Тетяна Малярчук

“Автори книжки [Чому нації занепадають], власне, намагаються увесь відповісти на питання: чому одні країни успішні, а інші ні? Чому не завжди обирається процвітання? Звідки береться бідність? Їхня відповідь така — вся справа в політичних та економічних інституціях. Одні народи вибороли плюралізм і широкий розподіл влади, який, проте, здатний централізувати країну і забезпечити базові права людини, інші — ні. (Сомалі, де владу розділили між собою озброєні воюючі клани, має плюралізм, але не має централізованої сили, тому там панує хаос і беззаконня.)

Continue reading →

Тут дуже важливо не впасти в редукціонізм (спрощення). Ситуація в Україні є дуже складна. Тут нема чорного і білого, але багато відтінків сірого.

Continue reading →

Чи довго чекати на нову і кращу медицину? Знає тільки Бог

Наша маленька дитина покашлювала, отож ми прийшли на прийом до дитячого лікаря. Взагалі у нас є “свій” лікар – тобто, лікар, яка відповідає за нашу вулицю. Але в той день вона була зайнята – принаймні, вона так пояснила. Зайнята подаванням звітів. “Я сьогодні не працюю, я подаю звіти”. Отож, наша лікар подавала звіти. Цілий день. Щоправда, потім я своїми очима бачив, як вона пішла додому – о 13-ій годині. Continue reading →

Ілля Варламов у свіжому пості запитує всіх своїх читачів: що робити з Донбасом?

Спочатку він наводить типові фрази різних українців, які можна вичитати у соцмережах. Звісно, фрази українців, які живуть не під владою проросійських боєвиків.

– Росія на нас напала! Росіяни постачають зброю і техніку на схід України, вони розв’язали війну!

– Ватники, колоради, покидьки, через них наші хлопці гинуть на фронті!

– Діра, лугандони, “русскій мір” хотіли? Отримали!

– Якби не влаштували б свої ДНР і ЛНР – жили б як люди, а зараз хай сидять по підвалах!

– Зрадники тупорилі! Росію рятуйте, а до нас не лізьте!

Хоча Ілля Варламов трохи перебільшує, але дуже багато постів на цю тему саме так і виглядають. Українці Львова, Києва і Одеси зеленого поняття не мають що робити, але твердо впевені, що у всьому винен Путін. Чи олігархи. На заході країни ще вказують на російську мову.

Але облишмо причини. Поговорімо про “що робити”. Continue reading →

Мене не перестають дивувати українці. Шість разів вони обирають владу на всенародному голосуванні і кожного разу вони люто ненавидять тих, кого обрали.

У 1991 році 15 мільйонів обрали Кравчука, у 1994 Кучму 14 мільйонів. У 1999-у за Кучму проголосувало майже 16 мільйонів, а у 2004 після помаранчевої революції 15 мільйонів сказали Ющенку “так”. Потім, у 2010 році Янукович набрав 12 мільйонів, у 2013-у році почався Майднан, Янукович втік в Росію, народ обрав нового гетьмана – Порошенка. За нього в 2014 році проголосувало майже 10 мільйонів. Continue reading →

2 роки тому. Спочатку – снайпери, Беркут, розстріли, “Небесна сотня”. Втеча Януковича. Камаз доларів.Потім – анексія Криму, війна на Сході. Вибори Президента. Вибори до Парламенту. Вибори до місцевих рад. Мобілізація. Фронт. Більше двох тисяч солдат та офіцерів, що загинули. Розчарування. Європа. Теракти у Парижі. Пропаганда російського телебаченя. Радикалізація суспільства. Правий сектор. Портрет Бандери у кабінеті міського голові… Continue reading →

Добре усвідомлюючи, що не маю відповідної освіти політолога, економіста чи міжнародника, все таки більше для власної забави напишу кілька думок, щоб я зробив на місці української влади, щоб Україна нарешті стала сучасною розвиненою європейською правовою державою.

“Не красти” не писатиму. Натомість напишу кілька думок про кадрову політику, бо як колись десь казали – “кадри вирішують все”. Або завалюють все. Добре усвідомлюю, що більшість політиків найвищого рангу не хотіли і не хочуть дбати про народ/державу, а виключно про власний бізнес, все ж таки думаю, що якби сталося чудо, і вони б зробили кілька нескладних кроків… Україна років так через 10-15 могла б стати якісно кращою, нічим не гіршою за країни Прибалтики чи Польщу. Ну, принаймні цивілізаційно чи культурно. Про економіку судити не можу. Continue reading →

Сергій ЧЕПАРА

Люблю український народ. За його прислів’я та приказки.
“Шило на мило” – одна з моїх улюблених.
Обидві речі хоч і потрібні у господарстві, але дуже недорогі.
Якщо “нова команда” не почне якісно по-новому керувати країною – ми отримали мило замість шила.

Нова влада має докласти максимум зусиль, щоб винні у смертях на Майдані сіли якщо не у тюрму, то у СІЗО – для початку. Судді, які забороняли українцям мирно мітингувати мають бути негайно звільнені за порушення присяги.

Якщо Януковича і Захарченка затримають – їх треба судити за законом, а не за емоціями. Самосуд недопустимий. Судовий процес має бути відкритий, треба запросити журналістів і представників міжнародної громадськості, суд транслювати по телебаченні. Continue reading →

Кость БОНДАРЕНКО

Я не вірю в те, що після скинення нинішньої влади в країні відбудеться миттєвий розквіт демократії. Демократія не встановлюється законами чи декретами. Колись один мій приятель висловив цікаву сентенцію: “Коли борешся з організованою злочинністю, будь готовий до того, що їй на зміну прийде неорганізована злочинність, а це – набагато страшніше”. Ці слова часто згадую сьогодні, задумуючись над ситуацією, що складається в Україні.

Повстання (його не можна назвати революцією, бо революція призводить до системних змін в суспільстві, яких на сьогоднішній день не уявляють керівники процесу) – цілком теоретично – може перемогти в рамках всієї України або її західної частини. Опозиція та активісти відсвяткують перемогу, урочисто проголосять падіння старого режиму та встановлення нової влади. Стрілянина зі зброї та святкові фейєрверки зіллються в єдину какофонію. Видимість “сухого закону” на Майдані перейде у режим відвертої пиятики – суцільного свята перемоги.

Але мене цікавить: а що буде далі? Мене цікавить: що буде наступного дня? Continue reading →