Про націоналістів і олігархів – Павло Бондаренко

Хто вони - олігархи?

Хто вони – олігархи?

Або “Геть олігархів”? Чи “Хай живуть олігархи”?

3 квітня націоналісти маршируватимуть Києвом під гаслом “За Україну без олігархів”. Справа хороша. У нас боротьба з олігархами – це святе. З олігархами борються Наливайченко і Тимошенко, Богуцька і Парасюк; Лєщєнко і Ляшко; Сакварелідзе і Сааакашвілі. Тепер ось націоналісти вирішили “поборотися”.

Робота – не бий лежачого. Знай, кричи “Геть олігархів”.
Але…Ох, вже це “але”…
При всій повазі – маю кількох дуже порядних друзів серед націоналістів – дозвольте сказати відверто: це популізм і дурня, займіться чимось кориснішим, наприклад, розробкою адекватних законопроектів. Тільки АДЕКВАТНИХ.

Для того, щоб боротися з олігархами, треба хоча б до словника зазирнути, аби дізнатися, що це за звірі такі страшні. От питання: чим олігархи відрізняються від представників великого бізнесу?

Так от, може це вас шокує, але
“… олігархічні групи у тій чи іншій формі існують у більшості країн, де економіка базується на приватній власності” (Колодій А. Ф. «Олігархи» й «олігархія»: зміст понять та українська політична дійсність).

І ще одне, дуже важливе:
“Олігарх — це не просто багата людина, а один із небагатьох можновладців, що правлять у своїх приватногрупових інтересах, причому в основному або виключно силовими методами” (там само). Continue reading

Advertisements

Як Україні стати успішною за 20 років (нічне одкровення)

За кого голосувати?

За кого голосувати?

Тут мене просять написати короткий план “Як Україні стати успішною за 20 років”.

Окей, пишу.

Щоб Україні стати успішною треба навчитися бути відповідальним і зрілим суспільством, яке точно знає, чого хоче і розуміє, як цього досягти.

На практиці це означає, що не менше 15% людей зможуть доступно пояснити, якою бачать Україну (режим, форма правління, устрій) і чому саме такою. І в частині “чому” мають бути аргументи (на 30-50 речень), і розуміння слабкостей контраргументів.

Ще ці 15% мають глибоко усвідомлювати, наскільки жахливими є патерналізм і корупція. Вони мають мати сильне бачення, як з тим боротися, а також які та чому методи боротьби недієві.

Потім ці 15% мають брати на себе відповідальність за власні вибори (в широкому філософському розумінні) – на рівні сім’ї, міста/села, країни. Не уникати відповідальності, не перекладати на когось. Потім – що таке справедливість і як її втілити.

Ще треба знайти відповіді на низку питань – наприклад, частиною якого світу хоче бути Україна і наскільки глибоко. Як нам жити з сусідами – Європою і Росією. Потім відповіді на внутрішні виклики – що нам робити (для прикладу) з російською мовою. Але це у світлі інших питань (права і свободи людини, інтеграція у світові співтовариства). Потім – роль місцевого самоврядування, ГО, преси, церкви.

Ще одне питання – наскільки ми віримо у верховенство права. Нам потрібне право чи договорняки і майдани? Конституцію пишемо раз на 300 років чи переписуємо кожні 2-3 роки?

І лише потім (не раніше!) – якою має бути освіта, медицина та армія.
От коли суспільство знайде відповіді – тоді можна кудись рухатися.

І лише потім-потім-потім – прізвище найманого менеджера на 5 років, який спробує втілити частину нашого бачення. А на разі обговорюємо прізвища рятівників-суперменів, які за 100 днів побудують Швейцарію.

Як Америка наздоганяла Європу. Герман Бавінк

В кінці XIX століття нідерландський богослов Герман Бавінк вирушив в коротку подорож Північною Америкою. Під час подорожі він записував свої спостереження, які пізніше опублікували, а нещодавно вони навіть були визнані найкращою розповіддю голландця про подорож за кордон.

Освіта там дуже цінується: американці відчувають, що вони відстають у цьому відношенні, і тепер щосили хочуть зрівнятися з Європою. Шкільні приміщення просто чудові. Ніяких грошей на це не шкодують. Багаті людей вважають за честь засновувати коледжі… Зацікавленість в освіті посилюється бажанням до свободи і незалежності: кожен американець хоче бути вільним, незалежним, досліджувати і дивитися на світ самостійно…
Бібліотеки, публічні бібліотеки, також вносять внесок у розвиток людей. Будь-яке місце, що має хоч якесь значення, має власну бібліотеку, яка була заснована і підтримується або особистими пожертвуваннями, або місцевою владою, і доступна для всіх безкоштовно. Наука і знання популяризуються, як тільки можна…
Continue reading

Чи потрібна освіта християнам? Ольга Кондюк

Оксфорд заснували люди, які вірили в Бога

Оксфорд заснували люди, які вірили в Бога

Колись церкви народили на світ такі навчальні заклади як Оксфорд і Кембридж. Спочатку це були богословські школи, але потім кількість навчальних кафедр збільшилась. В Україні Київське і Острозьке братства організували школи, які тепер діють як Києво-Могилянська академія, і Острозька академія. Зараз в церкві процвітає невігластво, яке возвеличується як духовна чеснота. На превеликий жаль, церковне лідерство і середовище не спонукає молодь до освіти, а часто навіть відмовляє, особливо якщо мова йде про богослов’я. Часто відмова здобувати знання і розбиратись у чомусь має вигляд особливої духовності, смирення і довіри Богу. Для цього навіть підібрані певні тексти.

Continue reading

Розуміння чи правильні кліше?

clichesЧас від часу стикаюся з тим, що значно легше запам’ятати “правильні кліше”, ніж глибоко осягнути певні концепції.

Це може стосуватися різних сфер, наприклад, політика, економіка, суспільне життя або релігія. Оскільки я християнин і намагаюся жити по-християнськи, то мої приклади тут будуть здебільшого на християнську тематику. Continue reading

15 фактів про Львів, які Ви [ймовірно] не знали…

1.  Львівській Опері вже 116 років. Побудували її у далекому 1900-у році, коли у Львові правили австрійці. Архітектор – Зиґмунд Ґорґолевський. Кажуть, за кілька років після побудови фундамент будівлі почав тріщати, і архітектор так розхвилювався, що помер. Так це чи ні, але фактом є те, що похований він у Львові на Личаківському кладовищі. До речі, Львівська Опера вважається одною з кращих у Європі. І стоїть досі.

img_2884

Continue reading

Навчання у Львівському університеті… Як це було

Пройшло 7 років, з того часу, як я закінчив університет. З того часу жодного дня за спеціальністю не працював. Але великою мірою це був мій свідомий вибір. Та й зараз я не про це. Ось предмети, які я вивчав. Ви вивчали щось подібне?
01
Отже, предмети
Механіка
Лінійна алгебра та аналітична геометрія
Математичний аналіз
Електрика
Основи економіки
З доцентом Любунем Зіновієм Михайловичем

З доцентом Любунем Зіновієм Михайловичем

Про умовну Мар’яну Богданівну і п’ятьох справжніх Президентів

До питання “хто винен?”. У суспільстві точаться запеклі дискусії хто винен в тому, що ми, українці, живемо бідно. Власне, найнижчі зарплати в Європі, висока корупція, низькоякісна освіта і таке інше… Хтось звинувачує Президентів, хтось олігархів, хтось – Путіна, Росію і російську мову. Хтось – Обаму, США і Польщу. А ще бандерівців, які Союз розвалили. Continue reading

Говоріть, будь ласка, українською…

54980582Якуб ЛОГІНОВ,
“Дзеркало тижня”

Дуже важко вивчити іноземну мову не виїжджаючи зі своєї країни. На мовних курсах, лекторатах в університеті чи вивчаючи мову самостійно, можна оволодіти теорію та базовий запас лексики, але для вільного володіння потрібна практика. Тобто — бажано поїхати в дану країну, щоб весь час бути в даному мовному середовищі. Для прикладу, якщо ти в Італії і поїхав на якийсь час до Риму, хоч-не-хоч вимушений спілкуватися з людьми на вулиці, в магазинах тощо італійською, довкола себе чуєш італійську мову, читаєш італійські написи. І таким чином мова засвоюється. Якщо вивчаєш німецьку — можеш набрати мовну практику в Німеччині або Австрії, якщо французьку — у Франції або бельгійській Валонії, якщо російську — в Москві, Петербурзі чи Калінінграді. З іноземцями, котрі вивчають українську мову, ситуація складніша. Continue reading

Володимир Січинський. Чужинці про Україну (уривки)

0TrutovskiyKA_ScenaUKolodcUUЗ кінцем XVIII ст., коли російська тиранія насильно скасувала автономні й устрій України, знищила українське військо і господарську окремішність, Україна стала звичай­ною провінцією російської царської імперії. З того часу, а особливо з початком XIX ст., посунуло на „землю обітовану” чимало росіян ріжних професій, стану і віку, що жадібно описували усі багатства „Малоросії”. Але при Слиж–чому пізнанні країни та її мешканців мусіли признати прав­диве обличчя України під оглядом культурним і національним.

Російський вчений Васілій Зуєв, що подорожував по Україні в pp. 1781—1782 з доручення російської Ака­демії наук, подає цікаві відомости головно про Слобідську Україну („Подрожные записки Василія Зуева сь Петер­бурга до Херсона вь 1781 и 1782 гг.”, Петербург, 1787). В. Зуєв виразно зазначає, що на Харківщині нарід своєю мовою, одягом і звичаями зовсім відмінний від росіян. Зо­крема про оселі українців каже, що вони дуже розлогі, всі будови деревляні, вимазані зовні глиною і вибілені; всере­дині хат дуже чисто. Земля на Харківщині дуже родюча — „куди не поїдеш, скрізь поверхня землі вкрита здебільшого і збіжжям, а далі баштани, або овочеві садки”. При тім мос­каля дивує, що українці хоч і мали подостатком „земних плодів”, не знали розкошів, не гналися за грішми і наживою, продаючи лише надвишку своїх сільсько-господарських продуктів, а приїзжим купцям продавали лише те, що вже не мопи самі використати. Дуже поширені були ярмарки, а на більші ярмарки, наприклад в Сумах, Харкові тощо, зїздилися купці не тільки з російської держави, але також з Польщі, Німеччини, Молдавіі, Греції.

П. Шаліков („Путешествіе вь Малороссію”, Москва 1803—1804) вїзджаючи до теж України в 1803 р. висав:

„Побачивши Малоросію, очі мої немогли налюбува­тися побіленими хатами, чепурним одягом мешканців, лас­кавим, милим поглядом прегарних тутешніх жінок”. Ав­тор залюбки вписуючи життя і приняття поміж українсь­кою шляхтою, був здивований, що поруч зі шляхтою (був. козацькою старшиною), він зустрчав на балях і родини священиків, а на балі в Полтаві захоплювався одною кра­сунею попівною, яка прегарно танцювала. „Цей факт — каже П. Шаліков — може свідчити про ступінь просвіти поміж тутешніми попами і про те, як вони виховують своїх дітей”. При тім зауважує:, „Чи бачили ви коли-небудь у Ро­сії (с. т. на Московщині) попівну на балі „прыгающую контреданцы?” Загалом — каже автор — не можна рівняти українського священника з московським. „Українські свяще­ники своїм поводженням служать приміром для всіх і тому вони корі стуються особливою повагою”. Живуть вони у дос­татку, бо „просвіта їх відповідає укладові їх життя”. Continue reading