Ігор Тунік

Наші друзі католики і православні, справедливо докоряють нас за те, що з часів Мартіна Лютера, ми все ще в пошуках правильної церкви. У підсумку ми наплодили десятки тисяч “правильних” церков і ця кількість продовжує зростати.

Почасти, така критика має місце через те, що ми, протестанти, так і трактуємо те, що сталося 500 років тому. Але Мартін Лютер не хотів створити “правильну” церква. Як і інші лідери протестантизму, вони відкрили для себе Євангеліє. Протестанти відкрили для себе Євангеліє і всіляко прославляли це Євангеліє. Аж до смерті. Пройшли роки і протестанти забули Євангеліє. І, фактично, стали розуміти спасіння так само як католицька церква. Однак вони розвинули ідею про те, що потрібно створити “правильну церкву”. І наші церкви наповнилися людьми, які знаходяться в пошуках ось такої церкви. А проповідники, ведуть себе як маркетологи супермаркетів, які борються за клієнтів. Хто знижками приваблює, хто низькими цінами і широким асортиментом. Ми розвинули культуру споживачів. Церква перестала “пахнути” Євангелієм.

Вся наша “правильність” у Христі. Церква вже досконала у Христі. Наше завдання не шукати ідеальну церква, а знову і знову переосмислювати Євангеліє і проповідувати його своєму серцю. Нема ніякої правильності в нас самих, є лише Христос і Євангеліє.

Звичайно, є законні причини, коли варто залишити свою помісну громаду і знайти іншу. Але це вже інша історія.

Релігія чи хрест Христа? Ось в чому запитання…

Зараз в інтернеті набуло популярності радіоінтерв’ю дівчини, яка була тривалий час в одній з протестантських церков, але потім вирішила перейти в католицизм де і залишається сьогодні. Це інтерв’ю викликало цілу хвилю обговорення і коментування.

Не маю наміру розглядати мотиви переходу конкретної людини, тим більше, що про це знаю відносно небагато. Але сьогоднішній дискурс навкого того інколи ставить мене в штупор. Таке враження, що обговрюється все, окрім головного.

Як народжений греко-католиком я маю непогане уявлення про греко-католицизм. І у 18 років я зустрів протестантів і “став протестантом”. Так може виглядати зовні, але чи в цьому річ? Continue reading →

Віра чи діла? Дискусії тривають…

Сергій ЧЕПАРА

Наступного року святкуємо велику річницю – 500 років Реформації. Коли католицький монах Мартін Лютер прибив свої 95 тез на ворота, то, мабуть, і гадки не мав, що все так розкрутиться – у Європі з’явиться нова потужна християнська течія – протестантизм, а ім’я самого Лютера одні проклинатимуть століттями, інші благословлятимуть.

Власне, цей пост не про Лютера, хоча він велика постать у християнстві. Віра і діла – дві категорії, що стосуються як віруючих, так і невіруючих. Власне, чому ця тема така важлива? В християнсві взагалі точаться шалені дискусії – як між собою пов’язані віра і діла. Власне, це стало одним з каменів спотикання між лютеранами (а потім протестантами) і католиками. Але і у самому протестантизмі точаться сильні дискусії. Але це ще не відповідь на питання “чому так є?”. Відповідь така – взаємозв’язок віри і діл – це питання чистоти євангелії, а отже, спасіння. Якщо ми неправильно розуміємо (і тлумачимо) євангеліє, то наслідки будуть.. ні більше, ні менше, стосуватися вічності нашої душі. Тобто: якщо ми даємо неправильну відповідь на питання римського в’язничного сторожа “Що мені робити, щоб спастися?” (Дії 16:30-31), то, мабуть, спастися не зможемо. Чи зможемо? Continue reading →

Перше причастя у храмі УГКЦ

Сергій ЧЕПАРА

В сьогоднішньому українському (і не тільки) суспільстві спостерігається сильна тенденція до зближення церков і деномінацій. Колись давно навіть у внутрішньопротестантському таборі сильно відчувався поділ – церкви, які мали різне бачення богослів’я та/або практики трималися окремо. Були великі братства, але “свої” дружили зі “своїми”.

Отож, сьогоднішня тенденція, коли протестантські церкви лояльно ставляться до католицьких і навпаки – добра вона чи зла? Більше того, частенько буває навіть співпраця. Мовляв, у головному єдині, а на деталях не варто зациклюватися. Від Бога все це чи ні? Continue reading →