(до Дня Незалежності України)

1. Ім’я (назва) речі (об’єкта, суб’єкта, події) в просторі мови відображає, несе в собі її (речі) суть. Ми кажемо: річ відповідає своїй назві. Для буття людського соціуму у Всесвіті це – основа. Панування у суспільстві ладу потребує, щоб речі в дійсності відповідали тому смислу, який надають їм імена. Це аксіома. Конфуцій, коли його спитали, що він зробив би у першу чергу, якби став правителем, відповів: «Перше, що потрібно зробити – виправити імена». Що це означає? «Це коли правитель буде правителем, слуга – слугою, батько – батьком і син – сином», – відповідав він.

Коли ім’я не відповідає сутності речі, наприклад, правитель не є правителем за суттю, а лише за назвою, то світ речей двоїться. Є світ, у якому речі відповідають своїм назвам, а є його викривлена копія, у якої такої відповідності немає. У цьому другому, облудному світі, назви справжніх речей використовуються для підробок. Речі в ньому являється нам по суті як неназвані, хоч названі, бо мають прикладки (назвиська, лейби), які мітять підробки, як річ справжню. Така ситуація, при якій імена не відповідають суті речей означає для нас, що ми живемо серед об’єктів, суб’єктів, подій, суть яких прихована за туманом псевдоназв. Ми начебто знаємо, що то підробки, оманливі копії природних, суспільних, духовних речей, що їхні назви не відповідають суті правдивих речей. Проте, знаючи це, часто-густо знаками ми демонструємо на ззовні своє їх визнання, тобто вступаємо у взаємодію з ними, як зі справжніми. І немає ніякого значення, що робиться при тому у нашій свідомості щодо цього подвоєння світу речей на реальний і облудний, головне для нашого несправжнього правителя, бізнесмена, чиновника щоб ми потрібні знаки подавали – голосували, писали петиції, платили за підробки товарів, платили хабарі замість податків. Адже цими зовнішніми діями ми вже включилися в механізм цього облудного світу як його складові гвинтики чи деталі. Continue reading →

Сергій ЧЕПАРА

Мені здається, що одна з причин, чому ми майже прийшли або вже прийшли до громадянської війни – західна Україна надто мало зробила, щоб завоювати серце України східної.

Ми можемо довго і багато говорити про те, який у нас Президент, які уряд, судді, прокурори і чиновники. Про це можна і треба говорити. Але фактом залишається те, що існуючий режим підтримують повністю або частково українці сходу. Чи сфальсифікували їм свідомість? Чи купили когось? Чи залякали? Можливо, так. Але всі українці – заходу і сходу – мають добре розуміти, що ми живемо в одній країні. І я хочу жити в одній країні. Хочу любити і поважати українців сходу. І хочу, щоб східні українці знали, розуміли і любили українців заходу. І якщо хочемо і надалі жити в одній країні, то треба навчитися один одного розуміти. Українець зі Львова має краще пізнати українця … з Одеси. А українець з Харкова має краще пізнати українця … з Тернополя.

Поки відмінності у світогляді і цінностях є, завжди можуть знайтися бажаючі множити їх на 100 і розповідати про “так виглядає їхня Україна”, ділити героїв на “правильних” і “неправильних”, захищати якусь там мову. Звичайно, треба знати хто герой, а хто ні, і якою мовою навчати дітей у школі. Але треба щось робити з тим, що велика частка українців у Донецьку і Луганську вважає, що 1000 кілометрів на захід живуть злі і підступні бандерівці. Ми, західні українці, можемо між собою, у своїй галичанській субкультурі, посміюватися з того, але якщо ми нічого не зробимо, щоб розвіяти ці радянскі міфи (які підгодовуються багатьма сучасними політиками) то вони існуватимуть. А поки що ми дуже мало зробили, щоб ці міфи розвіяти.

Я точно не знаю, що робити, бо я не політик. Але незалежно від того, хто переможе – революція чи режим – ми маємо шукати точки дотику. Робити конкретні кроки. Можливо, львівські студенти мають запрошувати харківських на Різдво. Таке вже було – але це треба робити масово і на державному рівні. Треба, щоб у Львові побувала не тисяча студентів, а мільйон, два, три. Можливо всім “західнякам” треба хоч один в житті раз побувати “там, на сході”, а “східнякам” “на заході”. Можливо, требе робити ще щось. Але не можна жити так, як досі.

Західні політики повинні дати спокій Бандері. Я не проти Бандери. Але це дратує схід. Навіщо дратувати схід? Для рейтингів на заході? Навіщо скасовувати статус героя Бандері? Для рейтингів на сході? А можна просто відкласти ці всі війни на років 20, а поки нехай цим займаються професійні історики.