#провибори #обережнополітика – Надія Гербіш

• Я християнка і довіряю Богові. Молитися за владу і діяти, виходячи зі своїх моральних принципів, вважаю своїм громадянським обов’язком.
• Я надзвичайно ціную демократію і не сприймаю власне право голосу for granted – ні як жінка, ні як громадянка. Перед минулими виборами мене не було в списках виборців, тож я виборювала (каламбур зумисний) своє право голосувати через суд. Цьогоріч теж збираюся на вибори і теж вважаю це своїм громадянським обов’язком – і вдячним привітом суфражисткам  Continue reading

Advertisements

“Якщо Х виграє вибори — я емігрую з країни” – Уляна Супрун

Уляна Супрун

Уляна Супрун

Коли я читаю подібну реакцію на ті чи інші соціологічні опитування або політичні прогнози, мене завжди бере злість.

Коли у 1940-і мої бабусі та дідусі емігрували з України, вони тікали від розстрілів чи у кращому випадку заслання в Сибір. Цьому передувала тривала боротьба за Українську Самостійну Соборну Державу проти найстрашніших імперій 20 століття. Боротьба, в якій загинули сотні тисяч чудових людей.

Можливість народитися в державі Україна, вирости тут, боротися за її свободу з підтримкою усієї міжнародної спільноти — це все були мрії наших предків. Мільйони українців все життя працювали, боролися й вмирали за те, щоб це стало можливим. І ми все одно знаходимо собі причини бути песимістами, опускати руки та скиглити. У кожного є право на вільне пересування і право на еміграцію в тому числі. Проблема в тому, що забагато українців ментально тікають з країни, фізично залишаючись тут і не борються за свої мрії. Continue reading

Як церкві не втратити розум за 11 днів до виборів

За 11 днів до виборів нормальна людина вже має визначитися за кого голосувати. Власне, визначитися кого (якого типу) політиків треба підтримати треба принаймні за кілька років до виборів, якщо чесно. Але зараз про інше.

Церква (як інститут/організація) не має права політизуватися. Тобто політичні погляди окремі християни можуть мати, а от церква – ні.

Чому?

Тому, що церква це об’єданні навколо Христа, а не навколо політичної ідеї чи програми. Ми маємо 39 кандидатів. Деякі технічні, деякі справжні. Деякі топові, деякі зі смішним рейтингом. Деякі праві, деякі ліві. Деякі популісти, деякі щирі. Деякі заграють з низами, інші пропонують програми. І так далі, і так далі. Continue reading

За кого голосувати адекватним людям?

За кого голосувати?

За кого голосувати?

Мене часто звинувачують в тому, що я пишу багато загальних/абстрактних/розмитих ідей про політику і вибори, але рідко говорю чітко. Так може здатися на перший погляд. Але від загального до конкретного один крок.

Отже, кілька простих принципів і переходимо до прізвищ.
1. Голосувати треба. Участь у виборах (принаймні як виборця) – це правильно, бо це вплив. Якщо Ви не підете на вибори, вони все ж таки відбудуться. Тоді просто інші люди оберуть главу держави без Вас. Continue reading

Скоро вибори! За кого голосувати?

Скоро вибори!

В 2019 році нас чекають вибори – парламентські і президентські. Звичайно, якщо влада щось не втне, і не перенесе їх на 2300-ий рік :) За кого голосувати?

Спочатку хочу сказати, що відповідальна та зріла людина має брати участь у житті своєї країни. Пасивно спостерігати, як до влади приходить аби-хто, є погано. Кожен з нас повинен в міру можливого долучатися до всього, що може – справи у садку чи школі, куди ходить дитина, ОСББ, профспілка, село чи місто, країна.

Участь у виборах – це мінімальний мінімум нашої активності. Це дуже мало, але це все ж краще, ніж повний нуль. Коли варто починати цікавитися кандидатам, партіями? Як казав мудрець матері шестимісячної дитини: “Ви запізнилися з вихованням на 6 місяців”. Я вірю, що обов’язок кожного – мати постійне зелене поняття про справи в країні. І бажано, не зелене, а трохи глибше. Якщо вмієте читати – читайте. Читайте хороші он-лайн видання – Українська правда, Новий час, Дзеркало тижня, Тиждень, Збруч і т.ін. Навчіться розрізняти хороші ЗМІ від поганих. Звертайте увагу на те, що кажуть політологи. Політики – це люди, які хочуть Вам подобатися. Тому вони професійно і грамотно купують Вас своєю риторикою, своїми балачками і обіцянками. Політологи, здебільшого, науковці, для яких політика не просто корито, а об’єкт професійного вивчення. Ці люди глибше і краще знають всі підводні течії, і до їх думки дуже варто дослухатися. Continue reading

Брати Капранови про гендерну рівність

Дмитро та Віталій Капранови

Дмитро та Віталій Капранови

Нас давно тривожить питання: чому гендерці такі нервові, а часто навіть агресивні?
Здавалося б – дискутуй собі, а ні – одразу образи: “сексизм”, “мізогінія”, “скрєпи” на кожне слово.

І от днями ми зрозуміли причину. Ні, справа не у проблемах особистого життя, як дехто вважає. Проблема значно ґрунтовніша.

Згадаймо, що фемінізм та ідеї гендерної рівності почалися зі світлого образу пригнобленої жінки, яка позбавлена прав на все: на політику, на кар’єру, на власне тіло і т.д., але якщо дати їй ці права – тут і настане всезагальне щастя. Continue reading

Як Україні стати успішною за 20 років (нічне одкровення)

За кого голосувати?

За кого голосувати?

Тут мене просять написати короткий план “Як Україні стати успішною за 20 років”.

Окей, пишу.

Щоб Україні стати успішною треба навчитися бути відповідальним і зрілим суспільством, яке точно знає, чого хоче і розуміє, як цього досягти.

На практиці це означає, що не менше 15% людей зможуть доступно пояснити, якою бачать Україну (режим, форма правління, устрій) і чому саме такою. І в частині “чому” мають бути аргументи (на 30-50 речень), і розуміння слабкостей контраргументів.

Ще ці 15% мають глибоко усвідомлювати, наскільки жахливими є патерналізм і корупція. Вони мають мати сильне бачення, як з тим боротися, а також які та чому методи боротьби недієві.

Потім ці 15% мають брати на себе відповідальність за власні вибори (в широкому філософському розумінні) – на рівні сім’ї, міста/села, країни. Не уникати відповідальності, не перекладати на когось. Потім – що таке справедливість і як її втілити.

Ще треба знайти відповіді на низку питань – наприклад, частиною якого світу хоче бути Україна і наскільки глибоко. Як нам жити з сусідами – Європою і Росією. Потім відповіді на внутрішні виклики – що нам робити (для прикладу) з російською мовою. Але це у світлі інших питань (права і свободи людини, інтеграція у світові співтовариства). Потім – роль місцевого самоврядування, ГО, преси, церкви.

Ще одне питання – наскільки ми віримо у верховенство права. Нам потрібне право чи договорняки і майдани? Конституцію пишемо раз на 300 років чи переписуємо кожні 2-3 роки?

І лише потім (не раніше!) – якою має бути освіта, медицина та армія.
От коли суспільство знайде відповіді – тоді можна кудись рухатися.

І лише потім-потім-потім – прізвище найманого менеджера на 5 років, який спробує втілити частину нашого бачення. А на разі обговорюємо прізвища рятівників-суперменів, які за 100 днів побудують Швейцарію.

Пристрасті навколо Анни або скільки років Києву

Анна Ярославна

Анна Ярославна

Дивлюся тут російське ТБ. Анна Ярославна була росіянкою, тому що України тоді не існувало, а Російська Федерація правонаступниця Київської Русі :) :) :)
Все змішалося – люди, коні.
Анна була такою росіянкою, як і українкою. Українська і російська ідентичність сформувалися значно пізніше. Правонаступництво тут взагалі ні до чого – ми говоримо про етнічні/національні ознаки.

Тому коли Путін говорить, що Анна була росіянкою, він дещо кривить душею. Анна була представницею того народу, з якого (ймовірно) сформувалися українці, білоруси, росіяни. Тому Олександр Лукашенко може сказати, що Анна була білорускою.  Тому що Анна не була француженкою чи німкенею, а саме русинкою.

Але якщо ми говоримо про внутрішньоруську ідентифікацію, то росіянкою (чи білорускою), звісно Анна не була. Тощу що сьогодні між Україною і Росією є військово-політично-економічний конфлікт. І приписування собі Анни це просто частина інформаційної війни.

До слова, українці часто постять, що Москва була заснована в такому то році, а Київ в такому то. Звичайно, в багатьох контекстах це важлива і цінна інформація. Але успішність від древності не дуже і залежить. США дуже молода держава, але вона є успішною військово, економічно, політично. Київ старіший за Москву. У 12 ст. він був більший і за Лондон, і за Париж. Але зараз навчатися/працювати/жити престижно саме у Лондоні чи Парижі, а у Києві, хіба якщо Ви з українського села. Ви багато знаєте англійців і французів, які приїхали вчитися в Київ? Я ні. Грецька цивілізація, мабуть, найстаріша в Європі, але Греція бідна країна. Прикладів можна навести ще кілька десятків.

Про зомбування російським телебаченням знову не писатиму, нічого нового. Просто класика жанру, Німеччина 30-их років. Важливо не те, що є насправді, а те, що у що нам хочеться вірити. Кремль всіма силами намагається своїх же людей переконати, що Росія класна і сильна, але робить це сокирно. Але проблема в тому, що так само симетрично-сокирно українці часто відповідають.

На разі Росія економічно від нас сильніша, армію має більшу. Тому хвалитися можемо хіба тим, що коли у Києві був стольний град, то у Москві були чагарники і лазили ведмеді.

Подорож в країну навпаки

"Ніщо не правда і все можливо"

“Ніщо не правда і все можливо” (книга праворуч)

 

Я листуюся з росіянами, щоб зануритися у світогляд людей, зрозуміти логіку, цінності.
І здається я переконався, що в тій чи іншій мірі більшість росіян поділяють політику Путіна – навіть якщо прямо так не говорять чи не думають. По суті ми маємо велику державу на сході яка має мільйонну армію, яка (країна) хоче і може воювати – танками, телевізором і грошима. Все це завжи буле оправдано – справжніми приводами або вигаданими. Путін може воювати на сході кілька років, і пояснення буде таке:

Коли українська армія стріляла у ворога і потрапила у мирних людей, то вона так робила навмисне. Жорстокі і цинічні очільники України наказали стріляти по мирних людях, які тихо і мирно вивісили один російський прапор поруч з українським… Росія довго і терпляче вичікувала, але коли “укри” убили дуже багато шахтарів, то вона по-дружньому допомогла простолюдинам на сході України – трохи підкинула грошей, їжі, кулеметів – просто щоб люди протрималися довше. Тепер Росія все ще має мрію все закінчити мирно – для того вона засилає туди бтри, танки, кулемети, гроші, військових тренерів, дозволяє “працювати” там добровольцям з Росії і не тільки. Все заради доброї мети – не дозволити київській недовладі окупувати острівок російської свободи в україні. Ще росія збила буком літак – і все тому, що бажає всім миру, щастя і добра. Росія – це країна-мати Тереза. Continue reading

Третя річниця

Фото з інтернету

Фото з інтернету

Дочитую зараз Сергія Плохія “Браму Європи”. Це така книжка – огляд історії України, написаної українцем в Америці. Там цікаво так написано про українську революцію 1917-18 років: “Українці добре вміли повставати проти влади, але взагалі не вміли її будувати”. Історія продовжується. Ми вміємо скидати диктаторів, але часто не думаємо, а що далі.

Віруючі часто пишуть – треба надіятися на Бога. Без сумніву, це правильне кліше. Але є справи суто політичні, а є суто духовні. Все взаєзв’язано, і Божі істини універсальні. Але інколи дуже корисно прояснити ситуацію – Україна не може встати з колін не тому, що вона “не перед тим богом на колінах стоїть” абощо, а тому, що більшості українцям бракує чіткого розуміння, як функціонує демократія. А функціонує вона так: відповідальне суспільство раз на 4-5 років обирає відповідальну владу. В періоді між виборами громада контролює владу (а не поливає брудом безперестанку), і всіляко долучаєтсья до управління країною, містом, селом. Кожен на своєму місці робить правильно, а беззаконня засуджується. Continue reading