Стара тема: краще досягнути багато людей, чи мати мало, але вірних?

Нещодавно я став очевидцем і навіть учасником дискусії, яка стосувалася теми розвитку церкви та успішності служіння. Питання стояло так: як правильно розвивати церкву, як ставити цілі. Один з варіантів, які пропонувалися, звучали так: “через N років мати/досягати M людей”. Зав’язалася дискусія, наскільки правильно так мислити і планувати. Чи можемо ми Духу Святому сказати, скільки людей і коли навертати до Христа?

У свій час я мав можливість спостерігати за служінням різних церков. Я бачив служіння вітчизняних та інозмених місіонерів.  І зробив для себе такий висновок: ми часто створюємо штучну дихотомію. Ми придумуємо систему так, ніби є лише дві моделі – в одній троє вірних людей, а в іншій сто, двісті чи тисяча невірних прихожан. Continue reading →

Богослів’я лякає багатьох… Але чи має так бути?

Днями один мій приятель сказав, що не бачить ніякої користі в тому, щоб зрозуміти суть кальвінізму або армініанства, тому що просто хоче любити Бога і любити людей. І, судячи з усього, для багатьох християн сьогодні на цьому все закінчується. Немає потреби знати більше.

Я б навіть сказав, що євангельські християни відчувають страх перед знанням. Судячи з мого досвіду, цей страх народжується з двох джерел. Або люди бояться, що, дізнавшись занадто багато, вони уподібняться фарисеям, перетворяться в гордовитих ханжів, і їх любов до Бога ослабне. Або вони бояться, що, дізнавшись занадто багато, скотяться в лібералізм і нахапаються універсалістських і інших єретичних ідей. Continue reading →

Уривок з книги “Рівновага християнського життя”
Переклад: Леонід Коровник

Досить дивно, що суть духовности, хоч є предметом, про який багато проповідують, пишуть і дискутують, надто мало окреслена. Часто те чи інше пояснення, що схоже на визначення, тільки описує характеристику духовности, і даремно там шукати стислого окреслення самої її суті. Причина цього в тому, що поняття духовности включає в себе декілька чинників, які нелегко з’єднати у просте визначення. До того ж, один вірш у Біблії, що найбільше схожий на визначення, надто важко пояснити: „Духовна ж людина судить усе” (1 Кор. 2:15). Тому теми про духовність уникають. Незважаючи на це, необхідно сформулювати визначення, бо воно наче наріжний камінь, який надає вигляду цілому будинкові.

СУТЬ ДУХОВНОСТИ
Дійсна духовність включає в себе три чинники. Перший ми вже згадали — відродження. Ніхто не може бути духовним, у біблійному розумінні, не отримавши найперше нового життя, яке дається даром усім, хто вірує в Господа Ісуса Христа, як особистого Спасителя. Духовність без відродження є реформація.

По-друге, Дух Святий спричинюється у великій мірі до створення духовности в нас. Це не означає, що інші Особи Божества не беруть участи в цьому, що віруючий не несе відповідальности за себе, або, що нема інших способів виявлення ласки, а лише стверджує головну роль Духа Святого у духовності. Служіння Духа включає: навчання (Ів. 16:12-15), провід (Рим. 8:14), запевнення (1 Кор. 12:7), боротьбу проти тіла (Гал. 5:17). Повне виявлення цього служіпня залежить від наповнення Духом (Ефес. 5:18).

Continue reading →

Тисячі людей – це успіх?

Надумався написати коротеньку замітку про успіх служіння. А саме – чи кількість членів церкви є мірилом її успіху. Моя коротка відповідь – і так, і ні. Все не так лінійно і однозначно.

Кілька років тому я навчався в Києві і мав змогу проповідувати у маленькій церковці. На той час там було близько 10 людей поважного віку. Отже, я був єдиним, кому було менше 40-а років. Для мене це була чудова практика – мені дозволяли проповідувати майже кожну неділю по 30 хв. Але ось що цікаво – церква збирался у великому актовому залі Геологічного інституту НАН України. Зал вміщав близько 200 осіб. Я запитав, скільки людей відвідувало богослужіння раніше. І відповідь мене приголомшила – був повний зал. 200 людей! Це була велика повноцінна церква, хоча я нічого не знав про її практику, стосунки чи ще щось, але це вражало. Де ж поділися всі? І тут я почув ось яку історію.

В 1990-і роки пресвітером цієї церкви був чоловік, який мав хороші знайомства в Німеччині. Кожного року діти членів церкви їздили на місяць-два в Німеччину в дитячі табори. Кожної неділі зал був переповнений. Через кілька років пресвітер помер і церква почала занепадати. Вже ніхто не брав дітей до Німеччини – зв’язки були втрачені. Люди по трошки, по трошки почали йти геть. І коли я прийшов – їх вже було 10. І їхні діти та онуки не відвідували служіння. Continue reading →