Чому блокування колій поганий шлях

Ці думки були записані кілька тижнів тому, але загальний підхід у мисленні, я думаю, актуальний постійно.

Я дуже мало знаю про конкретний випадок — хто там що блокував, чому і хто кого побив. Але в цій країні я живу вже 33 роки — власне, з народження. У мене вкотре засмучує, що люди не вірять в інституції.

“Демократія це процедура, а не мільйони на вулицях” – так колись сказав Віталій Портников. Це дуже глибокі і правильні слова, але боюся, що багато моїх співвітчизників їх або не розуміють, або не сприймають. Яку Україну ми хочемо побудувати? Де всі питання вирішуються майданами і блокуванням колії? Нам треба навчитися жити у правовій державі. Так, спочатку її треба побудувати. А для цього в неї треба повірити. “Проти лому нема прийому, але можна взяти інший лом”. Сила поборюється силою. Посієш вітер, пожнеш бурю. Поліція має бути професійною і діяти в рамках закону, а захисники вітчизни, так звані атовці, мають отримувати відповідну плату, соцзахист і все таке. Але не можна героїзувати нікого. Поліція це не вічні покидьки, а атовці не завжди герої. В цивілізованій країні блокування колій це кримінальний злочин. Де ми хочемо жити? Де кожен досягає свого, бокуючи колії? Continue reading

Лиш боротися значить жить?

Чи може вічна (постійна) боротьба бути самоціллю?

Я помітив, що для багатьох українців (в т.ч. християн) боротьба (з владою, до прикладу) є якимось неймовірним благом, і не тільки благом, а й самоціллю. Недавно один мій знайомий друг написав у фейсбук коментар, що жити треба заради боротьби чи щось таке.

Звучить гарно. Викликає емоції, кип’ятить кров. Ну, дійсно, нас оточує зрадлива влада, треба з нею постійно боротися. Continue reading

Кругле чи зелене? Про фальшиву дихотомію

Фальшива дилема, також відома як хиба виключеного третього, фальшива дихотомія, або/або дилема або біфуркація — логічна хиба, що полягає у розгляді двох альтернативних точок зору так, наче вони вичерпують всі можливості, хоча це не так.

Таким чином, фальшива дихотомія будує штучну (несправжню) парадигму, при якій третій варіант не розглядається в принципі. Наприклад, засідання кабінету міністрів бувають чергові та позачергові; відомо, що це засідання не чергове; отже, це засідання позачергове. Але насправді засідання ще бувають невідкладними.

Україні треба або стати сателітом/партнером Росії, або ввійти в Євросоюз. Насправді, Україна може (принаймні, теоретично) зберігати нейтралітет та/або балансувати між Сходом і Заходом. ну, або стати частиною Папуа-Нової Гвінеї :) Continue reading

Пам’яті 48-и

Чотири року тому обірвалося життя 48-и хлопців і чоловіків, які вийшли на Майдан. Першого застрелили 8.59 (20-го лютого), останнього – 16.57. Помер на Майдані і Олег Ушневич, якого я не знав особисто, але який проживав у моєму містечку Сколе на Львівщині. Він у списку номер 29-ий, а час смерті 9.43.

Читав той список і якось стало сумно. Шкода хлопців, які потрапили у жорна історії. Про що вони думали і мріяли, я не знаю. Мабуть, більшість із них щиро хотіли жити у новій Україні, де не буде олігархів, корупції, але де буде розвиток і процвітання, мир і добро.

Спочатку хотілося написати про владу, яка зробила майже нуль, щоб посадити убивць у в’язницю років на 20, принаймні. Потім подумалося, що за цю владу голосували здебільшого ті, хто на Майдані вимагали змін. Continue reading

Згадую. Порівнюю. Шукаю змін

“Згадую. Порівнюю. Шукаю змін. Бо ж усе відбувалося заради них. Так, тоді все починалося з того, що ми відстоювали євроінтеграційні орієнтири. І що?
Сьогодні я маю біометричний паспорт і можу безпроблемно перетинати кордон. А ще? Чи можна якось виміряти відсоток тих, хто відступив від корупції? Скільки людей присягнули собі бути чесними тоді, коли ніхто цього не бачить? Чесними – перед власною совістю і перед Богом?

Continue reading

Чому добрий Порошенко стає злим Януковичем?

Порошенко П.О. (фото з інтернету)

Порошенко П.О. (фото з інтернету)

У заголовку, звісно, іронія. Я не вважаю першого добрим, а другого злим. Але суть питання можна звести до такого: чому ми обираємо людей, які обіцяють нам демократію, але потім роблять авторитаризм?

Річ у політичній культурі. Наші політики просто не вміють (і не хочуть) інакше. Всі вони зіпсовані авторитаристи. Ну або дуже м’які ліберали. У нашій країні просто нема іншої філософії, культури мислення. Суспільство не продукує нову політику і нових політиків. Нема запиту на щось краще. Все, що ми знаємо – це “спочатку все має стати моє, а потім я поділю чесно”. Continue reading

Про Бандеру и бандеровцев. Дмитрий Бинцаровский

В первые годы независимости «бандеровцами» называли правых радикалов. Не помню, чтобы даже членов Народного Руха называли «бандеровцами».

Потом «бандеровцами» многие начали называть всех жителей Галиции (таких, как я, например). Потом – всей Западной Украины.

А сейчас путинская пропаганда, вещающая о захвате власти «бандеровцами», фактически провозгласила «бандеровцами» большинство украинцев, так или иначе поддерживающих Майдан.

Многие украинцы вполне нормально относятся к тому, что их теперь так называют. Некоторые уже даже гордятся. Я не скажу, что мне это нравится.

И дело даже не в идеологии Бандеры. Дело в том, что Степан Бандера – фигура несоизмеримо меньшего масштаба и таланта, чем Хмельницкий, Мазепа, Шевченко, Франко, Грушевский и множество других украинцев 17-20 веков, не говоря уже о более древних временах (о которых мы знаем меньше). Когда в конкурсе «Великие украинцы», по некоторым данным, побеждал Бандера, я не мог этого понять. По-моему, это было возможно только из-за «протестного», «анти-российского» настроя. С именем Бандеры связано не столько какое-то положительное содержание «украинского», сколько отвержение «российского».

Второй Майдан был концом украинского провинциализма. После него украинцам уже ничего доказывать не надо. Уже точно нет никакого смысла строить свою идентичность на противопоставлении с Россией или с кем-то другим. Майдан имел положительное, освободительное содержание. Он не был анти-российским (по крайней мере, до оккупации Крыма). Когда российская пропаганда называет всех сторонников Майдана «бандеровцами», она не только играет на чувствах «анти-бандеровцев», но и загоняет самих сторонников Майдана в исторические рамки, в которых им уже должно быть тесно и неуютно. Майдан значительно перерос “бандеровщину”, как бы кто к ней ни относился. В общем, надо искать каких-то других героев, вокруг которых строить украинскую идентичность.

 

 

Ющенко. Думки наніч

Ющенко В.А. до отруєння

Ющенко В.А. до отруєння

Мені чомусь наніч подумалося про Ющенка. Особа в Україні колись легендарна, сьогодні майже забута. Зараз вже і про Януковича рідко згадують, не те що про Віктора Андрійовича.

А коли був рік 2004-ий я навчався на другому курсі. І прекрасно пам’ятаю, як все було. Принаймні, як нам, молодим, все видавалося.

Все помаранчеве, “ющенківське” нам, студентам у Львові, видавалося правильним, святим. Ющенко для нас був “свій” кандидат. Тому що розмовляв українською. Тому що ніби хотів у Європу. І ще чомусь. Але точно чому вже ніхто не знав. Continue reading

Патерналізм як корінь (майже) всіх бід українського суспільства

Хоча багато українців щиро вірять, що всі біди в Україні або занесені зовні, або від своїх внутрішніх олігархів, я думаю, біда насправді в іншому. Але про все за-порядком.

Звідки беруться ідеї про Третій, Четвертий, Сто Четвертий Майдани? Від логіки “хороший гетьман-поганий гетьман”. Ми обираємо гетьманів (абсолютно не вникаючи як взагалі працює держава, як розподіляється влада, як наповнюється бюджет, як зробити освіту якісною, а армію і поліцію професійною), потім на них нарікаємо, потім скидаємо, потім знову обираємо, потім самі ж і скидаємо. Частина українців досі вірять, що якщо скинути гетьмана ще раз і поставити (кого?!) когось іншого, то все стане краще. Continue reading

Третьомайданникам присвячую

140205001_besporyadki-na-GrushevskogoЯк сказав один мій знайомий, раніше відбувалася поляризація на Захід-Схід, Європа-Росія, помаранчеві-блакитні. Зараз на будувати і реформувати з одного боку, і влаштовувати треті майдани, “знищувати цей злочинний режим” і все таке з іншого.

Моя думка.
Окрім гарячого серця ще дуже корисно мати холодний розум. Розігнати “злочинний режим” можна, але для цього треба покласти голови кількох сотень чи тисяч українців. А якщо країна розділиться навпіл – буде справжня громадянська війна. А збоку – дружня Росія з мирними танками, завжди готова допомогти. Ну, окупувати пів країни років так на 40, десь як Східну Німеччину. Захищати російськомовних. Continue reading