2 роки

2 роки тому. Спочатку – снайпери, Беркут, розстріли, “Небесна сотня”. Втеча Януковича. Камаз доларів.Потім – анексія Криму, війна на Сході. Вибори Президента. Вибори до Парламенту. Вибори до місцевих рад. Мобілізація. Фронт. Більше двох тисяч солдат та офіцерів, що загинули. Розчарування. Європа. Теракти у Парижі. Пропаганда російського телебаченя. Радикалізація суспільства. Правий сектор. Портрет Бандери у кабінеті міського голові… Continue reading

Advertisements

Вечір з Володимиром Соловйовим

imagesПодивився політичне ток-шоу “Вечір” на “Планеті РТР”.

Дізнався:
– Якщо Україна почне війну з придністовям, до братські ДНР-ЛНР прийдуть їм на допомогу.
– Американці вирішують, хто буде Президентом України. Порошенко орієнтується на одних американів, а Наливайченко (агент ЦРУ) – на інших
– Ополченці захищають свої доми від карателів
– Україна хоче заморити голодом людей в Донецьку, але братня Росія їм допоможе, що честь рублем не вимірюється
– Саакашвілі – губернатор Одеської губернії
– Люди в ДНР-ЛНР зараз хочуть миру і завжди хотіли миру
– Вся важка техніка в ДНР-ЛНР була залишена українською армією, коли вона втікала від ополченців
– Убивці українського патріота Бузини – вихованці цієї влади
– Україна досі живе за рахунок радянських ресурсів
– Якщо в Україні виключити телевізор на 2 тижні українці стануть нормальними
– По майдану Незалежності ходять люди, озброєні автоматами
– Україна – чорна діра Європи
– України не мало бути, її зробили комуністи
– Росія дуже страждає через те, що допомагає іншим
– Китай і Індія підтримують Росію. Китай з Росією намагається зупинити війну на Донбасі
– Українська влада – послідовники Бандери і Шухевича
– В Україні обмежене число бандерівців і фашистів
– В українську армію потрапили хлопці, які не мали 200 доларів, щоб відкупитися
– В Україні убивають, тому що деякі люди розмовляють іншою мовою
– Українська влада б’є по голові підприємців

Всі ці фрази приведені більш-менш дослівно.

Все тут влаштовано так, щоб останнє слово залишалося за «своїми». «Чужі» потрібні тільки для того, щоб відтіняти «свою» точку зору, щоб робити її більш опуклою, вистражданою; гості з України допомагають організаторам шоу створити видимість суперечки, поставити ось цю галочку – у нас же були дві сторони! У нас не тупа одностороння пропаганда! А те, що в цій імітації все влаштовано так, щоб домінувала і перемагала точка зору російської сторони, про це глядачеві замислюватися зовсім не обов’язково. Він повинен винести з цієї дискусії чергове підтвердження правильності «нашої» точки зору в абсолютній впевненості, що порівняв її з точкою зору опонента.

“Радіо Свобода” про це пишеш тут.

Маленькі перемоги Майдану

Можна довго і нудно сперечатися – оправдала себе нова “єврореволюція” чи ні. 104 особи загинуло на Майдані, щодня гинуть українські військові, нацгвардійці, мирні жителі… Українська економіка зазнала сильного удару, долар і євро стали значно дорожчі, ціни зростають щодня.

Але є і маленькі пермоги. Про одну з них коротенько напишу. Перші особи держави мають вигляд гідних людей. Все таки, Порошенко і Яценюк вільно спілкуються англійською, тямлять і в економіці, і в міжнародних відносинах. Вчора був розширений круглий стіл за участю Президента, Прем’єр-міністра, міністрів, голова Верховної Ради, очільників НБУ, армії, нацгвардії. Перші особи держави зібралися, щоб обговорити стан справ в Україні. Вони  не сварилися, не ображали один одного, як було в часи Ющенка-Тимошенко. Вони сиділи поруч і разом думали, що робити.

Я далекий до думки, що більшість з них глибоко люблять власний народ. Думаю, що політики завжди політики – дбають про власний гаманець та власну славу. Думають про вибори. Але крок вперед країна точно зробила. Зрештою, те, що у нас є принаймні дві або три провладін партії теж крок вперед. Отже, монополізації влади не буде. Принаймні, поки що…

С.Ч.

Україна не Європа, або вічні блукання нашої Вітчизни

Сергій ЧЕПАРА

Мені здається, що найближчі десятиліття Україна таки не стане Європою ні в політичному значенні, ні в економічному, ні в культурному. Колись був такий жарт: на скільки ми відстали від Японії? На 20 років? На 30? На 50? – Назавжди. Жарт жартом, але в ньому глибока істина.

Майдан, Майдан – 2, Майдан – 3, Майдан – 23… Скільки ще потрібно Майданів? А, зрештою, що конкретно вони дають? Біло-блакитних змінюють помаранчеві. Люди розчаровуються і в тих, і в інших. Але річ не у керманичах. Річ у нас. “Жити по-новому” значно важче і дуже не хочеться нікому. Наш народ ніяк не може затямити, що якщо в тюрми не сядуть сотні корупціонерів, то продаватимуть все, як робили це досі – посади, медалі, довідки, лікарняні. Головна біда України, як на мене, імітація державності. Імітація, тобто вічне притворяння, засіло в наших кістках і мізках дуже глибоко. “Вони роблять вигляд, що платять, я роблю вигляд, що працюю” – казав один американець про Радянський Союз. Ми притворяємося, що платимо податки, що працюємо, що вчимося, що у нас є армія, міліція, університети, лікарні. Ми не хочемо чесно визнати, що у нас є назви і таблички на радянських будинках. Але не більше.

Пригадую, коли я жив у гуртожитку, до нього регулярно приходили “комісії” дивитися як живуть студенти. Ніяких змін не було після жодної, не кажчуи вже про те, що ні ректор, ні декан і не хотіли нічого змінювати. Всіх усе влаштовувало і влаштовує. Але одна зміна таки була, і дуже показова – “на вході предявляйте перепустку” – таке оголошення з великими червоними буквами вивісила комендант. І в цьому оголошенні вся суть і глибина радянщини пострадянської України – значно легше змінити табличку, зрештою, повісити нову, аніж змінювати щось системно. Бо для системних змін потрібні цілі, бачення, досвід і т.д. – чого нема у тих, хто змінювати має. Continue reading

Последнее китайское предупреждение

Денис КазанскийДенис КАЗАНСКИЙ

То, что происходит сейчас в Донбассе – последнее китайское предупреждение для Украины. Мы своими глазами наблюдаем распад государства, наступивший вследствие двадцати лет нашего халатного к нему отношения. Армия, которая не хочет воевать и сдает оружие, танки, которые не едут, сбушники и менты, выступающие на стороне сепаратистов, пограничники, свободно пропускающие через границу врагов государства, политики-предатели, безнаказанно грабившие наш бюджет долгие годы, а теперь финансирующие из этих украденных средств войну против своей же страны. Все это допустили мы с вами, все это по нашей вине, все это из-за нашего наплевательства.

Мы долго думали, что у государства бесконечный запас прочности, что коррупция никогда его не разъест, не разрушит. Мы долго думали, что можно сколько угодно самоустраняться от политики, стоять в стороне, голосовать против всех. Мы верили, что от нас ничего не зависит, что без нас разберутся, что все постепенно образуется само собой. Мы, как и Янукович, считали, что воровать из бюджета можно вечно, что бюджет страны – абстрактная копилка с виртуальными, неисчерпаемыми деньгами. Поэтому он крал, а мы позволяли. Поэтому мы позволяли красть другим. Поэтому мы верили, что все разрулится как-то без нашего участия.

Это было так безответственно и так легко. Можно было ничего не делать и ни за что не отвечать. Государственные проблемы всегда были не нашим делом. Мы были слишком заняты, чтобы в этом участвовать. Мы с удовольствием доверяли их кому-то другому, кто обещал, что сделает их вместо нас. И вот теперь – этот гром среди ясного неба. Оказалось, что государство не бесконечно. Даже такая гребаная махина имеет свой ограниченный ресурс. Да, черт возьми, это не сон. Она разложилась на плесень и липовый мед. Continue reading

Про Конституцію, узурпаторів і перестановку доданків

Я зовсім не підтримував дії Президента і Партію Регіонів. І не підтримую. І не симпатизую їм. Ніколи за них не голосував, не планую, і у мене нема ні родичів, ні друзів, ні знайомих там.

Але те, що зараз відбувається (чи вже відбулося) мені все ж таки нагадує антиконституційний переворот. Опозиція спочатку підписує папірчик про Конституцію 2004 року і вибори у грудні. Потім стає ядром тих, хто голосував за відсторонення Президента від обов’язків (всенародно обраного Гаранта Конституції). Просто взяли і відсторонили. Хіба це не узурпація влади Верховною Радою? Хіба один державний інститут може відібрати повноваження в іншого?

Існувало два більш-менш законні способи зміни влади: скасування неконституцйного рішення КСУ 30 вересня 2010 року (пронеконституційність Закону України “Про внесення змін до Конституції України” від 8 грудня 2004 року N 2222-IV) ним самим та імпічмент. Перший спосіб – це повернення до Конституції 2004 року, парламентсько-президентська республіка і т.д. і т.п. Михайло Рябець недавно зазначив, що опосередковано Конституційний Суд винен у смертях на Майдані, адже фактично дозволив Президенту узурпувати владу в країні. Тоді аж два судді (Віктор Шишкін і Петро Стецюк) з вісімнадцяти написали окрему думку, а опозиціонери, ЗМІ та громадськість взагалі все спокійно ковтнула. Другий, імпічмент, вимагає активної участі Конституційного і Верховного Судів. Але це принаймні спроба триматися у правовому полі.

Те, що зробила сьогодні Верховна Рада ще раз продемонстувало, що її депутати керуються настроями і обставинами, а не Конституцією і Законами. Якщо сьогоднішні очільники прийшли до влади за явно сумнівним сценарієм, то завтра їх зметуть у ще сумнівніший.

Перестановка доданків. Годі сподіватися на нові обличчя. Турчинов? Наливайченко? Це все вже було. Давайте ще тепер втретє обиремо Юлю Тимошенко Прем’єром, або ні – одразу Президентом, і не де небудь, а на Майдані голосуванням рук.

Я не знущаюся. Я просто думаю, що нам до західної демократії ще дальше, ніж до Альфа Центавра. У нашій країні ні влада, ні опозиція не поважали і не поважають Закони, які самі пишуть. Це і є справжня біда українського народу.

І я дуже хочу, щоб у країні почалися глибокі і системні зміни. І люстрація це лише один з потрібних етапів. Але я все ще сумніваюся, що опозиція/нова більшість хоче, може чи знає, як це робити.

Пролог, не епілог. Кость Бондаренко

1384970559_1381914234_kost-bondarenkoКость БОНДАРЕНКО

Я не вірю в те, що після скинення нинішньої влади в країні відбудеться миттєвий розквіт демократії. Демократія не встановлюється законами чи декретами. Колись один мій приятель висловив цікаву сентенцію: “Коли борешся з організованою злочинністю, будь готовий до того, що їй на зміну прийде неорганізована злочинність, а це – набагато страшніше”. Ці слова часто згадую сьогодні, задумуючись над ситуацією, що складається в Україні.

Повстання (його не можна назвати революцією, бо революція призводить до системних змін в суспільстві, яких на сьогоднішній день не уявляють керівники процесу) – цілком теоретично – може перемогти в рамках всієї України або її західної частини. Опозиція та активісти відсвяткують перемогу, урочисто проголосять падіння старого режиму та встановлення нової влади. Стрілянина зі зброї та святкові фейєрверки зіллються в єдину какофонію. Видимість “сухого закону” на Майдані перейде у режим відвертої пиятики – суцільного свята перемоги.

Але мене цікавить: а що буде далі? Мене цікавить: що буде наступного дня? Continue reading

Актор чи інопланетянин?

imagesСлухав звернення Президента до українського народу. Виникло одне просте запитання: актор чи інопланетянин?

Якщо він грає – то гра зовсім поганенька. Висловив співчуття сім’ям загиблих. Закликав до миру і порозуміння. Справжній європейський політик. Чиста українська мова. Але є одне але: промовець очолює державу і має найбільше повноважень. Керує країною, судами і суддями, прокурорами, депутатами, головами ОДА і РДА. Все робиться за його волею. Це так якби до Вашого дому увірвався злочинець, згвалтував Вашу дружину, побивав Вас майже до смерті, вкрав Ваші гроші, облив Ваш дім бензином і підпалив. А потім вибачився і закликав  до миру і порозуміння. Але це ще не все. Повернувся через кілька днів, зробив те саме зло, потім ще раз гарно вибачився. Потім ще раз. Знову вибачився. Гра? Цинізм? Хвороба? Continue reading

Звернення до друзів

USA-flagДорогі друзі!

У світлі подій останніх тривожних подій в Україні прошу всіх, хто має друзів і знайомих – громадян західних країн – попросити їх звернутися до депутатів парламентів цих країн, щоб парламенти закликали український уряд утриматися від силових дій. Це можуть бути американські місіонери в Україні або американська/канадська/німецька діаспора з громадянством тих країн.

Добре розумію, що навіть якщо до Президента звернуться США і Європа – це не суттєво збільшує шанси на мирне завершення подій в Україні. Але вважаю, що нам треба робити навіть ті маленькі речі, які ми можемо робити.