Чому нації занепадають? Тетяна Малярчук

Тетяна Малярчук

“Автори книжки [Чому нації занепадають], власне, намагаються увесь відповісти на питання: чому одні країни успішні, а інші ні? Чому не завжди обирається процвітання? Звідки береться бідність? Їхня відповідь така — вся справа в політичних та економічних інституціях. Одні народи вибороли плюралізм і широкий розподіл влади, який, проте, здатний централізувати країну і забезпечити базові права людини, інші — ні. (Сомалі, де владу розділили між собою озброєні воюючі клани, має плюралізм, але не має централізованої сили, тому там панує хаос і беззаконня.)

Іншими словами, багатими й успішними країни робить СВОБОДА. Ось за що треба боротися. За інклюзивні політичні та економічні інститути (інклюзивний означає якомога більшу співучасть громадян). За контроль влади. За розширення прав, а не їхнє обмеження. Несвобода веде до втрити стимулів, безнадії, відстуності талантів — їх або знищують фізично, або вони тікають — корупції, тотальної бідності і диктатури.

Continue reading

Advertisements

Вакарчук з коментарями

Святослав Вакарчук

Святослав Вакарчук

У цьому пості аналізую виступ Святослава Вакарчука у Львові, навколо якого розгорілися суперечки. Деякі звинувачують Святослава у лже-патріотизмі, незнанні історії, а деякі навіть у нацизмі. Отож, що насправді сказав Вакарчук-молодший і як це сприймати.

«Я не дуже добре, але особисто знав Сашка і пам’ятаю, яка він світла та інтелектуально широка людина. Мені особисто сьогодні не вистачає саме таких людей.

Я хотів би звернутись через вас, журналістів, до ширшої аудиторії політиків і всіх громадян. Ми вже 25 років будуємо державу, але весь цей час сперечаємось, що таке Україна і хто такий українець. Як в ХХІ столітті означити це поняття?

Хтось скаже, що той, хто ідентифікує себе українцем, той і має право так себе називати. Добре, але якщо інші не хочуть тебе таким ідентифікувати?  Якщо ти не народився тут, маєш інший паспорт, або говориш із акцентом? Хто визначає, хто з нас українець, хто – ні?

[Вакарчук піднімає дуже важливу тему – якщо людина живе в Україні, але не громадянин? або громадянин, але не розмовляє вільно українською мовою? хто вона тоді?] Continue reading

Академік Домінік Фернандез у Львові

IMG_0633a Сьогодні у книгарні “Є” відбулася зустріч академіка Домініка Фернандеза (Dominique Fernandez) з жителями та гостями Львова. Оскільки мсьє Фернандез – науковець-лінгвіст, мандрівник і письменник, то і розмова здебільшого була про французьку мову, країни і творчість. Continue reading

Передайте привіт бабусі Варламова!

Бабуся Іллі Варламова мешкає у Криму

Бабуся Іллі Варламова мешкає у Криму

Ілля Варламов в російському інтернет-просторі постать серйозна, не те, що я: у нього 215 тисяч лайків, читають його тисячі людей в Росії, Україні, думаю, є читачі і в США, і в Європі. Чим займається Варламов (окрім блогу), я не знаю, але судячи з усього, живе непогано. Дитинство в нього пройшло в Криму, де народилася його мама і досі живе його бабуся. Погляди у Варламова прозахідні, цінності в цілому здорові. Любить піджартовувати з Путіна і пострадянської Росії.

Так, от, сьогодні опублікував Ілля думки своєї бабусі про Крим. Краще стало чи гірше. На прикладі цих 2-ох чи 3-ох десятків речень я покажу, що є цінностями типового росіянина, і чому його так легко обдурили політики-негідники. Чому росіянин ще довго буде ненавидіти США, навіть якщо долар коштуватиме 200 рублів.

“Что поменялось? Я гордиться опять начала своей страной, это самое главное!

23 года у меня не было Родины, за которую можно было болеть, а теперь я в России. Теперь я горжусь ее открытиями, какая у нее военная техника, что открываются новые заводы и производства. У нас при Украине все только разрушалось. Ты посмотри, сколько кораблей красивых, как метро открывают у вас! Ты посмотри в этой Украине, когда они где новые станции открывали в метро, а тебя в Москве каждый месяц открывают.

Крым испокон веков был русским. Ты бы видел, как люди радовались! Мы все, весь простой народ, за Путина.

Путин страну держит, иначе бы уже распалось все. Не было бы России. Нам надо, чтобы страна была великая. Мы гордились, что мы из Советского Союза. Мы были за границей и годились, что мы с Советского Союза. А потом что? Украина, о которой вспоминать не хочется! Мы 23 года как в страшном сне жили. Ты просто не понимаешь, какое это счастье – осознавать, что живешь в великой стране. Наверное, потому, что выросли вы в 90-е и так и не пожили нормально. Continue reading

Слово галичанина про галицький патріотизм

Сьогодні я коротесенько торкнуся теми своєрідного розуміння патріотизму по-галицьки.

Але для початку зазначу, що сам я українець-галичанин – галичани мої батьки, мій дідусь народжений на Лемківщині, він був україномовним українцем, який жив в українському селі та території сучасної Польщі. Прабабуся моя була полькою, яка жила в Сколе – спочатку під Австрією, потім під Польщею, потім під СРСР. Словом, наддніпрянської крові у мене нема, не те що якоїсь донецької чи російської. Continue reading

До питання російських пісень прославлення в україномовних церквах

Кілька коротких думок на тему російських пісень в українських україномовних церквах.

Будь-яка мова є продуктом багатьох поколінь людей, в тому числі, тисяч письменників, а зараз – теле- і радіоведучих, веб-журналістів, блогерів. Мова – душа народу, один з основних його елементів ідентичності.

Варто розрізняти мову (як важливу частину культури) і політичний режим. Наприклад, німецьку мову творили за століття до “Тисячолітнього Райху” в 1933-1945 роках. Німецьку мову творили селяни, робітники, поміщики, священики, торговці Німеччини ще до того, як народилися перші нацисти. Російська мова існувала задовго до Леніна, Сталіна і Путіна поготів. Continue reading

Яка вона українська мова? – Іноземці розповідають

Німеччина. Валерія, журналіст:
Коли я чую, як українці говорять, мені здається, що так швидко не можна говорити жодною іншою мовою. Українська мова дуже швидка і ритмічна. Вона звучить дуже приємно й мелодійно, а ще пристрасно. Німецька мова дуже монотонна і безпристрасна, всі звуки подібні, і ця різниця відразу відчувається. Українська мова схожа на пісню. Але багато ваших звуків просто зводять з розуму англомовних або німецькомовних людей, їм ніколи не вимовити правильно ваш «м’який знак» або дзвінке «р».

Італія. Габріель, гід:
Мені українська подобається і здається дуже мелодійною. Я знаю російську мову, так от вона набагато грубіша, і мені подобається, як у порівнянні з російською звучить багато українських слів. Українська дуже нагадує мені бразильський варіант португальської, вона така ж м’яка і тягуча, як пісні боса нови.

Португалія. Карлос, бухгалтер:
Українська мова звучить на подив м’яко, при тому, що у ній є багато шиплячих звуків. Українська схожа на суміш іспанської та португальської – така ж м’якість, як в іспанській та шиплячість, як в португальській. Мабуть, тому українці з легкістю вивчають португальську мову.

США. Раян, фінансист:
Для мене українська мова звучить по-дитячому м’яко та наївно. Коли чую українську, повертаюся у дитинство, коли я приїжджав у гості до моїх бабусі та дідуся: вони в мене родом з України. Влітку ми всією великою родиною збиралися на канікулах у пляжному будиночку в Нью-Джерсі. Так що інтуїтивно я розумію багато слів, адже ця мова у мене в крові. Особливо добре починаю згадувати українську мову після декількох шотів.

Індія. Шанкар, програміст:
Українська звучить дуже пристрасно та емоційно. Ваші пісні дуже схожі на наші, але танцюємо ми краще. Дуже приємна на слух мова.

Джерело: “Волинські новини”
Хочете вивчати українську мову? Тоді Вам сюди!

Володимир Січинський. Чужинці про Україну (уривки)

0TrutovskiyKA_ScenaUKolodcUUЗ кінцем XVIII ст., коли російська тиранія насильно скасувала автономні й устрій України, знищила українське військо і господарську окремішність, Україна стала звичай­ною провінцією російської царської імперії. З того часу, а особливо з початком XIX ст., посунуло на „землю обітовану” чимало росіян ріжних професій, стану і віку, що жадібно описували усі багатства „Малоросії”. Але при Слиж–чому пізнанні країни та її мешканців мусіли признати прав­диве обличчя України під оглядом культурним і національним.

Російський вчений Васілій Зуєв, що подорожував по Україні в pp. 1781—1782 з доручення російської Ака­демії наук, подає цікаві відомости головно про Слобідську Україну („Подрожные записки Василія Зуева сь Петер­бурга до Херсона вь 1781 и 1782 гг.”, Петербург, 1787). В. Зуєв виразно зазначає, що на Харківщині нарід своєю мовою, одягом і звичаями зовсім відмінний від росіян. Зо­крема про оселі українців каже, що вони дуже розлогі, всі будови деревляні, вимазані зовні глиною і вибілені; всере­дині хат дуже чисто. Земля на Харківщині дуже родюча — „куди не поїдеш, скрізь поверхня землі вкрита здебільшого і збіжжям, а далі баштани, або овочеві садки”. При тім мос­каля дивує, що українці хоч і мали подостатком „земних плодів”, не знали розкошів, не гналися за грішми і наживою, продаючи лише надвишку своїх сільсько-господарських продуктів, а приїзжим купцям продавали лише те, що вже не мопи самі використати. Дуже поширені були ярмарки, а на більші ярмарки, наприклад в Сумах, Харкові тощо, зїздилися купці не тільки з російської держави, але також з Польщі, Німеччини, Молдавіі, Греції.

П. Шаліков („Путешествіе вь Малороссію”, Москва 1803—1804) вїзджаючи до теж України в 1803 р. висав:

„Побачивши Малоросію, очі мої немогли налюбува­тися побіленими хатами, чепурним одягом мешканців, лас­кавим, милим поглядом прегарних тутешніх жінок”. Ав­тор залюбки вписуючи життя і приняття поміж українсь­кою шляхтою, був здивований, що поруч зі шляхтою (був. козацькою старшиною), він зустрчав на балях і родини священиків, а на балі в Полтаві захоплювався одною кра­сунею попівною, яка прегарно танцювала. „Цей факт — каже П. Шаліков — може свідчити про ступінь просвіти поміж тутешніми попами і про те, як вони виховують своїх дітей”. При тім зауважує:, „Чи бачили ви коли-небудь у Ро­сії (с. т. на Московщині) попівну на балі „прыгающую контреданцы?” Загалом — каже автор — не можна рівняти українського священника з московським. „Українські свяще­ники своїм поводженням служать приміром для всіх і тому вони корі стуються особливою повагою”. Живуть вони у дос­татку, бо „просвіта їх відповідає укладові їх життя”. Continue reading

Як навчити іноземця розмовляти українською

ewhVuvWSZYYОтже, станом на сьогодні я приватний вчитель української мови для іноземців. Моїм студентом (єдиною жертвою) був американський 19-річний хлопчина Нейтан, працівник благодійної християнської місії у Львові.

Отож, як це було.
Наші уроки відбувалися спочатку двічі, згодом тричі і чотири рази на тиждень, а тривали від 1 год. 15 хв до 1 год 45 хв. Урок як правило ділився на три секції – робота з тернопільським підручником Бахтіярової та Лукашевич, читання уривку з Євангелія від Іоана, спілкування українською. Ми вивчали слова, будували речення, інколи навіть слухали українські пісні. За ці 7 місяців Нейтан вивчив на пам’ять деякі з них, зокрема “Червону руту”, “Пливе кача по Тисині”, “Я ніколи нікому тебе не віддам”… Continue reading

Роздуми про українську мову та культуру в Донецькій області

tyhyj_photo1Олекса Тихий (1927-1984),
український дисидент, патріот і правозахисник, педагог, мовознавець, член-засновник Української гельсінської групи.

Сьогодні українська мова в Донецькій області є другорядною, нижчою, необов’язковою для вивчення, приреченою на злиття. Але вона ще звучить по радіо, телевізору, в кіножурналах, в піснях під час випивок. Теперішнє ж покоління вчилося в українських школах, знає українську мову тільки не говорить нею, бо дехто (може один із 100 чоловік) не вчив, не знає її.

А що ж буде через 20-30 літ? Ким стануть сьогоднішні діти, що від колиски чують тільки суржик та російську мову, в школі вивчають українську, як іноземну? Невже наші діти та внуки під час переписів будуть записувати себе: «Національність — совєцький, українського проісхождєнія, родной язик — донбаскій»? (Лист редакції газети “Радянська Донеччина”, 1971 р.)

Чи буде Донеччина через 10-20 літ складовою української нації? Думається, що не буде, якщо основний елемент духовної культури – мова – буде так інтенсивно витіснюватися у всіх сферах життя, особливо в закладах освіти. (Лист до Голови Президії ВР УРСР, 1973 р.)

Більше читати тут.