Як фейсбук замінює суди

Помічаю в Україні тенденцію – фейсбук і ЗМІ замінюють суди. Ну, як замінюють – намагаються. Що я маю на увазі. Знайшли тіло цієї нещайсної жінки. Зразу всі розганяють велику зраду. Але як простій людині розібратися що і до чого? Для цього і є фахівці – слідчі, експерти, потім прокурор, адвокат, суд. Звичайно, має бути контроль громадськості, ЗМІ. Але у нас все якось розбалансовано – “подивіться на це фото, це мажор, який на ланосі збив …”. Тобто людей емоціями заряджають, прокачують.

Continue reading

Advertisements

Моє тіло – розпоряджаюсь як хочу? – Сергій Гула

"Моє тіло - моє діло?"

“Моє тіло – моє діло?”

Чи не найголовнішим сьогоднішнім аргументом щодо права жінок робити аборти є той, що жінка вільна у розпорядженні своїм тілом, а тому, якщо вона хоче, то вільна зробити аборт – бо це її тіло!

Чи насправді така логіка виправдана та є обґрунтованою і з точки зору права та інших фундаментальних наук та й з боку здорового глузду?

Найперше, що потрібно розуміти, що будь-які теорії, думки, філософії, які не мали свого глибинного осмислення та правового обґрунтування, неодмінно призводили до трагедії, і дуже часто, світового масштабу. Наприклад такі думки, що темношкірі люди є людьми другого сорту та мають бути рабами, призвели до того, що тисячі людей загинули, тільки тому, що хотіли довести, що вони такі ж вільні та рівні у своїх правах та гідності, які і світлошкірі люди; чиясь думка про те, що євреї є «брудною» нацією, а тому повинна бути винищена, результатом чого історія людства пережила страшний голокост; переконання, що арійська раса є вищою над усіма расами землі, а тому повинна панувати над іншими, призвела до того, що світ став свідком найжахливішої другої світової війни – і таких прикладів є достатньо. Continue reading

Вакарчук з коментарями

Святослав Вакарчук

Святослав Вакарчук

У цьому пості аналізую виступ Святослава Вакарчука у Львові, навколо якого розгорілися суперечки. Деякі звинувачують Святослава у лже-патріотизмі, незнанні історії, а деякі навіть у нацизмі. Отож, що насправді сказав Вакарчук-молодший і як це сприймати.

«Я не дуже добре, але особисто знав Сашка і пам’ятаю, яка він світла та інтелектуально широка людина. Мені особисто сьогодні не вистачає саме таких людей.

Я хотів би звернутись через вас, журналістів, до ширшої аудиторії політиків і всіх громадян. Ми вже 25 років будуємо державу, але весь цей час сперечаємось, що таке Україна і хто такий українець. Як в ХХІ столітті означити це поняття?

Хтось скаже, що той, хто ідентифікує себе українцем, той і має право так себе називати. Добре, але якщо інші не хочуть тебе таким ідентифікувати?  Якщо ти не народився тут, маєш інший паспорт, або говориш із акцентом? Хто визначає, хто з нас українець, хто – ні?

[Вакарчук піднімає дуже важливу тему – якщо людина живе в Україні, але не громадянин? або громадянин, але не розмовляє вільно українською мовою? хто вона тоді?] Continue reading

Слово про офшори Президента

Тут всі на світі кинулися обговорювати офшори Президента. Він, такий-сякий, під час війни виводить гроші закордон, щоб не платити податки. Він цинічний брехун і лицемір.

Люди, а чого Ви чекали? Ми всі разом будували країну, де цінують не правду, справедливість, власність, свободу і мир, а крали і брехали – хто скільки міг і як міг. Звісно, цей Президент робить так, як і його попередники, бо він, грубо кажучи, такий самий. Він типовий олігарх. Він має бізнес, який його цікавить найбільше. А чому Ви (ми) його обрали? Треба було обрати когось іншого.

Насправді такі історії дуже типові. Я думаю, що подібним чином мислять і діють 80% депутатів, міністрів, начальників, голів і керівників різних рангів. Типовий українець теж не проти мати офшорчик і там мільйончик – але не вистачає розуму як то зробити. Тому вся річ у цінностях. Треба раз і назавжди домовитися, що всі, включаючи насамперед простих людей, мають жити за законом, а хто порушує закон – карати. А ми обираємо Президентів, скидаємо, обираємо, скидаємо. Якийсь серіал, якісь вічні українські граблі.

Та річ не лише в Президентах. А які люди сидять в міських радах? Які стають міськими головами, начальниками, директорами шкіл і садочок. Людина, як правило, стає начальником і директором, не тому, що хоче чесно працювати/втілювати ідеї в життя/будувати країну і т.ін., а тому, що хоче брати хабарі, привласнювати земельку, просунути власний бізнес. Тому гниле суспільство ніколи не обере “класного” Президента, який нас за 5 років і в Європу за ручку заведе, і дороги заасфальтує, і створить мільйон робочих місць.

1 000 000 лайків і все буде добре

Збираємо лайки! Поширюємо!

Збираємо лайки! Поширюємо!

Хтось колись казав, що революції/перевороти в деяких країнах відбулися саме завдяки соцмережам. Мовляв, люди в соцмережах домовилися вийти там-то і тоді-то і побороли злий режим. В Україні, на приклад, два роки тому Мустафа Найєм закликав всіх вийти на Майдан після побиття студентів спецназівцями. Звісно, не лише тому, але люди вийшли, почався Майдан, режим побороли, відбулися вибори, Найєм, до речі, став депутатом.

Але є зворотня сторона медалі. Коли людям фейсбук створює майданчик для ілюзорної діяльності, псевдозаміною дійсності, фейковою боротьбою.

Сотні і тисячі фейсбук-активістів поширюють відверту маячню і чекають (чи не чекають?) що країна зміниться. Особливо мене веселять пости а-ля “Якщо я назбираю 1 000 000 лайків – піду у відставку” з фото чинного Прем’єра. Звісно, саме фото і пост до нього змейкали його недруги. Незалежно від свого ставлення до цього політика (а воно радше негативне, ніж позитивне) скажу, що така діяльність працює на Арсенія Петровича, а не проти нього. Чому? А тому, що йому від Ваших лайків не тепло і не холодно, але навіть трошки тепло – у тому відношенні, що у людей створюється враження, що вони патріотично борються з владою-демоном. Continue reading

Дружити з Росією

Україна і Росія. Дружба чи ненависть?

Україна і Росія. Дружба чи ненависть?

Чув, що Путін вже хоче дружити з Україною і українцями.

То ми “малороси”, то української мови не існує, то у Другій Світовій війні ми не брали участь, або не з того боку брали… Тепер дружити.

Але Путін Путіним. Я не розумію українців (і росіян) які почали поширювати щось на кшталт “Ми, українці і росіяни – завжди будемо братами”. По-перше, нашими братами-слов’янами є і поляки, і чехи, і словаки. А по-друге, брати-росіяни, віддайте вкрадений Крим і заберіть танки, БТРи, міномети, ракетниці і тисячі найманців та агентів ФСБ з Донбасу і тоді ми, можливо, будемо братами. А ще перестаньте цинічно поливати брудом Україну по всіх всеросійських каналах. Continue reading

Екскурсії чарівним Львовом

Екскурсії чарівним Львовом

Екскурсії чарівним Львовом

– Від якого українського гетьмана Львів захищав святий Іван з Дуклі?

– В якому львівському колегіумі навчався юнаком Богдан Хмельницький?

– Хто зумів силою захопити Високий Замок?

– Чому здавна львівян називали шляхетними?

– За що в середньовіччі приковували ланцом до будинку міської ради?

– Скільки століть стоять міські мури?

– Який польський король народився у Львові?

– Хто той вельможа зі Львова, якому вірна дружина народила 12 синів та 12 дочок?

– Чи було таке у Львові, щоб вовк одружився з зайчихою і що б це значило?

– Хто споруджував барикади та бунтував проти австрійської влади у Львові в XIX столітті?

– Що повязує зі Львовом Івана Франка та Михайла Грушевського?

– Де розташований єдиний в Україні музей пошти?

– Навіщо Станіслав Скарбек привіз до Львова 16 000 дубових балок?

Відповіді на ці та інші запитання Ви дізнаєтеся, відвідавши екскурсію старовинним Львовом. Екскурсія – це 2.5 години прогулянки центром міста із захоплюючою розповіддю про Львів – місто руських князів, польських королів та австрійських цісарів. Під час екскурсії гості міста дізнаються про його засновників, про видатних львівян, про перші гармати у Львові, про козацькі та турецькі облоги. Львів – це місто багатьох культур. З найдавншіх часів тут мешкали русини-українці, вірмени, євреї, поляки та німці. Львів – це набільше українське місто XV століття, це місто, де вперше у світі винайшли гасову лампу, вперше в Україні провели футбольний матч, трамвайну колію, міський телефонний зв’язок.

Кожному учаснику екскурсійної подорожі – подарунок на пам’ять!
097-159-70-64, 063-66-14-025
Сергій

ВІДГУКИ

tJTEcRE3G1gЩиро вдячна за прекрасний день! Це моя перша екскурсія Львовом і, думаю, найкраща зі всіх попередніх серед мого досвіду!) Дякую за гарний настрій, легкість і простоту в розмові! Бажаю вдалого розвитку і успіхів у цій туристичній справі!

Оля Филипів

Дякую за екскурсію, було насправді добре! Невимушено, зрозуміло. Цікаво було почути не загальну історію, а витончені деталі.
Іванна Попудник

Во Львове был уже несколько раз. Ходишь по основным  местам  – площадь Рынок, Оперный – и Львова совсем не знаешь. После экскурсии Львов открылся не просто как архитектура, но со стороны  исторической перспективы.
Интересно было узнать про первые упоминания про Львов, увидеть статую сидящего Иисуса Христа Спасителя (обязательно спросите где это). Приятно удивили маленькие сувениры в завершении экскурсии. :). Спасибо за экскурсию.
Константин Головченко, г. Киев

Враження позитивні, екскурсія сподобалась:
– насиченістю інформації
– інтелігентністю гіда;
– відсутністю різноманітних а-ля “пікантних” подробиць та іншими дешевими прийомами з ціллю сподобатися екскурсантам.

Руслан, м. Житомир

Про “Інтер” як мірило

interДля мене, мабуть, найкращим, або одним з найкращих мірил зрілості/незрілості українського суспільства буде існування телеканалу “Інтер”. Такої тотальної брехні, фальші і локшини, якою вони багато років годували українського глядача, мабуть ніколи не було на будь-якому іншому каналі. Суцільна брехня. Нагла. Цинічна. Журналісти, які спалили своє сумління трильйон років тому. Маніпуляції. Фальсифікації. Безглуздя. Відверті нісенітниці.

Але я не про це. Мене завжди дивували не люди, які там працюють, а люди, які навіть після помаранчевої революції (2004 року) дивилися і канал, і новини на ньому. Коли Майдан-2004 почав перемагати лицеміри-інтерівці почали крутити ролики з помаранчевими і блакитними, які братаються. Демонструвалася фраза “Ми об’єдналися, а Ви?” – нібито заохочуючи Януковича і Ющенка помиритися. Тоді ще Янукович Ющенку крісло Прем’єра запропонував… Це Вам нічого не нагадує? Крісла, “примирення”… Коли всім стає очевидно фальш влади “Інтер”  несподівано пропонує примирення між фальшунами і тими, хто бореться з ними. Іншими словами: годі з нами боротися, давайте 50*50, чи якось так.

Отож, “Інтер” має перестати існувати – його має дивитися півтори людини в цілій країні. Журналісти “Інтеру” мають шукати роботу, а не знайшовши, перекваліфікуватися на садівників, столярів і сантехніків – тобто чесні професії, де не треба брехати без кінця. “Інтер” – мірило. Якщо “Інтер” ще існує, якщо його хтось дивиться – Україна ще не стала новою. Значить в країні є вдосталь людей, які не розрізняють правду і пропаганду.

Юлія Мостова. SOS, або Лісапетна моя Україна

Юлія Мостова

Одна з кращих статей, яку я прочитав останнім часом. В ній тонко і правильно помічені головні проблеми сучасного українського суспільства. Краще не напишеш. Попри її розміри статтю раджу прочитати.

Юлія МОСТОВА,
головний редактор видання “Дзеркало тижня. Україна”
Стаття розміщена тут.

Про що ми пишемо? Про що сперечаємося до хрипоти? У кого годинник дорожчий? У кого мітинг довший? Як зшити некрозні партійні тканини? Що дорожче: “тушки” поштучно чи “тітушки” оптом? Як називати війну першої половини минулого століття? Проводити вибори невідомо кого в мери Києва влітку чи не проводити? Чи приходити до парламенту автору президентського послання, який його навіть не читав?

Порядок денний животіння. Навіть не виживання, і вже тим більше не розвитку. Знаєте, нам, українцям, властива не тільки “хатоскрайність”, а й “хатоцентричність”. Переважна більшість нас не цікавиться тим, що відбувається за межами української хати. А світ змінюється. Стрімко, безжально. Стереотип, який ділив його на стабільно цивілізований і такий, що вічно розвивається, кане в минуле. Коли ми говоримо про перспективу найближчих десятиліть, то потуга Америки вже не видається безальтернативною й непорушною, благополуччя Європи — наперед визначеним, та й китайці вже здогадалися, що рис — це лише гарнір.

Валяться усталені стереотипи не тільки стосовно держав, ставляться під сумнів дієвість, роль і навіть доцільність існування міжнародних структур, без яких, нам так здавалося десятиліттями, світ упаде, — СОТ, МВФ, Світовий банк. Світ стає дедалі жорстокішим і небезпечнішим для життя. Точаться невидимі і видимі війни за ресурси (землю, енергію, мінерали, воду), і їх збільшення — перспектива найближчих десятиліть. Україні доведеться відвойовувати своє місце під сонцем (у т.ч. в світовому розподілі праці) в умовах жорстокої конкуренції. Пригадуєте містера Сміта в “Матриці”? Він казав Морфеусу, який повстав проти світу машин, що перетворили людство на сплячі елементи живлення: чого вам, людям, ще треба, адже ми створили вам ілюзію розквіту вашої цивілізації — кінця ХХ століття? Не помічати тектонічних зрушень, які відбуваються за межами нашої країни, — неможливо, навіть якщо міцно заплющити очі й відгородитися долоньками. Ми б’ємося за стільники і мед у вулику, що зірвався з верхівки дерева й летить униз…

У цих умовах еліта країни, її політичний клас не мають права жити 2015 роком, бо вони відповідальні перед нинішніми та майбутніми поколіннями за збереження Української держави. Держави, в якої з такою владою, з такою опозицією і з таким суспільством — немає шансів вижити і посісти гідне місце в майбутній світобудові. Якщо збережеться нинішній рівень інтелектуальної й моральної відповідальності формального авангарду країни, на Україну чекає тільки одна доля — перетворення на донора. Як людське тіло розбирається на рогівку, нирки, судини і печінку, наша країна має дуже високі шанси бути розібраною на землю, надра, недорогу робочу силу, питну воду та окремі високооплачувані мозкові клітини. Continue reading

До Європи без фашизму і без апартеїду

Одна з кращих статей, яку я прочитав за останні місяці щодо проблем української державності. Автор звертає увагу про антиукраїнські настрої в Україні, етнічний склад української Верховної Ради та Кабінету Міністрів, розповідає про досвід інших пострадянських республік.

Олег Романчук

Олег РОМАНЧУК

Олег РОМАНЧУК,
публіцист, шеф-редактор журналу “Універсум”
Джерело: Українська Правда

“Сьогодні в Україні відбувається боротьба російського націоналізму та його колаборантів за Україну. Ставкою в боротьбі є життя української нації і справжня незалежність України”.
Ярослав Дашкевич “Комунізм, демократія, націоналізм: український варіант”

13 квітня 2013 року голова української Республіканської партії Сергій Джердж у відкритому листі до Генерального секретаря ООН Пан Гі Муна чітко зазначив, що “в Україні цілеспрямовано здійснюється політика національної дискримінації українців як етносу”.

І далі: “В Україні, згідно з останнім переписом населення 2001 року, проживає 78% українців за національністю. Однак серед вищого керівництва держави (президент, керівник АП, прем’єр та віце-прем’єри, секретар РНБО, міністр оборони, голова СБУ) немає жодного українця. У Верховній Раді України українці за національністю становлять лише 22%.

…Ухвалення минулого року парламентом України закону “Про засади державної мовної політики”, що запроваджує російську мову як другу державну, не залишає сумніву в тому, що правляча верхівка в Україні, яка складається з національних меншин, здійснює щодо корінної нації українців політику апартеїду. Апартеїд, як відомо, є злочином проти людства”.

Тут нічого не перебільшено і не перекручено. Такою є українська дійсність. Хоча ще 1994 року видатний український історик Ярослав Дашкевич застерігав: “Ніде у світі – крім України – немає влади, нелояльної до своєї ж нації. Continue reading