Північне українське місто Чернігів – 2

Це маленький цвинтарчик біля Іллінської церкви (як храм зараз не діє)

Continue reading

Advertisements

Історія одного будинку у Сколе

Будинок по вулиці С. Бандери, 3 (бл. 2012 р.)

Цей будинок має давню і цікаву історію. Він побудований чи то ще за Австрії, чи за Польщі. Він один з найстаріших у Сколе – на мій погляд. Таких, як він, близько 20. Це старі “панські” будинки, в кожному з яких жила якась паважна сім’я.

Я не багато знаю про нього. Старі люди кажуть, що після Другої Світової  там був штаб НКВД, і там же мучили українських націоналістів. Кажуть, що багатьох там закатували на смерть.

Потім певний час будинок належав школі, потім зробили готель. Готель ще я пам’ятаю. Мені було років 6. Потім зробили музичну школу – діти вчилися грати на піаніно, акордеоні, скрипці. Років так 10-15 вчилися.

Фото 2017 р. (з тилу)

Потім у Сколе сталося нещастя – один приватний будинок в центрі міста запалав і майже весь згорів. Там жили сім’ї, і вони залишилися без житла. Тоді Сколівська міська рада пішла легшим шляхом – просто передала музичну школу тим 5-ом сім’ям. Музична школа / школа мистецтв зараз у двох нормальних будинках, нічим не гірших за цей. Сім’ї приватизували житло, і тепер славна історія будинку скінчилася. Кожна сім’я порядкує по своєму. Тепер цей будинок перестав існувати як єдине ціле. Всі поробили собі окремі входи-виходи. Кожен як умів і як розумів. Або як не вмів і як не розумів. Ради справедливості додам, що квітів на подвір’ї дуже побільшало. Навесні і влітку там їх дуже багато – ціла оранжерея просто неба.

В дитинстві, коли там ще була музична школа – ми, дітлахи, туди часто гратися бігали. Але в перший рік проживання сімей “правила змінилися” і нас, дітей, вже там не чекали.

Мені все ж таки дуже шкода. Я розумію ті сім’ї – їм потрібно було житло. Але передати такий красень сім’ям – в ущерб місту. Там міг бути музей або якийсь заклад. Тепер зробити крок назад вже дуже важко – приватна власність. При чому не однієї сім’ї, а одразу кількох. Як Ви відкриєте там музей? Чи готель? Чи будь-що. Не відкриєте. А в Сколе нема жодного музею, до речі.

Це приклад нерозумного госпадарювання. Зрештою, один з багатьох мільйонів в Україні. Кожен будує і господарює як собі знає. Якийсь хаос, який називають свободою і демократією. Сумно це все.

Як у Німеччині студенти виселяються з гуртожитків. Для порівняння і роздумів

В процесі фарбування

В процесі фарбування

Моя наречена Наталя прожила в Німеччині 7 років, з яких 5.5 роки на останній квартирі. Я опишу процедуру її виселення з студентського гуртожитку, для того, щоб розповісти про Німеччину, німецькі порядки і спосіб мислення. А ще для того, щоб ми, українці, задумалися.

Отже, те, що я назвав гуртожитком насправді не зовсім ним є. На Отто-Зур-Штрассе в Ольденбурзі є будинок, який належить університету. Тут живуть студенти і молоді викладачі – якщо їм підходять умови і ціна. Наталя жила ще з однією дівчинкою, яку звали Ліза. Ліза німкеня, вона вивчає мистецтва і досі проживає у квартирі, про яку я писатиму. Continue reading

Головна біда українського суспільства

Святослав Вакарчук вважає, що це – недовіра/невір’я. Я поважаю і самого Вакарчука, і його думки, але мені здається, що основна проблема – це відсутність підзвітності. Звідти – корупція і тотальний популізм у політиці.

Ніхто нікому не підзвітний. Всі 5 Президентів були не підзвітні народу. Те саме про Прем’єра, депутата, міністра, чиновника. Та і самі громадяни не підзвітні, точніше дуже опираються будь-якій формі підзвітності. Continue reading

Правила проти благодаті? Чи правила як частина благодаті?

Уявімо на хвильку, що трапилося, якби не було правил.

Якби не було правил дорожнього руху, кожен їздив так, як хотів би. Кількість смертей зросла б в десятки разів, а люди боялися б ходити по тротуарах – автомобілі гасали б навіть там.

Діти приходили б до школи коли б хотіли а бідолашні вчителі… читали б уроки цілодобово. Ну от заманулося комусь на урок прийти ввечері – має ж бути вчитель. Хоча, чому має? Вчитель приходить теж, коли хоче. І так само коли хоче йде у відпустку. Просто приходить до директора і каже: завтра я йду у відпустку на 50 днів. Але директора нема, бо він не прийшов. І взагалі нікого нема. І школи нема. Нічого нема.

Бухгалтер нарахував Вам зарплату як собі знав, без врахування вислуги років, кількості відпрацьованого часу… На запитання чому, відповіді нема. Continue reading

Слово про міліцію

Сергій ЧЕПАРА

У моєму рідному місті живе чоловік, який пропрацював у міліції все життя. Всі у містечку знають його як чесну і порядну людину – чоловік, батько, хороший сусід… Вони з дружиною виховали трьох дочок. Підстарша пішла стопами батька – після закінчення інституту МВС працює у місцевому відділені старшим лейтенантом, не бере хабарів, не викручує людям руки, не обманює…

Чому я це пишу? Я теж дуже обурений діями окремих міліціонерів. Бити мирних людей – справа негідна. Брати хабарі, обманювати та чинити насильство неприпустимо з моральної і правової точок зору. Покривати злочини, співпрацювати з мафією – аморально. Бог судитиме їх останнього дня. Я міг би написати багато-багато речень про це… Continue reading

Мовне питання і три квадратні метри

Працюючи в торгівлі починаю по-новому осмислювати дійсність. В санаторії, де ми торгуємо, продають багато різного краму. Продавців так багато, що в не-сезон їх майже більше, ніж тих, хто відпочиває. Здебільшого, продають місцеві, закарпатські, і лише зрідка зі Львова.

В один із днів, коли я розклав товар, став свідком такої сцени: дві продавчині ніяк не могли розібратися де чиє місце. Оскільки місце – ключове питання в торгівлі, то зчепилися не на жарт. В процесі гарячої дискусії стало очевидно, що “Маша” орендує 3 метри, а займає 5, її сусідка десь так само робить, а “Наташа” зі своїми “законними трьома” не має де стати. “Маша” розклала два великі столи і не пускала на хороше місце “Наташу”. Я ось про що подумав: скільки би проблем не виникло, якби всі займали ті метри, за які вони платять по договору. Те, що українці не звикли жити за правилами – платити податки, наприклад, є основною проблемою країни. Той, хто живе за правилами, ніколи не обере того, хто не живе – в парламент, не пустить в уряд і так далі. А якщо і обере чи пустить – то не дозволить йому робити неправильні речі надто довго. Я слухаю людей і вже стомився від них: всі біди від поганої влади, а ми, прості люди, тут взагалі ні при чому…

Час розмовляти на суахілі

Про мови.
Політики можуть сміливо друкувати книжку “1001 спосіб розколоти державу”. Зрештою, така може існувати як таємна інструкція. Можна подумати, що більшість депутатів дуже стурбовані вживанням української, російської чи суахілі в Україні. Якби провладна партія хотіла ввести другу державну – давно б це зробила. Але вибори наближаються, і треба якось рейтинги піднімати – інакше не проголосують навіть на рідному сході країні.

Моя особиста думка така: регіональні мови можливі (навіть бажані) в федеративній державі. А Україна могла б бути федерацією, якщо б це грамотно організувати. Галичина, Закарпаття, Волинь, Наддніпрянщина, Донбас та Таврія дійсно різні – то може варто утворити федеральні землі? Нехай собі і балакають на сході російською. А взагалі я вважаю, що краще популяризувати європейські мови, особливо потрібно ретельно вивчати англійську мову в середніх школах.