Не втікай від Різдва

Або чому ми з дружиною святкуємо народження Спасителя всього світу

Зараз я писатиму не про те, яке важливе народження Спасителя (хоча це так). І не про те, що суть свята (подія) важливіша за традиції (це теж так). Зараз напишу кілька слів, як можна гарно і доречно зустріти Різдво.

Спочатку про своє дитинство. Я народився і виріс у помірно-католицькій сім’ї, де шанували головні християнські свята – Різдво і Пасху. На Святвечір (6-го січня) готувалися страви і взагалі був такий собі цілий ритуал. Зазвичай ми святкували самі, без гостей – мама, бабця та я. Хоча час від часу нас у Сколе провідували мамині сестри з сім’ями зі Львова. У Сколе у нас родичів нема. Це був хороший час. Така собі хороша святкова суєта. Мама і бабця готували страви – не 12, але близько 8-10-и. Це були борщ з вушками, кутя, узвар, риба, завиванець, цвікли (буряк з хроном), вареники та ще деякі. Борщ з вушками я не особливо любив. Натомість всі інше – навіть дуже. Ми не дуже дотримувалися посту, але саме 6-го старалися м’ясне не їсти. Continue reading

Advertisements

X-MAS або куди подівся Христос – Юрій Притика

X-Mas?

Біля двох років тому назад повертаючись із Вінничини мене вразила одна річ. Сталося так, що я замилувався старовинною архітектурою, шпилясті храми, будинки з усілякою ліпниною просто липли до мого серця і дуже тішили моє око. Та наче голка загнана під ніготь гостро й дико мене боліло дещо інше. Поряд із чарівною, вишуканою й мистецько оформленою архітектурою я зустрічав прямокутні напівзруйновані будівлі із написами “Слава труду” та “Слава КПСС”. Мій шлунок ледь не вирвало, цей гнітючий контраст щось робив із моїм серцем, воно не билося, не тріпотіло, воно калатало без будь-якого ритму, здавалося груди його не втримають. Не міг я збагнути як за якигось двісті-триста років ми здеградували настільки, що втратили не те щоби здібність творити шедеври, ми втратили смак краси її вишуканий аромат та стали безхатченками у власному домі.
Continue reading