З сумом спостерігаю, як для більшості людей гарячий патріотизм стає тотожнім антиросійщині всіх видів (і навпаки – антиросійщина це і є патріотизм).
Ненавидиш все російське? Молодець, патріот, так тримати.
Тобто патріотизм це в першу чергу не

• взяв в руки зброю – захистив країну від окупанта
• посадив 10, 100, 1000 дерев
• не даєш і не береш хабарів
• створюєш робочі місця, платиш податки
• дбаєш про екологію, сортуєш сміття
• виховав чесних порядних дітей

Це речі непогані, звісно, але головне, як Ви розумієте, ненавидіти все російське.
Мовна тема заводила і заводить мільйони, і на тому можна заробити чудові політичні девіденди.
Зрештою, є люди, які несвідомо влилися в мейнстрім.

Приклад.
У звичайній школі в м. Ковель батьки/діти вирішили, що на випускному вони станцюють танець під російську пісню. Дирекція, звісно, не погодилася на це. До її мотивів ми повернемося через кілька хвилин.

Але батьки/діти не розгубилися, і пісню переклали українською. Дирекція (увага!) вночі перед випускним (увага!) написала в чат, що “прийняла остаточне рішення”, що цю пісню (перекладену українською) вони забороняють (what???). Формальна причина – бо там є слова “атестат” та інші, які вже застарілі.

Яке Вам до того діло??!!!
А якби вони вибрали пісню на івриті 17-го століття?
Вам що до того???

Зрозуміло, мотивація, проста, як двері. Пісня має російське походження. А в наш час це пахне проблемами для дирекції, яку Україна і українська мова цікавить мало, а от тепле крісло – багато. Тому що бабло перемагає всяке зло. Чи ця директорка так само переймалася російською в Україні 10, 20 років тому? Чи прозріння прийшло щойно зараз?

Кілька коротких думок на тему російських пісень в українських україномовних церквах.

Будь-яка мова є продуктом багатьох поколінь людей, в тому числі, тисяч письменників, а зараз – теле- і радіоведучих, веб-журналістів, блогерів. Мова – душа народу, один з основних його елементів ідентичності.

Варто розрізняти мову (як важливу частину культури) і політичний режим. Наприклад, німецьку мову творили за століття до “Тисячолітнього Райху” в 1933-1945 роках. Німецьку мову творили селяни, робітники, поміщики, священики, торговці Німеччини ще до того, як народилися перші нацисти. Російська мова існувала задовго до Леніна, Сталіна і Путіна поготів. Continue reading →

Німеччина. Валерія, журналіст:
Коли я чую, як українці говорять, мені здається, що так швидко не можна говорити жодною іншою мовою. Українська мова дуже швидка і ритмічна. Вона звучить дуже приємно й мелодійно, а ще пристрасно. Німецька мова дуже монотонна і безпристрасна, всі звуки подібні, і ця різниця відразу відчувається. Українська мова схожа на пісню. Але багато ваших звуків просто зводять з розуму англомовних або німецькомовних людей, їм ніколи не вимовити правильно ваш «м’який знак» або дзвінке «р».

Італія. Габріель, гід:
Мені українська подобається і здається дуже мелодійною. Я знаю російську мову, так от вона набагато грубіша, і мені подобається, як у порівнянні з російською звучить багато українських слів. Українська дуже нагадує мені бразильський варіант португальської, вона така ж м’яка і тягуча, як пісні боса нови.

Португалія. Карлос, бухгалтер:
Українська мова звучить на подив м’яко, при тому, що у ній є багато шиплячих звуків. Українська схожа на суміш іспанської та португальської – така ж м’якість, як в іспанській та шиплячість, як в португальській. Мабуть, тому українці з легкістю вивчають португальську мову.

США. Раян, фінансист:
Для мене українська мова звучить по-дитячому м’яко та наївно. Коли чую українську, повертаюся у дитинство, коли я приїжджав у гості до моїх бабусі та дідуся: вони в мене родом з України. Влітку ми всією великою родиною збиралися на канікулах у пляжному будиночку в Нью-Джерсі. Так що інтуїтивно я розумію багато слів, адже ця мова у мене в крові. Особливо добре починаю згадувати українську мову після декількох шотів.

Індія. Шанкар, програміст:
Українська звучить дуже пристрасно та емоційно. Ваші пісні дуже схожі на наші, але танцюємо ми краще. Дуже приємна на слух мова.

Джерело: “Волинські новини”
Хочете вивчати українську мову? Тоді Вам сюди!

З кінцем XVIII ст., коли російська тиранія насильно скасувала автономні й устрій України, знищила українське військо і господарську окремішність, Україна стала звичай­ною провінцією російської царської імперії. З того часу, а особливо з початком XIX ст., посунуло на „землю обітовану” чимало росіян ріжних професій, стану і віку, що жадібно описували усі багатства „Малоросії”. Але при Слиж–чому пізнанні країни та її мешканців мусіли признати прав­диве обличчя України під оглядом культурним і національним.

Російський вчений Васілій Зуєв, що подорожував по Україні в pp. 1781—1782 з доручення російської Ака­демії наук, подає цікаві відомости головно про Слобідську Україну („Подрожные записки Василія Зуева сь Петер­бурга до Херсона вь 1781 и 1782 гг.”, Петербург, 1787). В. Зуєв виразно зазначає, що на Харківщині нарід своєю мовою, одягом і звичаями зовсім відмінний від росіян. Зо­крема про оселі українців каже, що вони дуже розлогі, всі будови деревляні, вимазані зовні глиною і вибілені; всере­дині хат дуже чисто. Земля на Харківщині дуже родюча — „куди не поїдеш, скрізь поверхня землі вкрита здебільшого і збіжжям, а далі баштани, або овочеві садки”. При тім мос­каля дивує, що українці хоч і мали подостатком „земних плодів”, не знали розкошів, не гналися за грішми і наживою, продаючи лише надвишку своїх сільсько-господарських продуктів, а приїзжим купцям продавали лише те, що вже не мопи самі використати. Дуже поширені були ярмарки, а на більші ярмарки, наприклад в Сумах, Харкові тощо, зїздилися купці не тільки з російської держави, але також з Польщі, Німеччини, Молдавіі, Греції.

П. Шаліков („Путешествіе вь Малороссію”, Москва 1803—1804) вїзджаючи до теж України в 1803 р. висав:

„Побачивши Малоросію, очі мої немогли налюбува­тися побіленими хатами, чепурним одягом мешканців, лас­кавим, милим поглядом прегарних тутешніх жінок”. Ав­тор залюбки вписуючи життя і приняття поміж українсь­кою шляхтою, був здивований, що поруч зі шляхтою (був. козацькою старшиною), він зустрчав на балях і родини священиків, а на балі в Полтаві захоплювався одною кра­сунею попівною, яка прегарно танцювала. „Цей факт — каже П. Шаліков — може свідчити про ступінь просвіти поміж тутешніми попами і про те, як вони виховують своїх дітей”. При тім зауважує:, „Чи бачили ви коли-небудь у Ро­сії (с. т. на Московщині) попівну на балі „прыгающую контреданцы?” Загалом — каже автор — не можна рівняти українського священника з московським. „Українські свяще­ники своїм поводженням служать приміром для всіх і тому вони корі стуються особливою повагою”. Живуть вони у дос­татку, бо „просвіта їх відповідає укладові їх життя”. Continue reading →