Як Україні стати успішною за 20 років (нічне одкровення)

За кого голосувати?

За кого голосувати?

Тут мене просять написати короткий план “Як Україні стати успішною за 20 років”.

Окей, пишу.

Щоб Україні стати успішною треба навчитися бути відповідальним і зрілим суспільством, яке точно знає, чого хоче і розуміє, як цього досягти.

На практиці це означає, що не менше 15% людей зможуть доступно пояснити, якою бачать Україну (режим, форма правління, устрій) і чому саме такою. І в частині “чому” мають бути аргументи (на 30-50 речень), і розуміння слабкостей контраргументів.

Ще ці 15% мають глибоко усвідомлювати, наскільки жахливими є патерналізм і корупція. Вони мають мати сильне бачення, як з тим боротися, а також які та чому методи боротьби недієві.

Потім ці 15% мають брати на себе відповідальність за власні вибори (в широкому філософському розумінні) – на рівні сім’ї, міста/села, країни. Не уникати відповідальності, не перекладати на когось. Потім – що таке справедливість і як її втілити.

Ще треба знайти відповіді на низку питань – наприклад, частиною якого світу хоче бути Україна і наскільки глибоко. Як нам жити з сусідами – Європою і Росією. Потім відповіді на внутрішні виклики – що нам робити (для прикладу) з російською мовою. Але це у світлі інших питань (права і свободи людини, інтеграція у світові співтовариства). Потім – роль місцевого самоврядування, ГО, преси, церкви.

Ще одне питання – наскільки ми віримо у верховенство права. Нам потрібне право чи договорняки і майдани? Конституцію пишемо раз на 300 років чи переписуємо кожні 2-3 роки?

І лише потім (не раніше!) – якою має бути освіта, медицина та армія.
От коли суспільство знайде відповіді – тоді можна кудись рухатися.

І лише потім-потім-потім – прізвище найманого менеджера на 5 років, який спробує втілити частину нашого бачення. А на разі обговорюємо прізвища рятівників-суперменів, які за 100 днів побудують Швейцарію.

Advertisements

Що таке духовність? Чарльз Райрі

Уривок з книги “Рівновага християнського життя”
Переклад: Леонід Коровник

Досить дивно, що суть духовности, хоч є предметом, про який багато проповідують, пишуть і дискутують, надто мало окреслена. Часто те чи інше пояснення, що схоже на визначення, тільки описує характеристику духовности, і даремно там шукати стислого окреслення самої її суті. Причина цього в тому, що поняття духовности включає в себе декілька чинників, які нелегко з’єднати у просте визначення. До того ж, один вірш у Біблії, що найбільше схожий на визначення, надто важко пояснити: „Духовна ж людина судить усе” (1 Кор. 2:15). Тому теми про духовність уникають. Незважаючи на це, необхідно сформулювати визначення, бо воно наче наріжний камінь, який надає вигляду цілому будинкові.

СУТЬ ДУХОВНОСТИ
Дійсна духовність включає в себе три чинники. Перший ми вже згадали — відродження. Ніхто не може бути духовним, у біблійному розумінні, не отримавши найперше нового життя, яке дається даром усім, хто вірує в Господа Ісуса Христа, як особистого Спасителя. Духовність без відродження є реформація.

По-друге, Дух Святий спричинюється у великій мірі до створення духовности в нас. Це не означає, що інші Особи Божества не беруть участи в цьому, що віруючий не несе відповідальности за себе, або, що нема інших способів виявлення ласки, а лише стверджує головну роль Духа Святого у духовності. Служіння Духа включає: навчання (Ів. 16:12-15), провід (Рим. 8:14), запевнення (1 Кор. 12:7), боротьбу проти тіла (Гал. 5:17). Повне виявлення цього служіпня залежить від наповнення Духом (Ефес. 5:18).

Continue reading

Як виміряти успіх служіння?

Тисячі людей – це успіх?

Надумався написати коротеньку замітку про успіх служіння. А саме – чи кількість членів церкви є мірилом її успіху. Моя коротка відповідь – і так, і ні. Все не так лінійно і однозначно.

Кілька років тому я навчався в Києві і мав змогу проповідувати у маленькій церковці. На той час там було близько 10 людей поважного віку. Отже, я був єдиним, кому було менше 40-а років. Для мене це була чудова практика – мені дозволяли проповідувати майже кожну неділю по 30 хв. Але ось що цікаво – церква збирался у великому актовому залі Геологічного інституту НАН України. Зал вміщав близько 200 осіб. Я запитав, скільки людей відвідувало богослужіння раніше. І відповідь мене приголомшила – був повний зал. 200 людей! Це була велика повноцінна церква, хоча я нічого не знав про її практику, стосунки чи ще щось, але це вражало. Де ж поділися всі? І тут я почув ось яку історію.

В 1990-і роки пресвітером цієї церкви був чоловік, який мав хороші знайомства в Німеччині. Кожного року діти членів церкви їздили на місяць-два в Німеччину в дитячі табори. Кожної неділі зал був переповнений. Через кілька років пресвітер помер і церква почала занепадати. Вже ніхто не брав дітей до Німеччини – зв’язки були втрачені. Люди по трошки, по трошки почали йти геть. І коли я прийшов – їх вже було 10. І їхні діти та онуки не відвідували служіння. Continue reading