Роздуми про смерть (і вічне життя)

Приблизно два тижні тому в автотрощі розбилася одна моя знайома з давніх студентських років – Марічка. Вона була веселою, щирою і життєрадісною дівчиною. Власне, молодою жінкою і мамою. Вона жила останні роки закордоном – з чоловіком та однорічною донечкою. Вони їхали автомобілем по трасі і влетіли в вантажівку. В салоні також була мама чоловіка – всього 4-ро осіб. Чоловік та його мама загинули одразу, а мою знайому доставили в лікарню – спочатку в одну, а потім перевезли в іншу. Дитина залишилася неушкоджена.

Я знав цю дівчину років 12. Ми жили в гуртожитку на одному поверсі, навіть 1 рік в одному блоці. Я заходив до неї та її двох подруг-співмешканок досить частенько. Чи позичити віника, якого у нас, хлопців, не було, чи взяти солі, чи просто поспілкуватися. Ми бачилися на спільних лекціях. Я вже тоді був християнином. Молодим, новоспеченим християнином, який мав багато ентузіазму свідчити про Христа. І часто мало мудрості. Дівчата-співмешканки ставилися до мене доволі скептично. В їхніх очах я був сектантом, який покинув “правильну церкву” – греко-католицьку. Звісно, греко-католицька церква правильна, адже в більшості сіл Галичини іншої і нема – то яка ж правильна? Continue reading

Advertisements

З релігії в релігію? Чи від невідання до Христа?

Релігія чи хрест Христа? Ось в чому запитання...

Релігія чи хрест Христа? Ось в чому запитання…

Зараз в інтернеті набуло популярності радіоінтерв’ю дівчини, яка була тривалий час в одній з протестантських церков, але потім вирішила перейти в католицизм де і залишається сьогодні. Це інтерв’ю викликало цілу хвилю обговорення і коментування.

Не маю наміру розглядати мотиви переходу конкретної людини, тим більше, що про це знаю відносно небагато. Але сьогоднішній дискурс навкого того інколи ставить мене в штупор. Таке враження, що обговрюється все, окрім головного.

Як народжений греко-католиком я маю непогане уявлення про греко-католицизм. І у 18 років я зустрів протестантів і “став протестантом”. Так може виглядати зовні, але чи в цьому річ? Continue reading

Третю книжку…

Коли я навчався в Київському коледжі, то ми з співмешканцем (однокімнатником) любили пожартувати. Так, по-богословськи. Один з жартів розповім.

В ті часи навчання в коледжі я дуже любив читати богословські книги та коментарі на Старий/Новий Завіт. Костя (так звали брата) якось сказав: Сергію, коли буде захоплення Церкви – Ісус прийде по тебе і скаже: “Збирайся, я прийшов по тебе. Ми йдемо на Небо”. А ти Йому: “Ісусе, я не можу, тут так багато цікавої християнської літератури. Ось ці книги – мої улюблені, а ось ці – такі хороші коментарі… А ось ще, а ось ще. І тут, і там на поличці “. “Гаразд. Хоч на Небі книги не потрібні, та я дозволю тобі взяти дві з них”. “Ні, Ісусе, дозволь три. Без трьох мені ніяк не обійтися”. Ісус дозволив.

Цей жарт про те, що деколи ми забуваємо, що головне, а що другорядне. Книги – хороша річ. Але не такі важливі як стосунки з Ісусом. Ну і коли захоплення Церкви на Небо – то хіба нам до книг буде?! :)

Таке могли придумати тільки богослови…