Лиш боротися значить жить?

Чи може вічна (постійна) боротьба бути самоціллю?

Я помітив, що для багатьох українців (в т.ч. християн) боротьба (з владою, до прикладу) є якимось неймовірним благом, і не тільки благом, а й самоціллю. Недавно один мій знайомий друг написав у фейсбук коментар, що жити треба заради боротьби чи щось таке.

Звучить гарно. Викликає емоції, кип’ятить кров. Ну, дійсно, нас оточує зрадлива влада, треба з нею постійно боротися. Continue reading

Слово галичанина про галицький патріотизм

Сьогодні я коротесенько торкнуся теми своєрідного розуміння патріотизму по-галицьки.

Але для початку зазначу, що сам я українець-галичанин – галичани мої батьки, мій дідусь народжений на Лемківщині, він був україномовним українцем, який жив в українському селі та території сучасної Польщі. Прабабуся моя була полькою, яка жила в Сколе – спочатку під Австрією, потім під Польщею, потім під СРСР. Словом, наддніпрянської крові у мене нема, не те що якоїсь донецької чи російської. Continue reading

Юлія Мостова. SOS, або Лісапетна моя Україна

Юлія Мостова

Одна з кращих статей, яку я прочитав останнім часом. В ній тонко і правильно помічені головні проблеми сучасного українського суспільства. Краще не напишеш. Попри її розміри статтю раджу прочитати.

Юлія МОСТОВА,
головний редактор видання “Дзеркало тижня. Україна”
Стаття розміщена тут.

Про що ми пишемо? Про що сперечаємося до хрипоти? У кого годинник дорожчий? У кого мітинг довший? Як зшити некрозні партійні тканини? Що дорожче: “тушки” поштучно чи “тітушки” оптом? Як називати війну першої половини минулого століття? Проводити вибори невідомо кого в мери Києва влітку чи не проводити? Чи приходити до парламенту автору президентського послання, який його навіть не читав?

Порядок денний животіння. Навіть не виживання, і вже тим більше не розвитку. Знаєте, нам, українцям, властива не тільки “хатоскрайність”, а й “хатоцентричність”. Переважна більшість нас не цікавиться тим, що відбувається за межами української хати. А світ змінюється. Стрімко, безжально. Стереотип, який ділив його на стабільно цивілізований і такий, що вічно розвивається, кане в минуле. Коли ми говоримо про перспективу найближчих десятиліть, то потуга Америки вже не видається безальтернативною й непорушною, благополуччя Європи — наперед визначеним, та й китайці вже здогадалися, що рис — це лише гарнір.

Валяться усталені стереотипи не тільки стосовно держав, ставляться під сумнів дієвість, роль і навіть доцільність існування міжнародних структур, без яких, нам так здавалося десятиліттями, світ упаде, — СОТ, МВФ, Світовий банк. Світ стає дедалі жорстокішим і небезпечнішим для життя. Точаться невидимі і видимі війни за ресурси (землю, енергію, мінерали, воду), і їх збільшення — перспектива найближчих десятиліть. Україні доведеться відвойовувати своє місце під сонцем (у т.ч. в світовому розподілі праці) в умовах жорстокої конкуренції. Пригадуєте містера Сміта в “Матриці”? Він казав Морфеусу, який повстав проти світу машин, що перетворили людство на сплячі елементи живлення: чого вам, людям, ще треба, адже ми створили вам ілюзію розквіту вашої цивілізації — кінця ХХ століття? Не помічати тектонічних зрушень, які відбуваються за межами нашої країни, — неможливо, навіть якщо міцно заплющити очі й відгородитися долоньками. Ми б’ємося за стільники і мед у вулику, що зірвався з верхівки дерева й летить униз…

У цих умовах еліта країни, її політичний клас не мають права жити 2015 роком, бо вони відповідальні перед нинішніми та майбутніми поколіннями за збереження Української держави. Держави, в якої з такою владою, з такою опозицією і з таким суспільством — немає шансів вижити і посісти гідне місце в майбутній світобудові. Якщо збережеться нинішній рівень інтелектуальної й моральної відповідальності формального авангарду країни, на Україну чекає тільки одна доля — перетворення на донора. Як людське тіло розбирається на рогівку, нирки, судини і печінку, наша країна має дуже високі шанси бути розібраною на землю, надра, недорогу робочу силу, питну воду та окремі високооплачувані мозкові клітини. Continue reading

Борис Ґудзяк. Як пережити час політичних викликів

Борис ГудзякХоча я частенько підкритиковую католицизм сьогодні хочу зробити дещо протилежне – порекомендувати відеозапис лекції Бориса Ґудзяка “Як пережити час політичних викликів”.

Борис Ґудзяк – єпископ Української греко-католицької церкви, громадський діяч, провідний науковець у галузі церковної історії, ректор Українського католицького університету. Апостольський Екзарх для українців-греко-католиків Франції, Швейцарії та країн Бенілюксу (з 2012 року).

Лекція єпископа Ґудзяка у побудована високоінтелігентному дусі і наповнена любов’ю до рідної країни.

Відео можна завантажити на файлобміннику http://www.ex.ua/view/15790049.