російськомовних. Continue reading

1 000 000 лайків і все буде добре

Збираємо лайки! Поширюємо!

Збираємо лайки! Поширюємо!

Хтось колись казав, що революції/перевороти в деяких країнах відбулися саме завдяки соцмережам. Мовляв, люди в соцмережах домовилися вийти там-то і тоді-то і побороли злий режим. В Україні, на приклад, два роки тому Мустафа Найєм закликав всіх вийти на Майдан після побиття студентів спецназівцями. Звісно, не лише тому, але люди вийшли, почався Майдан, режим побороли, відбулися вибори, Найєм, до речі, став депутатом.

Але є зворотня сторона медалі. Коли людям фейсбук створює майданчик для ілюзорної діяльності, псевдозаміною дійсності, фейковою боротьбою.

Сотні і тисячі фейсбук-активістів поширюють відверту маячню і чекають (чи не чекають?) що країна зміниться. Особливо мене веселять пости а-ля “Якщо я назбираю 1 000 000 лайків – піду у відставку” з фото чинного Прем’єра. Звісно, саме фото і пост до нього змейкали його недруги. Незалежно від свого ставлення до цього політика (а воно радше негативне, ніж позитивне) скажу, що така діяльність працює на Арсенія Петровича, а не проти нього. Чому? А тому, що йому від Ваших лайків не тепло і не холодно, але навіть трошки тепло – у тому відношенні, що у людей створюється враження, що вони патріотично борються з владою-демоном. Continue reading