(до Дня Незалежності України)

1. Ім’я (назва) речі (об’єкта, суб’єкта, події) в просторі мови відображає, несе в собі її (речі) суть. Ми кажемо: річ відповідає своїй назві. Для буття людського соціуму у Всесвіті це – основа. Панування у суспільстві ладу потребує, щоб речі в дійсності відповідали тому смислу, який надають їм імена. Це аксіома. Конфуцій, коли його спитали, що він зробив би у першу чергу, якби став правителем, відповів: «Перше, що потрібно зробити – виправити імена». Що це означає? «Це коли правитель буде правителем, слуга – слугою, батько – батьком і син – сином», – відповідав він.

Коли ім’я не відповідає сутності речі, наприклад, правитель не є правителем за суттю, а лише за назвою, то світ речей двоїться. Є світ, у якому речі відповідають своїм назвам, а є його викривлена копія, у якої такої відповідності немає. У цьому другому, облудному світі, назви справжніх речей використовуються для підробок. Речі в ньому являється нам по суті як неназвані, хоч названі, бо мають прикладки (назвиська, лейби), які мітять підробки, як річ справжню. Така ситуація, при якій імена не відповідають суті речей означає для нас, що ми живемо серед об’єктів, суб’єктів, подій, суть яких прихована за туманом псевдоназв. Ми начебто знаємо, що то підробки, оманливі копії природних, суспільних, духовних речей, що їхні назви не відповідають суті правдивих речей. Проте, знаючи це, часто-густо знаками ми демонструємо на ззовні своє їх визнання, тобто вступаємо у взаємодію з ними, як зі справжніми. І немає ніякого значення, що робиться при тому у нашій свідомості щодо цього подвоєння світу речей на реальний і облудний, головне для нашого несправжнього правителя, бізнесмена, чиновника щоб ми потрібні знаки подавали – голосували, писали петиції, платили за підробки товарів, платили хабарі замість податків. Адже цими зовнішніми діями ми вже включилися в механізм цього облудного світу як його складові гвинтики чи деталі. Continue reading →

Сьогодні у книгарню “Є” завітав Володимир В’ятрович, історик, публіцист, директор Інституту національної пам’яті. Він представляв свою книгу “За лаштунками Волині 43”

Continue reading →

Ющенко В.А. до отруєння

Мені чомусь наніч подумалося про Ющенка. Особа в Україні колись легендарна, сьогодні майже забута. Зараз вже і про Януковича рідко згадують, не те що про Віктора Андрійовича.

А коли був рік 2004-ий я навчався на другому курсі. І прекрасно пам’ятаю, як все було. Принаймні, як нам, молодим, все видавалося.

Все помаранчеве, “ющенківське” нам, студентам у Львові, видавалося правильним, святим. Ющенко для нас був “свій” кандидат. Тому що розмовляв українською. Тому що ніби хотів у Європу. І ще чомусь. Але точно чому вже ніхто не знав. Continue reading →

Мій друг, 28-річний християнин, анонімно публікує розділ з своєї нової книги про Україну і українців. Він чекає ваших відгуків і коментарів.

Если бы у Вас появилась возможность выбрать для проживания любое место на Земле, куда бы Вы отправились? Почему именно туда? По каким признакам выбирали бы место обитания?

Наверное, разные люди имели бы разные предпочтения. Например, многих привлекают мегаполисы с их развитой инфраструктурой, хорошими дорогами, огромными торговыми центрами и скоростным Интернетом. Хотя есть люди, с удовольствием выбравшие бы себе тихие небольшие города с чистым воздухом и уютной атмосферой, а кто-то, была б его воля, вообще ушёл бы жить в лес, жил бы наедине с природой и питался ягодами и грибами.

Кто-то выбирал бы страну исходя из её культурных особенностей — обычаев, традиций, по принципу «что душе ближе». Ещё для кого-то важен низкий уровень преступности, или высокий уровень медицины. В конце концов, можно выбрать страну просто из интереса «а как там люди живут».

Всё это важно, но наверняка важнейшим пунктом, на который обратили бы мы своё внимание в большинстве случаев — это уровень жизни в этой стране (или даже городе). Ведь уровень жизни по большому счёту включает в себя всё. Под уровнем жизни обычно имеют в виду в первую очередь размер доходов жителей страны (города) относительно стоимости товаров и услуг в этом месте. А доходами человека определяется его доступ к качественным продуктам питания и другим товарам, медицинскому обслуживанию, отдыху и т.д. Достаточный уровень жизни позволяет человеку качественнее реализовывать себя и свои желания, влияет на уровень жизни человека. Люди, живущие в развитых странах мира, по сравнению с гражданами стран третьего мира, тратят меньше времени на такие жизнеобеспечивающие вещи, как, например, приготовление пищи, ведь они могут позволить себе при желании поужинать в ресторане, или домашние дела — уборку, стирку, мойку посуды — ведь современная бытовая техника многие эти вещи делает сама с минимальными затратами сил человеком. В результате остаётся больше времени и сил на семью, увлечения, спорт, чтение и т.д. Continue reading →

З кінцем XVIII ст., коли російська тиранія насильно скасувала автономні й устрій України, знищила українське військо і господарську окремішність, Україна стала звичай­ною провінцією російської царської імперії. З того часу, а особливо з початком XIX ст., посунуло на „землю обітовану” чимало росіян ріжних професій, стану і віку, що жадібно описували усі багатства „Малоросії”. Але при Слиж–чому пізнанні країни та її мешканців мусіли признати прав­диве обличчя України під оглядом культурним і національним.

Російський вчений Васілій Зуєв, що подорожував по Україні в pp. 1781—1782 з доручення російської Ака­демії наук, подає цікаві відомости головно про Слобідську Україну („Подрожные записки Василія Зуева сь Петер­бурга до Херсона вь 1781 и 1782 гг.”, Петербург, 1787). В. Зуєв виразно зазначає, що на Харківщині нарід своєю мовою, одягом і звичаями зовсім відмінний від росіян. Зо­крема про оселі українців каже, що вони дуже розлогі, всі будови деревляні, вимазані зовні глиною і вибілені; всере­дині хат дуже чисто. Земля на Харківщині дуже родюча — „куди не поїдеш, скрізь поверхня землі вкрита здебільшого і збіжжям, а далі баштани, або овочеві садки”. При тім мос­каля дивує, що українці хоч і мали подостатком „земних плодів”, не знали розкошів, не гналися за грішми і наживою, продаючи лише надвишку своїх сільсько-господарських продуктів, а приїзжим купцям продавали лише те, що вже не мопи самі використати. Дуже поширені були ярмарки, а на більші ярмарки, наприклад в Сумах, Харкові тощо, зїздилися купці не тільки з російської держави, але також з Польщі, Німеччини, Молдавіі, Греції.

П. Шаліков („Путешествіе вь Малороссію”, Москва 1803—1804) вїзджаючи до теж України в 1803 р. висав:

„Побачивши Малоросію, очі мої немогли налюбува­тися побіленими хатами, чепурним одягом мешканців, лас­кавим, милим поглядом прегарних тутешніх жінок”. Ав­тор залюбки вписуючи життя і приняття поміж українсь­кою шляхтою, був здивований, що поруч зі шляхтою (був. козацькою старшиною), він зустрчав на балях і родини священиків, а на балі в Полтаві захоплювався одною кра­сунею попівною, яка прегарно танцювала. „Цей факт — каже П. Шаліков — може свідчити про ступінь просвіти поміж тутешніми попами і про те, як вони виховують своїх дітей”. При тім зауважує:, „Чи бачили ви коли-небудь у Ро­сії (с. т. на Московщині) попівну на балі „прыгающую контреданцы?” Загалом — каже автор — не можна рівняти українського священника з московським. „Українські свяще­ники своїм поводженням служать приміром для всіх і тому вони корі стуються особливою повагою”. Живуть вони у дос­татку, бо „просвіта їх відповідає укладові їх життя”. Continue reading →

Михайло РЯБЕЦЬ,
народний депутат України (1994-1998),
голова Центральної виборчої комісії (1997-2004),
заслужений юрист України

Український народ – неперевершений, напевно, у всьому світі!

Спочатку, чимало виборців, за подачки та пустопорожні обіцянки, голосують за президента та депутатів ВРУ , як за списками політичних партій, так і в одномандатних виборчих округах, а уже через кілька місяців після виборів, коли їх “обранці” показують своє справжнє обличчя, запитують один в одного: хто цих бандитів обирав?

А коли життя кожного, від правління краіною цими “слугами” народу , стає нестерпним, цей же народ виходить на майдани і барикади та не перестає несамовито волати до всієі світовоі демократичноі спільноти: застосовуйте санкції до наших можновладців, тому, що нам скоро прийде кінець!

Поглянь на себе збоку, дорогий мій гордий та незламний український народе!

Твоя доля і доля твоїх нащадків завжди у твоїх могутніх руках!

Йдучи до виборчої скриньки, думай не про торбинку чи 200 гривень “подаровані” тобі напередодні дня голосування, а завжди пам’ятай про те, що своїм голосом ти обираєш свою долю і майбутнє для своїх дітей!

Правоохоронці чи режимоохоронці? Власне, не в тім річ

Сергій ЧЕПАРА

Останні події в країні засвідчили що влада здатна якщо не на все, то майже на все. Чого хоче Бог від християн?

Так, влада перейшла багато меж. Вона не відступить. Так, наша країна стає демократичною за назвою, але диктатурою по суті. Так, міліціонери б’ють мирних активістів. Так, Бог ненавидить корупцію і брехню, а наша влада глибоко корумпована і часто обманює. Так, більшість політиків лицеміри. Так, державний бюджет обслуговує не український народ, а кілька десятків-сотень сімей, наближених до влади.

Але влада поставлена від Бога. Як спосіб організації суспільства. Це Божий інститут і тільки Бог має право дати йому оцінку. Біблія не закликає перевернути владу в країні або існуючий порядок, якщо нам щось не сподобалося. Навіть якщо нам не подобається друга державна, митний союз, корупція і все інше.

Друзі, давайте чесно визнаємо – в Біблії нема навіть пів вірша, який закликає нас боротися з існуючим режимом. Але є добрий десяток віршів про молитву за владу, про підтримку влади та існуючого порядку. Continue reading →

Одна з кращих статей, яку я прочитав за останні місяці щодо проблем української державності. Автор звертає увагу про антиукраїнські настрої в Україні, етнічний склад української Верховної Ради та Кабінету Міністрів, розповідає про досвід інших пострадянських республік.

Олег РОМАНЧУК

Олег РОМАНЧУК,
публіцист, шеф-редактор журналу “Універсум”
Джерело: Українська Правда

“Сьогодні в Україні відбувається боротьба російського націоналізму та його колаборантів за Україну. Ставкою в боротьбі є життя української нації і справжня незалежність України”.
Ярослав Дашкевич “Комунізм, демократія, націоналізм: український варіант”

13 квітня 2013 року голова української Республіканської партії Сергій Джердж у відкритому листі до Генерального секретаря ООН Пан Гі Муна чітко зазначив, що “в Україні цілеспрямовано здійснюється політика національної дискримінації українців як етносу”.

І далі: “В Україні, згідно з останнім переписом населення 2001 року, проживає 78% українців за національністю. Однак серед вищого керівництва держави (президент, керівник АП, прем’єр та віце-прем’єри, секретар РНБО, міністр оборони, голова СБУ) немає жодного українця. У Верховній Раді України українці за національністю становлять лише 22%.

…Ухвалення минулого року парламентом України закону “Про засади державної мовної політики”, що запроваджує російську мову як другу державну, не залишає сумніву в тому, що правляча верхівка в Україні, яка складається з національних меншин, здійснює щодо корінної нації українців політику апартеїду. Апартеїд, як відомо, є злочином проти людства”.

Тут нічого не перебільшено і не перекручено. Такою є українська дійсність. Хоча ще 1994 року видатний український історик Ярослав Дашкевич застерігав: “Ніде у світі – крім України – немає влади, нелояльної до своєї ж нації. Continue reading →

Віктор БОБИРЕНКО,
начальник управління сім’ї та молоді Сумської ОДА в 2005-2010 роках

Кожна людина має право на вибір. Жити конформістом – чи мати гідність. Прогинатися – чи стояти рівно і гордо. Плакати з невдач – чи сміятися в очі долі і фарбувати свою долю в оптимістичні кольори.

Біда у тому, що і народи мають право на вибір. Кажуть, що народ мудрий. Цей міф живучий, але неправдивий.

Дуже часто окремі представники народів бувають і мудрими, і чесними, і сміливими. Але коли більшість схильна до конформізму, готовності здати і здатися, цілі народи відходять у небуття. Continue reading →