Насправді у жителів України, безвідносно до їх національності, рідної мови, політичних переконань, є три варіанти.
1. Приєднання до РФ в якості колонії. Варіант москви. Це доля ОРДЛО і то не відразу, а після довгих років війн, крові, чисток, придушення непокірних. Десятки а то й сотні тисяч смертей. Сіра зона. «Подвали», комендантські години, доноси. Москва точно не буде ділитися з вами доходами від нафти та газу. Ніхто точно не дасть вам «високіх пєнсій», «нізкіх таріфов» і «бєсплатних квартір». Їх і в РФ нікому не дають. Ви не будете жити як в Москві. І навіть як в Тамбові не будете. Колонія, використання в якості ресурсу. При чому всіх – україномовних, російськомовних. Москві це байдуже. Москва – держава-паразит. Російськомовні навіть зручніше, покірливіші;
2. Варіант «гівно в ополонці». Власне, це варіант більшості з тих, хто голосував за Януковича чи Зеленського (хоча, насправді, чітко вони того не усвідомлюють). Напівнезалежнісь, «дружба» з РФ, «вигод ниє поставкі дєшового газа», «договоріться посєрєдінє», «памятнікі – кому оні мєшают», «дєнь пабєди», ностальгія по трупу СРСР і т.п. Тобто те, чим ми займалися у 1991-2014-х. Імпортована з москви політична корупція, популізм, вплив кремля на олігархів, на вибори, економіку, скупка кремлем політиків та журналістів, газовий та військовий шантаж, витягання грошей з українського бюджету через газові схеми і т.п. Все з однією метою – не дати Україні стати успішною. При цьому населення живе очікуванням чарівного месії («крєпкій хозяйствєнік», «новиє ліца» і т.п.) який «дасть» низькі тарифи і високі зарплати с пенсіями, тим часом його годують нескінченними історіями про «борьбу с корупцієй». Бідність, відсталість, стагнація, біг по колу.
3. Варіант патріотів-державників. Повноцінна незалежність і економічна модель розвинених країн. Перш за все – в головах.
А це – кров, піт, відповідальність.
– Необхідність відстояти свою країну зі зброєю в руках;
– Своя мова,віра, історія, пам’ятники, пісні, фільми. Тому що чужі – це інструменти, щоб нав’язати вам варіанти 1 чи 2. При цьому ніхто не примушує нікого відмовлятись від рідної мови чи культури. Але підтримка держави – своєму;
– Розуміння, що за все треба платити справедливу ринкову ціну – за газ, тепло, квартиру, дороги, медицину, безпеку, забезпечену старість. Справедливу, прозоро сформовану, чітко контрольовану суспільством, але ринкову ціну. Заробляти і платити;
– Закон понад усе, для всіх;
– Розуміння, що якщо ти талановитий, розумний, меткий, підприємливий, працьовитий, швидкий, везучий – ти стаєш багатим. Якщо ти ледар, п’єш, не хочеш ворушитися та вчитись, міняти життя, шукати, якщо ти невдаха – то ти лузер. І не маєш права кричати «дайте мнє»;
– Розуміння, що свій, український, патріотичний олігарх, який випускає якісний продукт, своєю підприємливістю створює додану вартість, робочі місця,чесно платить податки, наповнює бюджет – це благо та опора для країни;
– Розуміння, що лідером успішної країни може бути тільки сильна, незалежна, патріотична, розумна, освічена, досвідчена, енергійна людина;
І от тільки цей варіант може дати нам гідне, цивілізоване, багате життя. В перших двох варіантах ніякі «реформи», «новиє-стариє ліца», «молодиє і чєсниє», ніяка перманентна «борьба з карупцієй», посадкі і рсстрєли – не матимуть результатів. Буде лише імітацією. І буде бідність, відсталість, стагнація. Тобто ще десятки втрачених років.
Держава це не президенти чи депутати. Держава – це громадяни. І не може бути гідного, достойного та заможного життя в державі, більше половина жителів якої ментально живуть в чужій, або навіть вже неіснуючій державі.
Насправді настав уже час, коли кожен житель України, неважливо хто він за своїм етнічним походженням чи рідною мовою: українець, росіянин, єврей, татарин, мадяр, повинен ясно усвідомити ці три варіанти. І зробити свій вибір, розуміючи його наслідки. А зробивши – відповідати за нього перед собою і своїми нащадками.
Прості люди під впливом пропаганди. Правду людям про ці варіанти вибору та їх наслідки має говорити еліта: політики, ЗМІ, журналісти, лідери суспільної думки. Говорити нон-стоп. Це їх обов’язок перед народом. На жаль, багато з них куплено чи завербовано. Багато просто не відповідають тим завданням, які на себе взяли. От на них потрібно тиснути в першу чергу. Щоб політик чи журналіст, який веде свій народ в рабство та бідність ставав парією, отримував відповідну оцінку: брехуна та зрадника. Ну і просто пояснювати людям – в житті, на роботі, через соцмережі. Нас, патріотів-державників, уже багато. І кожного дня стає більше.
Приєднуйтесь, бо ви того варті!
Цей пост присвячується всім, хто намагається вести дискусію з росіянами в умовах війни в України.
two three dots 