Ці думки були записані кілька тижнів тому, але загальний підхід у мисленні, я думаю, актуальний постійно.

Я дуже мало знаю про конкретний випадок — хто там що блокував, чому і хто кого побив. Але в цій країні я живу вже 33 роки — власне, з народження. У мене вкотре засмучує, що люди не вірять в інституції.

“Демократія це процедура, а не мільйони на вулицях” – так колись сказав Віталій Портников. Це дуже глибокі і правильні слова, але боюся, що багато моїх співвітчизників їх або не розуміють, або не сприймають. Яку Україну ми хочемо побудувати? Де всі питання вирішуються майданами і блокуванням колії? Нам треба навчитися жити у правовій державі. Так, спочатку її треба побудувати. А для цього в неї треба повірити. “Проти лому нема прийому, але можна взяти інший лом”. Сила поборюється силою. Посієш вітер, пожнеш бурю. Поліція має бути професійною і діяти в рамках закону, а захисники вітчизни, так звані атовці, мають отримувати відповідну плату, соцзахист і все таке. Але не можна героїзувати нікого. Поліція це не вічні покидьки, а атовці не завжди герої. В цивілізованій країні блокування колій це кримінальний злочин. Де ми хочемо жити? Де кожен досягає свого, бокуючи колії? Continue reading →

У нас в країні багато людей думає, що ми бідні, неуспішні і корумповані тому, що у нас погана влада. Мовляв, влада у нас погана, а народ хороший. Ну бо люди всюди у світі однакові, як це народ може бути поганим?

Є 1001 спосіб показати, що народ народу рознь. Зокрема, як працює туристична галузь.

Німецька туристична фірма возить людей з Німеччини, Австрії та Швейцарії в Східну Європу. Німці замовляють тури 6-9 місяців неперед. Одразу після замовлення починається робота – бронь готелей, розробка маршрутів, проплата екскурсоводів, трансфер і т.д. Інколи німці, власники бізнесу, хочуть наперед (інколи 9 місяців наперед!) заплатити українцю-водію, який завезе пару німців з точки А в точку Б. Вони хочуть все проплатити наперед і мати спокій. Але в нас так не можна – бо людина візьме гроші і шукай вітра в полі. Continue reading →

Це маленький цвинтарчик біля Іллінської церкви (як храм зараз не діє)

Continue reading →

Будинок по вулиці С. Бандери, 3 (бл. 2012 р.)

Цей будинок має давню і цікаву історію. Він побудований чи то ще за Австрії, чи за Польщі. Він один з найстаріших у Сколе – на мій погляд. Таких, як він, близько 20. Це старі “панські” будинки, в кожному з яких жила якась паважна сім’я.

Я не багато знаю про нього. Старі люди кажуть, що після Другої Світової  там був штаб НКВД, і там же мучили українських націоналістів. Кажуть, що багатьох там закатували на смерть.

Потім певний час будинок належав школі, потім зробили готель. Готель ще я пам’ятаю. Мені було років 6. Потім зробили музичну школу – діти вчилися грати на піаніно, акордеоні, скрипці. Років так 10-15 вчилися.

Фото 2017 р. (з тилу)

Потім у Сколе сталося нещастя – один приватний будинок в центрі міста запалав і майже весь згорів. Там жили сім’ї, і вони залишилися без житла. Тоді Сколівська міська рада пішла легшим шляхом – просто передала музичну школу тим 5-ом сім’ям. Музична школа / школа мистецтв зараз у двох нормальних будинках, нічим не гірших за цей. Сім’ї приватизували житло, і тепер славна історія будинку скінчилася. Кожна сім’я порядкує по своєму. Тепер цей будинок перестав існувати як єдине ціле. Всі поробили собі окремі входи-виходи. Кожен як умів і як розумів. Або як не вмів і як не розумів. Ради справедливості додам, що квітів на подвір’ї дуже побільшало. Навесні і влітку там їх дуже багато – ціла оранжерея просто неба.

В дитинстві, коли там ще була музична школа – ми, дітлахи, туди часто гратися бігали. Але в перший рік проживання сімей “правила змінилися” і нас, дітей, вже там не чекали.

Мені все ж таки дуже шкода. Я розумію ті сім’ї – їм потрібно було житло. Але передати такий красень сім’ям – в ущерб місту. Там міг бути музей або якийсь заклад. Тепер зробити крок назад вже дуже важко – приватна власність. При чому не однієї сім’ї, а одразу кількох. Як Ви відкриєте там музей? Чи готель? Чи будь-що. Не відкриєте. А в Сколе нема жодного музею, до речі.

Це приклад нерозумного госпадарювання. Зрештою, один з багатьох мільйонів в Україні. Кожен будує і господарює як собі знає. Якийсь хаос, який називають свободою і демократією. Сумно це все.

В процесі фарбування

Моя наречена Наталя прожила в Німеччині 7 років, з яких 5.5 роки на останній квартирі. Я опишу процедуру її виселення з студентського гуртожитку, для того, щоб розповісти про Німеччину, німецькі порядки і спосіб мислення. А ще для того, щоб ми, українці, задумалися.

Отже, те, що я назвав гуртожитком насправді не зовсім ним є. На Отто-Зур-Штрассе в Ольденбурзі є будинок, який належить університету. Тут живуть студенти і молоді викладачі – якщо їм підходять умови і ціна. Наталя жила ще з однією дівчинкою, яку звали Ліза. Ліза німкеня, вона вивчає мистецтва і досі проживає у квартирі, про яку я писатиму. Continue reading →

Святослав Вакарчук вважає, що це – недовіра/невір’я. Я поважаю і самого Вакарчука, і його думки, але мені здається, що основна проблема – це відсутність підзвітності. Звідти – корупція і тотальний популізм у політиці.

Ніхто нікому не підзвітний. Всі 5 Президентів були не підзвітні народу. Те саме про Прем’єра, депутата, міністра, чиновника. Та і самі громадяни не підзвітні, точніше дуже опираються будь-якій формі підзвітності. Continue reading →

Уявімо на хвильку, що трапилося, якби не було правил.

Якби не було правил дорожнього руху, кожен їздив так, як хотів би. Кількість смертей зросла б в десятки разів, а люди боялися б ходити по тротуарах – автомобілі гасали б навіть там.

Діти приходили б до школи коли б хотіли а бідолашні вчителі… читали б уроки цілодобово. Ну от заманулося комусь на урок прийти ввечері – має ж бути вчитель. Хоча, чому має? Вчитель приходить теж, коли хоче. І так само коли хоче йде у відпустку. Просто приходить до директора і каже: завтра я йду у відпустку на 50 днів. Але директора нема, бо він не прийшов. І взагалі нікого нема. І школи нема. Нічого нема.

Бухгалтер нарахував Вам зарплату як собі знав, без врахування вислуги років, кількості відпрацьованого часу… На запитання чому, відповіді нема. Continue reading →

Сергій ЧЕПАРА

У моєму рідному місті живе чоловік, який пропрацював у міліції все життя. Всі у містечку знають його як чесну і порядну людину – чоловік, батько, хороший сусід… Вони з дружиною виховали трьох дочок. Підстарша пішла стопами батька – після закінчення інституту МВС працює у місцевому відділені старшим лейтенантом, не бере хабарів, не викручує людям руки, не обманює…

Чому я це пишу? Я теж дуже обурений діями окремих міліціонерів. Бити мирних людей – справа негідна. Брати хабарі, обманювати та чинити насильство неприпустимо з моральної і правової точок зору. Покривати злочини, співпрацювати з мафією – аморально. Бог судитиме їх останнього дня. Я міг би написати багато-багато речень про це… Continue reading →