Цукерки президента… їсти чи не їсти?

Ви, очевидно, здогадалися, що мова буде не про корисність/шкідливість шоколаду. Бо тут відповідь проста, як двері – багато солодкого дійсно шкодить. І виробник не має значення.

Мова про політичну складову. Деякі громадяни з невтомною енергією регулярно закликають не їсти (тобто не купувати) цукерки фабрики олігарха-Президента.

Поговорімо про це трохи. Розберімося в ситуації.

Здогадуюся, що більшість таких діячів, що невтомно закликають обвалити продажі фабрики “Рошен” щиро вірять у те, що це один з найкращих способів в ділах проявляти любов до України. Хто проти такої блокади – ворог, ну, принаймні, несвідомий громадянин. Continue reading →

Трагедія українського народу в тому, що люди не хочуть будувати державу і її інституції, а обирати і скидати царів. Поганий цей цар? Треба скинути, обрати нового. Новий поганий – знову скидаємо, знову обираємо.

Будь-яка людина може робити будь-що, якщо вона махає правильним прапором і кричить “Слава Україні” – це те, що я побачив на українському кордоні. 3 роки тому так само думали на сході – ми справжні патріоти Донбасу, ми захистимо його від фашистів і бандерівців. От у нас і прапор є, створимо квазідержаву.

Звичайно, Саакашвіші не пропонує щось від чогось відколювати. Але невже серед 40 мільйонів нема жодного гідного? Чому знову месіанство, ще й зарубіжне? Чому можна просто прорвати кордон? Тому що там при владі у Києві олігархи і клани? Чи тому що там при владі фашисти і бандерівці? Риторика змінюється, але суть одна – закон ніщо, ми патріоти. Continue reading →

Тут дуже важливо не впасти в редукціонізм (спрощення). Ситуація в Україні є дуже складна. Тут нема чорного і білого, але багато відтінків сірого.

Continue reading →

Фото з інтернету

Все якось дуже сумно… Щодня новини з фрону. І ось недавно – Авдіївка. Я не знаю хто перший почав стріляти – так звані “терористи” чи наша армія. Це і не важливо. Важливо те, що майже три роки точиться війна, якій не видно ні початку ні кінця.

Я ніколи не був прихильником Януковича. Не голосував ані за нього, ані за його партію. Я завжди вважав, що Україні краще рухатися до Європи, аніж до Росії. Але рухатися до неї можна по-різному. Наприклад, впроваджуючи верховенство права, свободи і справедливість.

А можна повісити поруч жовто-блакитного стяга ще один – з 12-ма зірочками на синьому фоні. І тішитися, що колись – чи у 2017 чи у 2020-му нам таки дадуть отой “безвіз”. І будемо щасливі. Бідні українці їздитимуть дивитися на Ейфелеву вежу і відчуватимуть себе вже на крок ближче до тої Європи. Continue reading →

Фото з інтернету

Дочитую зараз Сергія Плохія “Браму Європи”. Це така книжка – огляд історії України, написаної українцем в Америці. Там цікаво так написано про українську революцію 1917-18 років: “Українці добре вміли повставати проти влади, але взагалі не вміли її будувати”. Історія продовжується. Ми вміємо скидати диктаторів, але часто не думаємо, а що далі.

Віруючі часто пишуть – треба надіятися на Бога. Без сумніву, це правильне кліше. Але є справи суто політичні, а є суто духовні. Все взаєзв’язано, і Божі істини універсальні. Але інколи дуже корисно прояснити ситуацію – Україна не може встати з колін не тому, що вона “не перед тим богом на колінах стоїть” абощо, а тому, що більшості українцям бракує чіткого розуміння, як функціонує демократія. А функціонує вона так: відповідальне суспільство раз на 4-5 років обирає відповідальну владу. В періоді між виборами громада контролює владу (а не поливає брудом безперестанку), і всіляко долучаєтсья до управління країною, містом, селом. Кожен на своєму місці робить правильно, а беззаконня засуджується. Continue reading →

Бабуся Іллі Варламова мешкає у Криму

Ілля Варламов в російському інтернет-просторі постать серйозна, не те, що я: у нього 215 тисяч лайків, читають його тисячі людей в Росії, Україні, думаю, є читачі і в США, і в Європі. Чим займається Варламов (окрім блогу), я не знаю, але судячи з усього, живе непогано. Дитинство в нього пройшло в Криму, де народилася його мама і досі живе його бабуся. Погляди у Варламова прозахідні, цінності в цілому здорові. Любить піджартовувати з Путіна і пострадянської Росії.

Так, от, сьогодні опублікував Ілля думки своєї бабусі про Крим. Краще стало чи гірше. На прикладі цих 2-ох чи 3-ох десятків речень я покажу, що є цінностями типового росіянина, і чому його так легко обдурили політики-негідники. Чому росіянин ще довго буде ненавидіти США, навіть якщо долар коштуватиме 200 рублів.

“Что поменялось? Я гордиться опять начала своей страной, это самое главное!

23 года у меня не было Родины, за которую можно было болеть, а теперь я в России. Теперь я горжусь ее открытиями, какая у нее военная техника, что открываются новые заводы и производства. У нас при Украине все только разрушалось. Ты посмотри, сколько кораблей красивых, как метро открывают у вас! Ты посмотри в этой Украине, когда они где новые станции открывали в метро, а тебя в Москве каждый месяц открывают.

Крым испокон веков был русским. Ты бы видел, как люди радовались! Мы все, весь простой народ, за Путина.

Путин страну держит, иначе бы уже распалось все. Не было бы России. Нам надо, чтобы страна была великая. Мы гордились, что мы из Советского Союза. Мы были за границей и годились, что мы с Советского Союза. А потом что? Украина, о которой вспоминать не хочется! Мы 23 года как в страшном сне жили. Ты просто не понимаешь, какое это счастье – осознавать, что живешь в великой стране. Наверное, потому, что выросли вы в 90-е и так и не пожили нормально. Continue reading →

Мене не перестають дивувати українці. Шість разів вони обирають владу на всенародному голосуванні і кожного разу вони люто ненавидять тих, кого обрали.

У 1991 році 15 мільйонів обрали Кравчука, у 1994 Кучму 14 мільйонів. У 1999-у за Кучму проголосувало майже 16 мільйонів, а у 2004 після помаранчевої революції 15 мільйонів сказали Ющенку “так”. Потім, у 2010 році Янукович набрав 12 мільйонів, у 2013-у році почався Майднан, Янукович втік в Росію, народ обрав нового гетьмана – Порошенка. За нього в 2014 році проголосувало майже 10 мільйонів. Continue reading →

Святослав Вакарчук вважає, що це – недовіра/невір’я. Я поважаю і самого Вакарчука, і його думки, але мені здається, що основна проблема – це відсутність підзвітності. Звідти – корупція і тотальний популізм у політиці.

Ніхто нікому не підзвітний. Всі 5 Президентів були не підзвітні народу. Те саме про Прем’єра, депутата, міністра, чиновника. Та і самі громадяни не підзвітні, точніше дуже опираються будь-якій формі підзвітності. Continue reading →

2 роки тому. Спочатку – снайпери, Беркут, розстріли, “Небесна сотня”. Втеча Януковича. Камаз доларів.Потім – анексія Криму, війна на Сході. Вибори Президента. Вибори до Парламенту. Вибори до місцевих рад. Мобілізація. Фронт. Більше двох тисяч солдат та офіцерів, що загинули. Розчарування. Європа. Теракти у Парижі. Пропаганда російського телебаченя. Радикалізація суспільства. Правий сектор. Портрет Бандери у кабінеті міського голові… Continue reading →